Українська література. 9 клас. Міщенко

«Інститутка»: «Найкраща перлина нашої літератури»

...Господь послав

Тебе нам, кроткого пророка

І обличителя жестоких

Людей неситих. Світе мій!

Моя ти зоренько святая!

Моя ти сило молодая!

Тарас Шевченко

Ця повість стала справжнім вироком кріпосництву, яке інакше можна назвати просто рабством. Напевно, вам доводилося читати твори, у яких розповідалося про те, як господарі ставилися до своїх рабів. Їх можна було продавати й міняти, бити і вбивати, розлучати родини і збиткуватися з кожного, хто вважався практично безсловесною річчю.

Недаремно Марко Вовчок присвятила свій твір Тарасові Шевченку, так само пристрасному борцеві за волю свого народу.

А які ще твори на цю тему вам відомі? Що ви знаєте про кріпосництво, рабство? Чи існують вони в наш час?

«Інститутка» стала першою соціальною повістю в українській літературі. Саме як «справжню перлину» оцінив її Іван Франко.

Це твір про те, що кожна людина повинна бути вільною, що не можна чинити наруги над особистістю, що волю людина цінує над усе на світі. А також це твір про кохання, яке сильніше за страх, про те, що людина ніколи не повинна втрачати віри й надії на визволення.

Композиція твору підпорядкована розкриттю його провідної ідеї. Перший розділ є експозицією. Тут ми знайомимось з головною героїнею твору, кріпачкою Устиною, яка водночас є й оповідачкою. Від її імені ведеться хвилююча розповідь. Ми довідуємося про душевну красу, розум, щирість та чесність дівчини, особливості її характеру. Усе це відбувається в момент приїзду в помістя панночки та вибору нею Устини в покоївки.

Перипетії сюжету розкривають перед нами історії взаємин панночки та Устини, поступове загострення стосунків між ними, а також між панночкою та кріпаками в цілому. Згодом панночка одружується і виїздить на хутір до свого чоловіка. Але й він не спроможний стримати її лють та ненависть до людей, що її оточують.

Кульмінація твору - сутичка панночки з кріпаками в саду та наказ віддати Устининого чоловіка Прокопа в солдати. За законом, Устина стає вільною і переїздить до міста. Така розв’язка цього твору.

Основним художнім засобом розкриття характерів героїв є у Марка Вовчка прийом протиставлення. Уже перша зустріч Устини з панночкою описана авторкою саме в такий спосіб: «І що то за хороша з лиця була... Здається, і не змалювати такої кралі...». А так панночка згадує про навчання в Києві: «Добре вам, бабуню, було тут жити на волі, а що я витерпіла за тим ученням!.. І не нагадуйте мені його ніколи!». І нащо їй про те знати, «як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там... Аби я знала, чим мені себе перед людьми показати...» Найперше ж панночка цікавиться французькою мовою, музикою й танцями. Вона переконана, що за тим нудним та непотрібним навчанням «багацько часу пройшло марно». Зверніть увагу: повість називається «Інститутка», але чи не відчуваєте ви в цій назві авторської іронії?

Улеслива та ґречна з бабусею, панночка-інститутка зовсім по-іншому ставиться до кріпаків, особливо до дівчат-кріпачок. Примхливість, пиха, презирство виповнюють кожне її слово, кожен жест.

«- Де се бігала? Швидше мене розбирай!.. Швидше: я спати хочу!» - з люттю кричить вона на свою покоївку Устину.

Обговорюючи з бабусею своє майбутнє заміжжя, панночка «аж підскакує, аж із радощів червоніє». їй дуже подобаються перспективи її майбутнього заможного та самостійного життя. «То до одного дзеркала скочить, то у друге зазирне; склянку води візьме, то й там любує, яка вона хороша». А як тільки нагодиться хто з людей на очі їй, настрій у панночки відразу міняється. Найбільші знущання терпить від неї покоївка. Чи не найбільше вражає сцена заплітання коси, коли все не так пані, то вона Устину «й щипає, і штирхає, і гребенцем... скородить, і шпильками коле, і водою зливає».

У свідомості панночки та таких кріпосників-рабовласників, як вона, - кріпак - не людина. Це річ, власність господаря, з якою господар може зробити, що йому заманеться. Цю «істину» панночка добре засвоїла, на відміну від знань, які намагалися дати їй під час навчання.

Необмежене нічим право деспотизму і жорстокості розвинуло в панночці садистські нахили, виявило ненаситну жадібність, особливе презирство до кріпаків, як людей іншого сорту, нижчого.

А як ти вважаєш, необмежена влада завжди перетворює людину на деспота чи ні? Наведи приклади з історії, з життя.

Проте насправді ми бачимо зовсім іншу картину. Катовані панночкою люди, що важко працюють і потерпають від панноччиного деспотизму, виявляються набагато поряднішими, духовно вищими від озвірілої жінки. Навіть подружні стосунки панночки та полкового лікаря, за якого вона вийшла заміж, виглядають дивно і жалюгідно. Аби тільки дружина не вередувала, він повністю підкорився їй та почав робити все, як їй заманеться.

Зовсім інші стосунки єднають Устину та Прокопа, Назара й Катрю. Щирі, порядні, добрі люди, вони щедрі на добре слово, на посмішку, на допомогу одне одному в скрутну хвилину. Сторінки повісті, які описують кохання цих красивих зовні та внутрішньо людей проникнуті справжнім теплом та авторською приязню до своїх героїв.

Коли панночка переїхала опісля заміжжя на хутір свого чоловіка, вона швидко навела там свої «порядки»: «...У двір душа жива не навідається - хіба за ділом, - та так боязко оглядується, так поспішається, наче йому в пущі до звіра лютого йдеться».

Особливу жадібність виявляє тепер уже молода пані у сцені, коли бабуся роздає дітям по яблучку. Так вона робила завжди. Але нині її обізвано злодійкою. Під час сутички пані вдарила «зо всього маху, як сокирою, стару по обличчю!». У цій сцені, як і в інших, психологічна характеристика доповнюється мовною. Так, інститутка лицемірно користується улесливими словами, хоча насправді ми бачимо її істинне обличчя, її справжнє єство і у стосунках із чоловіком, а особливо - з кріпаками, коли мова її груба, лайлива.

У повісті яскраво виписано динаміку розвитку характерів, насамперед кріпаків. Спочатку сумирні й покірні, вони починають усвідомлювати необхідність протестувати проти деспотизму панночки. Дехто розуміє трагізм свого становища, але продовжує підставляти шию під осоружне ярмо. А дехто, як Прокіп, Назар, не бажає далі терпіти знущань озвірілої кріпосниці. Назар рятується від осоружної кріпаччини втечею, а Прокіп наважується вперше дати пані відсіч, коли вона кинулася тягати Устину за коси: «Годі, пані, годі!.. Цього вже не буде! Годі!» - каже він, зупиняючи розлючену жінку.

За непокірність інститутка відправляє Прокопа в рекрути, хоча за законом для Устини це означало волю. Вона змушена жити в чужих місцях, важко працювати в наймах, щоб прогодуватися, з гіркотою згадувати свого коханого, який подарував їй волю ціною своєї солдатчини. Але все це - ніщо в порівнянні зі свободою. Більшого горя, аніж кріпацтво, Устина не знає. Вона надзвичайно вдячна своєму чоловікові, що її «з пекла, з кормиги визволив».

Серед жіночих образів твору найповніше та найяскравіше виписано образ Устини, оповідачки. Насправді ми розуміємо, що саме вона, а не примхлива, люта та примітивна пані є головною героїнею цього твору, бо вона самою історією свого життя засвідчила, що можна вирватися з лабет ненависної кріпаччини, можна зберегти людську гідність, щирі та ніжні почуття, незаплямоване сумління.

Зверніть увагу, авторка не дала імені інститутці. Тим самим вона хотіла підкреслити, що цей персонаж - типове явище для кріпосницької імперії. І її характеристика цілком відповідала багатьом таким «вченим» пані, які паплюжили життя безневинних людей.

Не менш яскравим постає в повісті й образ Катрі, дружини Назара, колишньої козачки, яка з приходом на хутір нової пані випила повну чашу горя: на руках у неї померла її дитина, а вона сама, втративши розум, утопилася.

Непокірні, волелюбні Прокіп і Назар є окрасою повісті. Сильні та мужні чоловіки, які намагаються захистити своїх жінок, які у стосунках з ними демонструють повагу, любов, розуміння, тепло, - такими побачила письменниця кращих представників українського чоловіцтва, які готові були стати на прю з ненависною системою. Вони по-різному, але змогли зреалізувати свою мрію.

В образі полкового лікаря, чоловіка панночки, письменниця намагалась показати буцімто «доброго» пана, який насправді добре виправдовував українську приказку: «Сказано: добрий пан, - не б’є, не лає, та нічим і не дбає».

Особливу увагу варто звернути й на мову повісті. Вона насичена фольклорними елементами, мова персонажів виразно індивідуалізована. Авторка використала чимало приказок, прислів’їв. Саме фольклорна традиція стала основою метафор, порівнянь, які використала письменниця для характеристики своїх героїв.

Проаналізувавши повість, ми мимоволі замислюємось: що саме хотіла Марко Вовчок сказати своїм твором? Гадаю, висновок очевидний: вона протестувала насамперед проти рабства, насильства над особистістю, жорстокості. Саме сьогодні думки письменниці особливо актуальні в контексті боротьби України за свою незалежність. Бо лише незалежна країна може вберегти своїх громадян від принизливого рабства. А жорстокі уроки кріпаччини яскраво постають зі сторінок повісті та оповідань Марка Вовчка.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

  • 1. Визначте головного героя (героїв) повісті.
  • 2. Які прийоми застосовує Марко Вовчок для характеристики того чи іншого героя?
  • 3. Прокоментуйте і поясніть назву твору.
  • 4. Чому ми називаємо кріпаччину рабством?

Міркуємо

  • 1. Поясніть, чому ми називаємо повість «Інститутка» соціальною.
  • 2. Що дало панночці підстави деспотично поводитися з кріпаками?
  • 3. Проаналізуйте, які людські якості дали змогу героям повісті вирватися з полону кріпаччини.
  • 4. Чому Устина саме кріпаччину, неволю вважала найбільшим лихом? Чи ви погоджуєтеся з її думками?

Аналізуємо

  • 1. Поясніть, чому авторка повісті не дала імені інститутці.
  • 2. Чи могли насправді відбуватися події, описані в повісті? Аргументуйте свою відповідь, доповнивши її знаннями з історії.
  • 3. Проаналізуйте композицію повісті. Чому авторка скористалася такою розлогою експозицією?

Дискутуємо

  • 1. Як ви вважаєте, чому саме від імені Устини ведеться розповідь у творі?
  • 2. Яку роль відіграла в долях героїв їхня волелюбність? Наскільки важливою для людини є ця риса характеру?
  • 3. Чи існує рабство в наш час? Пофантазуйте, якими могли б бути долі героїв, якби вони жили в наші дні.
  • 4. Що найбільше вразило вас у цьому творі й чому? Які висновки можна зробити з прочитаного?

ПРАЦЮЄМО З ПРОЕКТОМ

ВАШЕ ПОРТФОЛІО

Назва проекту - «Українські митці за кордоном». Створіть презентацію, підготувавши повідомлення не лише про українських письменників, а й про композиторів, художників, скульпторів, режисерів, акторів.

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Як відомо, Марко Вовчок змалювала свою героїню Устину дівчиною неабиякої краси. Ваше завдання - порівняти еталон краси сучасний і середини XIX століття. Чи змінився він? А якщо змінився, то як саме?

Також проаналізуйте, які риси характеру героїв Марка Вовчка імпонують вам і чи властиві вони сучасним людям.

Підсумки ваших спостережень і роздумів можуть стати основою творчої роботи на тему «Вплив цивілізаційних процесів на зміни в зовнішності та внутрішньому світі людини».

ВАШ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК

Реалізм (лат. суттєвий, справжній) - напрям у літературі й мистецтві, послідовники якого надавали перевагу пізнанню, правдивому, об’єктивному і всебічному відображенню дійсності. Найкраще сутність реалізму сформулював англійський письменник Вільям Теккерей: «Істина не завжди приємна, але істина понад усе».

Мета реалізму — глибоке пізнання світу і художнє його відображення.

Основним принципом реалістичного письма є типізація - художнє узагальнення життєвих явищ і людських характерів. Для реалізму характерний конкретно-історичний підхід до явищ життя - так званий історизм.

Людина в реалістичних творах зображена як істота соціальна, тож образи розвиваються відповідно до змін суспільного життя.

Як художній метод реалізм сформувався в Європі в епоху Відродження (XIV-XVI століття), хоча термін почали використовувати із середини XIX століття. Реалізм пройшов у своєму розвитку декілька етапів, а корінням сягає античності.

Просвітницький реалізм сформувався в епоху Просвітництва у XVII-XVIII століттях. Письменники, що зверталися до цього методу, змальовували повсякденне життя простих людей з властивими їм високими моральними якостями, світлим розумом. Письменники-просвітителі утверджують у своїх творах віру в людину, в силу її розуму і високої моралі, що має змінити світ на краще. Для доби просвітницького реалізму характерна глибока релігійність авторів і відповідно культ християнських ідеалів у їхніх творах.

Визначте, які саме художні засоби використала Марко Вовчок для змалювання реалістичних характерів героїв.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Марко Вовчок була росіянкою за походженням, але досконало вивчила українську мову, так що її за приклад ставили видатні критики й історики літератури. Вона опанувала мову завдяки живому спілкуванню з народом і збиранню фольклору.

Іван Франко, характеризуючи літературний процес пошевченківської доби, писав: «Вся Україна вже звиш 40 літ читає Шевченкового “Кобзаря” та “Народні оповідання” Марка Вовчка, а проте не було ще у нас такого, хто б писав вірші такі, як писав Шевченко, або хто б підхопив секрет незрівнянної мелодійності прози Марка Вовчка».

ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ

Марко Вовчок відома в історії української літератури як авторка саме народної прози, і її твори мали насамперед антикріпосницьку, гуманістичну спрямованість. В американській літературі є письменниця, з якою часто порівнювали Марка Вовчка, - це Гаррієт Бічер-Стоу. Саме «російсько-українською Бічер-Стоу» називав Марію Вілінську дядько Лесі Українки, Михайло Драгоманов.

Вам неодмінно слід прочитати роман американської письменниці «Хатина дядька Тома» - взірець світової літературної класики.

Твори української письменниці давно стали відомими в багатьох країнах Європи - їх перекладали чеською, болгарською, польською, сербською, словенською мовами, їх ще в XIX столітті знали читачі Англії, Німеччини, Італії та багатьох інших європейських країн. Зокрема, болгарський письменник Петко Тодоров писав, що Марко Вовчок справила в XIX столітті найбільший вплив на розвиток болгарської белетристики.

Чи знаєте ви, хто з українських письменників нині знаний у країнах Європи?

ВІДПОЧИВАЮЧИ, ВЧИМОСЯ

Із запропонованих назв творів Марка Вовчка, які ви згодом зможете прочитати самостійно, складіть зв’язне оповідання із семи-десяти речень, у кожному з яких буде використане слово із цих назв: «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одарка», «Чари», «Сон», «Горпина», «Викуп», «Свекруха», «Інститутка», «Три долі», «Ледащиця», «Два сини», «Не до пари», «Пройдисвіт», «Ведмідь». Звісно, в оповіданні ви можете використовувати ці слова як загальні, а не власні назви. Автор найцікавішого й найдотепнішого оповідання буде переможцем конкурсу.

ПОГЛИБЛЮЄМО ЗНАННЯ, РОЗШИРЮЄМО СВІТОГЛЯД

  • 1. Гончар О. Марко Вовчок // Історія української літератури XIX століття: У 3 кн. - К., 1996. - Кн. 2.
  • 2. Єфремов С. Марко Вовчок: Школа Марка Вовчка // Єфремов С. Історія українського письменства. - К., 1995.
  • 3. Іваненко О. Марія. Роман. - К., 1973.
  • 4. Марко Вовчок. Статті і дослідження. - К., 1985.
  • 5. Лобач-Жученко Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. - К., 1993.
  • 6. Марко Вовчок. Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях. - К., 1981.