Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Міляновська

МОДЕРНІЗМ

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРИ МОДЕРНІЗМУ

Суспільно-історичний розвиток світу в ХХ столітті

Історичне і культурне тло ХХ століття надзвичайно багате та різноманітне. Людство набуло дивовижних знань, освоїло простір і відстані, опанувало нові види енергії, про які в ХІХ столітті навіть мало хто знав.

Якщо прикметною ознакою ХІХ століття стало застосування досягнень науки і техніки у промисловості, то ознакою ХХ можна назвати активне використання цих досягнень не тільки на виробництві, а й у повсякденному житті звичайних людей (електроенергія, телефонний і радіозв'язок, побутова техніка, автомобілі, телевізійні та комп'ютерні технології тощо). Усе це відбилося на якості життя, швидкості пересування і поширення інформації. Та головне — це змінило світовідчуття людини ХХ століття.

Суспільство від стадії індустріального (яке характеризується домінуванням промисловості над сільським господарством, автоматизацією виробництва, якісно новим рівнем усіх сфер життя) у 60—70-ті роки ХХ століття різко перейшло до стадії інформаційного, економіка якого базується на інформаційних технологіях.

Величезні зміни торкнулися науки, освіти, техніки, медицини, культури. Мистецтво ХХ століття стало сферою, доступною не тільки для суспільної еліти, а й для широких мас. Воно увібрало в себе витвори найрізноманітнішої тематики і форми, приймаючи усі види самовираження, навіть якщо вони суперечили усталеним мистецьким законам.

Унаслідок цих змін художники відчули неймовірну свободу творчості, яка сприяла появі абсолютно нових видів мистецтв, викликала спалах неординарних ідей та відкинула диктат будь-яких авторитетів і традицій. Цілковита свобода творчої особистості і мистецьке різноманіття — так, мабуть, можна визначити головне гасло культури ХХ століття. Цю тенденцію перейняло і ХХІ століття.

Однак ХХ століття стало для людства і серйозним випробуванням. За цей період відбулися не лише визначні наукові відкриття, а й економічні кризи, техногенні катастрофи, криваві війни, жахливі масові знищення мирного населення та, на жаль, багато інших трагічних подій.

Найбільшою ганьбою ХХ століття і всієї історії людської цивілізації стали Перша і Друга світові війни, тоталітарні комуністичні, фашистські і нацистські режими, а також численні революції та братовбивчі громадянські війни.

Людство, яке раніше протестувало проти соціальної нерівності, лицемірства суспільної моралі та неприхованої влади грошей, тепер було нажахане масштабністю антигуманних злочинів ХХ століття, звірствами тоталітарних режимів, жорстоким нав'язуванням політичних поглядів. Найбільше вражає те, що в деяких країнах ці злодіяння пропагувалися на державному рівні та ґрунтувалися на наукових теоріях, автори яких послідовно та холоднокровно доводили історичну виправданість і сучасну необхідність цих жахіть.

Світ ХХ століття ніби розколовся на безліч уламків і за соціальною ознакою, і за інтелектуальними амбіціями, і за агресивністю життєвої позиції не тільки у свідомості поодиноких персон, а й у свідомості цілих народів. Величезні можливості, відкриті науковцями і винахідниками (ядерна енергія, космічні технології), використовували насамперед для виконання військових завдань, а вже пізніше пристосовували для потреб мирного життя.

Усе це спонукало до переосмисленню моральних цінностей людства загалом, породило нові суспільні настрої і теми у світовій культурі й, зокрема, в літературі. До кінця ХХ століття цивілізація зіштовхнулася з новими викликами: міжнародний тероризм, забруднення навколишнього середовища, глобальне потепління, вичерпання природних ресурсів та інші проблеми, які нам доводиться розв'язувати тепер.

Причини виникнення модернізму

Поняття модернізм не має чіткого визначення; сам термін походить із французької мови від слова модерн і тлумачиться як новий, сучасний. У мистецтві цим терміном позначають доволі широке коло явищ, яким притаманна ідея новизни та експериментаторства. У підручнику ми розглядатимемо модернізм як сукупність антиреалістичних новаторських напрямів і течій, що виникли в останній третині ХІХ століття і продовжили розвиток у ХХ.

Із курсу літератури 10 класу ви знаєте, що модернізм виник у Франції (згадайте біографію та творчий шлях французьких поетів Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо), поступово поширився країнами Європи і став основним мистецьким явищем ХХ століття. У його естетиці знайшли розвиток художні принципи, закладені ще у другій половині ХІХ століття декадентами (згадайте, що ви знаєте про символізм, імпресіонізм, неоромантизм, естетизм).

Естетика модернізму цілком сформувалася у 1880-х роках у середовищі французьких художників-імпресіоністів, які прагнули свободи самовираження та новизни (згадайте зокрема Клода Моне, Едгара Дега і Каміля Пісарро, картини яких було представлено в рубриці «Мистецька галерея» після вивчення творчості Поля Верлена в 10 класі). Вони протистояли академічному мистецтву, традиції і правила якого сформувалися у скульптурі ще в Давній Греції та Давньому Римі, а в живописі — в Італії XVI століття у добу Відродження!

Ці правила особливо жорстко нав'язувала французька Королівська академія мистецтв, яка протягом віків контролювала принципи навчання живопису і скульптури. Також журі академіків визначало відповідність робіт того чи того митця визначеним канонам, фактично втручаючись у творчий процес.

Французька академія мистецтв ще в 1667 році за наказом Короля-Сонця Людовика XIV (1638—1715) запровадила проведення кожні два роки виставок живопису, які з часом отримали назву «Паризьких салонів».

У цих експозиціях брали участь маловідомі художники, які хотіли досягти визнання. Живопис, що отримав схвалення на «Паризьких салонах», називали салонним.

Однак не всі картини допускали до цих виставок — суворе журі академіків не надавало дозволів тим митцям, чиї роботи виходили за межі визначених естетичних традицій.

Так, не вважали мистецькими ті роботи, в яких було використано надто яскраві кольори, помітні на полотні об'ємні мазки, в яких автори нехтували законами перспективи, не приділяли достатньої уваги світлотіням тощо.

Водночас взірцем академічного салонного мистецтва були офіційні і парадні портрети вельмож й аристократів, твори на історичні, біблійні та міфологічні сюжети.

Усе це суттєво звужувало для митців тематику, жанри і художні прийоми. І такий стан речей тривав у Франції впродовж трьох століть!

Академічне (класичне, традиційне) мистецтво поступово стало сприйматися як мертве мистецтво, яке заважає народженню модерного свіжого погляду на світ і людину, яке пропонує лише копіювання дійсності й передбачає лише своєрідне змагання митців у тому, хто точніше застосує традиційну манеру в живописі або скульптурі.

Відчуття безвиході загострилося із появою фотографії, адже будь-яке «копіювання», на думку молодих художників, тепер взагалі втратило сенс.

Однак у середині ХІХ століття в колах молодих митців визрів протест проти диктату Французької академії, проти її безглуздих правил, які свавільно визначали придатність чи непридатність творів для показу в «Паризьких салонах».

У 1860-1870-х роках художники, чиї роботи журі відкинуло, самі організували виставки своїх картин і скульптур, на яких представили нове мистецтво, вільне від контролю і думки авторитетів. Ці експозиції увійшли в історію як «Виставка зневажених».

Молодих митців другої половини ХІХ століття не цікавило академічне облагороджене змалювання людини і дійсності. Вони зухвало відмовилися від безкінечного повторення одних і тих самих тем та прийомів.

Нове покоління майстрів-модерністів не бачило ані краплі оригінальності в історичній тематиці, в зображенні довершених античних богів і героїв, в ідеалізованих пейзажах чи повсякденних картинах життя — тобто всього, що притаманне академічному мистецтву.

Як результат — митці-новатори кінця ХІХ століття — художники, літератори, скульптори, архітектори, декоратори — відмовилися від копіювання академічної манери своїх попередників, від наслідування дійсності, що, на їхню думку, не давало простору для розумової діяльності глядача, а дозволяло йому лише порівнювати те, наскільки твір подібний на оригінал.

Митці-модерністи шукали власний шлях, який змушував би нас замислюватися над ідеєю твору, а не над точністю копії, який відповідав би сучасним поглядам на світ і людину та не обмежував творчої свободи.

Особливості розвитку літератури модернізму у першій половині ХХ століття

Бурхливий розвиток реалізму, який утвердився у ХІХ столітті, не припинявся й на межі віків. Художні здобутки Миколи Гоголя, Федора Достоєвського, Гюстава Флобера та інших митців-реалістів стали підґрунтям для поширення цього напряму в багатьох країнах світу. Реалізм, як ви знаєте, опирався на достовірно точне відтворення дійсності, на яке почасти вплинув у ХІХ столітті розвиток наук.

В очікуванні суспільних змін реалісти звертали увагу читачів на соціальні питання, зверталися до актуальних тогочасних проблем, створювали типові образи своїх сучасників. Ці процеси, зокрема, відобразилися в «новій драмі» Генріка Ібсена і Бернарда Шоу. Соціально-психологічні «драми-дискусії» і «драми ідей» порушували морально-філософські проблеми.

• 1. Згадайте особливості реалістичної літератури. Назвіть вивчені у попередніх класах твори, в яких використано реалістичний метод зображення дійсності.
• 2. Які актуальні для суспільства проблеми порушували у своїх творах Генрік Ібсен і Бернард Шоу?
• 3. Доведіть, що соціально-психологічна драма «Ляльковий дім» (1879 рік) і комедія «Пігмаліон» (1912 рік) належать до реалістичної літератури.

Однак, як ви знаєте, не всі письменники працювали в межах реалістичного методу. На порозі ХХ століття чимало митців відмовилися тлумачити літературу як суто практичний засіб виправлення суспільних вад. Молоді митці прагнули досягти в літературі самовираження і віднайти нові художні ідеї. Вони сформували літературу раннього модернізму, яка охопила останню третину ХІХ і перше десятиліття ХХ століття.

Основними естетичними принципами, що їх проголосили письменники-модерністи, стали антиреалістичність, антитрадиційність, відмова від правил і законів, які обмежують творчу свободу.

Модерністи відкинули приземленість реалістичного мистецтва і його раціональне прагнення майже документальної фіксації дійсності («...світ перед нами, безглуздо повторювати його»).

Письменники-модерністи бачили реальний світ абсурдним і ворожим до людини, тому не ставили за мету відтворювати його. На думку модерністів, завдання мистецтва полягає не в об'єктивному відображенні дійсності, тобто її копіюванні, а в створенні нової суб'єктивної дійсності, яка існує тільки у їхній свідомості, у їхній уяві.

Паризький салон у 1880 році (картина художника Едуара Данта)

Як ви знаєте, літературу раннього модернізму започаткували Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо, Оскар Вайльд та інші митці. На відміну від реалізму, демократичного мистецтва для мас, ранній модернізм наполягав на елітарності (особливо поезія), недоступності для розуміння широкого загалу.

• 1. У чому полягає межовий суб'єктивізм поезій збірки «Квіти зла» Шарля Бодлера?
• 2. Назвіть риси символізму та імпресіонізму у ліриці Поля Верлена і Артюра Рембо.
• 3. Розкажіть про концепцію «чистого мистецтва».
• 4. Поясніть суть теорії естетизму Оскара Вайльда. У чому письменник бачив особливу роль мистецтва в житті людини?

У модерністській літературі кінця ХІХ — початку ХХ століття відобразилася уся палітра сподівань на позитивні і яскраві зміни в новому столітті. Цей період став для багатьох у Європі часом наївної надії, що нове століття подарує майже чарівне розв'язання віковічних етичних проблем людства. Молоді митці відмовлялися приймати лицемірну мораль суспільства, його «запліснявілі правила і традиції». Вони передчували цивілізаційну катастрофу і водночас прагнули її, щиро вірячи, що це стане потужним поштовхом для оновлення старого світу і основою для реалізації високих ідеалів та гуманних поривань.

Ви знаєте, що у кінці ХІХ століття модерністську літературу супроводжувала філософія декадансу (розчарування, безнадії, віри в силу Прекрасного). Однак із початком перших десятиліть ХХ століття модернізм вступає у стадію авангардизму, спрямованого на активне експериментаторство та оптимістичне бажання глобального оновлення мистецтва і творчого осягнення дійсності.

Письменники-новатори, прагнучи винайти нові форми, подекуди відмовлялися від характерів, тем і навіть сюжету. До речі, в театральному мистецтві авангардисти, заперечуючи реалізм, відмовилися від оформлення сцени, яке унаочнювало б події твору і робило виставу більш правдоподібною. Нерідко замість декорацій авангардисти використовували абстрактні конструкції або взагалі не застосовували жодного театрального реквізиту.

Якщо порівнювати модерністську літературу перших десятиліть ХХ століття з літературою попередніх епох, то одразу ж впадає в око, наскільки вона різноманітна. Поряд із традиційними з'явилося багато нових напрямів, течій, шкіл, які взаємодіяли між собою та з іншими новітніми видами мистецтва ХХ століття.

Нова література то зближувалася з реалізмом, то віддалялася від нього, то перебувала в пошуках небувалих досі форм і категорично відмовлялася від традицій минулого, то поєднувала їх і синтезувала на їхньому ґрунті щось несподіване й оригінальне. Модернізму властиві інтелектуальність, суб'єктивність, мозаїчне поєднання різноманітних художніх прийомів і вплив теорій. На формуванні літератури модернізму позначилися непересічні ідеї Фрідріха Ніцше, Анрі Бергсона, Зигмунда Фройда, Серена К'єркегора та багатьох інших мислителів.

Однак із початком Першої світової війни стало зрозуміло, що гармонія та оновлення, на які очікували митці у першому десятилітті, настануть не скоро. На зміну оптимістичним сподіванням прийшли скепсис та іронія, а після катастрофічних подій Першої світової війни настав період трагічного розчарування.

Якщо в реалізмі й натуралізмі всі події у творах пов'язані між собою і кожна подія має свою логічну (історично-соціальну, психологічну чи фізіологічну) причину, то в літературі модерністських напрямів світ бачиться як хаос. Дійсність для модерністів абсурдна та ірраціональна, її неможливо ні осягнути, ні пояснити. Причому цю абсурдність прихильники нового мистецтва ХХ століття сприймають як належне.

Таким є світовідчуття героїв австрійського письменника-модерніста Франца Кафки (1883—1924). У творах цього митця центральними постають відчуття світової дисгармонії, самотності людини, мотиви безвиході і приреченості. (Концепція людини в абсурдному світі матиме розвиток у літературі після Другої світової війни.)

На думку модерністів, світ не обмежується послідовним потоком подій, у ньому є багато ірраціонального, непізнаваного, таємничого, що неможливо передати реалістичними засобами образотворення. Проте в модернізмі відсутня романтична казковість та демонстративно яскрава ефектність, фантастика вплітається у буденність, наче цілком природне явище. Таке вільне поєднання реального і вигаданого стало виразною рисою модернізму, і, зокрема, творів Франца Кафки та Михайла Булгакова.

Також новій літературі цього періоду властиве:

• звернення до міфологічних образів і сюжетів;
• звернення до релігійних вчень і філософських концепцій;
• поєднання давнини і сучасності;
• психологізм;
• використання складних метафор, символів, несподіваних асоціацій та образів.

Модерністи у пошуках нових прийомів зображення внутрішнього світу людини, напруженої роботи її думки і почуттів приходять до відтворення «потоку свідомості». Застосований ще в кінці ХІХ століття, «потік свідомості» стає провідним стильовим прийомом у літературі першої половини ХХ століття. Цей літературний прийом пов'язують з іменем ірландського письменника Джеймса Джойса (1882—1941), який використав цю техніку зображення внутрішнього діалогу героя, хаотичного роїння думок і найдрібніших почувань. Новаторство Джойса полягає у відмові від традиційних елементів роману: сюжету, характеристики героя, описів. У центрі його уваги — психічні стани людини.

Картина художника-модерніста Анрі Руссо (1909 рік)

Техніку «потік свідомості» також використовував французький письменник Марсель Пруст (1871—1922), якого називають «батьком європейського модернізму» і зачинателем сучасної психологічної прози. Письменник зображує не дійсність, а те, якою ця дійсність постає у суб'єктивному сприйманні окремої людини. Марсель Пруст писав: «Єдиним реальним світом є світ внутрішній».

У творах першої половини ХХ століття поширеним стає образ вразливої людини, схильної до рефлексії (тобто до постійного аналізу мотивів власних учинків, власних емоційних станів, думок); особистості, яка (часто болісно) переживає те, як її сприймають довколишні. На відміну від реалістів модерністи не пояснюють причини тих чи тих подій твору, їх цікавлять зміни, що відбуваються у свідомості людини у зв'язку з певними зовнішніми обставинами.

Новий герой постає пасивним, нездатним до активної дії, він втрачає зв'язок не тільки з природою, суспільством, а деколи й взагалі — з реальністю. Цьому образу нерідко протиставляються образи тверезо мислячих ділків, байдужих до душевних переживань.

У мистецтві зрілого модернізму з 1920-х років відбувається поступове розмивання меж між різними напрямами. Модернізм укріпив свої позиції у світовій культурі і продовжував активний розвиток до Другої світової війни. Також автори часто послуговувалися запозиченнями з інших видів мистецтва. Наприклад, із кінематографа в літературу перейшов прийом монтажу, який поєднує різнорідні теми, фрагменти й образи та посилює відчуття абсурдності світу.

Класна дошка

Література реалізму	Література модернізму
• зображення об'єктивної дійсності; • правдиве зображення особливостей історичної епохи, різних соціальних прошарків суспільства, їхнього повсякденного життя; • критика суспільних вад і соціальної нерівності	• у центрі уваги суб'єктивне сприйняття дійсності, а не об'єктивне зображення зовнішнього світу; • зовнішній світ цікавий лише як причина внутрішніх переживань і роздумів; • ігнорування суспільного життя і соціальної тематики
• герой — невіддільна частина середовища, в якому він живе; • герой — результат впливу на нього суспільної моралі, конкретної історичної епохи (водночас може вступати в конфлікт із суспільством)	• герой пасивний, не здатний до активної діяльності, оскільки життя не має сенсу, навколишня дійсність ірраціональна і непередбачувана; • герой — індивідуаліст, протиставляється суспільству, живе у власному мікросвіті
• осмислення сенсу життя, пошук шляхів розвитку суспільства, а також аналіз світоглядних концепцій	• життя не має сенсу, світ абсурдний, людина не може осягнути реальних причин подій чи явищ, їй доводиться сприймати світ як даність
• прискіплива увага до переживань людини, її внутрішньої боротьби;	• цінність становить кожна особистість, здатна мислити і переживати;
• спостереження за послідовним формуванням особистості героя, з'ясування причин і наслідків вчинків героїв	• герой — духовно багата і нерідко інтелектуальна особистість, він самозаглиблений і не вступає у конфлікт із зовнішнім світом
• типові герої і типові обставини, буденність; • відсутність фантастики	• повсякденне тло подій; • герой — носій рефлексивної1 свідомості; • фантастика вплітається у буденність
• послідовний розвиток сюжету, детальна характеристика героя, використання описів зовнішнього світу і душевних станів людини	• відмова від традиційних мистецьких прийомів, новаторство; рушієм сюжету є думки, спогади і враження героя; • формотворчість, словотворчість

¹ Рефлексія (від лат. «повертаюся назад») — у психології: спрямованість свідомості на себе; аналіз власних учинків, психологічних станів, свого минулого, подекуди зацикленість на своїх переживаннях (рефлексія без дії).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Предметні компетентності

• 1. Поясніть причини протесту митців проти академічного мистецтва.
• 2. Чому, на вашу думку, різного роду правила обмежували свободу митців? Розкажіть про традиційне і антитрадиційне мистецтво.
• 3. Розкажіть про особливості розвитку літературного процесу в першій половині ХХ століття.
• 4. У чому сутність дискусії між прихильниками реалістичного та антиреалістичного мистецтва?
• 5. Згадайте головні історичні події ХХ століття. Як, на вашу думку, трагічні події ХХ століття вплинули на умонастрій європейського суспільства?
• 6. Доведіть, що у літературі модернізму відчутний вплив декадансу.
• 7. Назвіть представників декадансу, творчість яких ви вивчали в 10 класі.

Інформаційно-цифрова компетентність

Обізнаність і самовираження у сфері культури

Підготуйте проект: об'єднайтесь у групи і створіть 5-тихвилинні презентації на теми: «Художники-модерністи. Футуризм», «Художники-модерністи. Кубізм», «Художники-модерністи. Сюрреалізм».

У презентаціях укажіть головні риси згаданих напрямів образотворчого мистецтва, найяскравіших представників та їхні найбільші досягнення.

Зробіть висновок про особливості художньої манери митців-модерністів.