Правознавство. Профільний рівень. 11 клас. Наровлянський

Тема 3. Правочини

§ 26. Правочин

1. Поняття та ознаки правочину

  • Пригадайте ситуації, коли вам доводилося ставати учасниками цивільно-правових відносин.

Цивільно-правові відносини здебільшого виникають унаслідок певних дій фізичних та юридичних осіб.

Дії осіб, які спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, називають правочином.

Для правочину характерні певні ознаки. Передусім правочин є дією осіб, тому він обов’язково є вольовим актом, наслідком виявленої волі особи — волевиявлення.

По-друге, дія стає правочином лише тоді, коли її метою є виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов’язків. Коли людина пише статтю чи картину, вона в багатьох випадках намагається реалізувати себе, свої здібності, але при цьому породжує також і цивільно-правові наслідки. Однак ці дії не є правочинами, адже набуття цивільно-правових прав та обов’язків не є основною та безпосередньою метою цих юридичних вчинків.

Правочин є дією суб’єктів цивільного (або приватного) права. Отже, учасники цих правочинів автономні одне від одного та є рівними. Їхня участь у правочині — вияв бажання, вільного рішення. Цим правочин відрізняється від адміністративних рішень органів державної влади (наприклад, конфіскації майна, утримання податків), коли рішення органів державної влади є обов’язковими для виконання іншою стороною.

Правочин є правомірною дією. Дії його учасників відповідають вимогам законодавства. Це відрізняє правочин від правопорушень, які передбачають юридичну відповідальність.

2. Умови дійсності правочину

Законодавство встановлює перелік умов, за яких учинений правочин є дійсним.

Ви вже знаєте, що правочин — правомірна дія. Саме тому першою умовою дійсності правочину закон визнає відповідність його змісту нормам законодавства та моральним засадам суспільства, його законність.

Для вчинення правочину особи, які беруть у ньому участь, повинні усвідомлювати його сутність, правові й інші наслідки. Уявіть, що 5-річний хлопчик вирішив обміняти сільський будинок, який йому подарувала бабуся, на велику іграшкову машину. Чи може бути визнано таку угоду? Звичайно, ні. Отже, другою умовою дійсності правочину є достатній обсяг цивільної дієздатності осіб, які його вчиняють. Необхідний обсяг дієздатності залежатиме від змісту правочину.

Правочин є волевиявленням його учасників. Проте чи можна вважати дійсним правочин, укладений під погрозою чи внаслідок обману? Відповідь, сподіваємося, зрозуміла. Отже, третьою умовою дійсності правочину є відповідність волевиявлення учасників правочину їхній дійсній волі, учинення правочину без зовнішнього протиправного впливу.

Закон передбачає оформлення правочину у відповідній формі. Вона залежить від змісту правочину, його обсягу.

  • Ознайомтеся з витягом з Цивільного кодексу України та визначте, які форми вчинення правочину передбачає законодавство та в яких випадках кожна з них має застосовуватися.

З ЦИВІЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення

1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

2. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

3. У випадках, установлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно

1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (...).

Стаття 208. Правочини, які належить вчиняти в письмовій формі

1. У письмовій формі належить вчиняти:

  • 1) правочини між юридичними особами;
  • 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
  • 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
  • 4) інші правочини, щодо яких законом установлена письмова форма.

Стаття 209. Нотаріальне посвідчення правочину

1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, установлених законом або домовленістю сторін (...).

4. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Отже, обов’язковою умовою дійсності правочину є дотримання встановленої форми оформлення правочину.

При цьому правочин є дійсним лише в тому випадку, коли він є реальним, дійсно має на меті досягнення тих наслідків, які в ньому зазначені.

3. Недійсність правочину

Установивши вимоги до правочину, який є дійсним, законодавство водночас визначило підстави для визнання правочину недійсним.

Недійсні правочини не породжують юридичних наслідків, які були ними передбачені.

Законом передбачено поділ недійсних правочинів на нікчемні та заперечні.

Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом. Він є недійсним незалежно від бажання сторін правочину, без їхнього звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Однак у більшості випадків для визнання правочину недійсним необхідна активна позиція хоча б одного з учасників правочину. Він повинен звернутися до суду, який, розглянувши обставини вчинення правочину, може прийняти рішення про його недійсність. Правочин, недійсність якого прямо не визначена законом, але який може бути визнаний судом недійсним у разі, коли одна зі сторін заперечує його дійсність на підставах, визначених законом, є заперечним (або оскарженим).

Нікчемні правочини

Заперечні правочини

У разі недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору чи одностороннього правочину.

Правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів).

Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, у разі відсутності його схвалення її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном.

Правочин, який учинила фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника.

Продовження табл.

Нікчемні правочини

Заперечні правочини

Правочин, учинений без дозволу органу опіки та піклування, якщо закон вимагає такої згоди.

Правочин юридичної особи, учинений нею без відповідного дозволу (ліцензії).

Правочин, учинений недієздатною фізичною особою.

Правочин, який учинено внаслідок помилки.

Правочин, який порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Учинення правочину під впливом обману, насильства, у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Необхідно зазначити, що перелік нікчемних правочинів вичерпний, а от перелік підстав, за яких правочин може бути недійсним, тобто тих, які є оскарженими, не є вичерпним. Суд має право визнати правочин недійсним і за наявності інших важливих підстав, крім тих, які вказано в Цивільному кодексі України.

Якщо правочин є недійсним або його визнано таким судом, кожна зі сторін зобов’язана повернути іншій стороні все, що вона отримала у зв’язку з учиненням правочину, або відшкодувати вартість отриманого (послуг, робіт тощо). Отже, обидві сторони повертаються до свого первинного стану, який вони мали до вчинення правочину.

Відновлення стану речей, який існував до вчинення правочину, недійсного за законом або визнаного таким у судовому порядку, називають реституцією (латин. restitutio — повернення, відновлення).

Реституцію, за якої обидві сторони зобов’язані повернути все отримане на виконання цього правочину, називають двосторонньою реституцією. Нині закон не передбачає односторонньої реституції, тобто повернення отриманого лише однією стороною. Крім того, якщо недійсним правочином одній зі сторін або третій особі було завдано збитки чи моральну шкоду, то винна сторона повинна відшкодувати їх.

В окремих випадках закон передбачає особливі наслідки правочинів, які визнано недійсними за окремими підставами. Так, якщо одна зі сторін застосувала обман, фізичний або психічний тиск на другу сторону, вона зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки в подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з учиненням цього правочину. Так само особа, яка використала тяжкі обставини, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки й моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку з учиненням цього правочину.

Правочин, нікчемний правочин, заперечний (оскаржений) правочин, реституція.

  • 1. Поясніть поняття «правочин», «нікчемний правочин», «заперечний (оскаржений) правочин», «реституція».
  • 2. Назвіть умови дійсності правочинів.
  • 3. Назвіть ознаки правочину.
  • 4. Наведіть приклади правочинів, у яких ви чи ваші родичі брали участь, або ті, свідком яких ви були.
  • 5. У яких випадках правочин визнається недійсним?
  • 6. Порівняйте нікчемний та заперечний (оспорюваний) правочин.
  • 7*. Висловте свою думку щодо доцільності скасування поняття «одностороння реституція».