Антологія. Казка в шкільному курсі літератури. 5-6 клас. Морщавка

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

#казка #пізнай свою країну

Які риси притаманні левам — героям народних казок і художніх авторських творів?

#казка #пізнай свою країну

Я маю на меті наступне: визначити, де поширені ці тварини.

Іван Франко

Осел і лев

Був собі Осел. Багато було йому праці в господаря.

«Давай, — думає, — втечу в ліс і буду жити на волі! Буду собі пастися в лісі, і хто мені що зробить?»

І, не довго думавши, втік від господаря в ліс. Добре йому там. Пасеться, де хоче, нічого не робить, ніхто його не б’є — відколи живе, ще такого добра не зазнав. Аж раз дивиться, йде Лев, страшний-престрашний, та просто на нього.

«Ну, — думає собі Осел, — аж тепер край мені буде!» Але поки Лев дійшов до нього, він якось трохи отямився й подумав собі:

«Ану, може, я його як-небудь обдурю?» Та як стояв — бухнув на землю, ліг собі й лежить. Надходить Лев і кричить уже здалека:

— Ей, ти, хто ти там? Як ти смієш лежати? Чому не встанеш і не поклонишся мені?

А Осел мов і не чує. Лежить собі та тільки довгими вухами рухає.

Надійшов Лев і знов кричить:

— Зараз устань і поклонися мені!

— А хто ж ти такий? — питає Осел.

— Ти ще й питаєш? — кричить грізно Лев. — Хіба ти не знаєш, що я Лев, над усіма звірами цар?

Осел, не встаючи, підвів голову й витріщив на нього очі.

— І що ти за дурниці говориш? — промовив він. — Ти цар над усіма звірами? Хто тобі це сказав? Де це написано? Хто тебе обирав на царя? Ну, говори! — Лев стояв, мов лобом об стіну стукнувся.

— Хто мені це сказав? Та всі мені кажуть, що я над звірами цар. Хіба ж це неправда?

— Звичайно, неправда! Не може бути правда, бо цар над усіма звірами не ти, а я.

— Ти? — здивувався Лев. — А де це написано?

— А йди подивися — ось тут!

І він устав на ноги й, обернувшися задом до Лева, показав йому своє заднє копито, на якім була прибита новісінька блискуча підкова.

— Бачиш? Це моя царська печатка. Якби ти був цар, то й ти б мав таку.

— Ото диво! — промовив Лев. — А я про те й не подумав ніколи. Мабуть, твоя правда. Але стій! Давай будемо змагатись. Ходімо в ліс, хто за годину наловить більше звірів, той буде справжній цар.

— Добре, нехай і так! — промовив Осел, і з тим вони розійшлись.

Лев побіг у ліс. Зловив сарну, там зайчика, там знов якогось звіра — за годину мав уже п’ять чи шість штук.

А Осел тим часом що робить? Пішов собі на широку галявину, де сонечко ясно світило, й посеред лугу кинувся на землю, ноги геть відкинув, очі примружив, язик висолопив — кожен сказав би: згинув та й згинув. А над галявиною все яструби літають, ворони, сороки, галки, всяка погана птиця. Бачать вони, лежить неживий Осел, та й усі гуртом до нього. Зразу здалека заскакували, а далі бачать, що не рухається, то й почали по ньому скакати, клювати йому язик та очі. А Осел нічого, тільки коли якийсь птах дуже близько підлізе, а він клац його зубами або стук його ногою, вб’є та й сховає під себе, та так хитро, що інші й не бачать; не минуло й години, а він уже надушив їх з півкопи. Тоді схопився на ноги, як зареве, а птахи всі врозтіч. Осел забрав усю побиту пташню та й несе на те місце, де мали зійтися з Левом. Приходить, а Лев уже там.

— Ну, що, — каже до Осла й показує йому свою здобич, — бачиш, скільки я наполював?

— Ну, та й дурний же ти, Леве, — каже Осел і копнув його звірів ногою. — Таких звірів я міг би наловити зо дві копи. Та чого вони варті! А ти подивись на моїх! Я тільки таких ловив, що в повітрі літають. Ану, спробуй ти!

— Ні, я такої штуки не втну, — відповів Лев. — Аж тепер бачу насправді, що ти над звірами цар, а не я! Вибачай мені, що я так нечемно говорив з тобою!

— А бачиш! — промовив Осел.

— Завжди треба бути чемним, бо як наскочиш на старшого від себе, то що тоді буде? От і тепер я міг би тебе покарати на смерть, але вибачаю, бо ти це зробив з дурного розуму, а не зі злої волі. Йди ж тепер і шануйся на другий раз!

І Лев пішов, похнюпившись та підібравши хвіст, немовби хто вилив на нього бочку холодної води. Чи близько, чи далеко, зустрічає в лісі Вовчика-братика.

— Здорові були, найясніший царю! — каже Вовк і низенько кланяється.

— Ет, іди, не смійся з мене! — каже сумно Лев. — Який я тобі цар?

— Як-то? — скрикнув Вовк. — Хто ж би посмів інакше сказати?

— Мовчи, братику, — пошепки говорить до нього Лев. — Тут недалеко є справжній цар. Як почує, буде біда і тобі, й мені.

— Справжній цар? — здивувався Вовк. — Що за диво? Який же тут є справжній цар, крім тебе?

— Є, є! — зі страхом прошепотів Лев. — Я сам його бачив. Та такий страшний! А що за сила! Навіть таких звірів ловить, що в повітрі літають. Я радий, що мене хоч живого відпустив.

— Ну, що ти говориш? — здивувався Вовк. — Диво дивне! Знаю цей ліс давно, але ніяк не придумаю, хто б то міг бути. Який же на вигляд той новий цар?

— Одне слово — страшний! — сказав Лев. — Вуха отакі, голова, як цеберко, а на задній нозі царська печатка.

— Ніяк не вгадаю, хто це може бути? — дивувався Вовк. — Знаєш що, ходім, покажи мені його.

— Я? Нізащо у світі! — скрикнув Лев. — Я вже раз страху набрався.

— Та ходімо! Чого боятися? — заохочував Вовк. — От знаєш що, прив’яжи себе своїм хвостом до мого, сміливіше нам буде йти.

— Про мене, — каже Лев, — нехай буде так. Зв’язалися обоє хвостами докупи та й пішли.

Вийшли на горбок над полянкою, що на ній пасся Осел. Лев зупинився та й шепоче до Вовка:

— Ось він! Ось він! Подивися!

Вовк, поглянув та як крикне:

— Дурний Леве, та це ж Ослисько! — А Левові почулося, що то новий цар уже близько, як злякається та ходу! Через пеньки, через ярки що було духу. Біг, біг, далі втомився, став та й озирнувся.

— А що, Вовче, близько вже той новий цар?

Але Вовк тільки язик висунув. Як був прив’язаний до левиного хвоста, так і волікся за ним усю дорогу, поки й дух випустив.

— А бачиш, — каже до нього Лев, — ти казав, що новий цар не страшний, а як побачив його зблизька, то од самого страху помер!

#казка #пізнай свою країну #обери друга

Лісові мешканці — актуальна тема. У казках ми бачимо їх і добрими, і злими, як і людей... Мені боляче дивитися на знищення лісових територій заради нових будівельних майданчиків, як виживатимуть тварини?!

#казка #пізнай свою країну #обери друга

Так, у світі існує багато такого, що загрожує майбутньому тварин, для яких ця планета, як і для нас, є домівкою.

#казка #пізнай свою країну #обери друга

А ти знаєш, що 4 жовтня — особливий день для всіх, хто по-справжньому любить, цінує і розуміє природу.

#казка #пізнай свою країну #обери друга

Так, саме в цей день 85 років тому у Флоренції на Міжнародному конгресі прихильників руху на захист природи було прийнято рішення про святкування Дня захисту тварин з метою привернути увагу людства до проблем інших мешканців планети.

#казка #пізнай свою країну #обери друга

Мені, насправді, не байдуже, бо яке б не було створіння, воно потребує уваги. У минулому році я брала участь у ліцейному конкурсі «Тварини в моєму житті» і вибрала для декламування поезію учениці 11 класу ЗОШ І-ІІІ ступенів № 12 Шкварук Аліни Олександрівни.

Брати наші менші чи друзі безслівні...

Такі часом милі, довірливі, ніжні.

Буваєте часом і хижі, і грізні,

І долі бувають у кожного різні.

Комусь пощастило: порода у тілі,

І ви вже чистенькі, пухнасті та білі.

А хтось просто з двору, без племені-роду.

Хоч як би хотів, та не зміниш породу.

І доля вже інша, й життя вже собаче,

І тільки надія одна — на удачу,

Що хтось пожаліє, візьме тебе в хату,

Що, може, служити там будеш багато.

А в іншого «Віскас», хазяйка заможна,

Усе в тебе є, усе тобі можна;

Спідничка картата, ошийник зі срібла,

І впевненість є, що ти дуже потрібна.

Брати мої менші, я дуже шкодую,

Що всіх не зігрію, не всіх нагодую.

Та знаю, що люди все можуть змінити

Що кожного з вас можна просто любити!