Українська література. 9 клас. Міщенко

«Доля»

Цей твір - частина поетичного триптиха «Доля», «Муза», «Слава», написаного 9 лютого 1858 року. Шевченко записав ці поезії до свого «Щоденника» в роки найвищого розквіту поетичного таланту, коли прагнув осмислити свій життєвий шлях і ті провідні орієнтири, які визначали його титанічний поступ.

На долю свою, що символізує життєвий і творчий шлях поета, він не нарікає. Хоч і карала неодноразово, проте була для нього «другом, братом і сестрою», адже вдовольнила його найбільше бажання - відправила «до п’яного дяка в науку». Відтоді і вів геніальний поет відлік своїм життєвим випробуванням. Та незгоди не зламали поета, а лише загартували його. Звертаючись до своєї долі, Шевченко говорить слова, які за ним повторили тисячі патріотів України, стаючи на шлях великої борні за її визволення:

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Усвідомивши, що чесно й гідно пройшов скрутними дорогами нелегкого життя, автор ніби поновлює душевні сили, хоча здоров’я на той час уже остаточно втратив. Поет, що й став ліричним героєм, мріє й далі йти поруч зі своєю «доленькою», своїм «другом вбогим, нелукавим». Адже знає, що лише на цьому шляху його чекає «...слава, А слава - заповідь моя».

Який зміст, на вашу думку, вкладав поет в образ слави?

Цим поетичним триптихом Шевченко вкотре стверджує: його покликання на землі - «неложними устами сказати правду», а поезія є «живущою водою» поетового життя.

Прочитайте та самостійно проаналізуйте дві інші частини триптиха. Чому Шевченко називає славу «задрипанкою, шинкаркою, п’яною перекупкою»?

Ліричні переживання та роздуми поета концентруються в образах, первинно важливих для кожного митця: погодьтеся, хто береться казати правду своєму народові, завжди замислюється і над примхами долі, і над тим, хто й що дає йому сили творити, думає про славу як неодмінний атрибут творчого визнання. Шевченко з християнським смиренням дякує долі, щиро й захоплено схиляється перед музою і з притаманною йому скромністю усвідомлює минущість слави. Про це свідчить і його лист до друга, талановитого українського драматурга Якова Кухаренка: «Нема в мене тепер нічого такого доброго послать тобі прочитать з товариством, хіба оці “Долю”, “Музу”, “Славу”, я оце недавно скомпонував їх, не знаю, як вони тобі сподобаються».