Антологія. Казка в шкільному курсі літератури. 5-6 клас. Морщавка

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Українська народна казка

Як неграмотний ученим став

Жив собі чоловік. Мав жінку і п’ятеро дітей, але не мав чим їх прогодувати. Бідняк бідняком, до школи не ходив, читати й писати не вмів. А жінка щодня свариться, каже, що він тупий, як пень, що вона могла вийти заміж за урядовця. І вирішив тоді бідний чоловік грамотним стати. Зловив чорну курку, зв’язав їй крила, лапки запхав у кошик і пішов до міста. Продав курку і на всі гроші, що вторгував, купив зошитів та олівців. Як прийшов додому, то зразу засів за стіл і почав писати. Лише так він писав, що ніхто не міг зрозуміти, якою мовою написано.

Курка (півень) — символ сонця, світла, вогню, войовничості; пильності; воскресіння; господарності; каяття (у християнстві); передвісника біди; жертви; відкривача скарбів; також є оберегом від пожежі.

Мучився три тижні, поки всі зошити не списав.

Терпіла жінка, терпіла, та не витримала — почала сваритися, аби кидав своє писання, бо немає в хаті ні полінця дров.

Як жінка свариться, то нема що робити — мусить слухатися. Взяв він сокирчину і пішов до лісу. Був той ліс темним, великим. Знайшов він дуба, а на ньому побачив велику суху гілляку. «Полізу, — подумав, — зрубаю і принесу жінці сухих дров».

Виліз він на дуба гілляку рубати (а це вже вечір наступав), і бачить — їде банда розбійників.

Він тихенько сидить на дубі — ні пари з уст, коли дивиться, вони витягли кущ із землі, а там — бункер. Все з возів познімали, поскладали туди, замаскували, як має бути, і поїхали.

Зліз чоловік із дуба, бере гілляку на плече і несе додому. Жінці ні слова не каже про те, що бачив і чув, бо мудрий чоловік ніколи жінці таємниць не довіряє.

За цей час король, якого обікрали, вислав шандарів, щоб розпитували, чи хто чув, а може, бачив злодіїв, які б везли його скарби.

Ходили шандарі всіма містами і селами, аж поки не дійшли до хати цього чоловіка.

Шандар — жандарм.

— Може бачив? Може чув? — питають його.

— Зараз я подивлюся у свої документи і скажу, — відповідає.

Розклав на столі ті зошити, що три тижні в них писав, і роздивляється.

Шандарі і так і сяк приглядаються до його письма, але ніхто не може зрозуміти, що там написано.

А бідняк каже так:

— Дочитався, що можу віднайти, але хай король дасть мені половину того добра.

Послали посланців до короля, а він як почув про таке, то й сам приїхав.

— Хай буде!

Тоді зажадав бідний чоловік від королівських слуг три вози кілків і довгу тичку. Як усе було готове, взяв тичку і міряє від своєї хати в протилежний від лісу бік. Скрізь, де скаже, слуги забивають кілки.

Тичка — довга палиця.

Міряли три дні. Одного дня — в один бік, другого — в інший, а третього — прямо до дуба.

Дуб — символ Перуна, Сонця та іних богів; дерева життя; гордості й міці, сили, довговічності, здоров’я; цілісності; дужого, гарного парубка; нерозважливості.

Королю вже самому цікаво, чи цей бідний чоловік щось знає, чи ні, бо міряє і все читає в зошитах.

На третій день доміряли до того бункера. Забили там кілок, і сказав чоловік слугам королівським:

— Копайте!

Людей було багато, розкопали, а там скарби не лише того короля, а ще більше. Вивозили звідти їх три дні і три ночі. Як вивезли, король віддав бідняку половину маєтка з худобою, полем і робітниками.

Бідняк — не пан, людей наділив землею, і живуть собі всі файно.