Правознавство. Профільний рівень. 11 клас. Наровлянський

Тема 10. Злочин

§ 13. Поняття та склад злочину

1. Поняття та ознаки злочину

Одним з найважливіших понять кримінального права є поняття «злочин».

Злочин — це суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), передбачене Кримінальним кодексом України, скоєне особою, яка може нести відповідальність за нього (суб’єктом злочину).

Злочин має певні ознаки. Передусім злочин — це діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, яке є протиправним. Якщо скоєне особою діяння не збігається з описом, що міститься в Кодексі, воно не може вважатися злочином. При цьому Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за скоєне діяння, можливість застосування кримінального покарання. Іншими словами, ознакою злочину є караність. Злочин є суспільно небезпечним діянням. Це означає, що скоєне діяння завдає певної шкоди або ж створює потенційну небезпеку такої шкоди. При цьому обов’язковою ознакою є винність особи. Це означає, що злочином є лише діяння, у якому наявна вина правопорушника. Якщо певні дії завдали шкоди суспільним відносинам, однак вони стали наслідком не винних дій певної особи, а наслідком стихійного лиха, непередбачуваних обставин тощо, то немає самого злочину. Уявімо, що внаслідок тривалих дощів пошкоджено залізничну колію, при цьому пошкодження сталося після щоденної перевірки колії працівниками залізниці. Машиніст не мав можливості вчасно побачити пошкоджені колії. Унаслідок цього потяг зійшов з рейок, вагони та локомотив були пошкоджені, а декілька людей отримали тілесні ушкодження. Хоча завдано шкоду, однак вини жодної особи в тому, що сталося, немає — отже, і злочину в цьому випадку не було.

Зверніть увагу на те, що злочин може бути скоєний як шляхом дії, так і бездіяльності. Скажімо, крадіжку чи зґвалтування скоюють лише шляхом активних дій, а от ухилення від сплати податків чи залишення в небезпеці можуть бути скоєні шляхом бездіяльності, коли людина не робить дій, які мала б зробити. Саме тому у визначенні злочину застосовується поняття «діяння».

Ще однією ознакою злочину є те, що він виникає лише тоді, коли скоєний особою, яка може нести за нього відповідальність. Отже, якщо злочин скоєний особою, яка за віком чи іншими обставинами не може бути притягнута до відповідальності, то й про злочин не йдеться. У статті 11 Кримінального кодексу України визначено, що «не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально й містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла й не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі». Навіть якщо в діянні є всі формальні ознаки злочину, але він є малозначним, не несе суттєвої небезпеки, то винний не буде притягнутий за нього до відповідальності.

Злочини й адміністративні правопорушення є дуже подібними за багатьма ознаками. Основною відмінністю між ними є ступінь суспільної небезпеки. Хоча в обох випадках суспільним відносинам завдається шкода — моральна, матеріальна, фізична, однак унаслідок злочину завдається набагато більша шкода, суспільна небезпека набагато вища. Так, крадіжка залежно від розміру завданої шкоди є або адміністративним правопорушенням (дрібного крадіжкою), або злочином (крадіжкою). Так само порушення Правил дорожнього руху залежно від наслідків може вважатися або адміністративним правопорушенням, або злочином.

2. Види злочинів

Нині Кримінальний кодекс України передбачає понад 200 різних злочинів. Виникає необхідність класифікації злочинів за певними ознаками.

Кримінальний кодекс України передбачає класифікацію злочинів за рівнем їхньої тяжкості.

Критерієм належності злочину до певного рівня тяжкості є можливе покарання за нього. При цьому йдеться не про реально призначене покарання за конкретний злочин конкретній особі, а про максимальне покарання, передбачене Кодексом за цей злочин. Злочин, за який може бути призначене покарання не більше 2 років позбавлення волі або інші менш суворі покарання, вважається злочином невеликої тяжкості. Якщо за злочин може бути призначене покарання не більше 5 років позбавлення волі, він вважається злочином середньої тяжкості, не більше 10 років — тяжким злочином. Якщо за злочин може бути призначене покарання понад 10 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі, він вважається особливо тяжким. Належність злочину до певної категорії залежно від його тяжкості має велике значення для визначення режиму покарання, можливості призначення покарання з випробуванням, дострокового звільнення, застосування амністії тощо.

Крім того, злочини поділяють залежно від того, на які суспільні відносини вони посягають. Саме за цим критерієм здійснено розподіл злочинів за розділами Особливої частини Кримінального кодексу України.

Кримінальний кодекс України передбачає такі види злочинів за об’єктами посягання:

• 1. Злочини проти основ національної безпеки України.
• 2. Злочини проти життя та здоров’я особи.
• 3. Злочини проти волі, честі та гідності особи.
• 4. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.
• 5. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина.
• 6. Злочини проти власності.
• 7. Злочини у сфері господарської діяльності.
• 8. Злочини проти довкілля.
• 9. Злочини проти громадської безпеки.
• 10. Злочини проти безпеки виробництва.
• 11. Злочини проти безпеки руху й експлуатації транспорту.
• 12. Злочини проти громадської безпеки та моральності.
• 13. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів та інші злочини, які завдають шкоди здоров’ю населення.
• 14. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.
• 15. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
• 16. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж.
• 17. Злочини у сфері службової діяльності.
• 18. Злочини проти правосуддя.
• 19. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).
• 20. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Існують і деякі інші варіанти класифікації злочинів.

3. Склад злочину. Суб’єкт та об’єкт злочину

Одним з важливих понять кримінального права є «склад злочину». Це поняття допомагає визначити, який злочин скоєно, дати кваліфікацію діяння. Склад злочину включає чотири елементи — суб’єкт злочину, об’єкт злочину, суб’єктивна сторона злочину, об’єктивна сторона злочину.

Суб’єкт злочину — фізична осудна особа, яка скоїла злочин у віці, коли може наставати кримінальна відповідальність.

Зверніть увагу: суб’єктом злочину в Україні може бути тільки фізична особа — громадянин України, іноземець, особа без громадянства. Кримінальний кодекс України визначає, що суб’єктом злочину не може бути юридична особа.

Обов’язковою умовою для суб’єкта злочину є досягнення віку, з якого можливе притягнення до кримінальної відповідальності. Вік притягнення до відповідальності визначає Кримінальний кодекс України.

• Ознайомтеся з витягом з Кримінального кодексу України та визначте, з якого віку особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності за різні види злочинів.

З КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їхньою діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

Водночас закон вимагає, щоб суб’єкт злочину в момент його скоєння міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, тобто був осудним. Якщо особа в момент скоєння діяння не може розуміти значення своїх дій, усвідомлювати їх або керувати ними внаслідок психічного захворювання, тимчасового психічного розладу, недоумства, вона вважається неосудною та не може бути притягнута до кримінальної відповідальності. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені Кримінальним кодексом України.

Для визначення стану неосудності використовують медичний та юридичний критерії. Медичний критерій передбачає наявність в особи одного з передбачених законом психічних захворювань — хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Юридичний критерій передбачає, що внаслідок однієї із зазначених хвороб особа не може розуміти значення своїх дій або не може ними керувати. Лише за наявності обох зазначених критеріїв особа визнається неосудною та не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

Якщо особа скоїла злочин унаслідок вживання алкоголю, наркотичних речовин, інших одурманюючих речовин, вона підлягає кримінальній відповідальності.

Закон передбачає існування як загального, так і спеціального суб’єкта. Загальним суб’єктом може бути будь-яка осудна особа, яка досягла відповідного віку. Спеціальний суб’єкт злочину обов’язково повинен мати додаткові ознаки, передбачені відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України. Це може бути обіймання певної посади, виконання якихось функцій тощо. Так, суб’єктом хабарництва може бути тільки особа, яка має статус службової особи, військові злочини може скоїти лише військовослужбовець тощо.

Другий елемент складу злочину — об’єкт злочину.

Об’єкт злочину — блага, суспільні відносини, яким злочином завдається шкода або створюється загроза завдання такої шкоди.

Як уже зазначалося, саме за об’єктом злочину класифікують злочин в Особливій частині Кримінального кодексу України.

4. Суб’єктивна сторона злочину

Обов’язковим елементом складу злочину є суб’єктивна сторона. Цей елемент характеризує ставлення суб’єкта злочину до своїх протиправних дій та їхніх наслідків. Обов’язковим елементом суб’єктивної сторони злочину є вина. До факультативних (необов’язкових) належать мотив і мета злочину.

Вина — психічне ставлення особи до здійснюваних нею протиправних дій чи бездіяльності та їхніх наслідків.

Кримінальний кодекс України передбачає дві основні форми вини — умисел і необережність. Умисел передбачає, що суб’єкт злочину розуміє, що він скоює протиправне діяння та небезпеку настання шкідливих наслідків. У разі наявності прямого умислу особа передбачає їх і бажає їхнього настання, при непрямому умислі допускає можливість настання цих наслідків. Коли кишеньковий злодій краде гаманець, він розуміє протиправність своїх дій та бажає настання шкідливих наслідків — завдання матеріальної шкоди потерпілому — ідеться про прямий умисел. Якщо ж особа, скоюючи злочин, хоча й допускала настання шкідливих наслідків, але не бажала цього, — ідеться про непрямий умисел. Якщо особа робить неприцільні постріли в перехожого, унаслідок чого той отримує тяжкі тілесні ушкодження, то йдеться саме про непрямий умисел.

Другою формою вини є необережність — суб’єкт злочину не бажає настання шкідливих наслідків. При цьому можливі дві форми злочинної необережності. Якщо водій перевищує швидкість руху на слизькій дорозі, унаслідок чого втрачає контроль над автомобілем і стає винуватцем загибелі людини, він не бажає цих наслідків, однак розуміє небезпеку своїх дій та їхню протиправність, але сподівається уникнути шкідливих наслідків, — ідеться про необережність у формі злочинної самовпевненості. А от працівники Чорнобильської атомної електростанції, які стали винуватцями катастрофи 26 квітня 1986 р., навіть не передбачали можливих шкідливих наслідків своїх дій, хоча за своїми службовим становищем, освітою, кваліфікацією могли й повинні були їх передбачити, — це злочинна недбалість.

Крім вини, у деяких випадках суб’єктивну сторону злочину характеризує також мета — те, чого особа хоче досягнути, і мотив — те, що безпосередньо спонукає до скоєння злочину. Так, до скоєння крадіжки чи шахрайства особу спонукають корисливі мотиви, а метою є заволодіння чужою власністю, збагачення. Мотивами вбивства можуть бути помста, ревнощі, побутові проблеми тощо, а метою буде позбавлення життя іншої особи.

5. Об’єктивна сторона злочину

Останнім елементом складу злочину є об’єктивна сторона. Обов’язковими елементами об’єктивної сторони злочину є протиправне діяння, шкідливі наслідки та причинно-наслідковий зв’язок між ними. Крім того, об’єктивна сторона злочину включає також час, місце, спосіб та інші обставини скоєння злочину. Ці обставини є факультативними.

При цьому, як зазначалося у визначенні злочину, суспільно небезпечне протиправне діяння може полягати як у діях, так і в бездіяльності. Завдана шкода може бути матеріальною (коли вона полягає в певних грошових втратах або втратах певного майна), фізичною (коли особі завдано тілесних ушкоджень або її позбавлено життя) чи моральною.

Між протиправним діянням і шкідливими наслідками має бути встановлено причинно-наслідковий зв’язок, тобто доведено, що саме внаслідок протиправних дій суб’єкта злочину настали шкідливі наслідки. Коли ж такий зв’язок відсутній, коли шкідливі наслідки є результатом дії стихії, інших непередбачуваних обставин, — відсутній і склад злочину.

Для притягнення особи до кримінальної відповідальності необхідне встановлення в її діях усіх елементів складу злочину відповідно до опису, поданого в статті Кримінального кодексу України.

Злочин, склад злочину, суб’єкт злочину, об’єкт злочину, суб’єктивна сторона злочину, об’єктивна сторона злочину, неосудність, критерії неосудності.

1. Поясніть поняття «злочин», «склад злочину», «суб’єкт злочину», «об’єкт злочину», «суб’єктивна сторона злочину», «об’єктивна сторона злочину», «неосудність».

2. Що таке злочин?

3. Наведіть приклади злочинів з фільмів чи книжок.

4. Які форми вини в злочині передбачено Кримінальним кодексом України?

5. Поясніть, що таке юридичний та медичний критерії неосудності.

6. Висловте свою думку, які злочини — умисні чи з необережності — становлять більшу суспільну небезпеку.

7. Порівняйте

• А прямий та непрямий умисел
• Б злочинну самовпевненість і злочинну недбалість
• В матеріальну, фізичну та моральну шкоду

8. Визначте склад злочину в наведених випадках.

• а) 17-річна Н. та 13-річна Г. за попередньою змовою вночі, зламавши замок, пограбували магазин, викравши товари на суму більш ніж 250 000 грн;
• б) водій мікроавтобуса Н. перевищив швидкість на слизькій дорозі та, втративши керування, скоїв аварію, у якій загинули й отримали тяжкі тілесні ушкодження декілька пасажирів.