Художня культура. Рівень стандарту. 11 клас. Миропольська

Тема 11. Музична культура Індії і Далекого Сходу

Руйнування будь-якої держави починається саме з руйнування її музики.

Той народ, що не має чистої та світлої музики, приречений на виродження.

Конфуцій

Самобутня музика Індії — одна з найдавніших у світі. Витоки її сягають перших індійських цивілізацій.

Найхарактерніша риса художньої культури Індії — синтез мистецтв: поезії, музики (вокальної та інструментальної), хореографії, що створював оригінальний жанр — танцювальну драму. На такому синтезі побудовано гру в традиційному народному театрі Індії.

Індійський танець, завжди сюжетний, став знаком художньої культури країни. Танцем і музикою, як вважали індуси, можна передавати найрізноманітніші почуття, відображати Всесвіт. В одному з давніх трактатів описано 21 поворот голови, що слугували виявом таких почуттів, як страх, подив, байдужість, холодність, пристрасть, нетерпіння тощо; гнучкою мовою почуттів були рухи рук (їх згадується 57 варіантів). Теми танців — сюжети легенд, епічних творів («Рамаяна» та ін.), підказані природою, навколишнім життям (жнива, гребля, риболовля, базар, ремесла, побут тощо).

До головних елементів індійського танцю належали: мудра — позиції пальців, хаста — позиції рук щодо тіла. За допомогою жестів, позицій рук і пальців виконавці зображували «рибу», «лотос», «слона», «воду», «крокодила» тощо.

Танці зазвичай супроводжуються грою на табла — індійському парному барабані, великому і малому. Гра на флейті з бамбука чи дерева, на думку індійців, приносить щастя, тому їх використовують на весіллі.

Видатні індійські танцівники: Камела Шинкар, Індріані Рахман, Рам Гопал. Інколи танцівники акомпанували собі на барабанах, поєднуючи танець, спів і гру.

Філософські ідеї через танцювальну символіку втілено у відомій бронзовій статуетці XI ст. «Шива-Натараджа». Танцівник, розміщений у колі — німбі з вогню, втілює велич руху Всесвіту. Шива, один з головних божеств індуїстського пантеону, зображений із двома парами рук у характерних жестах: одна ліва тримає вогонь — символ очищення, друга, що нагадує хобот слона, — символ сили та влади; одна права тримає двосторонній барабанчик — символ пробудження, жест другої виражає «підбадьорення». Волосся розвіюється, передаючи божественну енергію. У скульптурі поєднано релігійні, наукові, філософські, естетичні уявлення індусів.

На фестивалі танцю, присвяченого Шиві-Натараджі

Виконавиця індійського танцю

Шива-Натараджи

Зображення танцівниці у храмі Шиви

Узагальнювальні завдання

Проаналізуйте особливості індійського синтезу мистецтв у танцювальній драмі.

Музична культура Китаю також зародилася у сиву давнину. Найстарша музична пам’ятка цієї країни — «Книга пісень» («Шицзін») — створена у період XI—VI ст. до н.е. і містить 305 гімнів, магічних пісень та од. Ці класичні взірці свідчать про багатоманітні зв’язки музики з навколишнім життям, природою. Всесвітом. Деякі вчені припускають, що легендарну збірку впорядкував Конфуцій.

Уже на ранніх етапах розвитку китайська музична культура поділялася на офіційну музику конфуціанських церемоній і простонародну, призначену для світських розваг. Існували оркестри з великою кількістю виконавців (від 300 до 800). Крім ритуальних і двірських, були військові оркестри — у них провідну роль відігравали ударні та духові інструменти з металу. Військова музика часто супроводжувалась особливими танцями, виконавці вдягалися в спеціальні костюми, використовували відповідний реквізит (піки, панцирі, щити).

З доби Суй і Тан (581-907) — «золотої ери» китайської культури — у мистецтві, зокрема музиці, виникає так званий папський спиль, що згодом поширився в інших країнах Індокитаю. Формуються принципи музичної вистави, що поєднувала спів, танець, гру на музичних інструментах.

Особливої національної своєрідності і неповторності китайській музиці — народній і професійній, давній і сучасній — надає пентатоніка. Це переважно п’ятизвукова система, яку китайські теоретики обґрунтували ще близько IV ст. до н.е. Давня музична нотація на основі ієрогліфів у деяких варіантах збереглася й дотепер.

До характерних рис китайських народних пісень належать комбінування інтонацій шляхом зворотних (дзеркальних) орнаментальних поспівок, швидкі переходи з високого в низький регістр і навпаки, нерозривна єдність тексту й мелодії, інколи — з жестом і танцем. Вокальна музика не просто поєднується з інструментальною: акомпанемент, підтримуючи мелодію, супроводжує її, «ніби тінь» (зрозуміло, окрім вступу та фіналу).

Оркестр епохи Тан (цікаво, що всі музиканти — дами)

Сучасний китайський ансамбль виконує музику на точних копіях музичних інструментів епохи Тан

Китайський ієрогліф «Музика» складається з двох частин: дерев'яна основа (внизу) і натягнуті на неї струни (вгорі)

Коли люди виявили, що не тільки музика, а й лікарські трави можуть лікувати хвороби, до ієрогліфа «Музика» у верхній частині додалася «трава» і утворився ієрогліф «Ліки»

Музичні інструменти китайців надзвичайно різноманітні — понад 100 видів, виготовлених з високою майстерністю. Це дзвони, барабани, флейти, гонги з різким звучанням у високому регістрі. Більшість національних інструментів дуже давнього походження. Палітра звучання зумовлена розмаїттям матеріалів, з яких їх виготовляли: камінь, мідь, глина, шкіра, дерево, гарбуз, шовк.

Про роль музики в сучасному Китаї промовисто свідчить той факт, що екскурсійне турне його столицею зазвичай передбачає три обов’язкові програми: сходження на Великий Китайський мур, ознайомлення з особливостями національної кухні в ресторані «Пекінська качка», відвідування Пекінської опери. Цей специфічно китайський сценічний жанр музичної драми поєднує елементи вокального мистецтва, драматичного діалогу, акробатики, у-шу. В ній своєрідно синтезувалися різні традиції китайського народу, що формувалися впродовж тисячоліть: з одного боку, мистецькі — музичні, драматичні, з іншого — спортивні, циркові.

У театрі «Чан'ань» у Пекіні цілий рік відбуваються вистави Пекінської опери

У Пекінській опері склалися суворі вимоги до манери співу, усного монологу, рухів, бойових сцен. Декорації майже відсутні, реквізит замінюють символічні прийоми: вираз обличчя, рухи тіла, музичний супровід (переважно оркестру народних інструментів). Китайському глядачеві, наприклад, цілком зрозуміло, коли на сцені персонаж «відчиняє» двері чи «зачиняє» неіснуюче вікно або «скаче» на уявному коні. Невелика група акторів кількома прийомами у-шу символізує баталію цілих армій. За допомогою гриму створюються виразні маски.

Маски Пекінської опери

Нині в Китайській Народній Республіці (у Пекіні, Шанхаї та інших містах) працюють чимало театрів традиційної музичної драми, класичної опери, балету, сучасні симфонічні оркестри.

Запитання і завдання

Які музичні інструменти набули поширення в китайській культурі?

Словник

Конфуцій — давньокитайський філософ (близько 551-479 рр. до н.е.), основні погляди якого представлено у висловлюваннях і бесідах з учнями. Важливим положенням його етичного вчення є повага до старших, відданість державі тощо.

Узагальнювальні завдання

Підготуйте індивідуальний або груповий проект «Звучання і рух Всесвіту в індійській музиці і танцях».

Назвіть особливості Пекінської опери.

Практична діяльність

Проспівайте або програйте на інструменті звукоряд «пентатоніка», тобто без застосування напівтонів (наприклад, на чорних клавішах фортепіано). Спробуйте відтворити ці поспівки дзеркально, як у китайській музиці, зробити з них різні інтонаційні комбінації. Який музичний колорит ви відчуваєте?


buymeacoffee