Зарубіжна література. 9 клас. Міляновська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

«Я пам'ятник собі поставив незотлінний...»

Я памятник себе воздвиг нерукотворный,

К нему не зарастет народная тропа,

Вознёсся выше он главою непокорной

Александрийского столпа.

Нет, весь я не умру — душа в заветной лире

Мой прах переживёт и тленья убежит —

И славен буду я, доколь в подлунном мире

Жив будет хоть один пиит.

Слух обо мне пройдет по всей Руси великой,

И назовёт меня всяк сущий в ней язык,

И гордый внук славян, и финн, и ныне дикой

Тунгуз, и друг степей калмык.

И долго буду тем любезен я народу,

Что чувства добрые я лирой пробуждал,

Что в мой жестокой век восславил я Свободу

И милость к падшим призывал.

Веленью божию, о муза, будь послушна,

Обиды не страшась, не требуя венца,

Хвалу и клевету приемли равнодушно,

И не оспаривай глупца.

***

Я пам'ятник собі поставив незотлінний,

До нього вік людська не заросте тропа,

Що перед ним чоло і камінь непоклінний

Александрійського стовпа?

Ні, я не ввесь умру. У лірнім заповіті

Душа переживе видимий мій кінець,

І славен буду я, допоки в білім світі

Лишиться хоч один співець.

Полине гомін мій скрізь по Русі великій,

І знатиме мене усяк її язик,

І гордий внук слов’ян, і фіни, і нині дикий

Тунгус, і степовий калмик.

І довго житиму я в пам’яті народу,

Що добрі почуття я лірою плекав,

Що в мій суворий вік я звеличав свободу

І за подоланих благав.

О музо! наслухай господнього веління:

Не прагнучи вінця, оподаль від борні

Стрівай байдужістю і осуд, і хваління,

І блазня присуди дурні.

Переклад із російської Миколи Зерова

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з творами

  • 1. Згадайте твори Олександра Пушкіна, які ви вивчали в попередніх класах.
  • 2. Поміркуйте, казки О. Пушкіна належать до романтичного чи реалістичного напряму літератури?

Працюємо з текстами творів

  • 3. Розкажіть історію написання вірша «До А. П. Керн».
  • 4. Яким постає ліричний герой у творі? Доведіть, що його образ автор не ідеалізує.
  • 5. На основі останньої строфи зробіть висновок, у чому для ліричного героя полягає повнота життя.
  • 6. Прокоментуйте використані у вірші епітети. Знайдіть у творі приклади антитези. Поясніть їх значення.
  • 7. Поміркуйте, вірш «До А. П. Керн» належить до романтичного чи реалістичного напряму? Відповідь обґрунтуйте.
  • 8. Яка гама почуттів відображена всього у восьми рядках вірша «Я вас кохав...»?
  • 9. Прокоментуйте використання у любовному посланні минулого і майбутнього часу. Поміркуйте, чи існує теперішній час у коханні ліричного героя.
  • 10. Придумайте коротку історію почуттів ліричного героя вірша «Я вас кохав...». Що вас захоплює в його переживаннях, а що — засмучує?
  • 11. Із якою інтонацією потрібно читати вірш «Я пам’ятник собі поставив незотлінний...»? Чому ми можемо сказати, що Пушкін продовжив традицію Горація?
  • 12. У чому виявився пророчий сенс цього вірша? Як поет уникнув забуття?
  • 13. Як у вірші розкрито тему людської вдячності митцеві?
  • 14. У чому ліричний герой вбачав завдання своєї поезії? Знайдіть рядки, у яких йдеться про це.

Узагальнюємо та підсумовуємо

  • 15. Прочитайте останню строфу вірша «Я пам’ятник собі поставив незотлінний...». Поміркуйте, ці поради стосуються тільки поетичної музи чи будь-якої іншої творчої сфери людської діяльності?
  • 16. Що таке, на вашу думку, творча діяльність? У чому її складність і водночас привабливість? Чому митці завжди привертали увагу людей своїм мистецтвом?
  • 17. Доведіть, що ми завжди маємо бути вдячними талановитим людям, які дарують нам свою працю, творчість і наснагу.

Літературний коментар

Роман Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін»

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» — найзначніший твір Олександра Пушкіна. «Це найкраще з усього, що я написав», — неодноразово в листах до друзів підкреслював він. Створенню цього шедевра поет присвятив понад сім років життя: від травня 1823 року до осені 1830 року.

Ідею такого незвичного в російській літературі жанру як роман у віршах О. Пушкін запозичив у видатного поета-романтика Джорджа Байрона. Однак величезна кількість побутових спостережень і реалістичних замальовок принципово відрізняла «Євгенія Онєгіна» від творів романтичної літератури.

Уже перші глави роману «Євгеній Онєгін», що були надруковані у 1825 році, публіка зустріла без того захоплення, якого сподівався Пушкін. У творі звично шукали романтичного героя — пристрасного і непересічного; романтичних подій — надзвичайних і загадкових. Після перших «вступних» глав очікували змалювання екзотичних далеких країн, куди, як герої Байрона, вирушить із нудьги головний герой.

Однак нічого такого, що, на думку романтиків, є гідним поетичного зображення, у «Євгенії Онєгіні» не було. Було лише те, що трапляється в звичайному житті зі звичайними людьми («як ви і я»). Саме тому сучасники не зрозуміли художньої досконалості «Євгенія Онєгіна».

Класичним твором російської літератури роман визнали лише у 1840-х роках. Критики, які після творів Михайла Лермонтова і Миколи Гоголя вже зовсім інакше дивилися на реалізм, назвали «Євгенія Онєгіна» «енциклопедією російського життя» першої чверті XIX століття. Вони підкреслювали, що в ньому дуже точно змальовано побут і життя російського дворянства до повстання декабристів (1825 рік).

Події роману перемежовуються численними ліричними відступами, які передають найцікавіші ідеї, думки та настрої епохи. Описані в «Євгенії Онєгіні» спосіб життя дворянства, одяг, розваги, популярні книги, театральні постановки — повністю співвіднесені з часовим проміжком від весни 1819 до весни 1825 року.

Але Пушкін пішов ще далі у поглибленні правдивості зображення — поруч із вигаданими героями у романі неодноразово згадуються реальні люди. Це письменники, чиновники, танцмейстери, балерини, друзі з оточення поета і, зрештою, навіть сам поет.

Документально точно окреслено й місця, де минало життя російського дворянина, — Петербург, Москва, маєток у селі. А кожен персонаж, змальований у романі, — це типовий представник свого часу.

Зустріч Онєгіна і Пушкіна, описана в романі (ілюстрація Лідії Тимошенко, 1950-1955 роки)

Центральне місце у творі посідає Євгеній Онєгін — молодий дворянин, який не може знайти свого місця в суспільстві. Він індивідуаліст, байдужий до життя, без мети, яка спонукала б його до активної діяльності. Він не абстрактний тип вигнанця, незадоволеного суспільством, а типовий представник російського дворянства, яке переживало глибокий розлад із навколишньою дійсністю.

Багато молодих дворян першої чверті XIX століття були сповнені сил, романтичного бажання чесно служити своїй вітчизні. Але за умов політичної несвободи, чиновницького свавілля, станових упереджень1 і бюрократичного застою вони не знаходили для цього можливостей.

1 У тогочасній Росії вважалося, що для дворянина принизливо займатися комерцією, банківською справою, підприємництвом, медициною, наукою тощо. Єдиним гідним дворянина заняттям була визнана лише державна й військова служба.

Значною мірою і сам Олександр Пушкін був представником цієї частини дворянства. Адже якби не літературна діяльність, він — випускник елітного навчального закладу для майбутніх державних діячів — не мав би можливостей для гідного застосування своїх сил. Одного разу він із запалом написав у щоденнику: «І випало ж мені народитися з розумом і талантом у Росії».

Герой роману Онєгін, як і більшість його ровесників, розтратив юність на порожні світські розваги, але в певний момент відчув внутрішній неспокій, який із часом переріс у незадоволення всім, що його оточувало. Проте це незадоволення не переростає в активні дії, а стає внутрішнім, психологічним конфліктом героя, затягуючи його у бездіяльність. Нудьга («хандра») і розчарованість Онєгіна — це результат усвідомлення, що жодної гідної справи, яка б відповідала його запитам, він, імовірніше за все, здійснити не зможе.

Образ Євгенія Онєгіна — перший у російській літературі образ зайвої людини, яка давно вже позбулася романтичного мрійництва. Але водночас енергія молодості та інтелектуальний потенціал не дозволяють йому змиритися з буденністю і жити, як належить «правильній» людині того часу: тихо існувати в глухому маєтку чи продовжувати хвацько витанцьовувати на балах, упадаючи за ляльковими світськими красунями, або ж скніти над паперами в різного роду державних канцеляріях. Тож куди себе подіти, як позбутися порожнечі і повсякденної нудьги?

Життєва правда змальованого Пушкіним образу зайвої людини підтверджена часом — упродовж XIX століття російські письменники створили цілу галерею таких образів зайвих людей, які змінювалися від епохи до епохи, але зберігали головний конфлікт, побачений Пушкіним, — неможливість вільної самореалізації у суспільстві, де відсутня свобода особистості.

Онєгін (картина художниці Олени Самкіш-Судковської, 1908 рік)

Головна сюжетна лінія роману присвячена розвитку стосунків Євгенія Онєгіна і Татьяни Ларіної — доньки сусідського поміщика. Дівчині притаманна природність, простота, душевна безпосередність. Зародження кохання до Татьяни, яке відбувається в душі Євгенія, лякає його і водночас свідчить, що він не настільки розчарований у житті, щоб бути нездатним на глибоке почуття. Пробудження душевних сил героя, на думку Пушкіна, мало свідчити, що внутрішньо він уже готовий до активної діяльності.

«Онєгін мав або загинути на Кавказі, або потрапити до лав декабристів», — говорив поет про подальшу його долю. Тобто головний герой роману все одно не зміг би себе знайти в російській дійсності першої чверті XIX століття — він мав або втекти від неї, або виступити проти неї.

Другорядна сюжетна лінія роману описує дружні взаємини Євгенія Онєгіна і Володимира Ленського — молодого поміщика, який щойно повернувся з Німеччини, де навчався. Якщо Онєгін живе «холодним та їдким розумом», то Ленський — представник романтично налаштованої молоді, яка живе почуттями, погано знає життя, через що сприймає його ідеалізовано.

І дружба, і кохання Онєгіна закінчуються трагічно. Пушкін не пішов проти «правди життя» заради щасливого фіналу. Письменник психологічно точно й абсолютно вірогідно відтворив мотиви вчинків своїх героїв, які привели їх до зруйнованих сподівань і нездійснених бажань.


buymeacoffee