Художня культура. Рівень стандарту. 11 клас. Миропольська

Тема 7. Філософія буття в образотворчому мистецтві далекого сходу

Мудрець шукає все в самому собі, нерозумна людина — в іншому.

Конфуцій

Художня культура далекосхідного регіону включає мистецтво Китаю, Японії, Кореї, Монголії, Тибету, які мають багато спільних рис, зокрема глибинне філософсько-поетичне одухотворене ставлення до природи. яка існує за своїми законами й визначає життя людини. Мистецтво всіх країн Далекого Сходу зазнало значного впливу стародавньої китайської цивілізації, тому сфокусуємо основну увагу насамперед на образотворчому мистецтві цієї країни.

Стародавній китайський національний живопис відрізняється від європейського за художніми засобами, матеріалом і технікою. Картини пишуться тушшю, мінеральними і рослинними фарбами на шовку або на особливому рисовому папері з м'якого тонкого волокна. Вони мають форму багатометрових сувоїв — горизонтальних для розглядання на столі й вертикальних для прикрашання стін.

У живописних образах часто втілюються філософські ідеї конфуціанства. даосизму, буддизму. На Сході здавна живопис поєднувався з каліграфією і поезією, що вважаються рідними сестрами. Витонченість ієрогліфів, а також поезія вірша не тільки доповнюють зміст картини, а й надають їй особливої завершеності.

Чжао Менфу. Людина з конем на вітрі

Ху Вей. Хризантема та бамбук

Чжао Менфу. Десять хризантем (фрагмент)

Анонім XI століття. Поет під деревом

Ван Сімен. Гори та води на тисячу лі

Образи мали символічне значення, пов'язане з ідеями стародавньої космогонії. Художник прагнув передати світову гармонію, ритм, що лежить в основі явищ природи, тому він був далеким від натуралізму та прагнення до зовнішньої подібності. Структуру мальовничого сувою визначають найважливіші основи — Небо і Земля, у них утілено два протилежні принципи світобудови: чоловіча сила (ян) і жіноча сила (інь). Гори вважалися уособленням чоловічого світлого початку, а води — жіночого. Давні трактати з мистецтва композиції вчили художника: «Перш ніж опустити пензель, неодмінно визнач місце Неба і Землі... Між ними дбайливо розташуй пейзаж».

Природа розглядалася як місце порятунку від суспільства, як притулок, де самітній відлюдник — поет чи філософ — милується і насолоджується її красою, намагається осягнути її таємниці. Мініатюрність людських фігурок, зображених на тлі грандіозних ландшафтів, повинна була викликати думки про велич світу, в якому людина — лише піщинка. У цьому полягала відмінність уявлень китайської культури від європейської, де людині приділялася головна увага, її зображували як силу, що перетворює світ.

У традиційному китайському живописі встановилися певні жанри: «квіти й птахи», «гори і води», «люди» і анімалістичний жанр.

У жанрі «квіти і птахи» (хуа-няо) переважають чотири «благородні» образи: орхідея, дика слива, бамбук і хризантема. Орхідея втілює чистоту і благородство, скромна хризантема — піднесеність самотності. Бамбук є символом людського характеру, високих моральних якостей. З популярністю бамбука може змагатися тільки зображення гілки з ніжно-рожевими, білими або жовтими квітами дикої сливи (мейхуа). Вона символізує горду людину кришталевої чистоти, непохитність і стійкість, адже живі соки зберігаються в цьому дереві навіть у морози. Квітка сливи є уособленням п’яти першоелементів і тому зображується з п’ятьма пелюстками. Зображення «трьох друзів холодної зими» (мейхуа, бамбука і сосни) разом з орхідеєю символізувало людей, чия дружба і взаємна підтримка пройшли всі випробування. Засновниками цього жанру вважають Сюй Сі та Хуан Цюаня.

Анонім XII століття. Птахи і квіти

У пейзажах «гори і води» (шань-шуй) ніби поєднуються три світи: води, каменю і дерева. Особливе значення надавалося зображенню води, яку шанували як «нектар богів»: до царини води відносили й хмари — «небесні гори». У китайців панує естетичний культ дерев, що, як і каміння, сприймаються живими істотами. Часто зображується верба — символ скромної краси й доброти, знак весни в природі, атрибут богині материнства. Популярністю у художників користується сосна, що уособлює ідеал «користі марного» (непридатність для виробів) і вічної юності.

Існували й інші жанри: анімалістичний і побутовий, а також парадні портрети, мініатюри на віялах та інших предметах вжитку. У Китаї не існувало натюрморту в звичному для європейців розумінні, адже нерухомі предмети являлися китайцям мертвими без динаміки руху життя. Якщо малювали камені або фрукти, то поряд із каменем завжди була рослина, а фрукти зображалися на гілці.

Жанр «люди» (жень-у) охоплював усе, що стосується людини: портрет, історичні й міфологічні картини, палацові сюжети й побутові сцени. Художники одного напряму детально зображували в кольорі історичних діячів, високих сановників і членів їхніх родин, придворних красунь. Інші митці малювали тушшю переважно у вільній, ескізній манері, створюючи образи поетів і пустельників, фантастичні портрети святих. Представниками цього жанру були Янь Лібень та Чжоу Фан, їхнім картинам притаманні реалістичність зображення і живописна витонченість. Картини Лі Сисюня, Лі Чжаодао, Ван Вея не були замальовками з натури, а створювалися по пам’яті та з уяви. Лі Сисюнь і Лі Чжаодао писали наповнені відчуттям радості, яскраві за колоритом композиції з нагромадженням палаців і персонажів. У них пейзаж — це місце для прогулянок і розваг. Поет, художник і самітник Ван Вей першим став писати тільки чорною тушшю з розмивом.

Пейзаж по Лі Сисюню (копія епохи Мін)

Ван Мен. Пейзаж

Загалом в основі мистецтва китайських художників лежить лінія, найпростішими лініями живописці створювали композиції високої художньої досконалості. Тушшю живописці вміли передавати широкий діапазон тонів, відтінки від густого чорного до прозорого блідо-сірого. Малюнок тушшю неможливо було виправити чи стерти. Тому штрих мав бути чітким — легким, як хмара, або потужним, як дракон. Для китайського живопису характерна не лінійна, а багатопланова розсіяна перспектива, лаконічна композиція з плямами локального кольору і з виразними ритмічними контурами, площинність зображення, так званий психологічний масштаб (тобто те, що мислилося більш значним і зображувалося більшим, незалежно від природних розмірів).

Лі Чжаодао. Мандрівка Мінхуана в Шу (сунська копія)

Янь Лібень. Імператор У-ді

Ван Вей. Після снігопаду

Чжоу Фан. Придворні дами (сумська копія)

Хуан Цюань. Рідкісні птахи

Чжу Чжаньцзи. Гібони граються

Ще однією особливістю китайських картин є позначення їх особистою печаткою художника, що замінює його підпис і виготовляється з металу, каменю (яшми, нефриту), гірського кришталю, дерева, слонової кістки. Сувої дуже цінувалися, призначалися для зосередженого споглядання, ставали предметом колекціонування (колекціонер ставив на сувої свою печатку) і зберігалися в спеціальних скриньках.

Корейський живопис на шовку і папері має свої особливості, він більш камерний. Пейзажні образи створюються не чітко реалістичними, а ніби розмитими у блідо-сіруватих тонах. Імітуючи китайських митців, давні корейські майстри виробили власну манеру і техніку письма, свідченням чого є творчість засновника національного пейзажного живопису Чон Сена («Після дощу на горі Інван», «Алмазні гори»). Майстерністю вирізняються анімалістичні картини Пен Сан Бека («Кішки і горобці»), самобутні жанрові сценки з повсякденного життя Ким Хон До («Танець в масках»), незвичні за ракурсом композиції Хон Се Сопа («Качки, що пливуть»).

Чон Сон. Повернення в дощ

Важливе місце в японському живописі (ямато-е) національні особливості якого сформувалися ще у творчості перших дзенських художників, посідали монохромні композиції. Найвидатнішим пейзажистом був Тойо Ода, відомий під псевдонімом Сессю (1420-1506). Його творчість є яскравим прикладом того, як китайські традиції, переплавлені національною свідомістю, стали виразом світогляду, властивого суто японській культурі. Застосовуючи лише різні відтінки чорної туші, художник відображав всю багатобарвність світу природи, безкінечність її станів («Пейзаж у стилі хабоку», «Зима», «Осінь»).

Два видатні японські художники XVII—XVIII ст. Таварая Сотацу і Огата Коріна стали засновниками національної живописної школи. Поєднавши техніку традиційного живопису на сувоях з прийомами старовинних японських настінних розписів, вони створили шедеври світового значення (сувої Сотацу «Олені», розписи ширм Огата Коріна «Іриси»).

Хоннамі Коецу та Таварай Сотацу. Тисяча лелек. Сувій живопису та каліграфії

Огата Корін. Цвітіння сливи червоним і білим

Поряд із традиційним живописом значного розвитку в країнах Далекого Сходу набули різні види західного образотворчого мистецтва: живопис олійними фарбами, акварель, гравюра тощо. Нині багато художників успішно поєднують прийоми традиційної східної естетики і сучасних західних стилів, відкриваючи нові шляхи в мистецтві.

Сессю. Осінній пейзаж

Словник

Каліграфія — мистецтво красивого І чіткого письма.

Узагальнювальні завдання

Чому, на вашу думку, у китайському живописі домінував саме пейзаж?

Які оригінальні жанри створили китайські живописці?

Практична діяльність

На прикладі картин китайських, корейських і японських митців знайдіть спільні риси у ставленні далекосхідних художників до світу, зокрема до природи.

Проведіть серед однокласників конкурс каліграфії «Східна магія сувою».



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.