Зарубіжна література. Повторне видання. 9 клас. Міляновська

Генріх Гейне

(1797—1856)

Видатний німецький поет єврейського походження Генріх Гейне називав себе останнім романтиком. У своїх поезіях він зумів бездоганно поєднати фольклорно-пісенну форму з високим романтичним піднесенням.

Генріх Гейне народився 13 грудня 1797 року в Дюссельдорфі — невеличкому й тихому містечку на березі річки Рейн, у родині небагатого єврейського торговця. Майбутній поет був наділений ясним розумом і романтично-фантастичним світовідчуттям. Ще в дитинстві він із захватом слухав страшні казки та легенди, які розповідала йому няня. А під час навчання в Дюссельдорфському ліцеї «світ фантастики», створений його багатою уявою, живився моторошними і трагічними старовинними німецькими піснями.

Після закінчення ліцею 17-річного Гейне віддали до комерційної школи. Однак вивчення банківських операцій було не до душі хлопцеві, який уже тоді почав писати вірші. А в 1816 році Гейне відправляють до вільного міста Гамбурга — одного з найбільших торговельних центрів Німеччини — до дядька Соломона Гейне, який був найбагатшим німецьким банкіром. Батьки сподівалися, що заможний родич-мільйонер виведе хлопця «в люди».

Майбутній поет працював у дядьковій конторі та жив у його домі на правах бідного родича, болісно переживаючи своє становище. Аби заохотити юнака до комерційної діяльності, Соломон Гейне купив йому крамницю. Однак крамаря з небожа, який мріяв про мистецьке визнання, так і не вийшло.

Та ще важче стало після того, як Генріх закохався у свою двоюрідну сестру Амалію, дядькову доньку. Вразливий юнак утратив голову, він писав на її честь вірші, але Амалія ставилася до хлопця зверхньо. І Гейне розумів, що причиною зневаги дівчини була його бідність. Пізніше поет написав, що його лірика була започаткована болем і обуренням, любов’ю і ніжністю до кузини, «яка уїдливо та з погордою принизила чудові пісні, які писалися тільки для неї».

Щоб віддалити племінника від своєї доньки, дядько Соломон вирішив оплатити його навчання в університеті на юридичному факультеті. Так із 1819 до 1825 року Гейне навчається юридичних наук. Однак молодий поет майже не приділяє уваги фаху — він із великим задоволенням ходить на лекції з літератури та історії і продовжує писати вірші.

Навесні 1821 року до редактора одного берлінського журналу зайшов приємний, але хворобливий на вигляд молодий чоловік (Гейне страждав від жахливого головного болю), передав йому рукопис і сказав: «Ви мене зовсім не знаєте, але я хочу, щоб усі дізналися про мене завдяки вам». Редактор засміявся, але погодився надрукувати п’ять віршів молодого автора.

Вірші були написані німецькою розмовною мовою так просто і так довершено, що складалося враження, ніби це народні пісні. Вони сподобалися редакторові, і за його сприяння вийшла друком перша збірка молодого Гейне, яка отримала схвальні відгуки. Окрилений успіхом, поет у 1823 році видрукував новий цикл віршів під назвою «Ліричне інтермецо^1».

¹ Інтермецо — невеличкий музичний твір довільної форми.

Попри закінчення університету і захист дисертації на ступінь доктора права, основною діяльністю Генріха Гейне стала літературна праця. Дядько Соломон змирився з тим, що непутящий племінник став не банкіром і не торговцем, а відомим поетом. Він призначив Гейне невелике грошове утримання, яке виплачували йому до кінця життя. Разом із літературними гонорарами ці гроші давали митцеві змогу пристойно жити і навіть подорожувати Європою.

Наступні роки Гейне постійно пише і готує до друку цикли віршів. Своєрідним підсумком першого десятиріччя його літературної праці стала збірка віршів «Книга пісень», що вийшла друком у 1827 році. До неї поет відібрав найкраще з написаного. Ця збірка зробила Генріха Гейне знаменитим — ще за його життя її перевидали тринадцять разів!

У 1830 році життя Генріха Гейне різко змінилося. Через активну політичну позицію та публіцистичну діяльність, яка була не до вподоби уряду Пруссії — найбільшої німецької держави того часу, він змушений був залишити батьківщину й емігрувати до Франції. У 34-річному віці митець став політичним вигнанцем. Із-за кордону до німецьких газет Гейне став надсилати гострі політичні огляди, які призвели до того, що прусський уряд видав наказ заарештувати поета, щойно він перетне німецький кордон. Однак його літературна творчість і надалі була присвячена рідній Німеччині.

Із 1843 року здоров’я Гейне різко погіршилося — його зір слабшав, головні біль був нестерпним, розвинувся параліч. Почався 8-річний «матрацний» період життя Гейне, який тривав до самої смерті. Розбитий хворобою Гейне не здається і, переборюючи себе, продовжує працювати: він надиктовує секретареві нові твори і навіть видає дві збірки віршів.

Хвороба не змінила товариського характеру поета: його активно відвідували друзі і він радо з ними проводив час, нічим не виказуючи свого стану. Поет цікавився літературними новинками і відгукувався на події, які відбувалися у світі. Під час хвороби Гейне прочитав, зокрема, твори українського письменника Миколи Гоголя, які вийшли в перекладі німецькою мовою.

Гейне жадібно цікавився всім, що відбувалося на батьківщині. Кожен, хто приїжджав із Німеччини в Париж, вважав за обов’язок зайти до нього. «Велика пристрасть до Німеччини гризе моє серце, і пристрасть ця невиліковна», — визнавав поет.

16 лютого 1856 року під вечір, незважаючи на слабість, Генріх Гейне промовив: «Писати! Паперу й олівець!» Це були його останні слова — удосвіта він помер.

Історія посмертних пам’ятників Гейне у Німеччині була доволі драматичною. Перший монумент шанувальники поета хотіли встановити у 1887 році у його рідному Дюссельдорфі. Та місцева влада не дала на це дозволу, звинувативши всесвітньо відомого митця у тому, що за життя він багато критикував німецьку владу, був вигнанцем і мав єврейське походження. Такої ж думки притримувалася влада й інших німецьких міст. Через це перші пам’ятники, які вшановували творчість Генріха Гейне, були встановлені за кордоном — у Франції, Греції, США, і вже багато років потому — в Німеччині.

Та на цьому сумна історія увічнення пам’яті великого поета не завершилася. У 1933 році в Німеччині до керівництва державою прийшли нацисти, які сповідували антисемітизм і переслідували євреїв. Вони не залишили поза увагою особу давно померлого Генріха Гейне, який здобув світове визнання, та віддали ганебний наказ знищувати скульптури поета-єврея. Однак прихильникам творчості геніального митця вдалося деякі з них врятувати, вивізши їх за кордон. Зруйновані ж пам’ятники після Другої світової війни (і поразки нацистів) було відновлено й урочисто встановлено з належною до поета повагою.

Літературний коментар

«Книга пісень» Генріха Гейне

Літературну славу німецькому поетові-романтику Генріху Гейне принесла збірка «Книга пісень». Її назва перегукується із назвою збірки «Канцоньєре» («Книга пісень») видатного митця доби Відродження Франческо Петрарки, яку він присвятив своїй коханій Лаурі. І хоча ці дві книги розділяють кілька віків, центральною темою в них є тема кохання.

Варто зазначити, що у Петрарки зображені світлі почуття, вони межують з обожненням Лаури. Італійський поет пише, звертаючись до прекрасної жінки, що стала для нього уособленням найкращих чеснот: «Я вами дихаю, для вас палаю». Натомість для ліричного героя Гейне кохання — це мука без радощів, яка несе смерть, а кохана дівчина здатна «дарувати» лише пекельні страждання.

Ілюстрація Едмунда Брюнінга, 1897 рік

Збірка Г. Гейне складається із чотирьох розділів: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Знову на батьківщині» та «Північне море». Ранні вірші, що увійшли до розділів «Страждання юності» й «Ліричне інтермецо», присвячені романтичним любовним переживанням, часто трагічним. Кохана, до якої звертається ліричний герой, — створіння небесної краси, але з «лихим і фальшивим» серцем. Вона доводить своєю байдужістю закоханого до розпачу.

У віршах молодого поета часто звучать потойбічні мотиви, постають страхітливі образи і видіння: труни і кладовища; красуня, яка риє ножем могилу закоханому в неї юнакові; мерці, що змарнували своє безцінне життя, даремно добиваючись взаємності. Навіть весільні бенкети в поезіях Гейне — це похмурі дійства, на які приходять привиди. Самотність і смуток — ось головні почуття ранньої творчості Генріха Гейне.

Вірш «Самотній кедр на стромині...» входить до циклу «Ліричне інтермецо». Більшість віршів цього циклу — це пейзажна лірика. Проте зображення природи в «Ліричному інтермецо» — не просто пейзаж, це спроба поета через багатство зовнішнього світу показати глибину душевних переживань ліричного героя.

Також до циклу «Ліричне інтермецо» належить поетичний твір «Коли розлучаються двоє...». Тема розлуки і туги, така популярна в романтичній поезії, у вірші Гейне набула особливого звучання. Смуток і жаль ліричного героя за втраченим коханням запізнілий, але не менш болісний.

Більш пізні вірші з розділів «Знову на батьківщині» та «Північне море» дуже часто звучать іронічно, герой ніби підсміюється над своїм коханням і вже не сприймає його надто серйозно.

До розділу «Знову на батьківщині» входить знаменитий вірш-балада Генріха Гейне «Не знаю, що стало зо мною...», який часто називають «Лорелея». В основу твору покладено давню німецьку легенду про річкову фею Лорелей¹, яка сиділа на скелі і своїм співом причаровувала човнярів.

¹ Ім'я феї походить від назви скелі Лур-лей на річці Рейн, яка є однією з найбільших у Західній Європі.

Лорелей (поштова листівка, 1926 рік)

Поети-романтики, попередники Гейне, вже зверталися до цього моторошного сюжету, але їхні вірші були лише добросовісним переказом легенди. У вірші ж Гейне образ Лорелей втрачає демонічні риси і тлумачиться як символ згубної сили кохання. Фея не винна у загибелі рибалок, так само як і кохана не винна у муках закоханого. Винне саме кохання — почуття складне та загадкове. Довершений і водночас простий вірш «Лорелея» став народною піснею.

Вірші Гейне своєю щирістю і простотою й справді часто нагадують народні пісні. Поет довів сучасникам, що звичайна, повсякденна мова може стати мовою мистецтва. Водночас у багатьох його поезіях присутні замогильні мотиви і похмурий настрій, властивий літературі романтизму.

* * *

Ein Fichtenbaum steht einsam

Im Norden auf kahler Höh'

Ihn schläfert; mit weißer Decke

Umhüllen ihn Eis and Schnee.

Er träumt von einer Palme,

Die fern im Morgenland

Einsam und schweigend trauert

Auf brennender Felsenwand.

* * *

Коли розлучаються двоє,

За руки беруться вони,

І плачуть, і тяжко зітхають,

Без ліку зітхають, смутні.

З тобою ми вдвох не зітхали,

Ніколи не плакали ми;

Той сум, оті тяжкі зітхання

Прийшли до нас згодом самі.

Переклад із німецької Максима Стависького

* * *

Wenn zwei von einander scheiden,

So geben sie sich die Händ',

Und fangen an zu weinen,

Und seufzen ohne End'.

Wir haben nicht geweinet,

Wir seufzten nicht Weh und Ach!

Die Thränen und die Seufzer,

Die kamen hintennach.

* * *

Самотній кедр на стромині

В північній стоїть стороні,

І кригою, й снігом укритий,

Дрімає і мріє вві сні.

І бачить він сон про пальму,

Що десь у південній землі

Сумує в німій самотині

На спаленій сонцем скалі.

Переклад із німецької Леоніда Первомайського

* * *

Ich weiß nicht was soll es bedeuten,

Dass ich so traurig bin;

Ein Märchen aus uralten Zeiten,

Das kommt mir nicht aus dem Sinn.

Die Luft ist kühl und es dunkelt,

Und ruhig fließt der Rhein;

Der Gipfel des Berges funkelt

Im Abendsonnenschein.

Die schönste Jungfrau sitzet

Dort oben wunderbar;

Ihr goldnes Geschmeide blitzet,

Sie kämmt ihr goldenes Haar.

Sie kämmt es mit goldenem Kammе

Und singt ein Lied dabei;

Das hat eine wundersame,

Gewaltige Melodei.

Den Schiffer im kleinen Schiffe

Ergreift es mit wildem Weh;

Er schaut nicht die Felsenriffe,

Er schaut nur hinauf in die Höh.

Ich glaube, die Wellen verschlingen

Am Ende Schiffer und Kahn;

Und das hat mit ihrem Singen

Die Lore-Ley getan.

* * *

Не знаю, що стало зо мною,

Сумує серце моє, —

Мені ні сну, ні покою

Казка стара не дає.

Повітря свіжіє — смеркає,

Привільний Рейн затих;

Вечірній промінь грає

Ген на шпилях гірських.

Незнана красуня на кручі

Сидить у самоті.

Упали на шати блискучі

Коси її золоті.

Із золота гребінь має,

І косу розчісує ним,

І дикої пісні співає,

Не співаної ніким.

В човні рибалку в цю пору

Поймає нестерпний біль,

Він дивиться тільки угору —

Не бачить ні скель, ні хвиль.

Зникають в потоці бурхливім

І човен, і хлопець з очей,

І все це своїм співом

Зробила Лорелей.

Переклад із німецької Леоніда Первомайського

Для тих, хто хоче знати більше

Генріх Гейне та європейська музична традиція

Багато віршів зі збірки Генріха Гейне «Книга пісень» було покладено на музику всесвітньо відомими композиторами: Робертом Шуманом (Німеччина), Францом Петером Шубертом (Австрія), Йоганнесом Брамсом (Німеччина) і багатьма іншими митцями.

Серед видатних композиторів, які писали романси і музичні балади на вірші Гейне, були й українці або ті, хто мали українське коріння. Це, наприклад, Петро Ілліч Чайковський (1840-1893), відомий автор багатьох опер, балетів, симфоній, а також романсів. Він народився в Російській імперії, однак його предки по батьковій лінії були українцями і мали прізвище Чайка. Прадід всесвітньо відомого композитора був козацьким сотником родом із Кременчуга. Дослідники стверджують, що прізвище Чайковський узяв собі дід геніального композитора, навчаючись у Києво-Могилянській академії.

Чимало чудових романсів на вірші Гейне написав українець і ровесник Петра Чайковського композитор Микола Лисенко (1842-1912). Свого часу він багато сил віддав збиранню українських народних пісень. Збиранням фольклору займався і Станіслав Людкевич (1879-1979). Він, Борис Лятошинський (1894-1968), Денис Січинський (1865-1909) і Лев Ревуцький (1889-1977) також були авторами музичних творів, написаних на вірші німецького романтика.

У культурному фонді України залишилися записи романсів на вірші Гейне у виконанні видатних вітчизняних оперних співаків. На відеогостингу «YouTube» розміщено записи виступів Івана Козловського, Анатолія Солов’яненка, Бориса Гмирі та інших українських віртуозів, у яких вони виконують романси на вірші Гейне.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з творами

• 1. Розкажіть про життя і творчість видатного німецького поета Генріха Гейне.
• 2. Чому поезіям раннього Гейне притаманні мотиви трагічності кохання?
• 3. Що свідчить про цілеспрямованість молодого Гейне у виборі життєвого шляху та наполегливість, із якою він добивався визнання свого поетичного таланту?
• 4. Назвіть рік видання і назву збірки віршів, що принесла Генріху Гейне славу найкращого поета Німеччини.

Працюємо над текстами творів

• 5. Поясніть, чому вірш «Самотній кедр на стромині...» належить до пейзажної лірики. Як змальовані пейзажі перегукуються з настроями, відображеними у творі?
• 6. Наведіть приклади персоніфікації в цьому вірші.
• 7. У чому полягає контраст у зображенні природи в межах лише двох строф вірша?
• 8. Спробуйте «розшифровувати» образи і переживання цього невеличкого твору. На які почуття натякає автор через алегоричні образи двох дерев?
• 9. На прикладі поезії «Коли розлучаються двоє...» поясніть сутність романтичного культу почуттів.
• 10. Яким є світосприймання ліричного героя в цьому творі? Відповідь обґрунтуйте.
• 11. До якого фольклорного сюжету звернувся Генріх Гейне в баладі «Не знаю, що стало зо мною...»?
• 12. Як образ річкової феї контрастує з нещастями, які приносять її чари? Як прекрасне в цьому вірші поєднується з трагічним?
• 13. Що, на вашу думку, символізують поетичні образи Лорелеї та рибалки?
• 14. У чому поет вбачає фатальність кохання, якому беззастережно віддається закоханий герой? Чи таким зображує це почуття Фрідріх Шиллер у баладі «Рукавичка», написаній в епоху «культу розуму»? Чим керується закоханий рицар Делорж?
• 15. Вивчіть напам’ять вірш Генріха Гейне «Не знаю, що стало зо мною...».

Узагальнюємо і підсумовуємо

• 16. Зробіть висновок, які риси романтичного світогляду відображено в поетичній збірці Генріха Гейне «Книга пісень».
• 17. На прикладі вивчених вами творів поясніть, як ви розумієте поняття «культ природи» і «культ почуттів» у романтичній літературі.
• 18. На прикладі поезій Г. Гейне поясність, як «культу розуму» XVIII століття протиставляється «культ почуттів» XIX століття.
• Пов’язуємо новий матеріал із вивченим раніше
• 19. Поясніть сенс песимістичного світосприймання романтиків. Згадайте твори поетів доби Відродження, які ви вивчали у 8 класі. Які настрої домінують у їхніх поезіях?
• 20. Згадайте, яку легенду було покладено в основу балади «Світезь» (7 клас) польським поетом-романтиком Адамом Міцкевичем. Які казкові образи використав у своєму творі німецький письменник-романтик?
• 21. Порівняйте казкові образи і незвичайні події у баладах «Лорелея» і «Світезь». Що є спільного в цих творах двох поетів-романтиків Г. Гейне (Німеччина) і А. Міцкевича (Польща)?
• 22. Згадайте оповідання Рея Бредбері «Усмішка» (6 клас). Проведіть паралель між знищенням творів мистецтва на Фестивалях в оповіданні Р. Бредбері та ставленням наступних поколінь до пам’яті Генріха Гейне.

Виконуємо творче завдання

• 23. Знайдіть в Інтернет-мережі пісню «Lorelei» німецької рок-групи «Scorpions», написану за мотивами давньої німецької легенди. Порівняйте текст вірша Генріха Гейне із текстом гітариста групи Ябса Матіаса.
• 24. Зробіть висновок, як тема нещасливого кохання розкривається у рок-композиції:

Lorelei

Му ship has passed you by

And though you promised me to show the way

You led me astray

You were my lorelei

What kind of fool was I

Cause I believed in every word you said

And now I wonder why

Lorelei

There was a time when we held one another

Baring our souls in the light of the flame

Those were the days now I've lost my illusions

Sometimes I wake in the night and I call out your name

Літературний коментар

Генріх Гейне й українська література

Українські класики XIX і XX століть щиро захоплювалися творчістю Генріха Гейне, його політичною боротьбою з прусським урядом за демократичні свободи своїх співвітчизників. Вплив Гейне помітний у багатьох творах Івана Франка, Лесі Українки, Юрія Федьковича, Максима Рильського, Леоніда Первомайського та інших. Для Лесі Українки німецький поет був не просто улюбленим автором, а беззаперечним авторитетом — його фотографія стояла на її письмовому столі. Видатна українська поетеса переклала 92 поезії з «Книги пісень» Гейне.

«З усіх німецьких поетів XIX століття, мабуть, найбільше поталанило на переклади українською мовою Генріхові Гейне», — так зауважив Іван Франко в далекому 1902 році. І справді, перші переклади вийшли друком ще за життя поета у 1853 році. Серед перекладачів Гейне такі корифеї української літератури, як Іван Франко, Леся Українка, Михайло Старицький, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Микола Вороний, Панас Мирний, Павло Грабовський, Михайло Коцюбинський, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Андрій Малишко, Микола Бажан, Максим Рильський, Леонід Первомайський.

На думку дослідників, така цікавість українських письменників і поетів до постаті Генріха Гейне не випадкова. Вони відчували нескорений бунтарський дух німецького поета, який знаходив відгомін у їхній українській душі.