Правознавство. Профільний рівень. 11 клас. Наровлянський

Тема 13. Основи спадкового права

§ 36. Спадкове право

1. Поняття «спадщина» і «спадкування»

Життя людини, на жаль, не може продовжуватися вічно. Зі смертю людини чимало відносин, пов’язаних із нею, припиняються. Однак після смерті людини залишаються певні майнові відносини, інші права й обов’язки, які не припиняються з її смертю. Якщо відносини, пов’язані з трудовою діяльністю, сімейними відносинами, членством у громадських організаціях, партіях, припиняються, — вони є суто особистими, то майнові відносини мають перейти до інших людей.

Перехід прав та обов’язків померлої фізичної особи до інших осіб називають спадкуванням.

Сукупність правових норм, якими регулюються відносини спадкування, називають спадковим правом.

Норми спадкового права регулюють порядок спадкування, складання, посвідчення та скасування заповіту, визначають коло осіб, які є спадкоємцями, тощо.

Усі права й обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті, називають спадщиною.

Спадщина відкривається (тобто виникає питання про спадкування) у разі смерті людини або визнання її померлою за рішенням суду. Часом відкриття спадщини (це має важливе значення для визначення кола спадкоємців, їхніх прав та обов’язків) є день, коли особа померла або була визнана померлою судом. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Певні проблеми виникають у випадку, коли декілька осіб, які мали б спадкувати одна після одної, гинуть під час однієї катастрофи або протягом одного дня. Цивільний кодекс України визначає, що «якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з них». Так само, «якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб».

2. Спадкоємці та спадкодавці

Головними особами, які беруть участь у спадкових правовідносинах, є спадкоємець і спадкодавець. Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Спадкоємцем може бути як фізична, так і юридична особа — школа, музей, театр тощо, а також територіальна громада чи держава. При цьому спадкоємцями за заповітом можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а за законом — тільки фізичні особи. Право на спадкування має також дитина спадкодавця, яка була зачата за його життя, але народилася після його смерті.

Одночасно закон передбачає випадки, коли особа може бути позбавлена права на спадкування як за законом, так і за заповітом.

  • Висловте припущення. у яких випадках треба позбавляти особу права на спадкування. Порівняйте свої припущення з нормами закону, наведеними у витягу з Цивільного кодексу України.

З ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Стаття 1224. Усунення від права на спадкування

1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, усе ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування в них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки в спадщині.

3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) і повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, утому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку в спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

3. Спадкування за заповітом

Спадкування можливе двома основними шляхами — за законом і за заповітом. Фізична особа з повною цивільною дієздатністю має право залишити заповіт.

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт складається тільки особисто; через представника не допускається. У заповіті може бути призначено будь-яку кількість спадкоємців, при цьому не мають значення сімейні, родинні й інші відносини між спадкодавцем і призначеними спадкоємцями. Водночас спадкодавець має право позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа тих, хто є спадкоємцем за законом (крім тих, хто має право на обов’язкову частку спадщини, — про це ви дізнаєтеся далі).

До заповіту може бути включено всі права й обов’язки, які належать спадкодавцеві або лише їхню частину. Якщо в заповіті згадуються не всі права й обов’язки, то частина, яка не вказана в заповіті, успадковується за законом.

Складаючи заповіт, особа може зробити в ньому заповідальний відказ. Це означає, що на спадкоємця, який отримає спадщину, покладається обов’язок виконати певні дії на користь третіх осіб, передати певне майно в їхню власність. Так, зокрема, на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок чи квартира, може бути покладено обов’язок надати іншій особі право користування ними. Також у заповіті можуть бути передбачені немайнові зобов’язання спадкоємця — щодо ритуалу, місця поховання, розпорядження архівами спадкодавця тощо.

Уявімо, що громадянин залишив заповіт, за яким усе своє майно заповів музею сучасного мистецтва. Нібито все добре, але в нього залишилися мати-інвалід і двоє неповнолітніх дітей. Хіба буде правильним залишення цих осіб без засобів до існування? Закон захищає інтереси непрацездатних осіб, які перебували на утриманні померлого.

Цивільний кодекс України передбачає, що «малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) і непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка)». Право на отримання частки спадщини незалежно від змісту заповіту має назву обов’язкова частка в спадщині.

Існує право спадкодавця скласти заповіт з умовою. У цьому випадку заповідач указує на певні умови (наявність дітей, освіти певного рівня, одруження тощо), за наявності яких набувається право на спадщину.

Заповіт обов’язково складається в письмовій формі із зазначенням місця й часу його складення та повинен бути особисто підписаний заповідачем. Однак для того щоб заповіт набув чинності, він має обов’язково бути посвідчений нотаріусом або іншою особою, якій надано таке право.

  • Ознайомтеся з витягом з Цивільного кодексу України. Визначте, які особи мають право посвідчувати заповіт, і висловте свою думку щодо того, чому саме в цих випадках передбачено можливість посвідчення заповітів іншими посадовими особами (крім нотаріуса).

З ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Стаття 1248. Посвідчення заповіту нотаріусом

1. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

2. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу) (...).

Стаття 1251. Посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування

1. Якщо в населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Стаття 1252. Посвідчення заповіту іншою посадовою, службовою особою

1. Заповіт особи, яка перебуває налікуванні в лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

2. Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.

3. Заповіт особи, яка перебуває в пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.

4. Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що здійснює нотаріальні дії, також заповіт працівника, члена його сім’ї і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу.

5. Заповіт особи, яку утримують в установі виконання покарань, може бути посвідчений начальником такої установи.

6. Заповіт особи, яку утримують в слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

7. Заповіти осіб, зазначених у частинах першій-шостій цієї статті, посвідчуються при свідках (...).

9. Заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, визначеними в частинах першій-шостій цієї статті, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

Заповідач має право в будь-який час скасувати свій заповіт, зробити в ньому зміни. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, у якій він йому суперечить.

4. Спадкування за законом

Необхідно зазначити, що спадкування передусім здійснюється відповідно до заповіту й лише у випадку, коли заповіт не виявлений, визнаний недійсним або спадкоємці за заповітом відмовилися прийняти спадщину, спадкування відбувається за законом.

При спадкуванні за законом діє чіткий порядок спадкування відповідно до черг, установлених Цивільним кодексом України.

Черга спадкування

Спадкоємці, які належать до цієї черги

Перша

Діти, батьки, той з подружжя, хто пережив іншого

Друга

рідні брати та сестри (повнорідні й неповнорідні), баба, дід (як по лінії батька, так і по лінії матері)

Третя

Рідні дядько та тітка

Четверта

Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше

5 років до часу відкриття спадщини

П’ята

Інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно

У п’яту чергу право на спадкування за законом, крім родичів, одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менше п’яти років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів для існування.

Спадщину отримують спадкоємці найвищої черги. За відсутності спадкоємців певної черги право на спадщину мають спадкоємці наступної черги. Якщо спадкоємців певної черги, яка закликається до спадкування, декілька, усе спадкове майно розподіляється між ними порівну.

Закон передбачає спадкування за правом представлення, тобто право на отримання спадщини в разі смерті своїх родичів, які мають право на спадкування. Так, у разі смерті своїх матері, батька, баби, діда (відповідно баби, діда, прабаби, прадіда померлого) онуки та правнуки, прабаба, прадід мають право отримати частку спадщини, яка належала б їхнім дітям (бабі, діду спадкодавця). Племінники спадкодавця мають право на ту частину спадщини, яка належала б їхнім матері, батьку (сестрі чи брату померлого); двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця).

5. Здійснення права на спадкування

Після того як відкривається спадщина, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Законом установлено строк прийняття спадщини — шість місяців, при цьому спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї, а спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Так само спадкоємець протягом того ж самого строку має право заявити про свою відмову від заповіту, при цьому спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини лише на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого зі спадкоємців за законом незалежно від черги. На жаль, у житті трапляються випадки, коли спадкоємець помирає після відкриття спадщини, раніше, ніж устигає її прийняти. У цьому випадку право на прийняття належної цій особі частки спадщини (крім права на обов’язкову частку спадщини) переходить до його спадкоємців. Такий процес отримав назву спадкова трансмісія.

Нинішні норми спадкового законодавства роблять малоймовірною ситуацію, коли в померлої людини не знайдеться родичів аж до шостого коліна споріднення. Однак можлива відмова від спадщини, інші життєві ситуації. Як у цих випадках розпорядитися спадщиною? Закон визначає, що «у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини». Рішення про відумерлість спадщини може бути прийнято судом лише після того, як мине один рік після відкриття спадщини. Після цього така спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Важливо пам’ятати, що успадковуються не лише права, а й зобов’язання померлого. Тому в межах вартості отриманого майна спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредиторів (якщо спадкоємців декілька — пропорційно отриманій частці спадщини).

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може в нотаріуса одержати свідоцтво про право на спадщину, а якщо він успадкував нерухоме майно, отримання свідоцтва про право на спадщину є обов’язковим. Свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Спадщина, спадкування, заповіт, заповідальний відказ, обов’язкова частка спадщини, спадкова трансмісія.

1. Поясніть поняття «спадщина», «спадкування», «заповіт», «заповідальний відказ», «обов’язкова частка спадщини», «спадкова трансмісія».

2. Хто має право на отримання спадщини?

3. Що таке заповіт?

4. Як оформляється заповіт?

5. Які шляхи спадкування передбачені законом?

6*. Висловте свою думку щодо необхідності існування спадкового права.

7*. Висловте свою думку щодо доцільності існування інституту обов’язкової частки спадщини.

8*. Висловте свою думку щодо доцільності складання людиною заповіту, адже сьогодні лише незначна частина громадян України це робить.

9*. Доведіть, що норми спадкового права відповідають нормам моралі.

10. Визначте, до якої черги спадкування за заповітом належить кожна із зазначених осіб.

  • а) Батько і мати;
  • б) дідусь і бабуся;
  • в) рідні тітка та дядько;
  • г) утриманці спадкоємця, які не є членами його сім’ї;
  • ґ) кум;
  • д) той з подружжя, хто пережив іншого;
  • е) рідні брати й сестри;
  • є) інші родичі, які не ввійшли до інших черг спадкування до шостого коліна споріднення;
  • ж) особа, яка проживає однією сім’єю зі спадкодавцем не менше 5 років;
  • з) хрещений батько.