Художня культура. Рівень стандарту. 11 клас. Миропольська
Розділ третій. Театральне мистецтво
Театр магічно пов'язаний з реальністю; справжнє дуже важко «вхопити» в житті, а театр акцентує на цьому увагу, даючи людині уроки буття через сценічне слово, жест, міміку, декорацію... Цей вид мистецтва може повернути нас на багато років і віків назад, і, зображуючи події далекого минулого, зробити їх близькими та зрозумілими сучасному глядачеві. І навпаки, зазирнути у майбутнє, яке часто несподівано настає напрочуд швидко.
Генрик Семирадський. Театральна завіса
Земля — це величезний театр, у якому одна і та сама трагедія грається під різними назвами.
Вольтер
Колискою театрального мистецтва є давньогрецький театр. Він виник наприкінці VI ст. до н.е. Вистави відбувалися просто неба на колоподібному майданчику — орхестрі. Вони були доступні представникам усіх соціальних верств суспільства. За вхід на виставу бідняків гроші сплачувала влада. Лави для глядачів вирубували на кам’янистих схилах пагорба, біля підніжжя якого облаштовували орхестру. Така зала для глядачів називалась театроном. Зрозуміло, в такому величезному театрі неможливо було роздивитись ані міміку акторів, ані деталі їхніх костюмів, тому актори виступали в масках, які позначали тип персонажа (цар, жрець, жінка) або душевний стан чи характер (радість, горе, відчай тощо). Актори були змушені збільшувати свою фігуру, для чого застосовували котурни — взуття на високих дерев'яних підошвах. Жіночі ролі виконували чоловіки. У грецькому театрі не було декорацій — він орієнтувався на слухове акустичне сприйняття.
Античний театр у Таорміні
Духовний розквіт Греції VI—IV ст. до и.е. пов'язаний з іменами великих драматургів Есхіла, Софокла, Еврипіда та Аристофана.
Есхіл
Софокл
Еврипід
Аристофан
Ім’я першого асоціюється зі становленням нації. «Батько трагедії» (він створив понад 100 трагедій, з яких до нашого часу дійшло тільки сім) Есхіл збільшив кількість дійових осіб з двох до трьох, у його п'єсах зросла роль діалогу. Саме йому приписують уведення розкішних костюмів і масок, котурнів, різноманітної сценічної обстановки.
Софокл порушив такі проблеми, як ставлення до релігії, інтереси особистості, інтереси держави тощо.
Творчість Еврипіда пов’язана із початком занепаду, що знайшло відображення у таких трагедіях, як «Медея», «Іфігенія в Тавриді» тощо, а Аристофана — зі жвавими, легкими, дотепними комедіями, сповненими усіляких несподіванок. Для неї характерні бутафорність, строкатість костюмів, ярмарковий жаргон (заміжнім жінкам навіть заборонялося відвідувати комедії).
Саме твори цих давніх драматургів вплинули на розвиток світового театру.
У розділі «Театральне мистецтво» ви ознайомитеся з іншим стилевим напрямом драматичного мистецтва, а саме — японськими театрами Но і Кабукі, а також з таким чудовим видом театрального мистецтва, як російський балет.
Театр Діоніса в Афінах у римські часи
Тема 13. За лаштунками японського театру
Ховається за хмари часом місяць, щоб відпочили очі у людей.
Мацуо Басьо (переклад Івана Бондаренка)
В історії японського театрального мистецтва одне зі значущих місць належить театру Но, що означає «театр майстерності». П’єси цього театру увійшли в історію японської культури як твори великої художньої цінності, оскільки в них сценічна майстерність завжди пов’язана з глибокою драматургією.
Жіноча маска театру Но
Мистецтво актора театру Но не було натуралістичним, вистава будувалася на художній умовності — символіці жестів, рухів, дій, декорацій. Так, конструкції з легких бамбукових або дерев’яних рам, обтягнутих тканиною, могли означати найрізноманітніші речі: і палац, і халупу, і колиску, і гори, і колодязь. Зміна обстановки на сцені та розвиток дій відбувалися завдяки переходу акторів з одного місця сцени в інше або зміною їхньої пози чи поворотом у певний бік. Наприклад, якщо актор стояв до хору спиною, це означало, що він стежить за сходом місяця, а коли він повертався до хору обличчям — що він дивиться на захід.
Сьогун який опікувався театром Но
Повільні рухи акторів, які то ледь підносили носок ноги, не відриваючи при цьому від підлоги п’ятки, то підносили п'ятку, не відриваючи носка, здавалися дивними. Вражали їхні умовні жести, символіка рухів і дій, коли невеличкий стрибок з підставки па підлогу сцени означав, що героїня кинулася в річку, а змах батогом — рух вершника.
Актори театру Но
Рух правої руки дійової особи, яка сиділа в умовному човні й тримала в лівій руці весло, глядач мусив сприймати як переправу на інший берег річки, а якщо виходили персонажі з бамбуковими палицями, прикрашеними травами, — це могло підказати глядачеві, що на сцені з’явилися косарі. Віяло могло означати і меч, і дзбан з вином, і чарівний жезл. Танці — то незвичайно повільні, урочисті, то, навпаки, з різкими стрибками — означали танець і божества, і воїна тощо.
Крик лисиці. Сцена з комічної п'єси японського театру Но
Усі дійові особи, закінчивши роль, не залишали сцену, а завмирали в її глибині, ніби виключаючи себе своєю нерухомістю з поля зору глядачів.
Активним учасником подій був хор: він коментував дію, вів із акторами діалоги, розповідав про дійових осіб тощо.
Розквіт цього своєрідного театрального жанру припав на XIV—XV ст. Тоді сцена театру Но була піднята над підлогою і відкрита з трьох боків: вона мала ефектний задник, па золотому тлі якого було зображено розлогу зелену сосну. Особливо вражали блискучі, багаті костюми акторів, майстерно виконані дерев’яні маски, що були взірцем ужиткового мистецтва — їх зберігали в особливих дерев’яних ящиках як священні реліквії.
Актор театру Но
На заднику сцени розміщувались музиканти — вони грали на флейті й двох барабанчиках, що нагадують за формою пісковий годинник.
Своєрідний літературний монтаж мали оригінальні тексти п’єс: прозаїчні та віршовані частини, із введенням у їх тканину цитат з класики, послідовно чергувалися. Отже, театр Но можна вважати синтезом музично-театрально-танцювального мистецтва.
У XV—XVII ст. провідним жанром японського національного театру стає театр Кабукі (кабу — пісня і танець). Загалом слово «кабуку» мало багато значень, зокрема «модно й екстравагантно вдягатися», «жартувати », « розважатися », «фліртувати», «поводитися фривольно». А ієрогліф «кі» означав «акторка», «куртизанка». У XIX ст. цей ієрогліф було замінено на інший, що звучав так само, але означав «уміння», «майстерність».
Актор театру Кабукі
Головним у мистецтві Кабукі XVII ст. була демонстрація талантів танцівниць. А починаючи з 1636 р. акторок замінили чоловіки, що стало традиційним для цього театру. Центр уваги в мистецтві Кабукі було перенесено з чуттєвої і фізичної привабливості виконавців на акторську майстерність.
У Японії існувало два театральні центри — Кіото та Едо, де розвивалися різні стилі мистецтва Кабукі. Для вистав Кіото був характерний м’який, чуттєвий стиль, в Едо переважала військова тематика, тому стиль був мужнім.
Пам'ятник О-куні — основоположниці театру Кабукі
З 1664 р. обов’язковою ознакою театру Кабукі стала завіса, що запиналася. Починаючи з XVIII ст. перпендикулярно сцені зводили довгий поміст, який наблизив акторів до глядачів. Тоді ж відомий драматург і невтомний винахідник сценічних ефектів Намікі Сідзо вперше у практиці світового театру створив і з великим успіхом використав сцену, що оберталася.
Для акторів було розроблено певний грим, костюми, перуки, систему жестів, поз, рухів і модуляцій голосу. Актори спеціалізувалися кожний у своєму амплуа і передавали секрети майстерності своїм учням і послідовникам разом зі сценічним ім’ям. Так утворилися, ставши традиційними, акторські династії, що налічують багато поколінь виконавців.
Найвідомішою постаттю в драматургії Кабукі був Мондзаемон Тікамацу (1653-1724), якого часто називають японським Шекспіром. Він створив шедеври, що їх і досі можна побачити в репертуарі театру.
Пам’ятник Мондзаемону Тікамацу
У першій половині XIX ст. на сцені театру Кабукі з’явилися вистави з життя городян з їхніми сімейними і соціальними конфліктами, а також видовища, що показували жахливі історії з привидами і страшними, кривавими сценами вбивств.
Театр Кабукі й сьогодні живе активним творчим життям, багато гастролює різними країнами, даруючи глядачам велику насолоду від майстерності акторів.
Запитання і завдання
Схарактеризуйте театр Но. Поясніть умовність його сценічних прийомів. Розкажіть про особливості театру Кабукі.
Узагальнювальні завдання
Порівняйте японське і давньогрецьке драматичне мистецтво.
Що між ними спільного і чим вони різняться?
Практична діяльність
Ознайомтеся з п'єсами видатного японського драматурга Мондзаемона Тікамацу.
Чому, на вашу думку, його твори набули популярності не тільки в Японії, а й за її межами?
Спробуйте сформулювати сценічні принципи театрів Но і Кабукі.
Словник
Амплуа — спеціалізація актора на виконанні ролей, схожих за своїм типом (наприклад, трагік, комік).
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України