Антологія. Казка в шкільному курсі літератури. 5-6 клас. Морщавка

#казка #росіяни

До речі, глиняні іграшки — «кізки-свистульки», «коники-свистульки» виготовляли з особливої білої глини, розписували прямо по природному тлу глини горизонтальним штриховим живописом. Дивовижно...

Російські казки

Пташина мова

В одному місті жили собі крамар та крамариха, і народився в них син не по літах кмітливий, назвали його Василем.

Якось обідали вони утрьох, а над столом висів у клітці соловей, та так жалібно наспівував, що крамар не втерпів та й каже:

— Якби знайшовся такий чоловік, що відгадав би, про що соловей наспівує, яку долю віщує, — либонь, ще за життя свого я б віддав йому половину своїх маетностей, та й умираючи заповів би ще немало добра.

А хлопчик, — було йому літ шість тоді, — позирнув батькові з матір’ю в очі та й каже:

— Я знаю, про що соловей наспівує, от тільки сказати боюся.

— Кажи не криючись! — приступили до нього батько з матір’ю. І Василько із сльозами промовив:

— Соловей віщує, що настане такий час, коли будете мені слугувати: як умиватимусь, батько стане воду на руки зливати, а мати рушника подавати — лице, руки втирати.

Рушник — символ злагоди, любові; краси; подружньої вірності; щасливої долі; символ працьовитості; чистоти почуттів українців; високих естетичних смаків; лагідності; поетичності душ; гостинності, незрадливості; надії; побажання добра; прощання; захисту від злих сил.

Прикро стало від тих слів крамареві та його жінці, й намислили вони звести свого сина зі світу.

Злагодили невеличкий човен, серед темної ночі поклали в нього сонне дитя й пустили в широке море.

Човен — символ божества потойбічного світу; останнього шляху богів та людей; у християнстві /ковчег-човен/ — символ сили, яка оберігає усе і всіх; у фольклорі, літературі — символ розлуки, Місяця.

Водночас випурхнув з клітки соловей-віщун, прилетів у човен і сів хлопцеві на плече.

От пливе човен морем, а назустріч йому корабель на вітрилах летить. Побачив корабельник хлопчика, жаль йому стало, узяв він його до себе, розпитав про все й пообіцяв, що буде глядіти, як рідного сина.

На другий день каже хлопчик своєму новому батькові:

— Соловей наспівує, що налетить буря, поламає щогли, пошматує вітрила; треба шукати затишку.

Та корабельник пустив це повз вуха.

Раптом і справді зчинилася буря, поламала щогли, пошматувала вітрила. Що тут робити, минулого не вернеш. Поставили нові щогли, полагодили вітрила і попливли далі. А Василько знов каже:

— Соловей наспівує, що назустріч ідуть дванадцять кораблів, усі розбійницькі, в полон нас візьмуть!

Цього разу корабельник послухався, пристав до острова і невдовзі побачив, як ті дванадцять кораблів, усі розбійницькі, пропливли мимо них стороною.

Переждав корабельник скільки треба і помандрував далі.

Не мало й не багато часу минуло, пристав корабель до міста Хвалинська; а в короля того краю вже кілька років перед вікнами палацу літають та каркають ворон, ворониха й вороня, ні вдень ні вночі нікому спокою від них нема.

Що тільки не робили, а ніякими хитрощами не можуть їх од вікон відвадити. І наказав король прибити на всіх перехрестях і причалах таку грамоту: як знайдеться хто од вікон палацу ворона з воронихою відвадити, тому король віддасть у винагороду півкоролівства свого і найменшу королівну за дружину; а хто візьметься за це діло, а діла не зробить, тому голову відітнуть.

<...>

Дізнався про те Василько, став проситися в корабельника:

— Дозволь піти до короля — одігнати ворона з воронихою. <...>

— Ну, йди вже, — каже корабельник. — Та як ускочиш у біду — на себе нарікай!

Прийшов Василько до палацу:

— Ану відчиніть-но вікно, що біля нього вороння літає. Постояв, послухав пташиного ґвалту та й каже:

— Ваша величність, самі бачите, що літають тут троє: ворон, дружина його ворониха і їхній син вороненко. Ворон із воронихою сперечаються, хто має більше право на вороненка — батько чи мати, і просять розсудити їх. Ваша величність! Скажіть, кому належить син?

— Батькові, — каже король.

І щойно проказав це слово, ворон з вороненком полетіли праворуч, а ворониха — ліворуч.

По тому король узяв хлопчика до себе <...>. Оженився він на королівні і взяв за нею посаг — півцарства.

Посаг — майно, гроші, що їх дають батьки або родичі нареченій, коли вона виходить заміж; віно.

Якось намислив він поїздити по різних краях, по чужих землях, людей подивитися, себе показати. Зібрався й поїхав у мандри.

В одному місті зупинивсь на ніч. Переночував, підвівся вранці й велить, щоб подали йому вмитися!

Господар приніс води, а хазяйка подала рушника. Розгомонівся з ними королів зять і дізнався, що то були його батько й мати. Заплакав він з радощів і впав батькам до ніг. А потім узяв їх із собою в місто Хвалинськ, і стали вони всі разом жити-поживати та добра наживати.

(переклад А. Григорука)