Література ХХ—ХХІ століття

Шолом-Алейхем

(1859—1916)

Шолом-Алейхем (справжнє ім’я Шолом Рабинович) — видатний єврейський письменник, один із основоположників сучасної єврейської літератури. Шолом-Алейхем народився і тривалий час жив в Україні. Його часто називали київським письменником, він пишався цим і казав: «Київ — моє місто». Шолом-Алейхем любив український народ та українські пісні, захоплювався творчістю Тараса Шевченка. Він часто декламував вірші з «Кобзаря», постійно підкреслюючи милозвучність поезій видатного поета.

Народився майбутній письменник у місті Переяслав (зараз Переяслав-Хмельницький) у родині статечного й побожного єврея Нохума Рабиновича. З раннього дитинства Шолом виявив потяг до знань. Єврейські хлопчики не ходили до звичайної початкової школи, їх із чотирьох років віддавали до хедеру — єврейської релігійної школи. У хедері основну увагу приділяли вивченню священних книг та давньоєврейської мови. Шолом досяг чималих успіхів у навчанні.

Батько розумів, що хлопцеві варто вчитися далі, але для цього треба наважитися і віддати його в російську школу. Євреї дуже рідко віддавали своїх дітей до російських навчальних закладів, де ті навчалися б разом із християнами. Це вважали першим кроком до відступництва від віри батьків.

Незважаючи на спротив рідні, у 1873 році Шолом вступає до російського повітового училища в Переяславі. Серед двох сотень хлопців у ньому було лише двоє євреїв — він і його друг Еля, і обидва вони виявилися найкращими учнями. За успіхи в навчанні хлопці, єдині на все училище, отримували стипендію.

Саме в училищі з’явився потяг Шолома до творчості — прочитавши роман Даніеля Дефо «Робінзон Крузо», під враженням від цього твору, хлопець написав свій роман зі схожим сюжетом, який назвав «Єврейський Робінзон Крузо». Роман сподобався всім, особливо батькові автора. Відтоді Нохум Рабинович став рідше давати синові доручення по господарству і просив його приділяти більше уваги навчанню.

Після закінчення училища 17-річний Шолом починає давати приватні уроки, а в 1877 році стає домашнім учителем у домі багатого єврея Елімелеха Лоєва. Три роки юнак провів у селі Софіївка Київської губернії, де був маєток Лоєва, і ці три роки він сам називав найкращими та найщасливішими роками свого життя.

У домі Лоєва панували демократичні порядки, і юнака прийняли як члена родини. Учениця Ольга — єдина донька господаря — була розумною та вродливою дівчиною. Між учителем та ученицею виникла взаємна симпатія, яка переросла в кохання. Шолом відчув надзвичайний душевний підйом, що вилився в напружену творчу роботу — він почав писати.

Закохані були переконані, що Шолом стане відомим письменником, вони постійно розмовляли про це і мріяли про майбутнє. У 1883 році Шолом та Ольга одружилися. Це був щасливий шлюб: вони прожили разом усе життя, розуміючи одне одного з півслова. Цього ж року вийшли друком перші повісті та оповідання 24-річного письменника, які, однак, були підписані псевдонімами. Пізніше, коли література стала справою його життя, письменник зберіг із величезної кількості своїх псевдонімів лише один — Шолом-Алейхем, що єврейською означає привітання «Мир Вам!»

Історична енциклопедія

Євреї та Україна

Історично склалося так, що доля єврейського народу багато століть була пов’язана з Україною. Євреї ще в XV—XVI століттях масово переселятися на територію Речі Посполитої, до складу якої на той час входила й Україна. Польські королі активно цьому сприяли, бо євреї традиційно займалися торгівлею та фінансами і їхня діяльність пожвавлювала економіку країни.

Однак коли наприкінці XVIII століття більша частина Польщі опинилася у складі Російської імперії, становище євреїв погіршилося. Царський уряд проводив щодо них доволі жорстку політику. Так, у 1791 році було визначено територію, у межах якої євреї мали право на постійне проживання (так звана смуга осілості) — Білорусія, Литва, Польща та більша частина України. В інших місцях селитися їм було заборонено.

Євреї в Україні жили компактно в торгових містечках (або ж, як говорили самі євреї, — в штетлах), де вели традиційний спосіб життя. У великих містах вони мали право жити лише в певних кварталах (у Києві, наприклад, лише на Подолі), а їхні діти могли навчатися у визначених навчальних закладах, але й там влада дозволяла тільки невеликий відсоток учнів-євреїв (2-5 %)¹.

¹ Ці обмеження стосувалися лише євреїв, які сповідували іудаїзм, якщо ж єврей переходив у православ'я, то він отримував усі права інших громадян імперії (у паспортах тоді вказували не національність, а віросповідання).

Незважаючи на дискримінацію євреїв, їхня роль в економічному і культурному житті України була величезною. Значна частина промислового, торговельного та банківського капіталу перебувала в руках підприємців-євреїв. Євреї утворили спільноту, яка жила бурхливим культурним життям. В Україні виходили друком книги, журнали і газети єврейською мовою, існували єврейські театри, у Житомирі був відкритий єврейський учительський інститут.

Літературний коментар

«Тев’є-молочар»

У творах Шолома-Алейхема продовжується тема маленької людини. Зокрема, у повісті «Тев’є-молочар». яка була написана і видана у 1894-1914 роках, зображено старого й мудрого єврея Тев’є. Він описує своє життя, розповідає про дружину, про дочок, як вони росли, виходили заміж, якими були їхні чоловіки. Перед читачем розгортається доля звичайної родини, що живе в смузі осілості у невеликому єврейському селі неподалік великого міста в Україні. Вона переживає і радісні, і гіркі моменти.

Образ Тев’є — це образ людини, яка ніколи не падає духом, чого б їй це не вартувало. Він постійно цитує Біблію, Талмуд і молитви на давньоєврейській мові, перекладаючи на їдиш¹ і перекручуючи їхній зміст, додає їм філософічності і водночас сумного гумору. Здається, що своїм гумором і світлим поглядом на життя Тев’є намагається полегшити удари долі. Він ніколи не впадає у відчай чи агресію і завжди має що сказати своїм близьким, підтримує їх у скрутний час. Тев’є — чудовий батько, але він не може вберегти своїх дітей ні від життєвих негараздів, ні від хибних кроків.

¹ Їдиш — єврейська мова германської групи, якою послуговувалися євреї, що населяли Центральну і Східну Європу. Містить елементи німецької, слов'янських і семітських мов.

Твір складається із 7-ми частин, у кожній із них Тев’є оповідає про певну подію в житті своєї родини: від випадку, коли він став щасливим власником корови, до миті, коли сім’ї старого єврея довелося покинути рідний дім за наказом урядника і поїхати світ за очі.

Події твору зображують правдиве тло історії царської Росії, до складу якої входила тоді й Україна. Заборона володіти нерухомістю у селах, примусові виселення, погроми і масові вбивства, яких євреї зазнали на межі XIX і XX століть у Ростові-на-Дону, Кишиневі та Одесі, далеким відголоском позначилися на долях героїв Шолома-Алейхема.

Шолом-Алейхем писав: «Я єврейський народний побутописець». У творі «Тев’є-Молочар» вгадуються реалістичні описи Києва, Одеси й інших міст України, зображено побут і традиції їхніх мешканців на межі ХІХ—ХХ століття. Героями повісті стали прості люди, сучасники письменника: кравці, студенти, крамарі, рабини. Їм доводилося не тільки долати життєві проблеми, а й захищати себе і своїх дітей від релігійної і національної нетерпимості, відстоювати власну гідність і право на спокійне життя.

Зміст