Зарубіжна література. 9 клас. Міляновська
Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.
Принципи «нової драматургії»
Наприкінці XIX століття драматурги звернулися до актуальних тогочасних проблем, які часто були дискусійними. Перед людиною кінця XIX століття постало багато запитань, на які вона не мала відповідей. І митців дедалі більше цікавили сучасні люди із сучасними проблемами, а не події далекого минулого, які повинні були б стати взірцем для теперішніх поколінь, виховувати в них силу характеру, здатність до героїчних учинків.
Так у європейській драматургії з’явився «новий» театр, що прагнув показати повсякденне, прозаїчне життя звичайних людей, які нічим особливо не вирізняються. Художники звертають увагу на питання занепаду моральних цінностей, духовного зубожіння суспільства, здрібніння особистості, яка все ж намагається віднайти гармонію у власному непримітному і водночас такому складному житті.
Великого значення у творах драматургів кінця XIX століття набувають переживання дійових осіб. Ми можемо не тільки спостерігати за подіями твору, а й занурюватися в напружене «внутрішнє життя» героїв, яких тепер неможливо поділити на позитивних і негативних. Зовнішні обставини вже не визначають характер персонажів, а розвиток сюжету залежить від духовних змін в особистості героя. Головним у новій драматургії стає не рух сюжету, тобто не зовнішня, а внутрішня дія.
У «новій» драмі розвиваються два конфлікти: побутовий (зовнішній) і духовний (внутрішній). І у цьому двоїстому конфлікті побутовий конфлікт драматурги розглядають як вирішуваний, натомість духовний — як невирішуваний. Однак саме духовний конфлікт, суть якого становлять складні філософські питання, митці визначають як центральний.
Нові драматичні герої про свої душевні переживання й пошуки не говорять прямо, як раніше, а ніби натякають про них. Певну демонстративність і екзальтованість почуттів традиційного театру змінили підтекст, недомовки і навіть символи. Актори «нового» театру повинні були не стільки захопити публіку розвитком подій, скільки змусити зануритися у внутрішній стан героїв, відчути його.
Також, на відміну від традиційного театру, де сучасні проблеми часто зображували комедійно, у «новій» драмі сучасні конфлікти набули трагічного звучання і не завжди у фіналі мали вирішення. Таким чином, глядачам залишався простір для роздумів, можливість робити власні висновки й шукати варіанти розв’язання конфлікту.
Драма перестає бути розвагою. Глядач у дійових особах твору побачив себе, а в подіях п’єси — власні повсякденні проблеми. Складні життєві питання з помешкань і контор перенесли на сцену, відбулося своєрідне злиття театру і дійсності. Публіка перетворилася з емоційного споглядача в активного співтворця дійства, здатного до розумових і творчих зусиль у процесі осягнення ідеї твору.
Крім того, особливого значення набула режисерська робота. Якщо раніше постановка здійснювалася за текстом п’єси, то тепер режисер, забезпечуючи взаємодію акторів і зали глядачів, міг утілити своє бачення твору і власне розуміння сутності конфлікту. Тим паче, що театр почав відчувати на собі тиск і вплив нового виду мистецтва — сінематографа (кінематографа).
«Новий» театр кінця XIX — початку XX століття, який порушував філософські питання і спонукав публіку до роздумів, отримав назву дискусійного та інтелектуального. Він поєднував риси найрізноманітніших літературних напрямів. Найяскравішими представниками нової драматургії стали Генрік Ібсен (Норвегія), Антон Чехов (Росія), Бернард Шоу (Велика Британія).
Хода вулицями Лондона за право жінок голосувати на виборах до органів влади (літографія з англійського журналу початку XX століття)
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України