Зарубіжна література. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Міляновська

Епічний театр Бертольта Брехта

Теорію епічного театру Бертольт Брехт розробляв усе своє творче життя. Його авангардистські пошуки в 1920-х роках нових драматургічних прийомів, що ламали традиційні уявлення про театральне мистецтво, у 1930-ті роки систематизувалися в послідовну цілісну теорію, яку Брехт виклав у численних статтях і трактатах.

Шлях розвитку театрального мистецтва, запропонований Бертольтом Брехтом, відображав його активну громадянську позицію. Митець уважав, що сучасне йому суспільство влаштоване несправедливо, у ньому заможна меншість пригноблює злиденну більшість. Така ситуація мала бути виправлена будь-якими засобами, зокрема й мистецтвом, а тому твори нового театру мали відгукуватися на злободенні політичні та суспільні проблеми.

1. Згадайте концепцію «нової драми», створену норвезьким митцем Генріком Ібсеном наприкінці XIX століття. Які головні принципи він утілив у своїх п’єсах?
2. Доведіть, що драма Генріка Ібсена «Ляльковий дім» відображає соціальні проблеми, актуальні для тогочасного суспільства.

На глибоке переконання Брехта, твір має порушувати актуальні проблеми, у висвітленні яких не може бути двозначностей. Важливо, щоб головна думка, ідея твору була прозорою й абсолютно зрозумілою для будь-якого глядача, незалежно від рівня його освіченості. Якщо митець бачить своїм завданням показати хижацьку, злочинну сутність вищих класів, то образи їхніх представників, на думку Брехта, не можуть бути носіями добра, а отже, не можуть викликати співчуття. Межа між добром і злом має бути чіткою, а усвідомлення цієї межі — безсумнівним.

Драматург уважав, що рухові головної думки у творі ніщо не має заважати — ні емоції глядачів, ні оформлення сцени, ні гра акторів, ні навіть режисура. Новий театр, за задумом Брехта, був повністю спрямований на розум глядачів. Мотивація митця — абсолютно проста: «Пропаганда мислення завжди приносить користь справі знедолених, у якій би галузі вона не велася».

Бертольд Брехт протиставляє свій епічний театр драматичному, або ж аристотелівському театру, який опирається на естетичну теорію давньогрецького філософа Аристотеля. Митець уважав, що традиційний аристотелівський театр заколисує розум і волю людини, відволікає її від насущних проблем, які потрібно вирішувати в політичному й суспільному житті.

Драматичний театр чітко розмежовує епос і драму, відмовляючись від художніх засобів епічних, передусім прозових творів. Проте Брехт уважав, що засоби епічних жанрів більше впливають на інтелект, ніж на емоції. Тож у новому театрі має відбуватися «епізація», перетворення його на своєрідну «оповідь».

Головна вада драматичного театру, на думку Бертольта Брехта, — наслідування теорії катарсису (в перекладі з давньогрецької — очищення), яка належала Аристотелю. Згідно з нею драматичне дійство має викликати у глядача співпереживання (співчуття і страх), поступово доводячи його до найвищої точки емоційного напруження, після якої настає бурхлива і швидка емоційна розрядка (катарсис), що очищає душу, даруючи їй «нешкідливу радість».

Драма в такому вигляді, вважав Брехт, — це не спроба розв’язати важливі проблеми, а просте зняття стресу й відволікання від боротьби за свої права.

1. У 8 класі ви вивчали давньогрецьку трагедію Есхіла «Прометей закутий» (VI—V століття до н. е.). Згадайте головні події твору та його героїв.
2. Поміркуйте, які почуття хотів викликати у глядача давньогрецький трагедіограф, зображуючи муки міфологічного героя Прометея?
3. Поясніть, чому принципи Есхіла були неприйнятними для Бертольта Брехта.

Традиційний драматичний театр робить глядача емоційним учасником зображуваного, змушує його переживати події на сцені як справжні. Унаслідок цього для публіки зникає відмінність між реальним і фіктивним життям. Але, на думку Брехта, найгірше те, що, співпереживаючи героям драматичного твору, глядачі мимоволі сприймають зображувану дійсність не цілісно, але лише з обмеженого погляду персонажів, яким вони співпереживають. Такий театр не може донести важливих тверджень і раціональних ідей, закладених у п’єсу драматургом. Тому глядача потрібно перетворити на відстороненого спостерігача, якого не затягне вир переживань, який зберігатиме здатність аналізувати і робити висновки.

1. Визначте риси драматичного (аристотелівського) театру у творах видатного драматурга доби Відродження Вільяма Шекспіра.
2. Які почуття викликають у вас історії про Ромео і Джульєтту та про Гамлета?
3. Доведіть, що англійський митець свідомо прагнув досягти у глядачів сильного емоційного співпереживання долям своїх героїв.

Для унаочнення свого бачення відмінності між драматичним та епічним театром Бертольт Брехт сформулював і зіставив їхні ключові ознаки:

Драматичний театр	Епічний театр
представляє собою дію	представляє собою оповідь
залучає глядача в дію	глядач як спостерігач
виснажує активність глядача	стимулює активність глядача
пробуджує в глядача емоції	примушує глядача приймати рішення
переносить глядача в іншу обстановку	показує глядачеві іншу обстановку
ставить глядача в центр подій і примушує його співпереживати	протиставляє глядача подіям і примушує його вивчати
збуджує в глядача інтерес до розв’язки	збуджує у глядача інтерес до ходу дії
звертається до почуттів глядача	звертається до розуму глядача

Для якомога більшого дистанціювання глядача від зображуваного і переведення його у статус спостерігача Бертольт Брехт використав так званий «ефект очуження». Цей ефект не дає глядачеві зануритися в дійство й вимагатиме не емоцій, а свідомих зусиль для розуміння: «Сенс техніки “ефекту очуження” полягає в тому, щоб вселити в глядача аналітичну, критичну позицію до зображуваних подій».

У п’єсах епічного театру техніка очуження реалізовувалася як послідовне руйнування звичних сценічних ефектів, властивих драматичному театру. Тому, на думку Брехта, нею мають володіти драматург, режисер і актор. Найважливішою є функція актора, який не повинен «вживатися у роль» аж до повного ототожнення з нею. «Щоб не доводити публіку до трансу, актор і сам не має бути в трансі», — казав драматург. Актор має стояти дещо осторонь від створюваного ним персонажу і бути його критиком та суддею («принцип дистанціювання»).

«Ефект очуження» як головний засіб «епізації» драматичного твору практично реалізовувався через безпосереднє спілкування акторів із глядачами, що не практикувалося в драматичному театрі, використання посеред дії пісень (зонгів), не завжди пов’язаних із розвитком сюжету (руйнування сценічних ілюзій), чергування віршів, прозових фрагментів і діалогів (усування драматичного складника).

Оформлення сцени в театрі Брехта було дуже умовним і не мало на меті створити вірогідний образ місця дії. Декорації змінювалися при відкритій завісі на очах у публіки, актори могли використовувати маски, а також інші допоміжні засоби (ходулі, штучні руки тощо). Дія супроводжувалася використанням проектора, з допомогою якого на сцені з’являлися картини чи надписи, які роз’яснювали суть подій. У деяких постановках Бертольт Брехт уводив у п’єсу спеціального актора, який не був задіяний як персонаж, а лише коментував те, що відбувається на сцені.

Класна дошка

Прикметні ознаки епічного театру Бертольта Брехта

політична і суспільна злободенність порушених проблем;
життєвість драматичного твору полягає у його головній думці, решта — лише засоби її донесення до глядача;
поєднання в одному творі драматичних та епічних художніх засобів (діалогів, віршів, прозових фрагментів, пісень-зонгів, пов’язаних і не пов’язаних з дією);
звернення до розуму, а не до емоцій глядача;
настанова критичного ставлення до усього, що відбувається на сцені;
використання прийомів, які усувають співпереживання зображуваному;
мінімальне використання декорацій, наявність незвичних сценічних ефектів;
відкритий фінал, який пропонує глядачеві самостійно робити висновки

1. Згадайте сюжет комедії Миколи Гоголя «Ревізор».

2. Як ви знаєте, комедію «Ревізор» автор замислив як нищівну сатиру на мораль тогочасного суспільства. Однак глядачі сприйняли її як веселу історію про брехуна Хлестакова. Поміркуйте, як використав би Брехт ефект очуження та інші новаторські техніки для того, щоб глядач чітко усвідомив ганебність хабарництва.

3. Зробіть висновок про особливе виховне значення епічного театру Брехта.

Теорія епічного театру Бертольта Брехта вплинула на подальший розвиток світового мистецтва. Поєднання драматичної й епічної складових в одному творі, використання «ефекту очуження», «принципу дистанцювання», а також спілкування акторів із глядачами стали частиною світової театральної культури.

Зміст