Українська література. 9 клас. Міщенко

«Щастя наше всередині нас»

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Найголовніша зла причина те і є, що людина саму себе не знає. Тому напис «пізнай самого себе», зроблений на храмі дельфійському, справедливо вважається за основу премудрості людської.

Феофан Прокопович

XVIII століття в історію європейської культури ввійшло як епоха Просвітництва. Красномовна назва, що говорить сама за себе. Вона нагадує про те, якого значення надавала людина знанням, як вона вірила у свою здатність пояснити закони світового буття і, що найважливіше, влаштувати його справедливо.

Григорій Савич Сковорода був оригінальним і самобутнім мислителем. Він добре знав учення найвидатніших філософів античності, середньовіччя, нового часу. Філософські погляди Сковороди мають багато спільного з поглядами просвітителів XVIII століття, зокрема з ідеями французького філософа Жан-Жака Руссо. Опанувавши досягнення світової філософської думки, Григорій Сковорода став одним із зачинателів нової філософії в Україні.

Вчення про дві натури і три світи

ПАМ’ЯТАЙМО!

Основною проблемою філософії Сковороди є проблема людини, її щастя і шляхів його досягнення. Ця проблема органічно випливає з учення про дві натури і три світи, на основі якого мислитель розробив етичні принципи, а все своє життя підпорядкував їх реалізації.

Григорій Сковорода вважав, що все у світі має дві природи (натури) - зовнішню, видиму, і внутрішню, невидиму. Він переконаний, що в усьому слід бачити подвійність: видиме і невидиме, зовнішнє і внутрішнє, тілесне і духовне, тлінне й вічне, лжу та істину, твар1 і Бога, старе й нове, явне й таємне. «Всі світи складаються з двох природ: злої і доброї», - стверджував філософ.

Наступна важлива теза вчення полягає в тому, що єдиною постійною і вічною основою всього сущого є Бог. Ми не знайдемо жодної речі, жодної істоти, у яких «Бог би не правив за голову і замість начала».

Поняттям, протилежним за своїм змістом до поняття «Бог», у творах Сковороди є видима натура, або твар. Цікаві думки із цього приводу висловлює Сковорода у трактаті «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу». Він пише, що Бог є не що інше, як «вічна глава і таємний закон у тварях». Закон же цей є Господньою природою, тобто невидимою натурою, що не підлягає тлінню. Видимим, зовнішнім Сковорода називав світ речей, світ матеріальний. Видимість минуща, тому вона не може бути істинною. Істинне, за Сковородою, тільки те, що вічне.

Співвідношення між двома натурами Сковорода пояснює такою аналогією: вправний художник намалював оленя і павича. Потім він стер фарби. Малюнки зникли, але образи їх жили, живуть і житимуть вічно, вони не можуть загинути. Зникла тільки фарба, якою були намальовані тварини, а образи залишилися.

Як ви розумієте поняття матеріального й духовного, минущого та істинного?

ПАМ’ЯТАЙМО!

Другим основоположним принципом філософської системи Сковороди є поділ усього сущого на три світи: великий - макрокосмос, малий - мікрокосмос, символічний - Біблія.

Що ж вкладав філософ у ці поняття?

1 Твар - творіння, істота, предмет.

Великий світ - макрокосмос - це Всесвіт, весь світ речей. Великий світ він позначав термінами «старий світ», «світ світів», «universum». На думку філософа, великий світ складається з багатьох світів, наче «вінок з віночків або машина з машинок», і кількість світів нескінченна.

Сковорода беззастережно приймав геліоцентричну систему Коперника, вважав, що основою всіх матеріальних речей є чотири елементи - вогонь, повітря, вода і земля, а тілесне здоров’я є рівновагою чотирьох названих елементів.

Поміркуйте, як ці погляди філософа співвідносяться з досягненнями сучасної науки.

Малий світ - мікрокосмос - це людина. Сковорода пояснює сутність людини, спираючись на вчення про дві натури: усі світи, в тому числі й малий світ, складаються з видимої і невидимої натур. Отже, в людині, як і в усьому, що існує, є видиме і невидиме, тілесне і духовне, тлінне і вічне. Людина повинна знати, що в ній є «тіло земляне і тіло духовне, таємне, приховане, вічне». І справжньою, на думку Сковороди, людина стає тоді, коли осягає невидиме, приховане. Тоді вона народжується вдруге, стає людиною духовною, і сутністю людини є не тілесне, а духовне.

Філософ також стверджував, що зерна всіх наук є всередині людини. Мета людського життя полягає в тому, щоб пізнати істину і тим самим здобути душевний спокій. Справжнє пізнання повинно починатися із самого себе. «Пізнай самого себе» - один з провідних принципів філософського вчення великого мудреця. Кожна людина повинна вміти побачити приховану в своєму тілі вічність і добути її звідти, наче іскру з попелу.

Зверніть увагу, якими промовистими прикладами намагався пояснити своє вчення Сковорода. Спробуйте дібрати власні образні приклади на підтвердження цього положення його філософської системи.

Найважливішим для людини Сковорода вважав щастя. Щастя, стверджував він, полягає не в багатстві, не в чині, воно не залежить ні від землі, ні від небес. Наше щастя - це світ душевний, тож усе суєта, окрім душевної радості. Навіть коли людина підкорить собі весь світ, це не вартуватиме нічого без душевної радості. Радість же приходить до людини тоді, коли вона пізнає істину, тобто саму себе, а через пізнання себе самої - і весь світ.

Та стати щасливою може не кожна людина, бо переважна більшість замість того, щоб пізнавати вічне, нетлінне і на цій непохитній основі будувати своє щастя, вбачає щастя в гонитві за матеріальним достатком, славою. Та чи може це зробити людину щасливою?

Як би відповіли ви на це запитання Григорія Сковороди?

Світ символів - це Біблія. Про Книгу книг Сковорода говорив так: «Біблія є наш верховніший друг та ближній, бо веде нас до того, що єдине, найдорожче та найулюбленіше. Вона є заповіт, що залишили для нас прадіди, заповіт, що приховує скарб богобачення».

У світогляді Сковороди Біблія посідає дуже важливе місце. Немає жодного філософського твору, в якому б він не посилався на неї. Цей світ символів також формується двома натурами: внутрішньою - духовною та зовнішньою - матеріальною. До зовнішньої оболонки Біблії (викладу її змісту засобами людської мови) мислитель ставився вкрай скептично. Він чимало писав про недоречності й суперечності в біблійних текстах. Самі тексти тлумачив як сукупність певних символів, алегорій, за якими приховувався таємний, справжній смисл Біблії. Відтак її алегоричний зміст, «внутрішня натура», трактувалися Сковородою як конденсоване вираження людської мудрості.

Як ви зрозуміли цю позицію мислителя?

Філософсько-етичне вчення

Видатний дослідник української літератури Дмитро Чижевський писав, що у філософії Сковороди «скристалізовані всі риси українського народу». Окрім того, осмислюючи проблеми і завдання своєї епохи, український мислитель спирався на потужний арсенал надбань світової філософської думки. Сковорода трактував філософію як науку, що має на меті зробити всіх людей щасливими.

Заклики Григорія Савича до простого життя, поміркованості та приборкання пристрастей нагадують ідеї Жан-Жака Руссо про те, що багатство розбещує людину, що слід задовольняти лише «природні потреби». Іван Франко зазначив, що Сковорода, «подібно до свого сучасника Жан-Жака Руссо, всім своїм життям проповідує відречення від гідностей і почестей світу, від ученої чи урядової кар’єри». Окремо слід наголосити й на тому, що світогляд мислителя, напевно, формувався також під впливом народної мудрості. Читаючи твори Сковороди, зверніть увагу: майже в кожному з них він посилається на мудрість українських, російських, латинських прислів’їв і приказок. А це означає, що своє філософське вчення він прагне обґрунтувати, враховуючи духовно-практичний досвід народу.

Ідея спорідненої («сродної») праці

Саме ця ідея дала підстави Іванові Франку назвати Сковороду «першим глашатаєм глибокого гуманізму».

Пропагуючи принцип спорідненої праці, філософ мав на увазі поєднання практичного життя з покликанням. Людина повинна, на його думку, займатися тим, до чого вона має здібності. Ця теорія у своєрідний спосіб заперечувала підвалини феодально-кріпосницького ладу, за якого праця розподілялася між людьми не за їхніми природними здібностями, а за соціальним статусом. Селянин мусив орати землю, хоч міг би стати талановитим живописцем, філософом, письменником. Натомість бездарний багатій займав високу посаду, хоча насправді був неспроможний виконувати свої обов’язки. Ось саркастичний «рецепт» від Сковороди: «Якщо ж, як у прислів’ї, на посаду мостишся, як коза на покрівлю, для того, щоб через неї вискочити на купу надмірного марнославства, видно як у дзеркалі, що ти до посади не ретельний, а тому й не народжений для неї...».

ПАМ’ЯТАЙМО!

Сковорода першим з філософів нового часу висунув ідею перетворення праці із засобу до життя в найпершу життєву потребу і найвищу насолоду. «Якщо ти усвідомлюєш, для чого ти народжений, і працюєш з приємністю, ти щасливий... Повне щастя найперше не в досягненні якогось результату, а в самому процесі праці за покликанням».

Вчення про самопізнання

Вислів «пізнай самого себе», як відомо, був викарбуваний ще над входом до храму Аполлона в Дельфах. Утілення цього принципу видатний філософ античності Сократ вважав головною умовою доброчинності. Він не втратив своєї значущості й для філософії Сковороди.

Теорія самопізнання мала виразну гуманістичну спрямованість, оскільки вона ґрунтувалася на переконанні, що в кожної людини є природні можливості духовного розвитку, що їй властиве пізнання спорідненої праці та досягнення земного щастя. Поза сумнівом, у Сковороди самопізнання було безпосередньо пов’язане з процесом розвитку національної культури.

Самопізнання, на думку Сковороди, - єдиний шлях до щастя. І саме цього він учив своїх сучасників, саме цю просту і разом з тим безмежно глибоку думку повинні осягнути й ми. Нехай вам допоможуть слова самого мислителя: «Щастя твоє в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе - ходитимеш у темряві й боятимешся там, де страху й не було». Багато творів збірки «Байки харківські» пов’язані з обґрунтуванням залежності щастя від пізнання та вдосконалення людиною власної природної схильності до праці.

Не можна бути щасливим, вважав Сковорода, якщо діяти всупереч своїй природі. Пізнання природи - це пізнання Бога.

Але пізнати себе і Бога людина може лише за допомогою серця. «Істиною людини є серце в людині, глибоке ж серце - одному лише Богу досяжне, як думок наших безодня, просто сказати душа...» - говорив Сковорода. Він ототожнював серце з душею, спираючись на Біблію, яка визнавала серце душею і духом, шляхом до вищої істини.

ПАМ’ЯТАЙМО!

Саме Григорій Сковорода сформулював основні положення «філософії серця», яка розвивається в українському духовному просторі донині.

Любов, як вважав філософ, є першоосновою світу. «Любов - початок, середина і кінець» - ось його палке переконання. І почуття це він вважав всеохопним і багатогранним.

Сковорода ототожнює прекрасне з моральним, красу з добром, потворне з аморальним, тобто він об’єднує етичні й естетичні категорії.

Як бачимо, не випадково Григорій Сковорода ввійшов у фінальну десятку проекту одного з телеканалів «Великі українці». Напевно, голосували за нього саме ті, хто досі живе за його заповітом: «Уникай марнослав’я, осягай самотність, люби бідність, цінуй цнотливість, дружи з терплячістю, прийми в душу смирення, ревно служи Господові Вседержителю ».

Філософський трактат «Вступні двері до християнської добронравності»

Тепер ми можемо перейти до аналізу одного з найцікавіших філософських трактатів, якому мислитель дав такий підзаголовок: «Написано в 1766 році для молодого шляхетства Харківської губернії, а оновлено в 1780 році». Ця праця, у якій автор запропонував власне тлумачення десяти біблійних заповідей, викликала обурення білгородського єпископа, а відтак Григорія Савича відсторонили від викладацьких обов’язків. Це конспективний виклад курсу лекцій, які Сковорода читав у Харківському колегіумі. Чому ж цей трактат свого часу викликав такий резонанс?

Насамперед варто врахувати, що йдеться про курс етики. Сковорода розмірковував про людське щастя, за яке ми маємо дякувати Богові. Ще у вступі, який зветься «Перед дверима», автор наголошує, що щастя не «...в Америці, чи в Канарських островах, чи в азійському Єрусалимі...», щастя кожної людини в ній самій, в її здатності пізнавати істинне, духовне начало буття.

Цей твір має десять глав, кожна з яких присвячена аналізу певного поняття: Бог, віра, пристрасті й гріхи, любов і щиросердність тощо. Кожна глава - це своєрідний міні-трактат, завершена система міркувань, якими мудрець прагнув поділитися з людьми.

Саме вступ є ключем до розуміння подальших глав, де Сковорода скеровує людину на те, щоб вона замислилася над своїм життям, над тим, що їй потрібно насправді і чого вона прагне більше від марнославства і бажання наживи. Він наголошує: щастя в серці і душі людській.

Філософські трактати Сковороди часто називають діалогами, адже вони побудовані у формі запитань і відповідей на них. Він звертається до читача з ласкавим «друже мій», налаштовуючи людину на дружню бесіду, обмін думками, приємне і довірливе спілкування. Що, єдине і неповторне, завжди потрібне людині? - ставить питання філософ. Відповідь проста й очевидна - Бог.

Перший розділ трактату - «Про Бога» - стосується вчення про дві натури (видиму і невидиму). Дуже цікаві наймення дає їм Сковорода: видима - «речовина або матерія, земля, плоть, тінь тощо», а невидима, себто Бог, - «натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна, розум всесвітній тощо».

Яке визначення вам видається найвлучнішим, найточнішим?

Друга глава, у якій філософ міркує про віру, органічно продовжує першу, оскільки в ній ідеться знов-таки про те, що над усім світом єдиний володар - Бог і людина має вірити: «Підданий його є кожен народ, і так само кожен визнає перед ним рабство своє».

Сам Сковорода сформулював ядро, провідну ідею своєї праці в кількох коротких рядках, які озаглавив «Твердь бесіди». Ключовим є перший з п’яти рядків: «Істина Господня залишається повік».

Що має на увазі автор під словом «твердь»?

Цей трактат Сковорода недаремно назвав «вступними дверима». Читач поступово входить у світ його думок, міркувань, переконань і настанов. Навіть осягнення внутрішньої структури, унікальності композиції праці приходить поступово. Оскільки трактат побудований за принципом коментування автором десяти біблійних заповідей, він має десять глав. Сковорода прагнув роз’яснити своїм учням, а також, напевно, і всім нащадкам, як він розуміє зміст цих вічних і незмінних настанов людству. Прикметним є те, що він коментує не всі заповіді, адже такі як «не вбивай!», «не чини перелюбу!», «не кради!», на думку автора, коментарів не потребують.

Натомість решту заповідей він коментує, намагаючись у доступній і зрозумілій формі довести їхню глибину і вагомість. Сковорода повторює в коментарях принципи своєї філософії: тлумачення заповіді «не жадай майна ближнього свого» несе в собі настанови любові, адже, на думку Сковороди, лише залюблене серце не здатне згрішити, а настанова пам’ятати день суботній, щоб славити Господа, в інтерпретації Григорія Савича перетворюється в настанову творити добро, виявляти милосердя до ближнього. А заповідь «не сотвори собі кумира» він пояснює теорією двох натур.

Прокоментуйте решту настанов філософа. Чи збігаються вони з вашим розумінням десяти заповідей, яке сформувалося після ознайомлення з Біблією?

Надзвичайно цікаві міркування викладено в главі «Про істинну віру». Справді, кожна людина рано чи пізно замислюється над тим, у що вона вірить, приймає в душу свого Бога. Тому саме для тих, хто сумнівається, хто стоїть на роздоріжжі, слова Сковороди про те, що віра й надія є головними доброчесностями людини і ці доброчесності - серце людське, «немов надійний вітер корабель приводить нарешті у гавань любові і їй доручає».

Поміркуйте, як пов’язані ці думки Сковороди з його «філософією серця».

Одне з основних положень трактату - у розділі «Благочестя і церемонії - різняться». Він виступив проти підмінювання справжнього благочестя зовнішніми церемоніями, саме цю «церемоніальність» він вважав основою лицемірства багатьох представників церкви. Філософ наголосив: сила його десятислов’я, тобто десяти заповідей, уміщена в одному слові - «любов». Він повторює за Біблією: «любов є Бог». Але філософ залишається вірним собі, пояснюючи все знову ж таки з позиції двох натур: є любов внутрішня, що зветься істинним благочестям, і є її зовнішні прояви, що нагадують «листя біля плоду» чи комплімент за доброзичливого ставлення. Проте іноді зовнішні прояви любові не мають внутрішнього наповнення, і тоді любов несправжня, нещира, а людина нагадує «труну розфарбовану».

На противагу пристрастям і гріхам Сковорода використовував поняття «щиросердність». Плекаючи щиросердність у душі, людина може жити в «прекрасному саду, що сповнений втіхою, тихими вітрами, квітами, що солодко пахнуть». І саме в такому саду процвітає древо «нетлінного життя». Фактично в останній главі «Про любов, або щиросердність» автор трактату пропонує нам портрет істинного християнина, який завжди житиме з миром і позначений буде милістю Божою.

А тепер, причиняючи за собою двері до християнського благочестя, які відчинив для нас Сковорода, замислімося наостанок над тим, чи збираємо ми плоди щиросердності, які обіцяє мудрий філософ. А плоди ці такі: «доброзичливість, незлостивість, прихильність, лагідність, нелицемірство, благонадійність, безпека, задоволення, кураж та інші невід’ємні задоволення».

Чи хотіли б ви користуватися цими плодами? Як слід жити сучасній людині, щоб досягти чеснот, про які говорив Сковорода?

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

  • 1. Коли і де народився Григорій Сковорода? З якими містами, країнами пов’язане його життя?
  • 2. Над чим розмірковує автор у своєму філософському трактаті «Вступні двері...»?
  • 3. Пригадайте, які біблійні образи використав український філософ у своєму трактаті. Процитуйте відповідні уривки.
  • 4. Визначте основні положення філософії Григорія Сковороди.

Міркуємо

  • 1. Зіставте вузлові моменти біографії Григорія Сковороди і процес становлення його світогляду, творчі звершення. Які періоди в житті, які події ви вважаєте найважливішими для розуміння світогляду філософа, письменника, педагога?
  • 2. Оберіть будь-який з відомих вам афоризмів Сковороди і прокоментуйте його.
  • 3. Перекажіть основні положення філософського трактату «Вступні двері...».
  • 4. Які положення трактату видаються вам найважливішими і чому? Запишіть їх у зошит і спробуйте самостійно пояснити їх значення для кожної людини.

Аналізуємо

  • 1. Пригадайте, у якій біблійній легенді є образ голуба з оливковою гілкою. Як цей образ трактується в четвертій главі трактату Сковороди?
  • 2. Що має на увазі автор трактату під «кам’яними дошками» (четверта глава)?
  • 3. Укладіть таблицю, відтворивши в ній взаємозалежність положень філософської системи Григорія Сковороди.
  • 4. Наведіть приклади з реального життя, які підтвердили б справедливість ідеї спорідненої праці.

Дискутуємо

  • 1. Проаналізувавши життєвий і творчий шлях Сковороди, висловіть свої припущення з приводу того, чому він обрав шлях мандрівного філософа. Яку людину можна схарактеризувати як «сковородинівський тип»?
  • 2. Доведіть, що творчість Сковороди має біблійну основу.
  • 3. У чому полягає повчальний зміст філософського трактату «Вступні двері...»?
  • 4. Підтвердьте, спираючись на інформацію про життєвий і творчий шлях митця, на зміст філософського трактату, що ми по праву іменуємо Григорія Сковороду великим просвітителем.

РОБОТА В ГРУПАХ

Кожна група обере один з афоризмів Сковороди і підготує коротку історію чи то з власного життя, чи то з прочитаного літературного твору, яка висвітлювала б актуальність крилатого вислову.

  • • Ні про що не турбуватися, ні за що не переживати - значить не жити, а бути мертвим, адже турбота - рух душі, а життя - це рух.
  • • Правильно використав час той, хто пізнав, чого треба уникати і чого домагатися.
  • • Не все те невірне, що тобі незрозуміле.
  • • Довго сам учись, коли хочеш навчити інших.
  • • Як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і між негідними людьми не виникає дружби.
  • • Найгірша хвороба - хворіти духом.
  • • Уникай товариства поганих людей.

Спробуйте й самі віднайти афоризми у творах Сковороди.