Українська література. 9 клас. Міщенко

Історично-мемуарна проза

Слава коні свої там острогами била,

І бойовище вона трупами покрила.

Ваша матір, давня Русь,

смак пізнала слави -

Хай за мужність вашу скрізь

рицар світу з’явить.

Олександр Бучинський-Яскольд

(З літопису Самійла Величка)

Визначальну роль у розвитку літератури XVIII століття відігравали канони бароко. А відтак під впливом цього напряму з’являються й найяскравіші літературні твори тієї доби - козацькі літописи, драматургія, мемуарна література, сатирична й лірична поезія.

Невідомий художник. Покрова з портретом гетьмана Богдана Хмельницького. Кінець XVII - початок XVIII століття

Безумовно, саме історична література була джерелом інформації про життя нашої країни того часу. Насамперед це літописи - унікальний жанр, який творили на основі історичних хронік, документів, мемуарів (спогадів очевидців), народних переказів і легенд, житій святих, власних спостережень і роздумів.

Зразками козацького літописання є літописи Самовидця, Григорія Граб’янки, Самійла Величка. Це масштабні історичні полотна, які найповніше висвітлюють події Національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 років і загалом життя України цього періоду.

ПАМ’ЯТАЙМО!

Козацькі літописи - історико-літературні твори кінця XVII-XVIII століття, що мають мемуарний характер, зображують історичні події в Україні. Основна частина цих творів присвячена аналізу Національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького та доби Руїни.

Літопис Самовидця

Літопис Самовидця - твір, автора якого дотепер не встановлено. Вчені висловлювали численні припущення, приписуючи його то перу генерального військового підскарбія Романа Ракушки-Романовського (саме він і залишається найвірогіднішим претендентом на авторство), то корсунському полковникові Федорові Кандибі, то писареві Іванові Биховцю. Проте немає сумніву, що це людина військова, з числа козацької старшини, яка неодмінно була свідком і учасником зображуваних подій.

Цей літопис має дві частини. Перша об’єднує низку окремих оповідань і висвітлює події до 1667 року. Друга більше скидається на традиційну літописну хроніку й докладно описує події до 1702 року.

ПАМ’ЯТАЙМО!

Самовидцем автора назвав Пантелеймон Куліш, який не лише підготував цей літопис до друку, а й написав на його основі свій знаменитий роман «Чорна рада», який вивчатимете згодом. Адже Самовидець дуже докладно змалював причини й перипетії доби Руїни, а також Чорну раду 1663 року - апогей боротьби за гетьманську булаву.

Персонажами літопису Самовидця є українські гетьмани, кожен з яких - непроста особистість. Сучасників найбільше цікавить погляд автора на кожного героя. Але слід врахувати таку деталь: автор, як довели дослідники, спирався у своїх оцінках на видатну працю «Мир с Богом человеку» Інокентія Гізеля (якого професори Києво-Могилянської академії називали «нашим Арістотелем»). Ця книга, призначена для духівництва, стала на той час своєрідним моральним кодексом, зведенням етичних законів для всього суспільства. І Самовидець ставився до своїх героїв - гетьманів, монархів, воїнів і міщан, представників інших суспільних верств - відповідно до визначених канонів.

Він засуджує політику Дем’яна Многогрішного, що орієнтувався на союз із турками, гетьмана Дорошенка, який також брав у спільники турків, хоч і з дипломатичних міркувань. Особливо гостро висвітлює Самовидець свавілля польської шляхти в Україні.

Автор цього літопису утверджував гуманістичні моральні принципи. Тож зрозумілим є щирий гнів, спрямований на зрадників православ’я, що, ставши католиками, перетворилися на жорстоких гонителів православної віри: «А найгірше насміховисько й утиски терпів народ руський від тих, котрі з руської віри прийняли римську віру».

Церкву автор сприймав як духовне опертя суспільства. Він наголошував, що руйнування храмів споконвіку вважалося гріхом, невіглаством, жорстокістю. Тому засуджує не лише спустошення й руйнування православних церков католиками, а й варварське ставлення українських союзників - турків і татар - до католицьких святинь і храмів. Вони спустошували католицькі костьоли, руйнували склепи, роздягали заможно вбраних покійників і натягали той одяг на себе. З розповіді про напад турків на Кам’янець дізнаємося, що тоді іконами «бусурмани» мостили вулиці... За це автор літопису і дорікав гетьманові Дорошенку.

Самовидець був не лише суворим поборником моралі, він найбільше шанував закон і право, тому й засуджував будь-які порушення прав людини. Описуючи сторінки Визвольної війни, він наголошує: «Рідко хто в тій крові на той час рук своїх не вмочив і того грабунку тих добр не чинив».

Богдан Хмельницький з полками

Самовидець схиляв своїх читачів неодмінно робити висновки з уроків історії. Він засуджував усе те, що ставало на заваді об’єднавчим, державотворчим процесам в Україні. Та інакше й не могло бути, коли «полковник проти гетьмана, священики межи собою... межи козаками й посполитими свари, позви...».

Що засуджує цими словами автор літопису? Проти чого виступає?

Іноді Самовидець не коментує зображуване, але читач, вихований у дусі християнської моралі, сам дає однозначну оцінку фактам. Високо оцінюючи політику Богдана Хмельницького, він надзвичайно стриманий в оцінці його як людини та полководця.

Змальовуючи козацьку війну, автор зазначав, що «все живе піднялося в козацтво», хто сам не міг, посилав сина чи слугу-парубка. Охопивши таку непросту історичну епоху, Самовидець не міг обмежитися рамками літописного жанру. А відтак, як представник історіографічної літератури барокової доби, насичує твір фольклорною символікою, приказками, прислів’ями, традиційними епічними зворотами: «пішла світом козацька слава», «билися так... що кров текла ріками» та ін.

З найсильнішим осудом ставився літописець до міжусобних війн, що тривали після смерті Хмельницького в Україні в добу Руїни. Саме під впливом цих докірливих і правдивих слів літопису напише свій поетичний шедевр «За літописом Самовидця» Василь Стус, намагаючись підняти з колін своїх співвітчизників у XX столітті.

Літопис Григорія Граб’янки

ПАМ’ЯТАЙМО!

На думку багатьох дослідників, літопис Григорія Граб’янки - одна з найдокладніших літописних пам’яток, що є практично повною історією України від часів виникнення козацтва до 1709 року.

Михайло Максимович свого часу вказував, що Граб’янка - високоосвічена і вчена людина, глибоко обізнана з вітчизняним і зарубіжним, зокрема польським, літописанням. Мета автора літопису була надзвичайно благородною: він сам написав, що прагне історію боротьби українського козацтва зберегти для нащадків. Його літопис - колосальна збірка козацьких документів, уривків з іноземних літописів, оповідей очевидців, законодавчих актів.

Часто вважають, що твір Граб’янки швидше велична вояцька повість, аніж просто літопис. Автор навіть розділам дав назву «сказаній» - як у творах давнього епосу. Окрім того, він виразно орієнтувався на Росію, а відтак весь літопис слід розглядати в цьому контексті. Граб’янка прихильно ставився до тих українських державників, хто прагнув союзу з Росією, насамперед до Богдана Хмельницького.

У центрі уваги літопису - Визвольна війна українського народу. Граб’янка вважає її цілком закономірною, адже несила було терпіти безчинства шляхти в Україні. Автор окремо змальовує найважливіші битви - під Жовтими Водами, під Корсунем.

Які ще визначні битви Визвольної війни ви знаєте?

Як і Самовидець, Граб’янка описує жахливі картини польського панування в Україні, окреслюючи причини потужної війни, на яку піднявся весь народ.

Поміркуйте, хто може краще змалювати історичні події: сторонній спостерігач, іноземець, запрошений літописець чи людина, що є безпосереднім учасником подій і переймається проблемами національної історії.

Літопис Самійла Величка

Не можна оминути увагою і найфундаментальнішу працю про події XVII століття, що належить перу Самійла Величка. Вчені й досі дискутують з приводу того, чи це класичний літопис, чи блискучий художній витвір.

Цю працю укладено в чотирьох томах. Її розпочато в селі Жуках Полтавського повіту, а завершено 1720 року і присвячено землякам, що мешкають «в Малоросійській Україні пообидвабіч Дніпра».

Про автора цього літопису відомо значно більше, ніж про інших. Він був канцеляристом Запорозького війська, а відтак мав безпосередній доступ до різних документів. Найбільше його, звісно, цікавили героїчні сторінки історії Визвольної війни, і він, користуючись джерелами достовірної інформації, створив монументальний літопис про героїчну боротьбу нашого народу проти польського гноблення.

Опубліковано цей літопис протягом 1848-1864 років. Ним послуговувався Тарас Шевченко, поклавши події, описані в літописі, в основу своїх поезій.

Цей літопис близький до художнього твору, зокрема до «Слова про похід Ігорів», адже розповідь про Визвольну війну Величко також розпочинає з опису знамення: затемнення сонця, небаченої комети, нападу сарани. Проте автор наголошував: його твір - правдива оповідь про героїчне минуле мужнього і незламного українського народу. Слід зауважити також, що Самійло Величко одним з перших ужив поняття «Україна» й «український народ». Він висловлювався з приводу дражливих політичних питань, хоча й досить обережно, не спотворюючи історичних фактів.

Пригадайте, яке знамення описано в «Слові...» і що воно віщувало.

Найтрагічніші сторінки літопису ті, де розповідається про смерть Хмельницького та міжусобиці, що розпочалися згодом. «Умер добрий вождь наш, оставивши по собі безсмертную славу... » - це слова писаря Хмельницького Самійла Зорки, зафіксовані в літописі.

Викликали осуд підступні дії гетьмана Виговського, який прагнув повернути Україну під протекторат Польщі. Проте Самійло Величко, поза сумнівом, виявив себе великим гуманістом, адже він толерантно ставиться до всіх народів, віддаючи їм належне за їхні досягнення.

У другому томі йдеться про спробу кримського хана знищити Запорозьку Січ 1675 року. Але козаки спромоглися відстояти колиску своєї вольності, знищили непроханих гостей. Найбільше уваги присвячено подвигам легендарного кошового Івана Сірка. Вражає розповідь про страту частини визволених ним українських полонених, що забажали повернутися назад до Криму, бо вже встигли прижитися там. Таких виявилося близько трьох тисяч. Літописець, правдиво передавши вагання кошового отамана перед прийняттям такого жорстокого рішення, усе-таки схвалив його.

Чому, на ваш погляд, так учинив отаман і чому Самійло Величко поставився до його вчинку схвально?

Третій том містить переважно документи та листи. Водночас автор приділяє увагу тим історичним особам, які відіграли найбільшу роль у політичному житті України XVII - початку XVIII століття.

У літописі виразно простежується барокова поетика. Твір носить монументальний характер та має ознаки різних жанрів, навіть елементи пригодницьких оповідань, використано народнопоетичну образність, травестію і сатиру.

Окрім того, літопис містить 10 цінних портретів видатних історичних осіб - Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Івана Брюховецького, Павла Тетері, Петра Дорошенка, Дем’яна Многогрішного, Михайла Ханенка, Івана Самойловича й Івана Мазепи.

Чому, на вашу думку, так важливо зберегти портрети тих часів?

Валерій Шевчук, який відкрив для українського читача перлини давньої української літератури, писав: «Самійло Величко - монументальна наша літературна постать. Його життя, минувши всілякі служби, пішло для того, щоб написати найбільший літопис, що його знає українська історіографія, і він, хоч і втратив при цій роботі зір, справу свого життя виконав. Його літопис - грандіозне мозаїчне панно, котре, попри помилки, нашарування, пил, що сів на нього, залишається вражаючим і до сьогодні...».

Можемо додати: вся українська література потому живилася тим колосальним творчим потенціалом, який утілив Самійло Величко у своїй нетлінній праці. Черпав з нього факти Пантелеймон Куліш для написання «Чорної ради», Іван Нечуй-Левицький - для роману «Гетьман Іван Виговський», Михайло Старицький - для наймасштабнішого життєпису Богдана Хмельницького в трьох книгах.

Як саме, на вашу думку, письменники використовували матеріали літопису? Що їх цікавило найбільше: інформація, оцінки, власне документи, портретні характеристики?

«Історія русів»

Цей твір за жанром визначають як історичний памфлет1, де використано засоби полемічної літератури, літописні прийоми. Він перейнятий ідеями боротьби, прагненням відновити знівельований імперською владою статус гетьманства як необхідну умову відродження української держави, принаймні у формі автономії. Твір виражав філософську «ідею народу» та пропагував культ героя.

ПАМ’ЯТАЙМО!

«Історія русів» - пам’ятка українського письменства, що змальовує картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року. Автор скористався, як відомо, козацькими літописами, зокрема творами Самовидця і Граб’янки, а у свою розповідь залучив перекази, власні спогади, міркування, важливі документи. Уперше твір опублікував 1846 року Осип Бодянський.

1 Памфлет - публіцистичний твір сатиричного характеру, спрямований проти якого-небудь політичного або суспільного явища чи окремої особи; сатира.

Написана російською мовою, «Історія русів» була розрахована на читачів, які не знали української минувшини, історії та культури. Найвірогідніша дата написання твору - 90-ті роки XVIII - початок XIX століття, хоч і це сумнівно. Автор мав підстави приховувати своє ім’я, адже надто різким було його ставлення до російської царської влади, надто патріотично як на той час описано доблесні перемоги українського лицарства, надто відверто звучали заклики до поновлення української державності...

Чому так пізно твір переклали українською мовою?

Задум твору, за словами автора, полягав у тому, щоб написати історію України «на два періоди»: до нашестя татар - «екстрактом», тобто коротко, а потому - «просторо й докладно». Окрім того, автор переконливо і пристрасно заперечує твердження істориків щодо нібито виникнення України в XV-XVI століттях на «порожніх» до того часу землях, висміює вигадки щодо створення козацьких формувань польською короною, доводить, що Київську Русь можна вважати давньою українською державою. На доказ своєї позиції автор наводить той факт, що до території Русі належала лише Новгородщина, а Московія завжди була окремим державним утворенням.

Автор мав виразно антимонархічні погляди - критика російського царизму в літописі очевидна. Зокрема, це проявляється у промові Павла Полуботка, де критично оцінено діяльність Петра І (цю промову використав для своєї поеми «Сон» Тарас Шевченко). Правдиво зображено картини розправи царського фаворита Меншикова в Україні. Його «ремесло», як зазначає автор, полягало в тому, щоб «колесувати, четвертувати і на палю вбивати», а за іграшку вважалося «вішати й голови рубати». Літописець негативно оцінив Переяславську угоду: на його думку, це було серйозне порушення політичної рівноваги в Європі, оскільки після приєднання земель України суттєво розширилася територія Російської імперії і посилився її вплив у світі. А відтак європейські держави були зацікавлені в самостійності України.

Схарактеризуйте сучасне геополітичне становище України, її взаємини з іншими державами. Які спільні проблеми можна віднайти в політичних суперечностях XVIII і XXI століть? Аргументуйте.

Найяскравіші сторінки літопису - розповідь про боротьбу з Туреччиною, Кримським ханством, Річчю Посполитою. Автор залучив до твору думи, історичні пісні, прислів’я, приказки. Монументальними історичними постатями в «Історії русів» є Іван Підкова, Северин Наливайко, Іван Богун, Іван Сірко, Семен Палій, Тарас Трясило. Змальовуючи героїв, автор пішов не лише за сухими рядками історичних хронік, а й за народними переказами й легендами, що свідчить про ознаки преромантизму в літописі.

Михайло Дерегус. Богдан Хмельницький

Змальовано тут і Національно-визвольну війну 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Як і в козацьких літописах, автор «Історії русів» вважав її епохальною подією української історії, тож і чільний герой твору - Богдан Хмельницький. Адже, на думку автора, саме цьому гетьманові вперше в історії вдалося стати справжнім «батьком нації».

У творенні характерів героїв велику роль відіграють монологи. Йдеться передусім про Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Павла Полуботка, Петра І. Звичайно, ці монологи передають лише особисте бачення ситуації автором твору, його позицію, але вони додають «Історії русів» особливого літературного колориту.

Чому, на вашу думку, саме цим образам і подіям української історії автор приділяє так багато уваги? Кому з перелічених осіб присвячені народні думи й пісні, а кому - ні? Чому? Свою думку аргументуйте.

ПАМ’ЯТАЙМО!

Автор «Історії русів» не приймав назви «Україна» й «українці». Руссю та русами бажав він бачити і називати своїх земляків, славних спадкоємців величної держави, що ввійшла в історію під назвою «Київська Русь».

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

  • 1. Назвіть козацькі літописи, з якими ви ознайомилися. Що відомо про їхніх авторів?
  • 2. Хто вперше опублікував «Історію русів»?
  • 3. Визначте, які події з історії України найяскравіше відображені в літописах і які вам найбільше запам’яталися завдяки талантові літописців.

Міркуємо

  • 1. Поясніть, чому не всі імена літописців відомі.
  • 2. Доповніть своїми міркуваннями інформацію про важливість літописних документів для нащадків.
  • 3. Чому, на вашу думку, автор «Історії русів» вважав Богдана Хмельницького «батьком нації»? Свою думку доведіть.

Аналізуємо

  • 1. Порівняйте характеристики історичних постатей у різних літописах. Що спільного і що відмінного можна спостерегти в цих творах?
  • 2. Використавши знання з історії України, прокоментуйте, в яких випадках автор кожного літопису йшов за чіткою історичною хронікою, а в яких - послуговувався переказами та легендами, застосовував художній домисел.
  • 3. Доведіть чи спростуйте, опираючись на тексти творів, що кожен з авторів літопису був патріотом, талановитою та освіченою людиною, належав до привілейованої верстви суспільства, мав широкий світогляд і надійні джерела інформації.

Дискутуємо

  • 1. Чи має право літописець, створюючи свою працю, висловлювати власне ставлення до зображуваних подій? І якщо він так чинить, то чим це зумовлено?
  • 2. Доведіть чи спростуйте думку, що козацькі літописи відіграли важливу роль у формуванні національної самосвідомості українців.
  • 3. Проаналізуйте, які спільні риси можна віднайти в давніх літописних творах («Слово про похід Ігорів», «Повість временних літ») і козацьких літописах.
  • 4. Поміркуйте й аргументовано доведіть, наскільки позиція автора літопису щодо певної події могла вплинути на подальше потрактування цієї події істориками наступних поколінь. Як, на вашу думку, переосмислюють історичні події з часом і чи переосмислюють їх узагалі?

РОБОТА В ГРУПАХ

Кожна група обере для дослідження одного з героїв «Історії русів» - будь-яку історичну постать - і максимально повно представить його за сторінками літопису. Спробуйте визначити, у чому автор «згрішив» проти історичної правди, а де описав свого героя і події, в яких той брав участь, максимально точно, об’єктивно й повно.

ПРАЦЮЄМО З ПРОЕКТОМ

ВАШЕ ПОРТФОЛІО

Спробуйте створити літопис життя нашої України за будь-який рік за вибором. Обов’язково мотивуйте, чому ви вмістили до літопису певні події (зважте, що літописці, як правило, зупинялися лише на значущих, доленосних для країни та народу подіях). Проект може містити фотографії, відеоматеріали, музичні фрагменти.

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Напишіть творчу роботу на тему «Минуле України в козацьких літописах».

ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ

Сьогодні подорож буде незвичайною. Здійснити її вдасться за допомогою контурних карт. Використавши знання із зарубіжної літератури, створіть літературні карти епохи Ренесансу й бароко в Європі. Кожну країну означте відомостями про найвидатніші літературні, музичні, живописні твори цих епох. Деякі підказки можна знайти в цьому розділі підручника.

ПОГЛИБЛЮЄМО ЗНАННЯ, РОЗШИРЮЄМО СВІТОГЛЯД

  • 1. Шевчук В. Муза Роксоланська: У 2 кн. - К., 2004.
  • 2. Європейське Відродження та українська література XIV—XVIII століть. - К., 1993.
  • 3. Історія русів / Передм. В. Шевчука. - К., 1991.
  • 4. Величко Самійло. Літопис: У 2 т. - К., 1991.
  • 5. Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія: У 2 ч. - К., 1995.
  • 6. Луценко Ю. Григорій Граб’янка та його літопис // Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки. - К., 1992.