Зарубіжна література. 9 клас. Міляновська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Рей Бредбері

(1920—2012)

Рей Дуглас Бредбері — відомий американський письменник-фантаст, сценарист, драматург. Він народився і виріс на заході Америки в містечку Вокіган штату Іллінойс. Пізніше письменник стверджував, що чудово пам’ятає себе з перших днів свого життя. Його прадід і дід видавали в Іллінойсі дві газети. Батько працював дрібним службовцем, а найбільшою його пристрастю були мандрівки. Одного разу малий Рей утік із дому, щоб приєднатися до батькової подорожі Америкою.

Мати Рея, втративши двох дітей, оточила молодшого сина надмірною опікою, що неабияк дратувало батька. Хлопчик ріс вайлуватим, короткозорим і дуже емоційним, великою втіхою для нього було слухати, як мама або тітка читають йому вголос книжки. Він дуже відрізнявся від свого старшого брата, який пізніше став професійним футболістом.

Навчившись читати, Рей, який не мав коштів на придбання книжок, із дев’яти до двадцяти двох років проводив вечори у бібліотеці. Серед улюблених авторів Рея були Жуль Верн, Чарльз Діккенс, а пізніше — Вільям Шекспір, Едгар По і Бернард Шоу.

У роки економічної кризи, яку в Америці називали Великою депресією, батько втратив роботу, і родина змушена була 1932 року переїхати до Лос-Анджелеса (штат Каліфорнія). Тут у бібліотеці юнак займався самоосвітою, оскільки після закінчення школи через безгрошів’я не зміг продовжити навчання в коледжі. Із закінченням школи був пов’язаний трагікомічний епізод у житті Рея. Для випускного вечора він не мав піджака, і його одягли в костюм покійного дядька, якого вбили грабіжники. Дірки від куль ретельно заштопали.

У 18 років Бредбері почав продавати на вулиці газети і покинув цю роботу у 22, коли літературна діяльність почала приносити хоч якісь гроші. До речі, Рей абсолютно свідомо вирішив стати письменником ще у 12 років: хлопчині на його прохання купили дитячу друкарську машинку, на якій він написав свої перші твори.

Із 1940-х років твори Рея Бредбері почали все частіше публікувати на сторінках американських журналів. Однак він продовжував відвідувати бібліотеку. Не маючи змоги працювати вдома, у підвальному приміщенні бібліотеки винаймав друкарську машинку і ночами друкував твори, які здобули всесвітнє визнання. Цікаво, що письменник так ніколи й не поміняв друкарську машинку на комп’ютер.

Перший великий успіх Рею Бредбері принесла у 1950 році збірка оповідань «Марсіанські хроніки». Багато повістей та оповідань Рея Бредбері належать до наукової фантастики. Проте письменник не просто зображує неймовірні світи, події та відкриття, а насамперед розмірковує над значенням освіти і духовності в житті суспільства, над сутністю Любові, сенсом великого дару Життя. Він із тривогою дивиться у майбутнє людської цивілізації, яка в бездумній гонитві за відкриттями і технологіями може знищити саму себе.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. АНТИУТОПІЯ

Твір Рея Бредбері «451° за Фаренгейтом» належить до різновиду художньої літератури — антиутопії, якій властиве зображення негативних моделей суспільства. З прикладом такої антиутопії ви вже ознайомилися у 6 класі в оповіданні «Усмішка». автором якого також є Рей Бредбері.

Антиутопія протиставляється утопії — зображенню ідеальної моделі світоустрою. Утопія була згадана ще давньогрецьким філософом Платоном, який жив у V столітті до нашої ери. В перекладі це слово означає «місце, якого не існує», тобто фантазію, мрію, ідеал.

Літературний коментар

«451° за Фаренгейтом»

Особливе місце у творчості Рея Бредбері посідає опублікований у 1953 році роман «451° за Фаренгейтом». У творі зображується майбутнє цивілізації, яка вважає, що найбільшим злом для людини є книги.

В антиутопії Рея Бредбері «451° за Фаренгейтом» змальовано тоталітарне суспільство, яке характеризується прагненням держави повністю контролювати усі сфери людського життя. Найменші ознаки політичного вільнодумства чи незгоди із загальноприйнятою державною ідеологією у будь-якому тоталітарному суспільстві суворо караються. До такого типу організації суспільства належали реальні історичні режими нацистів, фашистів і сталіністів. Їх наслідком стали жахливі репресії проти мирного населення та криваві загарбницькі війни.

У романі «451° за Фаренгейтом» держава намагається чітко відстежувати і карати усіх, хто ховає у себе... книжки, адже читання в цій країні визнано шкідливим! Людей, які переховують у себе вдома книги, визнають божевільними, а їхні безцінні друковані скарби безжалісно спалюють разом із будинками. Пожежники, завданням яких є такого роду зачистки вогнем, завжди готові до виконання наказів, навіть якщо з книгами заживо згорять нещасні інтелектуали.

Для усіх без винятку громадян вважається кориснішим дивитися безкінечні серіали і телешоу, які відволікають їх від роздумів про життя, замінюють їм живе спілкування одне з одним, із природою. Науковці, викладачі і просто освічені мислячі люди намагаються врятувати книги, у яких збережено багатовіковий досвід людської цивілізації, історію, наукові здобутки й художні твори, які вчать думати, аналізувати і просто розуміти інформацію.

Однак такі громадяни державі не потрібні — їй потрібні зазомбовані споживачі телевізійних передач і «правильних» новин, які навіть освіту здобувають за навчальними фільмами. Вони, поступово тупіючи, не піддаватимуть сумніву жодного розпорядження, радітимуть спрощеному життю маріонеток без емоцій і думок та не протестуватимуть проти тотального контролю їхнього життя. Такі законослухняні громадяни беззаперечно коритимуться кожному слову влади, прагнучи прислужитися політичному режиму, рабами якого вони стали.

Головний герой роману Рея Бредбері пожежник Гай Монтег несподівано для себе виявляє існування своєрідного паралельного світу, який є доступним лише для вибраних, освічених людей. До нього належить Кларіса Маклелен, сусідка і подруга Гая. Дівчина з погляду обивателів поводиться підозріло: гуляє вулицями, любить спілкуватися з людьми, не дивиться серіали, вважає варварством знищення книг... Зрештою Кларіс гине за незрозумілих обставин, і Гай не сумнівається, що його юну подругу знищили, як і багатьох інших співгромадян, які мали сміливість на власну думку і незалежну поведінку.

Читач мимоволі порівнює Кларіс із Мілдред — дружиною Гая Монтега. Це холодна, не здатна співчувати істота, яку цікавлять лише телешоу і радіопередачі. Вона цілісінькі дні проводить біля екранів і навіть уночі спить у радіонавушниках. Її мозок перебуває під постійним впливом порожніх розважальних передач, не отримуючи від цього ніякої інтелектуальної поживи. Мілдред навіть не усвідомлює того, що в безтямі мало не загинула від передозування снодійним, без якого вона, як і тисячі інших людей, вже не здатна жити.

Гай поступово починає по-іншому дивитися на світ. Головний герой раптом усвідомив, що його подружнє життя руйнується. Він навіть не пам’ятає, як познайомився з жінкою, з якою прожив 10 років. Не змогла цього згадати і Мілдред. Водночас робота пожежника, яка раніше видавалася йому корисною і приносила хороші заробітки, перетворилася на пекельні тортури.

Намагаючись зрозуміти, що ж особливого є в книгах, заради чого інтелектуали йдуть на смерть, Гай доходить висновку, що суспільство невиліковно хворе. Монтег стає свідком того, як зовні благополучне суспільство гине, втративши будь-яке почуття міри, розв’язавши не тільки внутрішню, а й зовнішню війну.

Монтег перебуває під пильною увагою свого шефа, начальника пожежного депо. Брандмейстер Бітті — людина груба і цинічна, він цілком розуміє, які переживання мучать Гая, і застерігає свого підлеглого від фатальних протизаконних кроків. Згодом з’ясовується, що Монтег тихцем вдома читає книги і з величезними зусиллями намагається зрозуміти сенс прочитаного. Про це стає відомо, і його будинок спалюють, а сам Гай стає вбивцею Бітті.

Лише з часом Гай розуміє, що брандмейстер фактично спровокував його, що це було своєрідне самогубство людини, яка вже не мала сил знищувати найцінніше, що залишилося у їхньої цивілізації.

Монтег змушений тікати, але десь вулицями нічного міста уже взяв його слід невтомний механічний пес, який рано чи пізно обов’язково його наздожене, якщо Гай не дістанеться річки за містом і не приєднається до гурту вигнанців-інтелектуалів. Цю дорогу йому вказав знайомий професор Фабер, який разом із тисячами інших викладачів став безробітним через те, що знання людям більше не потрібні. Разом із Гаєм вони планували таємно передруковувати найцінніші книги, аби зберегти їх для прийдешніх поколінь. Адже рано чи пізно це божевілля повинно закінчитися: країна, яка знищує своїх громадян і провокує військові конфлікти із сусідніми державами, повинна зазнати краху.

Події твору так чи інакше наштовхують нас на паралелі з реальними тоталітарними режимами. Згадується посмертна доля книг Генріха Гейне, які у 1933 році нацисти спалювали на вулицях німецьких міст через те, що їхній автор був євреєм. Генріх Гейне, ніби передбачивши смерті мільйонів людей у печах нацистських концтаборів, у своїй трагедії «Альманзор» ще у 1821 році писав: «Це було лише прологом. Там, де спалюють книги, зрештою спалюють і людей». Гейне вже тоді розумів, що суспільство, яке не цінує культури, згодом морально деградує, скочується в темряву зла, вчиняючи жахливі злодіяння.