Генріх Теодор Белль (1917—1985)

Генріх Теодор Белль — німецький письменник-реаліст, поет, сценарист і перекладач. Народився в місті Кельн 21 грудня 1917 року майже за рік до закінчення Першої світової війни (11 листопада 1918 року) і був шостою дитиною в сім'ї.

Батьки Генріха — Віктор і Марі Белль, — побожні католики з міцними пацифістськими (антивоєнними) переконаннями — не лише відвідували церковні служби, а й несхитно дотримувалися християнських настанов у повсякденному житті. У своїй багатодітній родині побожне подружжя Беллів сповідувало високі моральні принципи. Тож, у їхньому розумінні, згідно із законами Слова Божого будь-яке насильство вважалося неприйнятним.

Віктор Белль був теслею, столяром, різьбярем, майстром скульптур із деревини і мав невелику власну майстерню. Родина жила незаможно, однак батьки не шкодували коштів і зусиль на освіту дітей.

Початкову освіту малий Генріх здобув у народній католицькій школі, після закінчення якої вступив до класичної гімназії в рідному Кельні. У гімназії вчителі відзначали обдарованість хлопця, його значні успіхи з фізики і математики, а також дещо флегматичний характер і романтичне мрійництво. Хлопець змалку багато читав і в гімназійному віці вже виявляв широку ерудицію — добре знав твори багатьох німецьких і європейських поетів та прозаїків, зокрема захоплювався віршами Поля Верлена, Райнера Марії Рільке і романами Федора Достоєвського, любив музику, особливо твори Вольфганга Амадея Моцарта і Людвіга ван Бетховена.

На гімназію припадають перші творчі спроби хлопця, він пише вірші та оповідання. В оповіданнях юного автора відчувається вплив Достоєвського — бажання розібратися в психології героїв та співчуття до бідних і стражденних. У підлітковому віці Белль цілком щиро вважав себе тюхтієм, однак у критичних ситуаціях виявляв неабияку твердість характеру. Так, із двохсот гімназистів лише трьом, незважаючи на цькування, стало духу не вступити до молодіжної організації «Hitler Jugend» («Гітлерівська молодь», створена в 1926 році), і одним із них був Генріх.

Воєнізована молодіжна організація «Hitler Jugend» вважалася кадровим резервом німецької нацистської партії, членство в ній із приходом у 1933 році нацистів до влади стало обов'язковим для всіх німців, що досягли десятирічного віку. Підлітків використовували для брутальних нападів на тих, хто не підтримував ідеї Адольфа Гітлера. Відомі випадки, коли члени «Гітлерівської молоді» нападали на кінотеатри та книгарні, що поширювали твори антивоєнної тематики, а також на власників і відвідувачів закладів.

Для щирої католицької родини підтримка нацизму була неприпустима. Тож Віктор і Марі Беллі сприйняли прихід до влади націонал-соціалістичної партії як особисту трагедію і поразку. Вони щиро переживали за долю Німеччини й чітко усвідомлювали, що гуманістичні ідеали, в яких вони виховували своїх дітей, були в небезпеці. «Скоро почнеться війна», — сказала Марі Белль, дізнавшись про обрання в січні 1933 року Адольфа Гітлера канцлером (прем'єр-міністром).

За спогадами Генріха Белля, Кельн був особливим містом, його мешканці намагалися опиратися мороку нацистської пропаганди. На виборах 1932 року вони віддали за націонал-соціалістів лише 20 відсотків голосів. А коли Гітлер відвідав місто, обурені кельнці закидали його вазонами. У місті діяло антифашистське католицьке підпілля, у якому брав участь старший брат Генріха. Вдома у Беллів велися «дорослі» політичні розмови, до яких долучався і майбутній письменник.

Після закінчення гімназії у 1937 році Генріх Белль не пішов добровольцем у вермахт (німецьку армію), як вчинила значна частина його однокласників, а став учнем продавця книг у Бонні — місті неподалік Кельна. Через рік юнак остаточно вирішив присвятити себе письменництву і залишив роботу букініста. Водночас почав давати платні приватні уроки. Генріхові подобалося таке життя, він мав час на літературні експерименти, а приватні заняття забезпечували йому засоби до існування.

Ідилія продовжувалася недовго, того ж 1938 року Імперська служба праці мобілізувала письменника-початківця до обов'язкових для кожного громадянина Німеччини піврічних примусових робіт. Інтелігентний хлопець переживає шок і впадає у «повний відчай» — повинність була воєнізованою, усі мобілізовані ходили у військовому строї та підкорялися військовій дисципліні, їх залучали до важкої фізичної праці. У випадку Белля це було осушення боліт і лісозаготівля. Той період життя письменник згадував як «тупе існування» в «атмосфері абсолютної безнадії».

Під час примусових робіт мобілізованим посилено «промивали мізки» ідеями нацизму. Із цього приводу Генріх навіть написав сатиричне есе, у якому іронічно відзначив, що «більше не думає про воскресіння з мертвих і життя після смерті», а вірить «тільки в святу націонал-соціалістичну партію Німеччини».

Роки юності і Друга світова війна

У примусових робіт був один незаперечний плюс — відпрацювавши, Генріх Белль отримав право на вступ до університету. Без вагань він обрав германістику на кафедрі класичної філології Кельнського університету і розпочав навчання з літнього семестру 1939 року. Водночас повернувся до літературної праці, за якою скучив, перебуваючи на примусових роботах. Життя студента і письменника-початківця, здавалося, налагоджувалося, однак уже в липні 1939 року його мобілізували в армію «на кілька тижнів для участі в навчаннях». Повернутися до мирного життя Беллю не судилося — 1 вересня почалася Друга світова війна.

Генріх Белль із дружиною, 1942 рік

На порозі нової війни гітлерівська пропаганда підігрівала в суспільстві радикально войовничі настрої, вкидала гасла про реванш за поразку в Першій світовій війні. Німецька колективна свідомість підтримувала нацистську партію, ідеї Гітлера про розширення життєвого простору для німецької нації і теорію арійської надлюдини. Для Белля настали важкі часи — він не збирався будувати життя на хибних принципах нацизму, але його змусили воювати в абсурдній війні на боці сили, принципи та ідеї якої він не поділяв.

Генріх Белль пройшов усю війну до 1945 року, він воював на Західному і Східному фронтах (територія Франції, Угорщини, Румунії, Радянського Союзу, Німеччини). Найзапекліші бої, в яких йому довелося брати участь, відбулися в Україні. Генріх бував у Львові, Станіславі (Івано-Франківську), Тернополі, Одесі, Херсоні, у Криму. За словами письменника, він жодного разу не вистрелив у людину, хоча сам отримав чотири поранення. Белль не намагався зробити військову кар'єру — відмовився піти в школу офіцерів, не вступив до націонал-соціалістичної партії і завершив свою довгу шестирічну службу лише в чині обер-єфрейтора.

Генріх Белль відчував гіркі докори сумління за те зло, яке чинила його батьківщина іншим народам Європи, і ніколи не знімав із себе особистої відповідальності за все, що сталося. Пізніше в одному з інтерв'ю він сказав: «Я, як німецький солдат, входив у зруйнований бомбардуваннями Київ і таку ж зруйновану після багатьох днів оборони Одесу. У Києві бачив, як гнали євреїв до Бабиного Яру. В Одесі — як гнали одеських євреїв у гето. Я усвідомлюю свою відповідальність за злочини гітлерівського вермахту. Із усвідомлення цієї відповідальності я й пишу».

В останній рік війни, навесні 1945 року, Белль потрапив у полон до американських союзників. Деякі біографи пишуть, що він свідомо здався, щоб припинити для себе це безглуздя. Провівши кілька місяців у таборі військовополонених на території Бельгії, а згодом у Франції, Генріх повернувся у Кельн.

Перші літературні успіхи

Повернувшись із полону додому, Генріх Белль вирішив продовжити навчання і заняття літературою. Йому було що сказати своїм сучасникам, за роки війни визріло чимало сюжетів і думок, але повоєнна криза скоректувала плани на майбутнє. Через безгрошів'я він змушений був працювати теслею у батьківській майстерні, а на початку 1950-х служити в місцевому управлінні статистики.

Мрія Генріха стати письменником здійснилася значною мірою завдяки його дружині — Анні Марі Чех, із якою вони побралися ще в 1942 році під час однієї з відпусток Белля. Анна Марі вірила в талант свого чоловіка і поділяла його моральні цінності. Вона мала постійну роботу вчительки, професійно займалася перекладами з англійської мови і взяла на себе значну частину фінансового забезпечення сім'ї. Тож Генріх міг набагато більше часу присвячувати творчості.

За перші повоєнні роки Генріх Белль написав два романи, які не зацікавили видавців, а також багато «коротких оповідань». Однак його наполегливість дала результат — із 1947 року твори Белля з'являються в літературних журналах, а в 1949 році вийшла друком повість «Поїзд точно за розкладом» (початкова назва «Між Львовом і Чернівцями»), яка зробила автора відомим. Закріпили творчий успіх письменника і принесли йому широку популярність збірка оповідань «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» (1950 рік) і перший виданий роман «Де ти був, Адаме?» (1951 рік).

Генріх Белль став яскравим представником так званої літератури руїн (або ж літератури тих, хто повернувся), яку створювали молоді повоєнні автори. Він писав без прикрас і пафосу про війну, про роль нацизму в її розв'язанні, про повернення додому і про руїни на місці залишених домівок. Значна частина подій у творах Белля відбувається на території України (наприклад, головний герой повісті «Поїзд точно за розкладом» Андреас гине біля містечка Стрий на Львівщині).

Своїми творами письменник намагався не дати німцям забути біль і втрати ще недавньої бійні, щоб подібний жах більше ніколи не повторився. Адже бажання забути і замовчати минуле було в багатьох його співвітчизників — значна частина німців свого часу мала стосунок до нацистського режиму або ж виправдовувала його дії. Ці люди не визнавали своєї відповідальності за все, що сталося. Проте Генріх Белль уважав їхню поведінку лицемірством, своєрідною «грою в піжмурки» задля психологічного комфорту, тому наполягав, що світ потрібно бачити «таким, як він є».

Німеччина в 1948 році

Письменник добре пам'ятав, як легко після поразки Німеччини в Першій світовій війні Адольф Гітлер зманіпулював ображеним національним самолюбством. І Белль боявся, що його співвітчизники знову скотяться до підтримки нацистських ідей. На його думку, важливим запобіжником такого розвитку подій є прищеплення демократичних цінностей (зокрема поваги до прав і свобод кожної людини) і підтримка демократичних інституцій.

Генріх Белль був ідеалістом і вірив, що література може змінити світ, а письменник має втручатися в політику задля блага суспільства. Тож із кінця 1950-х років, крім продовження плідної творчої роботи, він починає активну публіцистичну і громадську діяльність — відгукується на актуальні політичні проблеми, бере участь в антиурядових мітингах, демонстраціях і пікетах, стає відомим правозахисником.

Правозахисна діяльність Генріха Белля

На початку 1960-х років Федеративна Республіка Німеччина переживає важку суспільну кризу. До цього часу підросло перше повоєнне покоління, яке не застало нацизму. За спогадами сина Белля, в кожній сім'ї діти розпитували батьків: «Чи були ви нацистами, чи ні?» Гострота кризи посилилася через так звані Освенцімські процеси — суди над причетними до злочинів у концтаборі Аушвіц, які почалися в Німеччині у 1963 році. Слухання були відкритими, тож молоде покоління отримало документальні свідчення нелюдяності гітлерівського режиму, а також з'ясувало, що багато колишніх нацистів перебувають на волі й досі не покарані.

Активісти-розслідувачі з молодіжних громадських організацій виявили, що лише в органах державної влади перебувало 364 тисячі колишніх нацистів. Спроби притягнути їх до відповідальності завершувалися нічим — прокуратура, поліція і суди були бездіяльними, публічні звернення залишалися без відповіді.

Ці ж проблеми хвилювали й письменника-антифашиста Генріха Белля, майстра німецької літератури, твори якого друкували в усьому світі мільйонними накладами. Його обурювало, що колишні нацисти, замість того, щоб бути засудженими, ведуть активне політичне життя. Він публічно заявляв: «Надто багато вбивць відкрито і нахабно гуляють цією країною, і ніхто не доведе, що вони вбивці. Провина, каяття, прозріння так і не стали категоріями суспільними, і тим паче — політичними».

Наприкінці 1960-х років учасники антинацистських молодіжних рухів радикалізувалися і перейшли до терористичної діяльності. Вони вирішили — якщо влада не карає злочинців, то цим займуться вони. У Німеччині почалися резонансні вбивства високопосадовців, причетних до нацистської партії. Правоохоронцям вдалося заарештувати ватажків терористичного угруповання лише в 1972 році. Ці гучні арешти призвели до вибуху публікацій в німецькій бульварній пресі — заарештованих демонізували, поливали брудом і оприлюднювали про них недостовірну інформацію.

Генріх Белль, звичайно ж, засуджував тероризм, однак вакханалія в пресі змусила його опублікувати статтю в журналі «Шпігель». У ній він зауважив, що й до терористів треба ставитися як до людей, а не як до «породжень пекла». І тоді можна буде розібратися в мотивах, які привели їх до тероризму. Крім того Белль нагадав, що кожна людина в демократичній країні має право на неупереджене слідство і справедливий суд. Будь-яка інша думка — це «відвертий фашизм».

Після цієї публікації життя Генріха Белля різко змінилося. Преса почала цькувати заслуженого митця, називаючи його «симпатиком терористів». З'являлися наклепи і відверті фейки про життя письменника, його особу у будь-який спосіб намагалися поєднати з тероризмом (наприклад, друкували фотографію Белля на тлі місця теракту з тілами жертв). Поліція встановила за ним нагляд, у будинку Белля і в оселях його дітей неодноразово проводили обшуки (шукали терористів), долучаючи значну кількість озброєних автоматами поліцейських і без висунення жодних звинувачень. На обурену вимогу письменника під час одного з обшуків пояснити правові підстави цих дій, слідчі нахабно відповіли: «За Адольфа вас просто розстріляли б».

Генріх Белль за робочим столом, 1952 рік

Отримана в грудні 1972 року Нобелівська премія за вагомий внесок у відродження німецької літератури не змінила ставлення влади і преси до письменника. За спогадами сина Белля, «1970-ті роки були жахливими для нас». Цькування продовжувалося, і лише незрозуміла смерть усіх до одного ватажків терористів у в'язниці («колективне самогубство» 1976—1977 років) змусила владу і пресу принишкнути, а безкомпромісна позиція Генріха Белля на захист прав особистості поступово здобула підтримку в німецькому суспільстві. Наприкінці 1970-х років його все частіше називають «совістю нації».

Пережите відобразилося на творчості письменника. У 1974 році виходить друком гостросоціальна повість «Втрачена честь Катаріни Блум, або Як виникає насилля і до чого воно може призвести». Книга стала бестселером і лише в Німеччині розійшлася накладом у 6 мільйонів примірників. У повісті йдеться про дівчину, яку в газеті «Цайтунг» назвали терористкою. Стаття-наклеп у жовтій пресі довела головну героїню до відчаю і стала причиною реального злочину. А в 1979 році Генріх Белль опублікував роман «Дбайлива облога», в якому порушено проблему тотального контролю за інакомислячими громадянами з боку влади і політичних сил.

Останній період життя

З 1980 року Генріх Белль важко хворіє. Причиною різкого погіршення здоров'я стали не лише задавнені хвороби, а й багаторічне цькування письменника. Однак він не здався і продовжував активну творчу, громадську і правозахисну діяльність. Варто зазначити, що правозахисна діяльність Белля розповсюджувалася не лише на Німеччину, він, користуючись своєю міжнародною популярністю, обстоював права людини по всьому світу. І, звичайно, найбільше в Радянському Союзі — тоталітарній країні, у який інакомислення жорстоко каралося тюрмами і таборами.

Генріх Белль публічно протестував проти введення радянських військ до Угорщини в 1956 році і до Чехословаччини в 1968 році, постійно звертався до радянського уряду з вимогами звільнити засуджених дисидентів, яких переслідували виключно за їхні погляди. Зокрема письменник неодноразово наполягав на звільненні поета Василя Стуса, який з 1972 року постійно перебував в ув'язненні та в таборах.

10 січня 1985 року Белль дав інтерв'ю, у якому пояснив, чому радянська влада жорстоко карає українського поета: «Його так званий злочин полягає в тому, що він пише свої поезії українською мовою, а це інтерпретують як антирадянську діяльність. Стус свідомо пише українською, і це єдине звинувачення, яке мені відоме. Навіть не звинувачення в націоналізмі, яке також легко застосовують, а виключно на основі української творчості, яку витлумачують як антирадянську діяльність».

Помер письменник 16 липня 1985 року. За своє непросте життя він жодного разу не зрадив гуманістичні ідеали, яким присвятив творчість: «Я переконаний, що людину робить людиною мова, любов і співпричетність; це вони пов'язують її саму з собою, з іншими людьми і з Богом — монолог, діалог, молитва».

Класна дошка

Прикметні риси творчості Генріха Белля

• письменник однієї теми: захист принципів гуманізму та моральне відродження Німеччини;

• реалістичне зображення дійсності та характерів героїв, історизм;

• глибокий психологізм у змалюванні образів звичайних («маленьких») людей;

• злободенність порушених проблем, соціальна проблематика;

• антивоєнний пафос, гуманістичні переконання;

• простота оповіді, прозорість головної думки твору;

• зображення беззмістовності війни, її антигуманної сутності