Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Міляновська

СЛОВНИЧОК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

Абсурдизм, література абсурду, театр абсурду (із латинської — безглуздий) — система поглядів у філософії та мистецтві, для яких характерне бачення буття як безглуздого та ірраціонального, а світу як ворожого людині. Абсурдистське мистецтво послуговується антиреалістичними засобами зображення дійсності, гротеску, пародійності; відображає почуття страху, самотності і відчаю, переконаність, що не варто надавати особливого значення усьому, що відбувається у світі.

Алітерація — повторення однакових або подібних за звучанням приголосних звуків у віршовому рядку або строфі, які надають твору особливої звукової та інтонаційної виразності.

Алегорія (із грецької — інше говорю) — інакомовлення. Алегорією називають художній прийом, за допомогою якого риси людської вдачі, почуття, явища передають через образи рослин, тварин, предметів чи явищ природи.

Алюзія (із латинської — жарт, натяк) — свідоме авторське відсилання, натяк на відомий літературний твір чи історичну подію, який передбачає обізнаність читача; переосмислення відомих висловів і цитат.

Антитеза — протиставлення. За допомогою антитези підкреслюють контраст, різку протилежність образів, характерів, думок, явищ, понять, подій тощо. Для створення або підкреслення антитези часто використовують слова-антоніми.

Антиутопія — художнє зображення негативних моделей державного устрою; протиставляється утопії — зображенню ідеального державного устрою.

Асонанс (із латинської — співзвучати) — повторення голосних звуків у віршовому рядку або строфі, які надають твору особливої мелодійності та інтонаційної виразності.

Бестселер — популярна книжка, яка продається великими накладами.

Верлібр (або вільний вірш) — вірш, який не підпорядковується класичним правилам віршування. У верлібрі нема рими, може бути різна довжина рядків із різною кількістю наголошених і ненаголошених складів.

Гіпербола (із грецької — перебільшення) — надмірне перебільшення властивостей предметів, явищ, рис людини, загострення ситуацій для більшої виразності зображуваного.

Гротеск (із французької — химерний, незвичайний) — сатиричний прийом, який полягає в загостренні і перебільшені у зображенні подій, героїв і явищ, в карикатурності й абсурдності ситуацій. Гротеск використовується не лише в сатиричних, а й в трагічних творах.

Декаденство (із французької — занепад) — мистецький рух кінця ХІХ - початку ХХ століть, який виступав проти старих форм мистецтва, проти дидактизму і спрямованості на соціальні проблеми, обстоював свободу самовираження митців, ідею чистого мистецтва. Характеризується суб'єктивізмом, естетизмом, пасивною споглядальністю.

Епітет (із грецької — прикладка, прізвисько, додаток) — це образне означення особи, предмета, явища.

Есе (із французької — спроба, нарис) — невеликий прозовий твір на конкретну тему, в якому думку викладено у вільній формі. Зазвичай автор пропонує власне враження або оригінальний і суб'єктивний погляд на порушену проблему без глибинного трактування теми.

Ідея художнього твору — основна думка про зображені у творі життєві явища, події та характери.

Інверсія (із латинської — перевертання, перестановка) — непрямий порядок слів у реченні, який створює особливу емоційну виразність мови твору.

Інтерпретація (із латинської — роз'яснення, тлумачення) — «мистецтво розуміння»; тлумачення змісту та ідей літературного твору, пошуки і розкриття смислів, закладених у текст автором.

Іронія (із давньогрецької — насмішка, глузування) — прихована насмішка над явищем чи особою, про які говорять у позитивному тоні, маючи на увазі зовсім протилежне.

Каліграма — твір, у якому поєднане зображення і текст. Каліграмами Гійом Аполлінер називав свої вірші, записуючи їх у вигляді малюнка.

Комікси — історії в малюнках: графічні романи (новели), стріпи. Поєднують у собі риси образотворчого мистецтва і літератури. Стріпи (короткі комікси) використовують у журналах, газетах і соцмережах.

Композиція (із латинської — поєднання, склад) — будова художнього твору, певна послідовність і взаємозв'язок усіх його частин.

Метафора (із грецької — перенесення) — це слово чи словосполучення, вжите у переносному значенні. Метафора розкриває сутність та особливість одних явищ через інші, ґрунтуючись на подібності їхніх властивостей і ознак.

Новаторство (із латинської — оновлювати) — творення нового; втілення в життя нових ідей, пошук концепцій, прийомів і шляхів зміни літературних традицій.

Оксиморон, оксюморон (із грецької — дотепно-безглузде) — поєднання несумісних, контрастних понять.

Персоніфікація (із латинської — персона + робити) — вид метафори; наділення явищ природи, абстрактних понять, предметів властивостями людини, олюднення.

Поліфонізм (із грецької — багатоголосся) — одночасне гармонійне поєднання самостійних музичних ліній; багатоплановість літературного твору; множинність конфліктів, різних ідеологій і їхня взаємодія; рівноправність героїв та автора твору, відсутність домінування авторської позиції у творі, авторського погляду на героїв і події.

Потік свідомості — поширений у літературі модернізму прийом, який відображає внутрішній монолог героя, хаотичний і вільний плин думок, асоціацій, спогадів.

Притча (із давньослов'янської — особливий випадок, надзвичайна подія) — невеликий розповідний (епічний) твір повчального змісту, в якому дидактична ідея подана в образній, алегоричній формі.

Ремінісценція (із латинської — згадка, спогад) — відгомін у художньому тексті інших літературних творів (образів, сюжетів, стилістики тощо). На відміну від алюзій ремінісценції зазвичай не усвідомлені авторами творів.

Риторичне запитання — питання, що не потребує відповіді. Ця фігура поетичної мови використовується для підсилення уваги, підтвердження думки. Також для підсилення емоційного впливу використовують риторичні вигуки, риторичні звертання.

Символізм (із грецької — прикмета, знак) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ - початку ХХ століть. Сформувався у Франції, заперечував художні принципи реалізму. Багатозначний символ, символічний образ, прихований зміст — основні категорії естетики цього напряму. Поети-символісти великого значення надавали витонченості поетичної форми, естетизму.

Сатира (із латинської — суміш плодів, всяка всячина) — гостре засудження та осміяння негативних рис вдачі людини та негативних явищ у житті суспільства.

Сонет (із італійської — звучати) — старовинна форма чотирнадцятирядкового вірша, особливістю якої є строга будова.

Сюжет (від французького sujet — зміст) — це послідовність подій у творі. Сюжет притаманний таким літературним родам: епосу, драмі та ліро-епосу.

Тема художнього твору — це коло подій та явищ, зображених у творі й які стали основою авторської оповіді.

Хроніка (із грецької — час) — опис історичних подій у хронологічному порядку, літопис. Пізніше хроніками стали називати літературні твори, в яких зображували історичні події.

Художній конфлікт — суперечність, що зумовлює розвиток подій у творі, формує систему образів твору. Ґрунтується на внутрішніх суперечностях героя, протиставленні характерів різних героїв, протиборстві ідеологій, може мати соціальну, моральну, політичну, релігійну, сімейну та іншу природу.

Художній образ — це творче відображення людської натури, будь-якого життєвого явища чи ідеї; з його допомогою не тільки передається реальність, а й створюється новий вигаданий художній світ.

Чисте мистецтво, мистецтво для мистецтва — мистецька концепція, яка сповідує естетизм і заперечує принципи реалізму. Прихильники концепції відмежовуються від дидактизму, проблем соціального, економічного, політичного, побутового характеру і спростовують практичну користь мистецтва, головною цінністю проголошують свободу самовираження митця.