Правознавство. Профільний рівень. 11 клас. Наровлянський

Тема 25. Шлюб. Права та обов’язки подружжя

§ 51-52. Шлюб

1. Поняття та умови укладення шлюбу

Одним з найважливіших понять сімейного права є шлюб.

Шлюб — це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Після державної реєстрації шлюбу в подружжя виникають права й обов’язки. Коли жінка та чоловік спільно проживають без реєстрації шлюбу або якщо вони обмежилися лише релігійним обрядом шлюбу, права й обов’язки в подружжя не виникають.

Право на укладання шлюбу виникає в осіб з досягненням ними шлюбного віку: для чоловіків і жінок — 18 років. Цього віку особи мають досягнути до дня реєстрації шлюбу. Іноді виникає ситуація, коли особа бажає укласти шлюб раніше досягнення шлюбного віку. У цьому випадку вона повинна звернутися до суду, який, враховуючи інтереси цієї особи, може дозволити реєстрацію шлюбу. Для прийняття такого рішення особа має досягнути 16 років.

В Україні встановлено одношлюбність: це означає, що особа одночасно може перебувати лише в одному зареєстрованому шлюбі. Щоб укласти новий шлюб, особа повинна спочатку розірвати свій попередній шлюб. Крім того, шлюб базується на вільній згоді обох сторін. Не допускається примушування до шлюбу в будь-якій формі. Під час реєстрації шлюбу особа повинна розуміти значення своїх дій та мати можливість керувати ними.

Водночас закон визначив обставини, за наявності яких реєстрація шлюбу заборонена.

Заборона шлюбу з недієздатною особою виникає з необхідності забезпечити вільне волевиявлення осіб, які беруть шлюб. Недієздатна особа не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, тому її рішення про укладення шлюбу навряд чи відповідає вимозі вільного волевиявлення. Заборона укладати шлюб з особою, яка вже перебуває в шлюбі, відповідає вимозі одношлюбності, яка закріплена в Сімейному кодексі України.

Також заборонено укладання шлюбу між близькими родичами.

  • Використовуючи знання з біології та історії, висловте припущення про причини такого обмеження.
  • Ознайомтеся з витягом із Сімейного кодексу України та визначте, які родичі обмежені в праві укладати шлюб.

ІЗ СІМЕЙНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати в шлюбі між собою

1. У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення.

2. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька.

3. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.

4. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.

5. У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.

2. Реєстрація шлюбу

Для того щоб зареєструвати шлюб, потрібно подати заяву до органу державної реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Заява може бути подана до будь-якого органу РАЦСу, незалежно від місця проживання й реєстрації чоловіка та дружини. Після подання заяви орган РАЦСу повинен ознайомити наречених — саме так називають осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, — з їхніми майбутніми правами й обов’язками, попередити їх про відповідальність за приховування обставин, які перешкоджають укладенню шлюбу. Крім того, наречені повинні повідомити одне одного про стан свого здоров’я.

Реєстрація шлюбу, як правило, призначається через місяць після подання заяви про реєстрацію. Однак у разі наявності поважних причин (наприклад, виїзд одного з наречених у довгострокове відрядження) керівник органу РАЦСу має право дозволити реєстрацію шлюбу раніше цього строку. Безумовною підставою реєстрації шлюбу до закінчення місячного терміну є вагітність нареченої, народження нею дитини, а також безпосередня загроза для життя одного з наречених. У цьому випадку шлюб має бути зареєстрований у день подання заяви або в будь-який інший день, обраний нареченими.

Реєстрація відбувається, як правило, у приміщенні органу РАЦСу, однак за наявності поважних причин, які заважають прибуттю наречених до органу РАЦСу, реєстрацію за їхнім проханням може бути здійснено в лікарні, установі виконання покарань, за місцем проживання наречених тощо.

Реєстрація шлюбу відбувається за обов’язкової присутності обох наречених, реєстрація шлюбу через представника не допускається. Після реєстрації нареченим видається свідоцтво про шлюб.

3. Шлюбний договір

Наречені, а також особи, які перебувають у шлюбі, мають право укласти шлюбний договір. Для укладання шлюбного договору необхідна згода обох наречених або подружжя, а в разі, коли його укладають неповнолітні наречений чи наречена, необхідна також письмова згода батьків, посвідчена нотаріально. Шлюбний договір може регулювати майнові права й обов’язки подружжя. Так, договором може бути передбачено передання майна, яке належить одному з подружжя, у спільну власність або для спільного використання, визначено порядок поділу майна в разі розірвання шлюбу, домовленість про те, що частина майна не буде передаватися в спільну власність подружжя. Також може бути передбачено місце проживання подружжя, обов’язок звільнити житлову площу в разі розірвання шлюбу тощо.

Водночас шлюбний договір не може стосуватися особистих відносин подружжя, а також особистих відносин між ними та дітьми. Крім того, шлюбний договір не може зменшувати обсяг прав дитини, а також передбачати надзвичайно невигідне матеріальне становище одного з подружжя.

Шлюбний договір обов’язково складається в письмовій формі та повинен бути нотаріально посвідчений. Договір набуває чинності в день підписання (якщо його уклали особи, які вже перебувають у шлюбі) або в день реєстрації шлюбу (якщо він укладений нареченими). У шлюбному договорі може бути визначено строк його дії, а також строки дії окремих передбачених у ньому прав та обов’язків.

Одностороння зміна умов шлюбного договору або відмова від нього не допускається — для цього потрібна згода обох сторін. Крім того, на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

4. Особисті права й обов’язки подружжя

Після укладання шлюбу в подружжя виникають певні особисті немайнові та майнові права й обов’язки.

Уже під час реєстрації шлюбу наречені вирішують питання про своє майбутнє прізвище. Вони можуть залишитися кожен на своєму дошлюбному прізвищі, мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або поєднати свої прізвища, узявши подвійне. Поєднання прізвищ не допускається, якщо в одного з наречених уже є подвійне прізвище.

Одним з найважливіших особистих прав є право на материнство та батьківство, небажання або нездатність стати батьком чи матір’ю може, відповідно до Сімейного кодексу, стати причиною розірвання шлюбу. Кожен з подружжя має право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, фізичний та духовний розвиток, освіту, на відпочинок. Закон виключає обмеження цих прав щодо другого з подружжя, тобто чоловік не має права заборонити дружині вступати до навчального закладу, а дружина повинна поважати звичку чоловіка проводити відпустку в горах. Кожен з подружжя має право вільно обирати місце свого проживання.

Водночас передбачено особисті обов’язки подружжя. Це взаємний обов’язок підтримувати в сім’ї та виховувати в дітей повагу до матері та батька, спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї. Усі важливі питання життя сім’ї повинні вирішуватися спільно, на засадах рівності.

5. Майнові права подружжя

Подружнє життя передбачає спільне ведення господарства. При цьому деякі речі кожен з подружжя має ще до шлюбу, а чимало їх з’являється в процесі подружнього життя. Саме тому виникла потреба в законодавчому регулюванні питань, пов’язаних з майновими правами подружжя, з режимом їхнього майна. Усе майно подружжя поділяють на майно, що є особистою приватною власністю кожного з подружжя, і майно, що є спільною сумісною власністю подружжя.

  • Ознайомтеся з витягом із Сімейного кодексу України та визначте, які речі належать до кожної із зазначених категорій майна.

ІЗ СІМЕЙНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка

1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

  • 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
  • 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
  • 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, утому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. (...)

  • 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
  • 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка

1. Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів). (...)

Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя

1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стаття 61. Об’єкти права спільної сумісної власності

(...) 2. Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

3. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

4. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Важливо зазначити, що той з подружжя, хто є власником майна, сам визначає як здійснюється володіння та користування ним, однак при цьому він повинен ураховувати інтереси сім’ї, насамперед дітей. Так само він має право самостійно розпоряджатися особистим майном, однак при цьому повинен ураховувати інтереси дітей та інших членів сім’ї.

6. Припинення шлюбу

На жаль, у житті трапляються ситуації, коли шлюб з тих чи інших причин припиняється.

Закон передбачає декілька шляхів припинення шлюбу.

У разі смерті одного з подружжя або оголошення його померлим шлюб припиняється автоматично.

Розірвання шлюбу може відбутися й унаслідок бажання одного чи обох із подружжя. Залежно від обставин рішення про розірвання шлюбу може бути прийнято органом РАЦСу або судом.

Рішення про розірвання шлюбу органом РАЦСу приймається в разі подання спільної заяви подружжя, у якого немає неповнолітніх дітей. У цьому випадку розірвання шлюбу реєструється через місяць після подання заяви, якщо за цей час її не буде відкликано. Так само рішенням РАЦСу шлюб визнається розірваним, якщо один із подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним.

Однак у багатьох випадках для припинення шлюбу подружжю необхідно звернутися до суду, який і прийматиме рішення. Так, саме суд приймає рішення про розірвання шлюбу подружжя, яке має неповнолітніх дітей. При цьому, якщо бажання припинити шлюб є взаємним, до суду подається заява подружжя разом із письмовим договором про майбутнє місце проживання дітей, участь кожного з подружжя в їхньому утриманні та вихованні. Якщо укладається договір про розмір аліментів на дитину, він має бути посвідчений нотаріально.

Якщо між подружжям немає згоди щодо розірвання шлюбу, один із них має право подати позов до суду. При цьому заборонено подавати позов протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини. Суд приймає рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя й збереження шлюбу суперечитимуть інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

При вирішенні питання про розірвання шлюбу вживаються певні заходи для збереження сім’ї. Так, при розгляді справи рішення приймається не раніше ніж через місяць після подання заяви. Це дає можливість подружжю ще раз обдумати свої наміри й відкликати заяву. Суд під час розгляду справи про розірвання шлюбу повинен вжити можливих заходів для примирення подружжя.

Рішення про розірвання шлюбу приймається незалежно від наявності між подружжям майнового спору, який вирішується окремо.

Після розірвання шлюбу особа, яка при укладенні шлюбу змінила прізвище, має право або залишити прізвище, отримане при реєстрації шлюбу, або повернути своє дошлюбне прізвище.

Необхідно мати на увазі, що у випадку розірвання шлюбу органом РАЦСу він вважається розірваним у момент реєстрації розірвання, а якщо справа розглядається судом — у момент набуття чинності рішенням суду. Якщо рішення прийняте судом, розірвання повинне бути зареєстроване в органі РАЦСу. Після отримання свідоцтва про розірвання шлюбу або рішення суду особа має право на повторний шлюб.

Нині Сімейний кодекс передбачає, що за спільною заявою подружжя або позовом одного з них суд може встановити режим окремого проживання в разі неможливості чи небажання дружини (або) чоловіка проживати спільно. При цьому шлюб не припиняється, зберігаються права й обов’язки, установлені шлюбним договором, однак майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі, а дитина, народжена дружиною після того, як пройшло десять місяців, не вважатиметься народженою від чоловіка.

7. Недійсність шлюбу

Крім випадків, коли приймається рішення про розірвання шлюбу, можливе також і визнання шлюбу недійсним, якщо порушується порядок укладання шлюбу.

Шлюб є недійсним, коли він зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, якщо шлюб зареєстрований між родичами прямої лінії споріднення (дід — онука, мати — син) або між рідними братом і сестрою. Також автоматично недійсним вважається шлюб з особою, яка визнана недієздатною. У цих випадках достатньо подання заяви зацікавленою особою, на підставі якої орган РАЦСу анулює запис про шлюб. При цьому анулювання запису здійснюється, навіть якщо особа вже померла або шлюб раніше було розірвано. Зверніть увагу, що закон визнає шлюб недійсним у випадках, коли наявна незаперечно встановлена обставина, яка є перешкодою для існування шлюбу.

Якщо ж обставина, яка безумовно перешкоджає існуванню шлюбу, потребує перевірки, установлення, закон передбачає, що він визнається недійсним за рішенням суду. Такими підставами є реєстрація шлюбу без вільної згоди жінки або чоловіка, фіктивність шлюбу (коли шлюб було укладено без реального наміру створення сім’ї, набуття прав та обов’язків подружжя, наприклад з корисливою метою, з метою отримання житла чи реєстрації тощо). У цьому випадку завдання суду — перевірити, чи дійсно шлюб був фіктивним, чи наявна була вільна згода подружжя, якщо факт буде встановлений під час судового розгляду, суд зобов’язаний визнати шлюб недійсним.

Однак бувають випадки, коли суд повинен не лише перевірити факти, а й визначити доцільність визнання шлюбу недійсним, тобто суд має право самостійно вирішувати, чи доцільно припинити шлюб шляхом визнання недійсним, чи залишити його, навіть незважаючи на виявлені порушення. Відповідно до Сімейного кодексу України, шлюб може бути визнано недійсним між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, між двоюрідними братом і сестрою, між тіткою, дядьком і племінником, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя та (або) їхніх нащадків; з особою, яка не досягла шлюбного віку та якій не було надано права на шлюб. Розглядаючи справу, суд повинен врахувати, чи порушено права й інтереси причетних осіб та якою мірою, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин тощо. У будь-якому випадку, приймаючи рішення, суд повинен враховувати інтереси сім’ї, передусім дітей.

Важливо зазначити, що шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини, а також якщо той, хто не досяг шлюбного віку в момент реєстрації шлюбу, досягнув його на момент розгляду справи або йому було надано право на шлюб. Водночас визнання шлюбу недійсним можливе навіть після того, як цей шлюб розірвано.

Шлюб визнається недійсним з моменту його реєстрації: це означає, що всі взаємини, які породжував шлюб, анулюються, визнаються такими, яких не було, або ж, як інколи кажуть, «нуліфікуються». Якщо в подружжя є майно, набуте в недійсному шлюбі, воно вважається спільною частковою власністю (відповідно до внесків кожного подружжя в його набуття). Втрачається право на проживання в житловому приміщенні, отримане у зв’язку з цим шлюбом, підлягають поверненню аліменти, які було отримано на підставі цього шлюбу. Якщо шлюб визнається недійсним, особа, яка отримала внаслідок шлюбу нове прізвище, повинна взяти дошлюбне.

Водночас визнання шлюбу недійсним у жодному разі не впливає на взаємні права й обов’язки батьків і дітей, які народилися в цьому шлюбі.

У більшості країн Європи шлюбний вік становить 18 років, у деяких державах Латинської Америки, Греції, Іспанії — 12 років.

Суддя штату Невада (США) Джон Фітцджеральд спеціалізується на колективних розлученнях. Він набирає 400 позовів, потім запрошує всіх позивачів і відповідачів на подвір’я суду й запитує, чи не передумали вони. Якщо всі підтверджують своє рішення, процедуру розлучення закінчено.

Шлюб, шлюбний договір, фіктивний шлюб, режим окремого проживання.

1. Поясніть поняття «шлюб», «шлюбний договір», «фіктивний шлюб», «режим окремого проживання».

2. Які правові акти нашої держави регулюють питання забезпечення прав дітей, захист сім’ї?

3. Як укладається шлюб?

4. У яких випадках може бути відмовлено в укладанні шлюбу (що є перешкодою до його укладання)?

5. Як може бути припинено шлюб?

6. Яке значення має державна реєстрація шлюбу?

7. Визначте особисті немайнові та майнові права й обов’язки подружжя.

8*. Порівняйте

  • А припинення шлюбу шляхом розлучення та визнання шлюбу недійсним (яким органом здійснюється, правові наслідки, у яких випадках застосовується)
  • Б правові наслідки розлучення та встановлення режиму окремого проживання

9*. Висловте свою думку щодо доцільності обмежень на укладання шлюбу, передбачених Сімейним кодексом України.

10. Визначте відповідність між ситуацією та порядком припинення шлюбу.

А Визначте дії громадянина у зв’язку зі смертю дружини

1 шлюб припиняється органом РАЦСу

Б К. подала заяву про припинення шлюбу з Р., який відбуває покарання строком 6 років позбавлення волі

2 шлюб припиняється судом

В Т. і Л., які мають п’ятирічну дитину, подали заяву про припинення шлюбу

3 шлюб визнається недійсним органом реєстрації актів цивільного стану

Г громадянин Д. подав заяву про припинення шлюбу у зв’язку з тим, що його дружина Ф. перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі

4 шлюб припиняється автоматично

5 шлюб визнається недійсним судом