Правознавство. Профільний рівень. 11 клас. Наровлянський

§ 14. Стадії скоєння злочину. Співучасть

1. Стадії скоєння злочину

Уявіть, що громадянин вирішив пограбувати банк. Для цього він дізнався про систему охорони банку, знайшов спільників, підготував зброю та автомобіль і лише після цього розпочав безпосереднє здійснення свого задуму. У цьому випадку скоєння злочину розтягується на досить тривалий час, тому виникає потреба визначити стадії скоєння злочину, які відрізняються за ступенем його реалізації.

Першою стадією скоєння злочину є підготовка до злочину. Кримінальний кодекс України визначає, що підготовкою до злочину є: «підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на скоєння злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для скоєння злочину». Тобто підготовка до злочину — це залучення співучасників, придбання зброї чи спеціальних пристроїв, відключення сигналізації в банку чи магазині тощо. Однак зверніть увагу на те, що на цій стадії злочину ще не скоюється безпосереднє діяння, яке передбачене відповідною статтею Кримінального кодексу України.

Коли ж особа розпочинає діяння, яке безпосередньо спрямоване на скоєння злочину, але з причин, що не залежать від неї, не доводить його до кінця, ідеться про замах на злочин. При цьому замах може бути завершений, якщо зроблено все, що злочинець вважав необхідним, але не досягнув мети (наприклад, убивця стріляє в жертву, однак не влучає в неї або жертва була в бронежилеті, який врятував її), чи незавершений замах на злочин, якщо зробити все заплановане не вдалося (злочинець не зміг відкрити сейф з грішми, відмовила зброя тощо).

Важливим питанням є визначення моменту закінчення злочину. За цією ознакою злочини поділяють на злочини з формальним, матеріальним та «усіченим» складом злочину. Злочини з матеріальним складом вважаються завершеними в момент, коли настали шкідливі наслідки, передбачені законом. Такими є, наприклад, крадіжка, убивство тощо. Злочини з формальним складом вважаються завершеними вже тоді, коли здійснене діяння, визначене Кримінальним кодексом, незалежно від того, чи настали шкідливі наслідки. Такими є, наприклад, створення злочинної організації, одержання хабара тощо. Існують також злочини з так званим «усіченим» складом злочину. Такими є злочини, які вважаються завершеними до того, як злочин доведено до кінця. Так, розбій та вимагання, якщо навіть досягнути мети злочинцю не вдалося, вважатимуться завершеними в момент, коли злочинець застосував силу або погрожував жертві.

Особа, яка здійснила підготовку до злочину або замах на злочин, підлягає кримінальній відповідальності. При цьому суд має врахувати ступінь тяжкості скоєного, причини, за яких злочин не доведено до кінця, і ступінь завершеності злочину. За підготовку до злочину строк або міра покарання не можуть перевищувати половини максимального строку або міри найбільш суворого виду покарання, передбаченого за цей злочин, а за скоєння замаху на злочин строк або міра покарання не можуть перевищувати двох третин максимального строку найбільш суворого виду покарання.

2. Добровільна відмова від злочину

Порівняймо дві ситуації. У першому випадку злочинець спробував убити жертву, але охоронці не дали йому це зробити. У другому — убивця сам відмовляється від скоєння злочину, побачивши, що жертва — немічний інвалід, хоча йому ніхто й ніщо не заважає завершити справу. У першому випадку злочин не здійснено через причини, які не залежали від злочинця, у другому — злочинець сам, за власного волею, припинив скоєння злочину. Відмова від завершення злочину має бути добровільною та остаточною (тобто безповоротною), до того ж відмова має бути своєчасною — на стадії підготовки або замаху.

Якщо ці умови дотримано, тобто відбулася саме добровільна відмова від завершення злочину, то злочинець звільняється від кримінальної відповідальності. Відповідальність у цьому випадку може настати лише тоді, коли в скоєному є певний самостійний склад злочину. Наприклад, злочинець, задумав убивство, придбав вогнепальну зброю, але потім добровільно відмовився від скоєння злочину. Від відповідальності за вбивство він звільняється, однак за незаконне придбання та зберігання вогнепальної зброї може бути притягнутий до кримінальної відповідальності.

3. Співучасть у злочині

Пригадаймо приклад, який було наведено на початку параграфа. Навряд чи злочинець зможе виконати задумане самостійно — імовірно доведеться діяти групою.

Умисну спільну участь двох або більше осіб у скоєнні злочину називають співучастю.

  • Який злочин, на вашу думку, більш небезпечний — скоєний однією особою чи групою осіб?

Про співучасть може йтися за наявності декількох умов. Передусім у скоєнні злочину бере участь більше, ніж одна, особа, при цьому кожен з учасників поінформований про дії інших учасників, у них є спільний план дій, єдина мета. Важливо зазначити, що співучасть можлива лише за скоєння умисного злочину. При цьому об’єднання зусиль декількох злочинців дає можливість завдати більшу шкоду, створює умови для здійснення того, що не могло б бути скоєно одним злочинцем. Скоєння злочину групою (група в кримінальному праві — будь-яка кількість, більша за одну особу, навіть двоє) вважається обставиною, яка обтяжує відповідальність.

Законодавство передбачає чотири види співучасників.

Виконавець — особа, яка безпосередньо скоїла діяння, що передбачене статтею Кримінального кодексу, яке безпосередньо є сутністю злочину.

У наведеному прикладі (с. 59) — це той, хто безпосередньо проникає в банк і викрадає гроші.

Той, хто організовує злочин і планує дії інших, є організатором. У випадку, про який ішлося, це той, хто провів розвідку, розподілив обов’язки серед інших учасників скоєння злочину тощо.

Той, хто залучив до скоєння злочину інших осіб, є підбурювачем. При цьому для кваліфікації його дій несуттєво, як він залучив інших до участі в злочинній діяльності. Це можуть бути підкуп, шантаж, залякування тощо.

Іноді окремі особи не беруть безпосередньої участі в злочині. Слюсар виготовляє інструмент для відкриття сейфа (розуміючи його призначення). Працівник банку повідомляє день, коли в сейфі буде велика сума грошей, а інший відключає систему сигналізації. Водій чекає виконавця з викраденими грішми біля банку, а ще один учасник пропонує свою дачу для переховування викраденого й учасників злочину. Усі ці особи є пособниками — не беручи безпосередньої участі в злочині, вони сприяють його скоєнню: дають поради, дають чи виготовляють необхідні для злочину інструменти, обіцяють допомогти в переховуванні злочинця тощо.

Усі співучасники злочину несуть відповідальність за здійснений групою злочин. Звичайно, суд, призначаючи покарання, враховує ступінь участі кожного, їхній «внесок» у спільну справу.

При цьому можливі проста або складна форма співучасті. При простій формі всі учасники злочину є співучасниками, немає розподілу ролей між ними. При складній формі співучасті можна визначити роль кожного учасника, ким — організатором, виконавцем, пособником, підбурювачем — є кожна особа.

4. Причетність до злочину

Іноді виникає ситуація, коли особа не є співучасником злочину, але її дії безпосередньо пов’язані з його скоєнням, сприяють його здійсненню або приховуванню. Такі ситуації — це причетність до злочину.

Уявіть, що, незаконно заволодівши чужим автомобілем, злочинець приїжджає на ньому на дачу до приятеля й той ховає машину у своєму гаражі. При цьому він усвідомлює, що машина не належить товаришеві, а вірогідно, набута незаконним шляхом. Водночас він не обіцяв допомогу до того, як машину було викрадено (інакше йшлося б про пособництво). У цьому випадку йдеться не про співучасть, а про причетність до злочину у формі заздалегідь не обіцяного переховування злочинця, знарядь і засобів здійснення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом. Відповідальність за такі дії особа несе в передбачених законом випадках як за самостійний злочин, а не як за співучасть у злочині.

Причетністю до злочину визнається також обіцянка не повідомляти про злочин, який готується або скоюється, але ще не завершений, навіть якщо особа напевно знає про нього.

Ще однією формою причетності до злочину є потурання йому. Це відбувається тоді, коли особа має можливість і повинна перешкодити здійсненню злочину, але не перешкоджає йому, хоча може це зробити. Скажімо, працівник охорони не вживає заходи щодо припинення злочину, зупинення злочинців. У цьому випадку співучасті немає, однак такі дії можуть отримати кваліфікацію як самостійний злочин.

Підготовка до злочину, замах на злочин, добровільна відмова від здійснення злочину, співучасть, виконавець, організатор, підбурювач, пособник.

1. Поясніть поняття «підготовка до злочину», «замах на злочин», «добровільна відмова від здійснення злочину», «співучасть», «виконавець», «організатор», «підбурювач», «пособник».

2. Використовуючи повідомлення із засобів масової інформації та мережі Інтернет, наведіть приклади незавершених злочинів, а також злочинів, скоєних у співучасті.

3. Порівняйте

  • А замах на злочин і підготовка до злочину
  • Б різні види співучасті
  • В*. співучасть у скоєнні злочину та причетність до злочину

4*. Висловте свою думку щодо справедливості норм, які визначають порядок притягнення до відповідальності за незавершений злочин.

5. Висловте свою думку щодо причин скоєння злочинів в Україні.

6*. Запропонуйте, які заходи попередження злочинів у вашому селі, місті чи районі ви вважаєте доцільними.

7. Визначте стадію злочину, про яку йдеться в кожному із зазначених випадків.

  • а) Громадянин В., погрожуючи ножем, вимагав гроші в дівчини, але був затриманий поліцейським, який опинився поруч;
  • б) громадянка К. у супермаркеті побутової техніки сховала в кишеню телефон і намагалася вийти, не оплативши його, але була затримана охороною;
  • в) громадянин У, плануючи пограбування банку, дізнався, як працює система охорони, і залучив декількох громадян до участі в злочині.