Зарубіжна література. 9 клас. Міляновська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Генрік Ібсен

(1828—1906)

Основоположником «нової» драматургії у світовій літературі вважають норвезького поета і драматурга Генріка Ібсена. Його художні принципи обумовили основні принципи розвитку театрального мистецтва XX століття.

Сувору Норвегію — батьківщину вікінгів — Європа тривалий час сприймала як провінційну країну. З XIV століття і протягом п’яти віків вона більшою чи меншою мірою була залежною від сусідньої Данії. Економічно Норвегія не відчула значного тиску, проте культурний розвиток країни зазнав великих втрат: мовою церковних богослужінь, освіти, офіційних документів і літератури стала данська.

Унаслідок наполеонівських воєн у 1814 році Данія змушена була передати Норвегію Швеції. І хоча норвежці намагалися скористатися історичним моментом і відстояти свою незалежність, ця спроба не мала успіху — шведи направили в Норвегію війська, відтоді країна була залежною до кінця XIX століття.

Однак поступово до середини XIX століття в Норвегії відбуваються серйозні зміни: активний розвиток національної економіки (міжнародна торгівля і перевезення; поява невеликих підприємств); надання населенню ширших можливостей для освіти; активізація політичного життя в країні. У літературі з’явилася низка митців, які вбачали свою особливу місію у відродженні норвезької культури і особливо — мови. До них належав і Генрік Ібсен.

Майбутній драматург, творчість якого набула світового значення, народився 20 березня 1828 року в родині багатого судновласника. Однак у 1836 році батько збанкрутував, і життя родини Ібсенів кардинально змінилося. Генрікові, який мав літературні здібності і мріяв про славу поета, довелося в шістнадцять років піти навчатися до аптекаря. Проте за п’ять років, здобувши репутацію вільнодумця й мало не революціонера, юнак залишив рідні місця. У 1850 році хлопець подався до столиці Норвегії, яка мала тоді назву Християнія (зараз Осло). Генрік мріяв про продовження освіти, але на іспитах зазнав невдачі.

Утім, юнак не збирався повертатися додому. Він спробував видавати щотижневу газету, в якій поряд з іншими матеріалами друкував і свої твори. Але видання проіснувало лише кілька місяців. Якийсь час Генрік заробляв собі на життя журналістикою, беручи доволі активну участь у робітничому русі.

Після постановки на сцені у 1852 році невеличкої поетичної драми Ібсен отримав пропозицію обійняти посаду керівника першого норвезького національного театру спочатку в Бергені, а пізніше в Християни. Увесь цей час, потерпаючи від бідності, він продовжував писати.

Революційні події в Європі (1848 рік) сповнили молодого митця бунтарськими настроями. Вони знайшли відображення у творах Ібсена раннього — романтичного — періоду (1848-1864 роки). Із часом Ібсен став доволі відомим автором романтичних драм. Він звертається до скандинавської історії та давнього національного епосу і фольклору. Головними героями Ібсена у цей період стали сильні, безкомпромісні романтичні особистості, які мали слугувати для норвезького глядача прикладом боротьби за правду. У драмах з бурхливими пристрастями відчувається вплив Вільяма Шекспіра, творчістю якого завжди захоплювався Ібсен. Ці п’єси мали великий успіх, їх ставили не тільки в найбільших містах Норвегії, а й за межами країни.

Уже в романтичних драмах Ібсена виявилася особливість його нового творчого методу: глибинний психологізм, акцентування не на зовнішній інтризі, а на душевній боротьбі головного героя, тобто на внутрішній дії. Ібсен прагнув створювати не розважальні, а серйозні драми, щоб порушувати в них важливі питання, розв’язання яких (усупереч традиції) не міститься у фіналі твору.

Ібсен, звертаючись у своїх романтичних творах до далекого минулого, торкався актуальних тогочасних тем (наприклад, свободи особистості, протистояння людини і суспільства, боротьби за владу, проблеми вибору та ін.). Ці теми, на думку автора, мали спонукати глядача до роздумів і після закінчення вистави. Ібсен вважав, що його завдання полягає не в розв’язуванні у п’єсі проблем, а в їх порушенні. Глядач, розмірковуючи над поставленими питаннями, повинен виявити в такий спосіб «особисту творчість» і стати співавтором п’єси.

Головна вулиця Християнії (Осло) (поштова картка кінця XIX століття)

Зрілий період творчості Ібсена, який розпочався з другої половини 1860-х років, характеризується цікавістю норвезького драматурга до сучасної дійсності і є переходом від романтизму до реалізму.

У повсякденному житті Ібсен теж став реалістом — ілюзії юності розвіялися під тиском розчарувань. Він так і не дочекався ні глобального перевороту в житті суспільства, ні національного відродження Норвегії. Отримавши від парламенту пенсію, митець у 1864 році виїжджає з країни і живе переважно в Італії та Німеччині. На рішення залишити батьківщину також вплинуло цькування, якого зазнав драматург.

Світову славу Генрікові Ібсену принесли соціально-психологічні драми про сучасних людей у сучасних умовах. Вони стали новим словом у драматургії другої половини XIX століття. Драматург-реаліст викриває суспільство, у якому дух комерції і розрахунку проникає в усі сфери життя. Зовнішня добропорядність сучасного суспільства і його лицемірно-міщанська сутність спричиняють деградацію і духовне спустошення людини.

Створений Ібсеном новий тип драми називають драмою ідей. Особливість цього типу творів полягає не стільки в проголошенні певних ідей, скільки в конфлікті різних ідей, різних поглядів, у дискусійності твору. Причому ідеї формулюються не прямо, а вимальовуються поступово: з недомовок і підтексту.

Ібсен, здається, володів здатністю будь-яку загальноприйняту, абсолютно звичну ідею повернути до глядача несподіваним боком, показавши штучність і облудність тої чи іншої норми життя добропорядного товариства, викликавши цим хвилю і здивування, і обурення. Новаторський метод Генріка Ібсена отримав назву ібсенізм.

Із добровільного вигнання Генрік Ібсен повернувся на батьківщину лише в 1891 році. На той час він став уже одним із найвідоміших драматургів Європи, його п’єси ставили у багатьох театрах світу. Вдячні норвежці відзначили 70-річчя свого видатного співвітчизника як національне свято. Останні 15 років життя Генрік Ібсен мешкав у Християнії, де і помер 23 травня 1906 року.

Літературний коментар

Драма Генріка Ібсена «Ляльковий дім»

До дискусійних ібсенівських творів належить соціально-психологічна драма «Ляльковий дім», написана у 1879 році. Дискусійність драми полягає у зверненні до актуальної для тогочасної Європи проблеми несвободи особистості і тиску на неї лицемірної суспільної моралі.

У центрі уваги драматурга образ Нори — і вродливої, і хазяйновитої, і грайливої жінки. Вона справжня окраса родини і домівки молодого адвоката Торвальда Гельмера. На прикладі долі головної героїні твору (на перший погляд, цілком щасливої і реалізованої в сімейному житті) драматург показує безправ’я жінки, її суспільну і родинну неповноцінність. Усе, чим пишалася і що любила героїня твору, виявилося красивим самообманом.

Ібсен на прогулянці (фотографія 1902 року)

Однак не лише Нора потерпає від облудних уявлень оточення про доброчесність. Її чоловік також стає жертвою суспільних забобонів, виявившись набагато слабшим за свою дружину.

Образ Нори подано у розвитку. На початку драми жінка цілком серйозно вважає, що гідність її чоловіка постраждає, якщо він дізнається, що вона врятувала йому життя. Утім, наприкінці твору перед нами постає сильна і зріла особистість: вона не хоче виконувати роль прикраси в подружньому домі. Не хоче почуватися винною, що свого часу самостійно прийняла життєво важливе рішення. Нора залишається вірною своїм уявленням про гуманність і порядність та покидає світ «лялькового дому», в якому панує «правильна» фальш.

Головна героїня драми мала реальний прототип — норвезьку письменницю Лауру Кілер. Вона для лікування свого чоловіка взяла в банку велику позику, оскільки він відмовився позичати гроші у свого заможного батька. Не змігши вчасно повернути позику і опинившись у скруті, жінка мало не зважилася на підробку платіжного векселя. Після одужання коханий чоловік дізнався про фінансові проблеми дружини. Під тиском оточення він розлучився з нею, забравши дітей. Лауру ж визнали душевно хворою та аморальною особою. Однак згодом пристрасті вляглися і сім’я відновилася.

Копенгагенський королівський театр, на сцені якого в 1878 році відбулася перша постановка п’єси Генріка Ібсена «Ляльковий дім»

Генрік Ібсен у творі «Ляльковий дім» переносить проблеми із соціальної площини в моральну. Творець «нової драми» показує, як хвороби суспільства стають моральними хворобами громадян і проникають у повсякденне життя їхніх сімей, роз’їдаючи цим основи людського існування.

У драмі Ібсена «Ляльковий дім» використано прийом ускладнення композиції подіями минулого — звернення до якоїсь великої таємниці, що колись була в житті персонажа. Композицію, яка передбачає викриття фатальних таємниць, що виявляють зовні благополучні, а, по суті, трагічні події твору, називають аналітичною композицією.

Автор використовує в «Ляльковому домі» принцип «кокона», з якого розмотується ціла низка несподіваних подробиць, важливих для розкриття характерів героїв. Також драматург уникає прямих оцінок своїх героїв і залишає незавершений, відкритий фінал.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ІБСЕНІЗМ

Ібсенізмом називають новаторський метод у драматургії кінця XIX — початку XX століття. Його розробив у своїй творчості норвезький драматург Генрік Ібсен, автор «п’єс про людську душу».

В основі художніх принципів ібсенізму лежить дискусійність порушених у творі проблем і зображення актуальних для сучасників конфліктів. Прихильники ібсенізму відстоювали необхідність реалістичного змалювання повсякденного життя звичайних людей.

Послідовники Ібсена намагалися пояснити — проаналізувати — різкі повороти в долях своїх героїв, виходячи із соціальних причин. Водночас вони акцентували увагу не на зовнішньому драматизмі обставин, а на внутрішньому конфлікті в душах героїв.