Зарубіжна література. Повторне видання. 7 клас. Міляновська

Особиста відповідальність

Антуан де Сент-Екзюпері

(1900-1944)

Антуан де Сент-Екзюпері походив із давнього аристократичного роду, і повне його ім’я Антуан Жан-Батіст Марі Роже де Сент-Екзюпері. Народився майбутній письменник 22 червня 1900 року у Франції в місті Ліон.

Мати Антуана, розумна і високоосвічена жінка, рано овдовівши, присвятила своє подальше життя п’ятьом дітям. Щасливе дитинство Антуана минуло в старовинних родинних замках материних родичів. Хлопчик ріс розумним і допитливим: із 6 років складав казки й вірші, захоплювався малюванням і музикою.

Цікавився малий Тоніо і технікою: схемами двигунів, різними способами вдосконалення механізмів. Його сестра згадувала про спробу Антуана піднятись у небо на власному «літальному апараті», зробленому з велосипеда, до якого він прикрутив раму з натягнутою старою ковдрою.

Після закінчення ліцею Екзюпері вступив на архітектурне відділення Академії мистецтв, але згодом покинув навчання і пішов рядовим у полк винищувальної авіації. В армії Антуан, який із дитинства мріяв про польоти, закінчив курси льотчиків і школу офіцерів. Відтоді усе його життя було пов’язане з авіацією, як військовою, так і цивільною. За заслуги в розвитку авіації Сент-Екзюпері в 1930 році був нагороджений найвищою відзнакою Франції — орденом Почесного легіону.

Але Антуан не лише літав, він і писав. Саме йому належить перший у світі твір на тему авіації. Бурхлива літературна слава прийшла до нього як до письменника, який пише про героїчні будні льотчиків.

Із початком Другої світової війни Екзюпері рветься в діючу армію. Попри стан здоров’я (за час своєї льотної кар’єри Екзюпері зазнав 15 аварій, кілька з них спричинили важкі травми) та критичний для льотчика вік, він таки домігся призначення в авіагрупу далекої розвідки. Коли ж нацисти зайняли Париж, письменник емігрував до Америки.

Саме в Америці, у Нью-Йорку, Антуан де Сент-Екзюпері працював над казкою-притчею «Маленький принц» (написана в 1942, видана в 1943 році). Це був складний час у його житті — відірваний від батьківщини, окупованої німецькими військами, письменник переживав за її долю і страждав від неможливості щось зробити для її визволення.

За спогадами сучасників, де Сент-Екзюпері працював над «Маленьким принцом» надзвичайно легко і зразу ілюстрував твір. Казка вийшла сумною і ліричною, ніжною і зворушливою. Написана на чужині, вона й не могла бути веселою, але, читаючи «Маленького принца», відчуваєш, що і в цей важкий час письменник не втратив віри в краще.

Екзюпері в кабіні бойового літака

«Маленький принц» став своєрідним заповітом Екзюпері, який у 1944 році таки повернувся на військову службу у складі військово-повітряних сил Америки, щоб продовжити боротьбу за звільнення Франції від нацистів. Він домігся від командування дозволу на 9 бойових вильотів і з останнього, дев’ятого, не повернувся.

Як і всі твори Антуана де Сент-Екзюпері, казка «Маленький принц» автобіографічна. В грудні 1935 року під час перельоту Париж - Сайгон його літак зазнав аварії і впав у Лівійській частині пустелі Сахара. Через кілька днів пілота-письменника та механіка літака, які помирали від спраги, врятували араби.

Звернення до жанру казки незвичне для письменника, який писав «дорослі» романи. Та «Маленький принц» — не звичайний твір. Засобами дитячої казки автор порушив серйозні проблеми: самотність людини і пошуки щирих взаємин.

Сюжет «Маленького принца» нескладний. Льотчик, потрапивши в аварію в пустелі Сахара, зустрічає там хлопчика, який розповідає, що прийшов з іншої планети. Герої твору проводять час у бесідах, які стосуються зовсім не дитячих тем.

У цих розмовах викладено кодекс моралі, притаманний самому письменникові: потрібно бути відповідальним, думати не лише про себе, намагатися знайти спільну мову зі своїми близькими, навчитися радіти життю, дбати про світ, про нашу планету, таку маленьку і таку крихку.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з текстом

1. Розкажіть про життя і творчість Антуана де Сент-Екзюпері.

2. Як професія льотчика позначилася на його творчості?

3. Що, на вашу думку, свідчить про силу характеру Антуана де Сент-Екзюпері?

4. Які вчинки французького письменника є виявом справжнього патріотизму?

МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ

(уривки)

Коли мені було шість років, у книжці під назвою «Невигадані пригоди» — в ній розповідалося про тропічні ліси — я побачив якось незвичайний малюнок. На малюнку величезний удав ковтав якогось хижого звіра. Ось копія того малюнка:

У книжці було сказано: «Удав ковтає свою жертву цілою, не розжовуючи. Після цього він не може поворухнутись і спить півроку, аж поки не перетравить їжу».

Я багато думав про життя джунглів, сповнене пригод, і теж намалював кольоровим олівцем свій перший малюнок — малюнок № 1. Ось що я намалював:

Я показав своє творіння дорослим і спитав, чи не лякає воно їх.

«А чому капелюх має лякати?» — відповіли мені.

Але ж то був не капелюх. То був удав, який проковтнув слона. Тоді я намалював удава в розрізі, щоб дорослим було зрозуміліше. Адже їм завжди треба все пояснювати. Оце мій малюнок № 2:

Дорослі порадили мені не малювати більше змій ні зовні, ані в розрізі, а більше цікавитись географією, історією, арифметикою і граматикою. Отак і сталося, що в шість років я відмовився від блискучої кар’єри художника. Зазнавши невдачі з малюнками № 1 і № 2, я зневірився в собі. Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, а діти дуже стомлюються весь час пояснювати і тлумачити їм.

Отож довелося мені обрати іншу професію, і я навчився водити літаки. Облітав я мало не весь світ. І географія, правду кажучи, мені дуже згодилась. Я вмів з першого погляду відрізнити Китай від Арізони. Це дуже корисно, особливо тоді, коли вночі зіб’єшся з курсу.

За свій вік я стрічав багато всіляких серйозних людей і мав з ними багато справ. Довго жив серед дорослих. Бачив їх зовсім близько. І від того моя думка про них не стала кращою.

Коли мені траплявся дорослий, який, здавалося, мав світлий розум, я цікавився його думкою про свій малюнок № 1, який я назавжди зберіг. Я хотів дізнатися, чи справді ця людина може зрозуміти. Але кожен дорослий завжди відповідав мені: «Це капелюх». Тоді я вже не розмовляв з ним ні про удавів, ні про тропічні ліси, ні про зірки. Я пристосовувався до його розвитку. Говорив з ним про гру в бридж і гольф, про політику і краватки. І дорослий був дуже задоволений, що познайомився з такою розсудливою людиною.

Так я жив самотнім життям, і не було нікого, з ким міг би по-справжньому поговорити, аж до аварії, якої я зазнав у Сахарі шість років тому. Щось поламалось у моторі мого літака. Зі мною не було ні механіка, ані пасажирів, і я мав усе зробити сам, хоч ремонт був складний. Це для мене було питання життя або смерті. Питної води я мав од сили на тиждень.

Отож першого вечора я заснув на піску в пустелі за тисячі миль від будь-якого людського житла. Я був ще самотніший, ніж той, хто після корабельної катастрофи опиняється на плоті серед океану. Уявіть же собі, як я здивувався, коли на світанку мене збудив чийсь дивний голосок. Він сказав:

— Будь ласка... намалюй мені баранця.

— Що?

— Намалюй мені баранця...

Я скочив, наче мене грім ударив. Ретельно протер очі. Пильно подивився навколо. І побачив незвичайного хлопчика, що серйозно розглядав мене. [...] Отож я круглими від подиву очима дивився на цю появу. Не забувайте, що я був за тисячі миль від будь-якого місця, де жили люди. А тим часом не схоже було, щоб цей хлопчик заблукав або до смерті стомився чи вмирав від голоду, спраги, а чи від страху. Зовні він не був схожий на дитину, яка загубилася серед пустелі, за тисячі миль від населених місць. Нарешті до мене повернулася мова, і я сказав:

— А... що ти тут робиш?

Тоді він знову попросив тихо і дуже серйозно:

— Будь ласка... намалюй мені баранця...

Таємнича поява так вразила мене, що я не наважився відмовитись... Але в ту ж мить згадав, що вчився головним чином географії, історії, арифметики та граматики, — і сказав хлопчикові (дещо навіть сердито), що не вмію малювати. Він одказав:

— Це нічого. Намалюй мені баранця. [...]

Так я довідався про ще одну дуже важливу річ: його рідна планета навряд чи більша, ніж будинок!

Це не дуже мене здивувало. Я добре знав, що, крім таких великих планет, як Земля, Юпітер, Марс, Венера, котрим дали імена, є ще сотні інших, і серед них такі маленькі, що їх навіть у телескоп важко помітити. Коли якийсь астроном відкриє таку планету, він дає їй не ім’я, а номер. Називає, скажімо: астероїд 3251.

У мене є серйозні підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, — астероїд В-612. Цей астероїд бачили тільки раз — 1909 року, його помітив у телескоп турецький астроном. Про своє відкриття астроном доповів тоді, подавши всі докази, на Міжнародному астрономічному конгресі. Але ніхто йому не повірив тільки тому, що він був одягнений по-турецькому. Отакі ті дорослі!

На щастя для астероїда В-612, турецький султан велів своєму народові під страхом смертної кари носити європейське вбрання. 1920 року астроном — тепер уже в елегантному костюмі — знову доповів про своє відкриття. І на цей раз усі з ним погодилися. [...]

Я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали задля розваги. Мені стає так боляче, коли я згадую свого маленького друга і розповідаю про нього. Минуло вже шість років відтоді, як він разом із своїм баранцем покинув мене. І я намагаюсь розповісти про нього, щоб не забути його. Це сумно, коли забувають друзів. Не кожен має друга. І я можу стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, окрім цифр. От я ще й тому купив коробку з фарбами та кольоровими олівцями. Нелегко в моєму віці знову братися до малювання, якщо за все життя тільки й намалював удава зовні і удава в розрізі, та й то в шість років!

Я, звичайно, старатимусь якнайкраще передати схожість. Але зовсім не певен, що мені це вдасться. На одному малюнку виходить вдало, на другому — портрет зовсім не схожий. Я трохи помиляюсь і щодо зросту. Вагаюся також, згадуючи колір його вбрання... Нарешті, я можу помилитись і в якихось важливіших подробицях. Та ви вже вибачайте. Мій друг ніколи нічого не пояснював. Можливо, думав, що я такий самий, як і він... Можливо, я трохи схожий на дорослих. Певно, я трохи постарів.

Щодня я дізнавався щось про його планету, про те, як він вирушив звідти в мандри, як подорожував. Він розповідав про це поступово, між іншим. Таким чином на третій день я дізнався про трагедію з баобабами.

Це теж сталося завдяки баранцеві, бо маленький принц, ніби пойнятий тяжким сумнівом, раптом запитав мене:

— Скажи, правда ж, баранці їдять кущі?

— Так, це правда.

— О! Я радий.

Я не зрозумів, чому важливо, щоб баранці їли кущі.

Але маленький принц додав:

— Виходить, вони й баобаби їдять?

Я сказав маленькому принцові, що баобаби — не кущі, а величезні, як дзвіниця, дерева, і якби він привів навіть цілий табун слонів, вони не з’їдять і одного баобаба.

Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся:

— Їх довелося б поставити один на одного... — А тоді розважливо сказав: — Баобаби спочатку бувають маленькі.

— Це правда. Але навіщо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби?

— Ну як же! — відповів він, ніби йшлося про щось очевидне. І мені довелося добре подумати, доки я не зрозумів, у чому річ.

І справді, на планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, ростуть корисні трави і бур’яни. Отже, там є добре насіння корисних рослин і шкідливе насіння бур’янів. Але ж насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, доки якійсь насінинці не заманеться прокинутись. Тоді вона спершу несміливо пускає до сонця паросток — маленьку безневинну травинку. Якщо це редиска або троянда — хай собі росте. А коли це бур’ян — треба одразу, як тільки розпізнаєш паросток, вирвати його з корінням. На планеті маленького принца було жахливе насіння... То насіння баобабів. Ґрунт планети був геть уражений цим насінням. А баобаб — така рослина, що коли розпізнаєш її надто пізно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить усю планету. Він проб’є її своїм корінням. І якщо планета дуже маленька, а баобабів дуже багато, вони розірвуть її на шматки.

— Є таке правило, — казав мені згодом маленький принц. — Прибрався сам уранці — ретельно прибери і свою планету. Треба виривати баобаби одразу ж, як тільки побачиш, що то не троянди, бо молоді паростки троянд і баобабів майже однакові. Це дуже нудна робота, але й дуже легка.

Якось він порадив мені спробувати намалювати такий малюнок, щоб усе це добре затямили діти і моєї планети.

— Якщо колись вони подорожуватимуть, — казав він, — це стане їм у пригоді. Інколи якусь свою роботу можна й відкласти, од того нічого не трапиться. Але з баобабом зволікати не можна — буде лихо. Я знав одну планету, на якій жив ледар. Він не прополов вчасно три кущики...

З розповіді маленького принца я намалював цю планету. Я не люблю повчати. Але люди так мало знають, якої шкоди завдають баобаби, а небезпека для того, хто попав би на астероїд, від них така велика, що цього разу я роблю виняток і відходжу од своєї стриманості. «Діти! — кажу я. — Стережіться баобабів!» [...]

О маленький принце, помалу я зрозумів твоє сумне життя. Тривалий час ти мав лише одну розвагу: милувався заходом сонця. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти сказав:

— Я дуже люблю захід сонця. Ходімо подивимось на захід сонця.

— Але ж треба почекати...

— Що почекати?

— Почекати, коли сонце заходитиме.

Спочатку ти дуже здивувався, а тоді засміявся сам із себе. І сказав:

— Мені все здається, що я вдома!

І справді. Коли в Америці полудень — у Франції сонце вже заходить, це всі знають. І якщо б за хвилину перенестись у Францію, можна було б побачити, як там заходить сонце. На жаль, до Франції занадто далеко. А на твоїй маленькій планеті тобі досить було пересунути свій стілець на декілька кроків. І ти бачив захід сонця щоразу, коли тільки хотів...

— Якось за один день я бачив захід сонця сорок три рази! — І трошки згодом ти додав: — Знаєш... коли стає дуже сумно, приємно подивитись, як заходить сонце...

— Отже, того дня, коли ти бачив захід сонця сорок три рази, тобі було дуже сумно?

Та маленький принц не відповів.

VII

На п’ятий день, знову ж таки завдяки баранцю, мені відкрилася таємниця життя маленького принца. Він спитав несподівано, без ніякого вступу, ніби це було результатом довгих мовчазних роздумів:

— Якщо баранець їсть кущі, то він їсть і квіти?

— Він їсть усе, що попадеться.

— Навіть квіти, що мають колючки?

— Так. Навіть квіти, що мають колючки.

— Тоді навіщо ті колючки?

Цього я не знав. Я саме був зайнятий — намагався викрутити в моторі міцно закручений гвинт. Мене дуже непокоїло, що вимушена посадка набирає серйозного характеру, — питної води майже не залишилось, і я вже боявся найгіршого.

— Тоді навіщо ті колючки?

Якщо маленький принц щось запитав, він ніколи не відступав, доки не отримував відповідь. Я розсердився через той гвинт і сказав перше, що спало на думку:

— Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто від злості!

— Он як!

А потім, трішки помовчавши, він кинув якось аж сердито:

— Я тобі не вірю! Квіти слабенькі. Вони простодушні. І підбадьорюють себе. Думають, що з колючками вони страшні...

Я нічого не відповів. У ту хвилину я казав собі: «Якщо цей гвинт і зараз не піддасться, я розіб’ю його молотком». Маленький принц знову перебив мої думки:

— І ти думаєш, що квіти...

— Та ні ж! Ні! Я нічого не думаю! Я відповів тобі перше, що спало на думку. Я зайнятий серйозним ділом!

Він здивовано глянув на мене:

— Серйозним ділом?!

Він дивився на мене, на молоток у моїй руці, на чорні від мастила пальці, дивився, як я схилився над предметом, що був, на його думку, дуже потворним.

— Ти говориш, як дорослі!

Мені стало трохи соромно. А він безжально додав:

— Ти все плутаєш... ти нічого не розумієш!

Маленький принц таки справді дуже розгнівався. Він труснув головою, і вітер розтріпав його золоте волосся.

— Я знаю одну планету, там живе такий собі добродій з багряним обличчям. Він не нюхав жодної квітки. Ніколи не глянув на зірку. Ніколи нікого не любив. Ніколи не робив нічогісінько, тільки складав цифри. І з ранку до ночі повторював, як оце ти: «Я людина серйозна! Я людина серйозна!» — так і дметься з пихи. Але насправді він не людина, він — гриб.

— Що?

— Гриб!

Маленький принц аж побілів од гніву.

— Мільйони років у квітів ростуть колючки. І мільйони років баранці все-таки їдять квіти. То невже це не серйозна річ — збагнути, чому вони так намагаються випустити колючки, котрі їм нічого не дають? Хіба це не важливо, що баранці і квіти воюють між собою? Невже це не серйозніше і не важливіше, ніж рахунки товстуна з багряним обличчям? І коли я знаю квітку, що є єдиною в світі і росте тільки на моїй планеті, а маленький баранець якогось чудового ранку з’їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, — це, виходить, теж не має значення!

Він зашарівся, потім озвався знову:

— Якщо ти любиш квітку, що є одна-єдина в світі і тільки на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: дивишся на зорі і почуваєш себе щасливим. І кажеш собі: «Десь там — моя квітка...» А коли баранець її з’їсть, то це те ж саме, як би одразу погасли всі зорі. І це, виходить, не має значення!

Більше він нічого не міг сказати. Він раптом заплакав. Стемніло. Я відклав інструменти. Якось недоречно було думати про молоток, про гвинт, про спрагу та смерть. На цій зорі, на планеті — на моїй планеті, що зветься Земля — плакав маленький принц, якого треба розрадити! Я взяв його на руки. Гойдав його. Я казав йому:

— Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека... Я намалюю твоєму баранцеві оброть... Намалюю для твоєї квітки броню... Я...

Я не дуже тямив, що кажу. Почувався страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як привернути його до себе... Вона така таємнича, ця країна сліз.

VIII

Невдовзі я навчився розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца завжди росли прості квіти — у них був тільки один ряд пелюсток, і вони нікого не турбували. Вранці ті квіти розпускались у траві, а ввечері в’янули. А ця якось проросла із зернятка, занесеного невідомо звідки, і маленький принц пильнував той паросток, не схожий на інші росточки. То міг бути якийсь новий вид баобаба. Проте незабаром кущик перестав рости і зібрався цвісти. Маленький принц, який стежив за величезним пуп’янком, відчував, що ось-ось побачить якесь диво, проте квітка, схована у своїй зеленій кімнатці, ще не була готова — вона все чепурилася. Дбайливо добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряла пелюстку за пелюсткою. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як ото мак-самосій. Вона хотіла постати в усьому сяйві своєї краси. О, то була неабияка кокетка! Отож її таємниче вбирання тривало багато днів. Нарешті, одного ранку, саме коли сходило сонце, пелюстки розкрилися.

Як ретельно вона готувалася, скільки точної праці доклала, а тепер, позіхаючи, мовила:

— Ох, я насилу прокинулась!.. Вибачте... Я ще не зачесана...

Маленький принц не міг стримати свого захоплення:

— Які ви гарні!

— Справді? — тихо мовила квітка у відповідь. — І зауважте, я народилася разом із сонцем...

Маленький принц здогадався, що красуня не занадто скромна, але вона була така зворушливо гарна!

— Здається, пора снідати, — за хвилю додала вона. — Будьте ласкаві, подбайте про мене...

Збентежений маленький принц знайшов поливалку зі свіжою водою і полив квітку. Невдовзі стало зрозуміло, що красуня дуже гордовита й недовірлива, і маленький принц геть замучився з нею. Одного разу, говорячи про свої чотири колючки, вона сказала йому:

— Нехай приходять хоч тигри з пазурами — не страшно!

— На моїй планеті тигрів немає, — заперечив маленький принц. — До того ж тигри не їдять трави.

— Я не трава, — тихо відповіла квітка.

— Вибачте...

— Я не боюся тигрів, а протягів не переношу. У вас є ширма?

«Не переносить протягів... кепсько для рослини, — подумки відзначив маленький принц. — Дуже складно з цією квіткою...»

— Увечері накрийте мене ковпаком. У вас надто холодно. Незатишна планета. Там, звідки я прибула...

І урвала, її занесло сюди ще зернятком. Вона нічого не могла знати про інші світи. Хотіла так наївно збрехати і викрила себе — знітилася, потім кашлянула два-три рази — хай маленький принц відчує свою вину.

Отож незабаром у маленького принца, хоч він і любив чудову квітку, прокинулися сумніви. Слова, що не мали ніякої ваги, він узяв близько до серця і відчув себе дуже нещасливим.

— Мені не треба було її слухати, — довірливо сказав він мені одного разу. — Ніколи не треба слухати квітів. Треба дивитися на них і дихати їхніми пахощами. Моя квітка сповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів тішитися нею. Ота розмова про тигрячі пазурі мала б зворушити мене, а я розсердився... — І ще він признався: — Тоді я ще нічого не розумів! Треба було судити про все по її вчинках, а не словах. Вона дала мені свої пахощі, осяяла мене. Я не повинен був тікати! За тими наївними хитрощами я мав би вгадати ніжність. Але я був надто молодий, щоб уміти любити.

Мені здається, що він утік з перелітними птахами. Вранці того дня старанно прибрав свою планету. Турботливо прочистив діючі вулкани. Він мав два діючих вулкани. На них було дуже зручно розігрівати сніданок. І ще у нього був один згаслий вулкан. Але, як він казав, хто знає, що може трапитись! Отож він прочистив і згаслий вулкан. Добре прочищені вулкани горять рівно і тихо, без вивержень. Виверження вулкана — це ніби пожежа в димарі, коли там горить сажа. На Землі, ясна річ, вулканів не прочистиш — для цього ми надто малі. Тому вони й завдають нам стільки прикрощів.

Пойнятий смутком, маленький принц вирвав також останні паростки баобабів. Він думав, що ніколи більше не повернеться. Але вся ця звична робота того ранку була йому надзвичайно приємна. А коли востаннє полив чудову квітку і зібрався накрити її ковпаком, він мало не заплакав.

— Прощайте, — сказав квітці маленький принц. Та вона не відповіла. — Прощайте, — повторив він.

Вона кашлянула. Але не від простуди.

— Я була дурна, — озвалася нарешті квітка. — Вибач мені. І постарайся бути щасливим.

Маленький принц був дуже здивований, що вона не дорікала йому. Стояв збентежений, зі скляним ковпаком у руках. Не розумів, звідки ця тиха ніжність.

— Ну, звісно, я люблю тебе, — мовила квітка. — Ти не знав цього, то моя вина. Ти був такий же дурненький, як і я. Постарайся бути щасливим... Залиш цей ковпак. Він мені вже не потрібен.

— А вітер...

— Я не так і застуджена... Нічна прохолода буде мені корисна.

— А звірі...

— Треба стерпіти, коли з’явиться дві-три гусениці, — я ж хочу познайомитися з метеликами. Здається, вони такі гарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти будеш далеко. А великих звірів я не боюсь. У мене теж є пазурі.

І вона простодушно показала свої чотири колючки. Потім додала:

— Не зволікай, це мене дратує! Ти ж надумав іти. Вирушай.

Вона не хотіла, щоб маленький принц бачив, як вона плаче. То була така горда квітка...

Планета маленького принца була поблизу астероїдів 325, 326, 327, 328, 329 і 330. Отож він і почав з того, що відвідав їх, — треба ж було чимось зайнятися й чогось навчитися.

На першому астероїді жив король. Убраний у пурпур і горностай, він сидів на троні — зовсім простому, а проте величному.

— А, ось і підданий! — вигукнув король, побачивши маленького принца.

«Як він може мене впізнати? — подумки спитав себе маленький принц. — Він же ніколи не бачив мене».

Він не знав, що світ для королів дуже спрощений. Для них усі люди — піддані.

— Підійди, щоб я тебе краще бачив, — сказав король, страшенно гордий, що нарешті може бути для когось королем.

Маленький принц озирнувся, шукаючи, де б сісти, але всю планету вкрила пишна горностаєва мантія. Мусив стояти і, стоячи, позіхнув від утоми.

— Етикет не дозволяє позіхати в присутності монарха, — сказав король. — Я забороняю тобі позіхати.

— Не можу стриматись, — відповів маленький принц, страшенно зніяковівши. — Я довго був у дорозі і не спав...

— Ну, тоді наказую тобі позіхати, — мовив йому король. — Я багато років не бачив, щоб хто позіхав. Це мені цікаво. Ну, позіхай ще! Це мій наказ.

— Це мене лякає... більше не можу... — відказав маленький принц і весь почервонів.

— Гм... Гм... Тоді... — мовив король, — тоді наказую тобі то позіхати, то...

Король трохи заплутався і, здавалось, аж розсердився. Адже для короля було головне — щоб поважали його авторитет. Він не терпів непокори. Це був абсолютний монарх. Але він був дуже добрий і тому давав розумні накази.

«Якщо б я, — звичайно казав він, — якщо б я звелів своєму генералові обернутися на морського птаха і генерал не виконав би наказу, то це була б не його вина. Винен був би я».

— Можна мені сісти? — несміливо поцікавився маленький принц.

— Наказую тобі сісти! — відповів король і велично підібрав полу своєї горностаєвої мантії.

Одне дивувало маленького принца. Планета була зовсім маленька. Чим же міг король тут правити?

— Вибачте, ваша величносте, — озвався він, — дозвольте запитати...

— Наказую: питай! — поспіхом мовив король.

— Ваша величносте... чим ви правите?

— Усім, — дуже просто відповів король.

— Усім?

Король скромним жестом показав на свою планету й на інші і на зірки.

— І всім цим ви правите? — перепитав маленький принц.

— Усім, — одказав король.

Бо він був не тільки абсолютний монарх, а й цар Всесвіту.

— І зорі скоряються вам?

— Авжеж, — підтвердив король. — Зорі негайно виконують мої накази. Я не терплю непокори.

Така могутність викликала захоплення у маленького принца. От би йому таку владу, тоді б він зміг милуватися заходом сонця не сорок чотири рази на день, а сімдесят два, або навіть сто чи двісті разів, і ніколи не пересуваючи стільця!

Згадавши свою покинуту маленьку планету, він трохи засумував і наважився попросити короля:

— Мені хотілося б подивитись, як заходить сонце... Зробіть ласку... Накажіть сонцю заходити...

— Якщо б я звелів своєму генералові пурхати, як метелик, з квітки на квітку, або написати трагедію, або обернутися на морського птаха, і генерал не виконав би наказу, то хто був би в тому винен — він чи я?

— Ви, ваша величносте, — твердо відповів маленький принц.

— Вірно, — згодився король. — Від кожного треба вимагати тільки те, що він може зробити. Основою влади має бути передусім розум. Якщо ти накажеш своєму народові кинутись у море, він зробить революцію. Я маю право вимагати покори, бо мої накази розумні.

— А як же мій захід сонця? — нагадав маленький принц, який, спитавши про щось, ніколи не відступав, доки не отримував відповіді.

— Буде тобі й захід сонця. Я зажадаю, щоб воно зайшло. Але в своїй мудрості правителя почекаю, коли будуть сприятливі умови.

— А коли це буде? — поцікавився маленький принц.

— Гм... гм... — відповів король, спочатку заглянувши у товстий календар. — Це буде... гм, гм... сьогодні це буде о сьомій годині сорок хвилин вечора. І тоді ти побачиш, як точно виконуються мої накази.

Маленький принц позіхнув. Шкода, що тут не завжди можна побачити захід сонця. І зрештою, він уже трохи нудьгував.

— Мені більше тут нічого робити, — сказав він королю. — Час в дорогу.

— Залишся! — мовив король, дуже гордий з того, що в нього є підданий. — Залишся, я призначу тебе міністром.

— Міністром чого?

— Міністром... міністром юстиції.

— Але ж тут нікого судити!

— Це невідомо, — заперечив король. — Я ще не все своє королівство оглянув. Я дуже старий, для карети нема в мене місця, а ходити пішки стомлююсь.

Маленький принц нахилився і ще раз глянув на другий бік планети.

— О! Я вже подивився! — вигукнув він. — Там більше нікого немає.

— Тоді судитимеш самого себе, — відповів король. — Це важче. Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.

— Сам себе я хоч де можу судити, — сказав маленький принц. — Нема чого мені тут жити.

— Гм... гм... — замислився король. — Здається, на моїй планеті десь є старий пацюк. Уночі я його чую. Ти зможеш судити цього старого пацюка. Час від часу будеш засуджувати його до смерті. Таким чином від тебе залежатиме його життя. Але щоразу ти даватимеш йому помилування, щоб зберегти його. Адже він у нас один.

— Не люблю я засуджувати до смерті, — сказав маленький принц. — І мені вже пора йти.

— Ні, — заперечив король.

Маленький принц, хоч він уже й зібрався в дорогу, зовсім не хотів засмучувати старого монарха.

— Якщо ви, ваша величносте, хотіли б, щоб вашу волю беззастережно виконували, ви могли б дати мені розумний наказ. Звеліти, наприклад, не гаючи ані хвилини, вирушити в дорогу. Як на мене, умови для цього сприятливі...

Король нічого не відповів, маленький принц трохи повагався, потім зітхнув і пішов собі.

— Призначаю тебе своїм послом! — квапливо гукнув король.

І вигляд у нього був надзвичайно владний. «Дивні люди ці дорослі», — подумав маленький принц, мандруючи далі.

ХІІ

На наступній планеті жив пияк. Маленький принц був там зовсім недовго, а все одно його огорнув глибокий сум. Пияк мовчки сидів перед справжньою колекцією пляшок — порожніх і повних.

— Що ти тут робиш? — поцікавився маленький принц.

— П’ю, — понуро відповів пияк.

— Навіщо ти п’єш? — спитав маленький принц.

— Щоб забути, — відказав пияк.

— Що забути? — допитувався маленький принц, якому вже стало шкода пияка.

— Забути, що мені соромно, — признався пияк, похнюпившись.

— Чого ж тобі соромно? — спитав маленький принц, який дуже хотів допомогти йому.

— Соромно, що п’ю! — закінчив пияк і остаточно замовк. А маленький принц, спантеличений, пішов собі.

«Ці дорослі, без сумніву, дуже, дуже дивні люди», — думав він, мандруючи далі.

XIII

Четверта планета належала бізнесменові. Цей чоловік був так зайнятий, що коли прийшов маленький принц, він навіть голови не підвів.

— Добрий день, — сказав маленький принц. — У вас згасла цигарка.

— Три і два — п’ять. П’ять і сім — дванадцять. Дванадцять і три — п’ятнадцять. Доброго дня. П’ятнадцять і сім — двадцять два. Двадцять два і шість — двадцять вісім. Немає часу прикурити. Двадцять шість і п’ять — тридцять один. Хууу! Отже, разом п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять один.

— П’ятсот мільйонів чого?

— Га? Ти ще тут? П’ятсот мільйонів... я вже не знаю чого... У мене стільки роботи! Я людина серйозна, мені ніколи розважатися теревенями! Два і п’ять — сім...

— П’ятсот мільйонів чого? — повторив маленький принц, який ніколи, спитавши про щось, не відступав, доки не отримував відповіді.

Бізнесмен підвів голову:

— За п’ятдесят чотири роки, що я живу на цій планеті, було тільки три випадки, коли мене щось турбувало. Перший раз це сталося двадцять два роки тому — сюди бозна-звідки залетів хрущ. Він так жахливо гудів, що я зробив чотири помилки в підрахунках. Другого разу — одинадцять років тому — в мене був напад ревматизму. Мало фізичних вправ. Мені ніколи тинятися. Я людина серйозна. Третій раз... оце зараз! Отже, я казав, п’ятсот один мільйон!..

— Чого?

Бізнесмен зрозумів, що йому не дадуть спокою.

— Отих маленьких штучок, які інколи можна побачити в повітрі.

— Що ж то — мухи?

— Та ні, такі маленькі, блискучі.

— Бджоли?

— Та ні ж. Маленькі золоті штучки, які викликають мрії у ледарів. Але я людина серйозна. Мені ніколи мріяти.

— A-а! Це зірки?

— Так, так... Зірки.

— П’ятсот мільйонів зірок — що ж ти з ними робиш?

— П’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина серйозна, я люблю точність.

— То що ж ти робиш з тими зірками?

— Що роблю? Нічого. Я ними володію.

— Володієш зірками?

— Так.

— А навіщо тобі володіти зірками?

— Щоб бути багатим.

— А навіщо бути багатим?

— Щоб купувати нові зірки, якщо їх хтось відкриє.

«Цей, — подумав маленький принц, — міркує майже так, як той пияк».

Однак розпитував далі:

— Як можна володіти зірками?

— А чиї вони, зірки? — буркотливо запитав бізнесмен.

— Не знаю. Нічиї.

— Отже, вони мої, бо я перший про це подумав.

— І цього досить?

— Авжеж. Коли ти знаходиш десь діамант, який нікому не належить, то він твій. Коли ти знаходиш десь острів, який нікому не належить, то він твій. Коли в тебе першого виникає якась ідея, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зірками тому, що до мене ніхто не додумався ними заволодіти.

— Оце правда, — сказав маленький принц. — І що ж ти з ними робиш?

— Розпоряджаюсь ними, — відповів бізнесмен. — Лічу їх і перелічую. Це важко. Але я людина серйозна.

Це ще не вдовольнило маленького принца.

— Якщо у мене є шовкова хустина, я можу пов’язати її на шию і взяти з собою, — сказав він. — Якщо у мене є квітка, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зірки?

— Hi, зате можу покласти їх у банк.

— Як це розуміти?

— А так: я пишу на папірці, скільки у мене зірок. Потім кладу той папірець у шухляду і замикаю її на ключ.

— І все?

— Цього досить.

«Цікаво! — подумав маленький принц. — І навіть поетично. Але це не дуже серйозно!»

Маленький принц по-своєму розумів, що таке серйозні речі, — зовсім не так, як дорослі.

— У мене, — сказав він, — є квітка, я щоранку її поливаю. У мене є три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю — і діючі, і той, що згас. Хто знає, як воно буде. І моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зіркам од тебе нема ніякої користі...

Бізнесмен відкрив рота, але так і не знайшов, що відповісти, і маленький принц пішов собі.

«Ці дорослі таки незвичайні люди», — простодушно думав він, мандруючи далі.

XIV

П’ята планета була дуже цікава. З усіх вона була найменша. На ній якраз вистачало місця для ліхтаря і ліхтарника. Маленький принц ніяк не міг зрозуміти, навіщо серед неба, на планетці, де нема ні будинку, ні населення, потрібні ліхтар і ліхтарник. Однак він сказав подумки:

«Можливо, цей чоловік тут і недоречний. А проте він не так недоречний, як король, честолюбець, бізнесмен і пияк. В його роботі принаймні є сенс. Коли він засвічує свій ліхтар — то ніби народжується ще одна зірка або квітка. Коли гасить ліхтар — то присипляє ту зірку чи квітку. Дуже гарне заняття. Це справді корисно, бо красиво».

І, наблизившись до планети, він шанобливо вклонився ліхтарникові:

— Добрий день. Навіщо ти оце зараз загасив свій ліхтар?

— Такий наказ, — відповів ліхтарник. — Добрий день.

— А що то за наказ?

— Щоб я гасив свій ліхтар. Добрий вечір.

І він знову його засвітив.

— А навіщо ти знову його засвітив?

— Такий наказ, — відповів ліхтарник.

— Не розумію, — мовив маленький принц.

— Тут нічого розуміти, — сказав ліхтарник. Наказ є наказ. Добрий день.

І загасив ліхтар. Потім картатою червоною хустиною витер з обличчя піт і сказав:

— Важка у мене робота. Колись у цьому був сенс. Вранці я гасив ліхтар, а ввечері засвічував. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі — спати...

— А потім наказ змінився?

— Наказ не змінився, — сказав ліхтарник. — У тому й лихо! Планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а наказ залишається тим самим.

— А як же тепер? — спитав маленький принц.

— Тепер планета повністю обертається за одну хвилину, і я не маю ні секунди відпочинку. Щохвилини я засвічую ліхтар і гашу.

— От цікаво! День у тебе триває одну хвилину!

— Нічого цікавого, — сказав ліхтарник. — Уже місяць як ми з тобою розмовляємо.

— Місяць?!

— Так. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добрий вечір. — І він знову засвітив ліхтар.

Маленький принц подивився на ліхтарника — йому подобався цей чоловік, який так добросовісно виконував наказ. Маленький принц пригадав, як колись, переставляючи свій стілець, він шукав місце, звідки було б видно захід сонця. І йому захотілося допомогти приятелеві:

— Послухай... я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли тільки захочеш...

— Я весь час хочу, — зітхнув ліхтарник. Бо людина може бути водночас і вірна обов’язку і ледача.

Маленький принц вів далі:

— Твоя планетка така крихітна, що ступиш три кроки і вже обійдеш її. Досить тобі йти не поспішаючи, і ти весь час будеш на сонці. Коли надумаєш відпочити, — починай ходити... і день триватиме доти, доки тобі схочеться.

— Ну, це мало що дає, — сказав ліхтарник. — Найбільше в світі я полюбляю спати.

— Тоді кепсько, — поспівчував маленький принц.

— Кепсько,— згодився ліхтарник. — Добрий день. — І згасив ліхтар.

«Цього чоловіка, — сказав собі маленький принц, уже мандруючи далі, — цього чоловіка зневажали б усі інші — і король, і честолюбець, і пияк, і бізнесмен. А тим часом лише він, як на мене, не смішний. Мабуть, тому, що він думає не тільки про себе».

Маленький принц зітхнув із жалем:

«Він єдиний, хто міг би стати моїм другом. Але його планета надто маленька. На двох там немає місця...»

Він не наважувався зізнатися собі, що жалкував за цією благословенною планетою головним чином тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста сорок разів бачити захід сонця!

Шоста планета була в десять разів більша за попередню. На ній жив дідуган, який писав товстелезні книги.

— Ти ба! — вигукнув він, помітивши маленького принца. — Мандрівник!

Маленький принц сів на стіл і перевів дух. Він уже стільки промандрував!

— Відкіля ти прибув? — запитав його дідуган.

— Що це за товста книга? — поцікавився маленький принц. — Що ви тут робите?

— Я — географ, — відповів дідуган.

— Що таке географ?

— Це вчений, який знає, де розташовані моря, ріки, міста, гори й пустелі.

— Дуже цікаво! — сказав маленький принц. — Оце вже справжня професія! — І він обвів поглядом планету географа. Ще ніколи маленький принц не бачив такої величної планети.

— Ваша планета дуже гарна. А океани тут є?

— Цього я не можу знати, — сказав географ.

— А-а! — розчаровано протягнув маленький принц. — А гори?

— Цього я не можу знати, — відповів географ.

— А міста, і ріки, й пустелі?

— Цього я теж не можу знати, — мовив географ.

— Але ж ви географ!

— Саме так, — сказав дідуган. — Я географ, а не мандрівник. У мене зовсім немає мандрівників. Не географи ж ведуть облік міст, рік, гір, морів, океанів і пустель. Географ — надто поважна особа, щоб тинятися по світу. Він не виходить із свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівників. Розпитує їх, записує їхні спогади. І якщо спогади когось із них зацікавлять географа, він з’ясовує, чи порядна людина цей мандрівник.

— Навіщо?

— Бо мандрівник, який бреше, викликав би справжню катастрофу в географічних книгах. Так само, як і той мандрівник, що забагато п’є.

— Чому?

— Бо у п’яниць двоїться в очах. І там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

— Я знаю одного такого, — сказав маленький принц. — З нього був би поганий мандрівник.

— Можливо. Отож, коли виявиться, що мандрівник — людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

— Ідуть дивитися?

— Ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівник надав докази. Якщо йдеться про те, що мандрівник відкрив, наприклад, велику гору, він має принести з неї велике каміння.

Раптом географ захвилювався:

— Але ж ти й сам прибув здалеку? Ти мандрівник! Опиши мені свою планету!

І географ розкрив книгу записів, підтесав олівець. Розповіді мандрівників спочатку записують олівцем. Потім чекають, коли мандрівник надасть докази, тоді вже його розповіді можна записати чорнилом.

— Ну, прошу, — сказав географ.

— О, в мене там не дуже цікаво, — мовив маленький принц, — усе маленьке. У мене є три вулкани. Два діють, а один згас. Але хто знає, — все може бути.

— Все може бути, — підтвердив географ.

— І ще у мене є квітка.

— Квітів ми не записуємо, — сказав географ.

— Чому?! Це ж найкрасивіше, що є на світі!

— Тому, що квіти ефемерні.

— Що означає — «ефемерні»?

— Книги з географії — найцінніші серед усіх книг, — сказав географ. — Вони ніколи не старіють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан спорожнів. Ми пишемо про те, що вічне.

— Але згаслий вулкан може прокинутись, — перебив маленький принц. — А що таке «ефемерний»?

— Згаслі ті вулкани, чи вони діють — нам це байдуже, — сказав географ. — Для нас має значення гора. Вона не міняється.

— А що означає «ефемерний»? — повторив маленький принц, який, спитавши про щось, ніколи не відступав.

— Ефемерне — це недовговічне, те, що скоро зникає.

— І моя квітка скоро зникне?

— Авжеж.

«Моя квітка недовговічна, — сказав до себе маленький принц, — їй нічим боронитись, окрім тих чотирьох колючок. А я залишив її вдома зовсім одну!»

Це вперше його взяв жаль. Але він знову набрався духу і спитав:

— Де ви порадите мені побувати?

— Відвідай планету Земля, — відповів географ. — У неї гарна репутація...

І маленький принц вирушив у дорогу, думаючи про свою квітку.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом твору

1. Розкажіть, як пілот опинився в пустелі Сахара?

2. Чим африканська пустеля загрожувала життю льотчика?

3. Що, на вашу думку, було дивного в зустрічі пілота і маленького принца?

4. Що льотчик дізнався про маленького принца? Опишіть його планету.

5. Що свідчить про те, що хлопчик дбайливо доглядав свій крихітний світ?

6. Поясніть, яка величезна небезпека загрожувала крихітній планеті маленького принца?

7. Що символізують баобаби у творі, написаному під час війни? Чому із закликом «Діти! Стережіться баобабів!» автор звертається саме до дітей?

8. Чому пілота спочатку дратувала присутність хлопчика і його дивні прохання? Чому запитання хлопчика видавалися пілоту недоречними? Чи справді вони були такими?

9. Що дуже непокоїло маленького принца? Чи завжди люди розуміють одне одного та серйозно ставляться до дріб’язкових, на перший погляд, проблем інших?

10. Розкажіть історію маленького принца та його квітки. Яким був її характер?

11. На вашу думку, чому хлопчик вирішив залишити її?

12. Як насправді ставилася квітка до маленького принца, який «був надто молодий, щоб уміти любити»?

13. Доведіть, що мандрівка справді потрібна була і принцу, і його квітці, щоб зрозуміти важливі та прості життєві істини.

14. Як ви розумієте його слова: «Моя квітка сповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів тішитися нею»?

15. Розкажіть про відвідини маленьким принцом сусідніх астероїдів. З ким він зустрівся під час цієї подорожі?

16. У чому полягає здоровий глузд наказів «абсолютного монарха і володаря Всесвіту»? Чи могли б і ви бути таким мудрим правителем?

17. Доведіть, що людям було б легше порозумітися, якби всі керувалися правилом короля: «Від кожного треба вимагати тільки те, що він може зробити».

18. Поміркуйте, чому маленький принц не проймається співчуттям до пияка?

19. Чому здобутки бізнесмена і вченого-географа можна назвати «ефемерними»?

20. Чому лише життя ліхтарника не видається маленькому принцу марним?

XVII

[...] Отже, опинившись на Землі, маленький принц дуже здивувався, не побачивши жодної живої душі. Він уже злякався, що помилково потрапив на якусь іншу планету, коли це в піску ворухнулося якесь кільце кольору місячного променя.

— Добрий вечір, — сказав про всяк випадок маленький принц.

— Добрий вечір, — відповіла змія.

— На яку це планету я потрапив? — запитав маленький принц.

— На Землю, — відказала змія. — В Африку.

— A-а!.. Виходить, на Землі нікого нема?

— Це пустеля. В пустелях ніхто не живе. Земля велика, — мовила змія.

Маленький принц сів на камінь і звів очі до неба.

— От цікаво — для чого зірки світяться, — мовив він. — Певно, для того, щоб кожен зміг колись відшукати свою зірку. Дивись, он моя планета. Вона якраз над нами... Але як далеко до неї!

— Гарна планета, — озвалася змія. — А чого ти прибув сюди?

— Я посварився з однією квіткою, — зітхнув маленький принц.

— А-а, — сказала змія. І вони замовкли.

— Де ж люди? — нарешті знову заговорив маленький принц. — У пустелі трохи самотньо...

— З людьми теж самотньо, — мовила змія. Маленький принц пильно подивився на неї.

— Дивна ти істота, — сказав він. — Не товстіша за палець...

— Зате сили у мене більше, ніж у пальці короля, — зауважила змія.

Маленький принц усміхнувся.

— Не така вже ти сильна... У тебе навіть лап немає... Ти не можеш мандрувати.

— Я можу занести тебе далі, ніж будь-який корабель, — сказала змія.

І обвила біля кісточки ногу маленького принца, мов золотий браслет.

— Торкнувшись когось, я повертаю його землі, з якої він вийшов, — сказала ще вона. — Але ти невинний і прибув із зірки...

Маленький принц нічого не відповів.

— Мені шкода тебе, ти такий слабий на цій кам’яній Землі. Я можу тобі допомогти, якщо ти дуже шкодуєш за своєю планетою. Я можу...

— О! Я чудово зрозумів, — озвався маленький принц, — але чого ти весь час говориш загадками?

— Я розв’язую всі загадки, — сказала змія. І вони замовкли.

XVIII

Маленький принц перейшов пустелю і нікого не зустрів, лише одну квітку. Маленьку непримітну квітку з трьома пелюстками.

— Добрий день, — сказав маленький принц.

— Добрий день, — відповіла квітка.

— А де люди? — чемно спитав маленький принц. Одного разу квітка бачила, як повз неї пройшов караван.

— Люди? Їх, здається, тільки шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Але хто його знає, де їх шукати. Їх носить вітром. У них нема коріння, це дуже незручно.

— Прощай, — мовив маленький принц.

— Прощай, — сказала квітка.

XIX

Маленький принц піднявся на високу гору. Єдині гори, які він доти знав, то були три вулкани, що сягали йому до колін. Згаслий вулкан був у нього за табурет. Отож маленький принц подумав: «З такої високої гори я відразу побачу всю планету і всіх людей...» Але побачив лише гострі шпилі скель.

— Добрий день, — сказав він про всяк випадок.

— Добрий день... добрий день... добрий день... — відгукнулася луна.

— Хто ви? — спитав маленький принц.

— Хто ви... хто ви... хто ви... — озвалася луна.

— Будьте моїми друзями, — сказав він, — я зовсім один.

— Зовсім один... зовсім один... зовсім один... — відповіла луна.

«Яка дивна планета! — подумав тоді маленький принц. — Зовсім суха, уся в гострих шпичках, солона. А людям не вистачає уяви. Вони тільки повторюють те, що їм кажуть... Квітка, яка була у мене дома, завжди говорила перша».

Але трапилося так, що після довгих блукань, пройшовши через піски, скелі і сніги, маленький принц, нарешті, знайшов дорогу. А всі дороги ведуть до людей.

— Добрий день, — сказав він.

То був сад, повний квітучих троянд.

— Добрий день, — відповіли троянди. Маленький принц подивився на них. Усі вони були схожі на його квітку.

— Хто ви? — вражений, спитав він.

— Ми — троянди, — сказали квіти.

— А-а!.. — мовив маленький принц.

І відчув себе дуже нещасним. Його квітка розповідала йому, що вона одна така в усьому світі. А ось тут було п’ять тисяч таких самих квіток, в одному лише саду!

«Їй було б дуже прикро, якби вона побачила це! — подумав маленький принц. — Вона б страшенно розкашлялась і вдала, що вмирає, аби тільки не стати смішною. А я мусив би прикидатись, ніби доглядаю її, бо інакше, щоб принизити й мене, вона справді могла б умерти...»

А потім він ще сказав собі: «Я думав, що маю таке багатство — єдину в світі квітку, а то звичайнісінька троянда...»

Переклад із французької Анатоля Перепаді, Анатолія Жаловського, ілюстрації Антуана де Сент-Екзюпері

Скористайтеся покликанням https://cutt.ly/pwXwaFXT або QR-кодом і прочитайте продовження твору. Дізнайтеся, чим закінчилася історія маленького принца, кого він іще зустрів у пустелі і чи вдалося йому потрапити на свою планету до своєї троянди.

ЗАПИТАННЯ і ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом твору

1. Розкажіть про подорож маленького принца на планету Земля.

2. Яка дивна розмова відбулася у хлопчика зі змією?

3. Спробуйте уявити, яке враження склалося б у маленького принца про нашу планету, якби він не зустрів людей?

4. Чому після зустрічі з трояндами в саду маленький принц відчув себе нещасним? Що стало причиною його розчарування у власній планеті?

5. Як відбулося знайомство маленького принца з лисом? У чому, на думку лиса, полягає єдина користь від людей? А на вашу думку, яка від нас користь?

6. Як пояснює лис значення слова «приручити»? Як ви розумієте слова лиса: «Якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне»? А ви відчуваєте себе прирученими?

7. Як лис просто і логічно доводить маленькому принцу, що «нема нічого досконалого в світі», що «ефемерна» «звичайнісінька» троянда повинна бути для нього найдорожчою серед 5 тисяч інших квіток?

8. Чому, на думку лиса, у людей немає друзів? Що, на вашу думку, означає бути «відповідальними за того, кого приручили»?

9. Як лис пояснив відмінність між прирученими і неприрученими, між друзями і недрузями?

10. Чому любов і дружба приносять людям не тільки втіху? Що означають слова лиса: «Зірко бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш»?

11. Прокоментуйте слова лиса: «Твоя троянда така дорога тобі тому, що ти віддав їй стільки часу».

12. Стрілочник сказав маленькому принцу: «Люди завжди невдоволені там, де вони живуть». Як ви гадаєте, чи можна слова стрілочника вважати справедливими?

13. Що, на вашу думку, шукають і чого не цінують жителі планети Земля? Чому маленький принц вважає: «Те, що вони шукають, можна було б знайти в одній-єдиній троянді, у ковтку води...»?

14. Для чого торговець пропонує людям пілюлі від спраги?

15. Чи варто, на вашу думку, економити час за допомогою пілюль, щоб позбавити себе маленької радості прогулятися до струмка і відчути смак ковтка води?

16. До чого, як виявилося, готувався маленький принц, коли познайомився з пілотом?

17. Увійдіть за покликанням https://cutt.ly/2wKSpwrU або скористайтеся QR-кодом і виконайте завдання літературної гри.

Міркуйте самостійно

18. Що було спільного в прагненнях і пілота, і маленького хлопчика, які опинилися в пустелі?

19. Чому маленький принц відчув необхідність повернутися на свою планету?

20. Схарактеризуйте образ маленького принца.

21. Що, на вашу думку, може символізувати образ маленького принца?

Узагальнюємо та підсумовуємо

22. Випишіть із тексту цитати, які можуть для вас стати афоризмами.

23. Які моральні цінності обстоює автор у казці-притчі «Маленький принц»?

24. Як у творі дитяче світобачення протиставляється дорослому?

25. Якими, на вашу думку, мають бути дорослі, щоб не втратити здатності по-дитячому дивитися на світ і радіти його красі?

26. Розкрийте філософський зміст казки-притчі Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц».

Застосовуємо теоретичні поняття

27. Згадайте, які твори називають притчами. Назвіть особливості притчі.

28. Чому казку Антуана де Сент-Екзюпері називають притчею?

29. Над якими складними проблемами розмірковує автор у своїй казці-притчі?

30. Поміркуйте, чому автор обрав для свого твору жанр притчі.

Пов’язуємо новий матеріал із вивченим раніше

31. Згадайте, що таке алегорія.

32. Як алегоричні образи твору французького письменника-льотчика перегукуються з жахливою дійсністю Другої світової війни?

33. У чому полягає алегоричність образів маленької планети-астероїда, троянди, баобабів, насінин, пустелі, криниці тощо?

34. Згадайте, що таке мотив. У яких вивчених вами творах присутній мотив подорожі?

Завдання від Фантазерчика

1. Яким ви бачите фінал подорожі маленького принца?
2. Об’єднайтеся в пари або невеличкі групи і виконайте проєкт «Моя планета»: сконструюйте власний світ на зразок планети, на якій жив маленький принц.
3. Придумайте ландшафт своєї планети, рослинність, тваринний світ тощо.
4. Розкажіть, які маленькі радощі ви маєте на своїй планеті.
5. Намалюйте свою планету і зробіть у класі або Viber-групі виставку-галерею своїх проєктів.
6. Розкажіть, що ви готові робити для створеної вами планети і що ви робите для вашої рідної планети.

Увійдіть за покликанням https://cutt.ly/twJzhwfk або скористайтеся QR-кодом і подивіться фрагменти французького мультфільму «Маленький принц» (режисер Марк Осборн, 2015 рік).

Що спитав у нас Згадайко?

1. Згадайте зміст оповідання Роберта Шеклі «Запах думок», яке ви читали у 6 класі.
2. Якою зображується планета в цьому творі?
3. Порівняйте нашу планету з планетою, зображеною в оповіданні Роберта Шеклі.
4. Поміркуйте, що мали на меті письменники Роберт Шеклі та Антуан де Сент-Екзюпері, зображуючи у своїх творах фантастичні світи?

Кросенс

Прокоментуйте кожен із малюнків кросенса до повісті-казки Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц».