Джордж Гордон Байрон

(1788—1824)

Джордж Ноел Гордон Байрон — видатний англійський поет, якого ще за життя сучасники сприймали не просто як одного з романтиків, а як символ європейського романтизму. Особистість поета, його життя і твори стали найяскравішим явищем в суспільному та літературному житті Європи першої чверті XIX століття.

Вдача, переконання й поведінка романтичних героїв із поем Байрона були для освіченої молоді взірцем для наслідування. Кожен юнак, незважаючи на свій молодий вік, хотів виглядати загадковим, знудьгованим і розчарованим у житті, як герої творів Байрона. Його обличчя повинно було віддзеркалювати сліди непереборних пристрастей, а вчинки — шокувати добропорядну публіку. Такий тип суспільної поведінки, яку називали «байронічною», набув характеру пошесті і прокотився всією Європою.

Майбутній поет народився 22 січня 1788 року в Лондоні і за своїм походженням належав до вищої аристократії Великої Британії. Щоправда, на час його народження фінансове становище сім’ї Байронів було катастрофічним. Але в травні 1798 року сталася подія, що кардинально змінила життя молодого нащадка аристократичного роду — помер його двоюрідний дід Вільям Байрон. Відтак десятирічний Джордж Гордон Байрон успадкував титул лорда та родове помістя — замок «Нюстедське абатство» разом із навколишніми землями.

Усе змінилося в житті Джорджа: зі звичайної школи він потрапив у привілейовану аристократичну, а згодом — у престижний Кембріджський університет. Під час навчання хлопець основну увагу приділяв античним авторам та студіював філософські твори XVIII століття. Його світогляд сформувався під впливом англійських і французьких мислителів доби Просвітництва. За правом народження лорд Байрон у віці 21-го року посів місце в палаті лордів англійського парламенту, де сподівався долучитися до покращення суспільного устрою Англії.

Ще в школі Байрон розпочав поетичну творчість. У його перших, ще недосконалих, віршах уже є те, що стане головним у романтичній поезії Байрона — пристрасне внутрішнє «я» ліричного героя, опис його бурхливих переживань. У 1806 році юний поет зібрав і впорядкував свої вірші й упродовж двох років одну за одною видав три поетичні збірки.

Несподівано для 18-річного Байрона найвпливовіший журнал Великої Британії надрукував розгромну рецензію на його твори. Запальний Джордж дав своїм критикам емоційну віршовану відповідь, де уїдливо оцінив усіх відомих англійських поетів і літературних рецензентів поіменно. Вибухнув грандіозний скандал, однак Байрона в Англії вже не було — він вирушив у подорож до екзотичних для англійця Португалії, Іспанії, Албанії, Туреччини та Греції.

У 1811 році поет повернувся до Англії і невдовзі видав перші дві частини поеми «Паломництво Чайльд-Гарольда», які відразу ж здобули шалену популярність. «Одного чудового ранку я прокинувся і дізнався, що я знаменитий», — згадував пізніше Байрон.

Спостерігаючи за життям у різних країнах та розмірковуючи над причинами постійних воєн, юнак доходить висновку, що світом керують не прагнення людей, а незбагненна і непередбачувана доля. Ця ідея відобразилася в поемі «Паломництво Чайльд-Гарольда» в традиційних для романтизму мотивах приреченості, «світової скорботи» та неможливості зміни недосконалого суспільства. Традиційним для цього літературного напряму був і образ головного героя твору — людини розчарованої, яку заполонило бажання втекти від блискучої суєти вищого світу в далекі екзотичні країни.

Нюстедське абатство (картина Френсіса Морріса, 1867 рік)

Грандіозний успіх поеми зробив Джорджа Байрона не просто відомим — поет став живою легендою. Кожен новий твір приносив йому успіх, але політична діяльність та особисте життя не складалися. Жодна його парламентська ініціатива, спрямована на поліпшення життя народу, не знайшла підтримки. Байрон почав відкрито говорити про корупцію в парламенті, а сам парламент став називати «наш госпіталь».

Це виводило з рівноваги можновладців, і ставлення вищого світу до поета ставало все гіршим — перед ним зачинилися двері «порядних» домівок. На тлі публічних скандалів відбулося розлучення Байрона з дружиною, яку він кохав і з якою прожив лише рік. У цей тяжкий для нього час поет створює збірку «Єврейські мелодії», до якої увійшов сповнений відчаю вірш «Мій дух як ніч...» (1815 рік). Не витримавши цькування, 28-річний Байрон був змушений покинути Англію, щоб уже ніколи не повернутися.

Життя за кордоном мало свої переваги. Не було постійних утисків, що їх поет відчував на батьківщині, зникла необхідність зважати на умовності світського життя. Роки вигнання стали періодом найвищої творчої активності Байрона, коли була створена більша частина його поетичного доробку. У цей час з’явилися найкращі його поезії, а також історична поема «Мазепа» (1818 рік).

Своє романтичне уявлення про свободу Байрон втілив у життя, підтримавши визвольний рух в Італії, яка перебувала під австрійським пануванням, і збройне повстання в поневоленій турками Греції. Ім’я поета виконало й важливу пропагандистську роль. У багатьох країнах Європи до справи визволення Італії та Греції громадськість поставилася схвально лише тому, що за це боровся знаменитий англійський поет-романтик. У Греції Байрон занедужав на пропасницю і 19 квітня 1824 року раптово помер.

Зміст