Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Міляновська

Бертольт Брехт (1898—1956)

Бертольта Брехта (псевдонім Ойгена Бертхольда Брехта) називають найзначнішим драматургом першої половини ХХ століття, чиї новації вплинули на розвиток театрального мистецтва в усьому світі.

Німецький письменник, режисер і теоретик драми Бертольт Брехт був старшим сином директора паперової фабрики й дочки начальника залізничної станції. Хлопчик, якого вдома називали Ойген, народився в баварському місті Аугсбург. Із дитинства він вирізнявся незалежним характером, що пізніше негативно позначилося на стосунках із батьками. Консервативні погляди старших Брехтів і бурхливий темперамент їхнього сина виявилися несумісними.

Перші творчі спроби гімназиста Ойгена Брехта припадають на 1913 рік, а вже з 1914 його вірші, оповідання і навіть театральні рецензії активно друкують у місцевій пресі. Літературні уподобання хлопця сформувалися під впливом французької поезії, зокрема бунтарських творів Артюра Рембо і німецьких поетів-експресіоністів. Водночас Брехт починає цікавитися суспільними проблемами і політикою.

Його ранні твори, за зізнанням самого митця, далекі від досконалості, були сповнені протесту як проти традиційних методів художнього зображення, так і проти обивательської моралі. Юний бунтар навіть підтримував ідею участі Німеччини у війні, яка почалася в 1914 році й пізніше отримала назву Першої світової. Однак він дуже швидко змінив свої погляди, усвідомивши катастрофічність втрат, яких зазнавали всі країни-учасниці війни.

Після закінчення гімназії Ойген у 1917 році вступив до Мюнхенського університету, де вивчав медицину, та вже в січні 1918 року юнака мобілізували в армію. Батько Брехта зробив усе можливе, щоб син проходив службу санітаром у госпіталі в рідному місті Аугсбург. Саме в госпіталі, на власні очі побачивши жахливі реалії війни — понівечені тіла молодих хлопців, його ровесників, їхні смерті, юнак остаточно утвердився в антивоєнних переконаннях.

У цей час молодий Бертольт Брехт створив свою знамениту «Баладу про мертвого солдата». У творі йдеться про солдата, якого навіть після смерті змусили відстоювати загарбницькі інтереси Німецької імперії. Балада побудована на сумному жарті: «Тепер для військової служби і мертвих викопують». Молодий поет довів цей жарт до абсурду, зобразивши жахливу картину — одного разу мерця, давно вже похованого, викопали, і медична комісія, визначивши, що він «придатний до військової служби», відправила його в бій. Із цим твором Бертольт виступав у госпіталі, де проходив службу, а потім і в політичних кабаре, акомпануючи собі на гітарі.

У 1918 році відбувся і дебют Брехта як драматурга — двадцятирічний юнак пише свою першу п'єсу «Ваал». Твір не мав жодного зв'язку із тогочасними суспільними і політичними подіями. Головний герой — поет Ваал — полум'яний бунтар, для якого не існує цивілізації, суспільства, законів, зокрема й законів мистецтва, він — абсолютно вільна людина. У цьому образі дослідники знайшли багато спільного з особистістю французького поета-бунтаря Артюра Рембо. Ваал¹ протиставляється ситим буржуа, жалюгідним міщанам-філістерам, які найбільше в житті бояться порушити суспільні норми, тож закономірно гине.

¹ Ваал — давнє близькосхідне божество, яке для мешканців Фінікії, Ханаану і Сирії було головним богом їхнього пантеону.

У своїй п'єсі молодий драматург утверджує повну свободу особистості, а суспільство зображує як соціальний хаос. Водночас персонажі твору, включно з головним героєм, зображені як узагальнені образи, наприклад, Ваал — це не конкретний поет, а «людина взагалі».

Мюнхенський період життя і творчості

Після демобілізації Бертольт повернувся до Мюнхена і до навчання. Однак тепер він присвятив себе вивченню філософії і театрального мистецтва. Паралельно продовжував писати п'єси. Юнака, який заперечував усі попередні здобутки драматичного мистецтва, цікавив не класичний парадний театр, а вуличний, із його живою мовою та яскравими характерами. Намагаючись заявити про себе як про драматурга, Брехт запропонував мюнхенському театру кілька своїх творів. Та жодна п'єса не була прийнята до постановки.

Щоб нарешті побачити на сцені свій перший твір — п'єсу «Ваал», молодий автор двічі переробляв її. Третю переробку він здійснив для книжної публікації. І хоча «Ваал» надрукували, автор був дуже незадоволений переробкою, в якій він врахував побажання видавництва. У своєму щоденнику останній варіант п'єси Бертольт визначив як «зіпсований, заакадемізований, пригладжений, причесаний, поголений і запханий в купальні рейтузи».

Утім першою п'єсою Брехта, поставленою на сцені, стала «Барабани серед ночі», написана в 1919 році. Критики відзначають, що за творчою манерою твір дуже близький до «Ваала», його герой такий самий егоцентричний і бунтівний. Головна суттєва відмінність між п'єсами — «Барабани серед ночі» ближча до реальності, дія твору пов'язана з конкретним історичним моментом, а саме з подіями німецької революції 1918 року.

Революція, що спалахнула в Німеччині в листопаді 1918 року, стала наслідком важкої ситуації на фронтах Першої світової війни і принизливої поразки німців. Бертольт Брехт з ентузіазмом сприйняв революційні події і навіть був обраний депутатом Аугсбурзької ради робітничих і солдатських депутатів та співпрацював із соціал-демократичною газетою. Проте юнак дуже швидко відійшов від активної діяльності через «відсутність політичних переконань».

Сцена Мюнхенського камерного театру, де відбулася перша постановка п'єси Бертольта Брехта «Барабани серед ночі»

П'єсу «Барабани серед ночі» поставили 1922 року в Мюнхені. Тоді ж відбулася її прем'єра в Берліні, а згодом і в інших містах. П'єса не прославила автора, вона не затримувалася в репертуарах театрів — її знімали з постановки після скандалів і протестів публіки. Однак твір схвально оцінили деякі критики: «В один вечір двадцятичотирирічний Бертольт Брехт змінив поетичне обличчя Німеччини. З Брехтом ми знайшли нове звучання, нову мелодію, нове бачення». За цю п'єсу автор отримав престижну німецьку літературну премію імені Генріха Кляйста, а в 1923 році її надрукували невеликим тиражем.

1920-ті роки виявилися складними для Німеччини, яка по закінченні «Великої війни» і революції перестала бути імперією. Країну душила важка економічна й соціальна криза, жахлива інфляція, що зводила нанівець будь-які спроби простих німців вибитися зі злиднів. Водночас величезні бариші, які отримували «ситі буржуа» на фінансових оборудках, створювали неймовірний соціальний контраст у тогочасному німецькому суспільстві.

На початку 1920-х років у Мюнхені Бертольт Брехт із неприхованою огидою спостерігав за народженням нової політичної сили на чолі з нікому не відомим тоді Адольфом Гітлером. Ватажок нацистів, спекулюючи на економічній кризі й національній гордості німців, ураженій поразкою у минулій світовій війні, закликав «справжніх патріотів» до «національної революції», до нової переможної війни, яка б стала реваншем за принизливий програш.

8 листопада 1923 року в Мюнхені нацисти здійснили збройну спробу захопити владу (так званий «пивний путч»). У своїй промові Адольф Гітлер проголосив: «Баварський уряд і уряд рейху усуваються від влади, і утворюється тимчасовий уряд».

Найпершим завданням «національної революції», яка розпочалася в Мюнхені, ватажок нацистів бачив похід на Берлін і захоплення влади в усій Німеччині. Коли ж озброєна поліція придушила путч, були виявлені нацистські «чорні списки», до яких включали людей, котрі після перемоги путчистів мали бути знищені.

Бертольт Брехт також був у цих списках, тож якби нацисти тоді перемогли, він загинув би. Причиною появи його прізвища у списках вважають участь у революції 1918 року, яку нацисти витлумачували як зраду, а також популярність його антивоєнної «Балади про мертвого солдата».

Протягом мюнхенського періоду творчості Бертольт Брехт використовував усі можливості, щоб заявити про себе в мистецькому світі. Він писав кіносценарії, намагався знімати фільми, здійснював переробки класичних п'єс для постановок, пробував себе як театральний режисер, але його роботи не мали успіху. Митець потерпав від бідності та незатребуваності, тож вирішив переїхати в Берлін, який став театральною столицею Європи та ареною несподіваних сценічних експериментів.

Берлінський період життя і творчості

У Берліні, де нуртувало мистецьке життя, Бертольт одразу потрапив у середовище однодумців, які мріяли здійснити революцію в літературі та театрі. Водночас у столиці в драматурга-новатора знайшлися і запеклі вороги, що заперечували будь-яку цінність художніх експериментів Брехта й називали його твори «п'єсами ідіота».

Щоб вижити, митець співпрацює з газетами і навіть пише рекламні тексти для відомих брендів. Пізніше він знаходить роботу в столичних театрах, для яких переробляє п'єси інших авторів, готує їх до постановки, а також інсценізує прозові твори.

Однак своїм покликанням Бертольт Брехт бачив драматургічну творчість, яка мала змінити театр. Особливість тогочасних театральних експериментів полягала в тому, що режисери намагалися поставити на сцені вже відомі п'єси, творчо переосмисливши їх. Завдяки режисерським і сценічним знахідкам вони надавали класичним творам нового звучання і пов'язували їх зі злободенними проблемами.

Брехт дійшов висновку, що потрібно йти іншим шляхом — не переробляти старе, а створювати новаторську драматургію. У 1924—1926-х роках він пише комедію «Людина є людина», що стала початком у розробці його власної концепції театрального мистецтва. Сюжет твору доволі трагічний — у п'єсі йдеться про те, як за допомогою нехитрих маніпуляцій, використовуючи ниці бажання людини, можна перетворити звичайного обивателя на солдата — жорстоку бойову машину. І хоча дія відбувається начебто в Індії, а герої начебто англійські солдати, сучасна авторові дійсність легко проривається назовні. Брехт писав, що його твір — це притча, у якій замість Індії можна впізнати Німеччину, а армійські збори можна витлумачувати як «з'їзд націонал-соціалістичної партії Німеччини». Мародерський напад англійських солдатів на індійський храм «можна замінити на вторгнення в крамничку єврея».

Крім прямої декларації політичних поглядів, Бертольт Брехт послідовно вводить у свої твори нові театральні прийоми. Наприклад, персонажі його п'єси «Людина є людина» по ходу дії час від часу зупиняються і, звертаючись до глядачів, пояснюють, що відбувається на сцені. Одна з героїнь коментує свої дії піснями (зонгами), зверненими до глядача; актори, які грали солдатів, виходили на сцену в масках і на ходулях. Духовні зміни головного героя були унаочнені — перетворившись на солдата, він також вийшов на сцену в масці та на ходулях.

Усі ці засоби Брехт використав для того, щоб уникнути емоційного співпереживання глядача і змусити його задуматися над суттю зображених у творі подій.

Зміни, введені Бертольтом Брехтом у драматичний твір, стали основою нової мистецької концепції, яку він пізніше назве «епічним театром». Свідоме руйнування в п'єсі цілісної дії відбувалося за допомогою коментарів. Їхнє завдання полягало в акцентуванні на важливих ідеях, які могли б залишитися поза увагою глядача, якби він емоційно співпереживав подіям і героям твору.

Такі коментарі мають давні джерела — у давньогрецькій трагедії хор виконував роль коментатора подій. Античний хор не лише пояснював, що сталося, а й розповідав про минуле, про майбутні наслідки зображуваних подій; міг описувати, що відбувається поза сценою, розширяючи у такий спосіб і часові, і просторові межі твору.

Так молодий драматург Брехт утверджував провідну роль розуму, а не почуттів у мистецтві. У своїй статті 1926 року він писав: «Почуття — справа особиста, воно обмежене. Розуму, навпаки, притаманна чесність і порівняно всезагальний характер». На думку Брехта, завдання театру — «не заражати глядача почуттями, а змушувати його розуміти складні ідеї».

Після 1926 року Бертольт Брехт стає достатньо відомим драматургом, його п'єси ставлять не лише в театрі, а й транслюють на радіо. Однак глядачі сприймають їх як цікаву дивину, тож широкої популярності автор не здобув. Водночас Брехт не збирається полишати свої спроби реформувати театр.

Театральний успіх Бертольта Брехта

Першою п'єсою, у якій повноцінно втілилися принципи «епічного театру», стала музична комедія «Копійчана опера» (1928 рік), де автор порушив актуальні суспільні проблеми. Використавши популярний мотив відсутності честі як у ситих буржуа, так і в кримінальних злочинців, автор пов'язав його не з конкретними особами, а із загальною несправедливістю «буржуазного» суспільного ладу.

Сцена спектаклю «Копійчана опера» (1930-ті роки)

У комедії Брехт спародіював класичну оперу, водночас використавши популярні тогочасні джазові мотиви. Тому особливе значення в «Копійчаній опері» має музика, до створення якої долучився професійний композитор (у попередніх п'єсах зонги і музичний супровід драматург писав сам).

П'єса мала гучний успіх. Цього разу публіку не бентежила незвична гра акторів та експерименти з оформленням сцени — театральна завіса виглядала як випране простирадло й висіла на шнурку, на сцені стояли дерев'яні щити з надписами, обабіч сцени були розташовані величезні полотняні екрани, на яких з допомогою проектора показували картини, а під час виконання зонга там з'являлася його назва. Сама ж сцена була максимально освітлена.

Думки критиків розділилися. Більшість із них схвально відгукнулися про «Оперу», і навіть була надрукована стаття з назвою «Брехт нарешті переміг». Однак частина критиків не сприйняла твору — особливо лютували мюнхенські газети: «Все, без винятку, все тут розтоптане, опоганене, зневажене — починаючи з Біблії та духовенства аж до поліції й загалом будь-якої влади».

Щоправда, їхня думка мало вплинула на театральні аншлаги — у Мюнхені «Копійчана опера» витримала сто вистав у вщерть заповнених залах. Уже в 1929 році п'єса вийшла за межі Німеччини, принісши авторові міжнародне визнання. Її ставили в багатьох театрах Європи, а згодом і в Нью-Йорку на Бродвеї. Чимало примірників «Копійчаної опери» також розійшлися в записах на грамофонних платівках.

Музична комедія Бертольта Брехта «Копійчана опера» стала прикладом успішного втілення його теорії «епічного театру». Поєднання в одній виставі зображень, музики, рис епічного і драматичного мистецтва виводило цей твір за межі традиційної драматургії. Однак звичним засобом донесення до публіки авторських ідей залишався сюжет. Митець уважав, що найкращим є той сюжет, який не захоплює глядача, — або дуже простий, або ж запозичений. В обох випадках він очевидний і не викликає глядацьких емоцій. Це дозволяє вникнути в суть зображеного, спостерігати, аналізувати і зробити правильні висновки. Можна зауважити, що приблизно так робив і видатний англійський драматург Вільям Шекспір, коли брав відомий сюжет і наповнював його новими ідеями. Водночас Брехт усував із творів будь-які двозначності та компромісні погляди, що були неприпустимими для нього. Адже Брехт уважав, що правда життя завжди проста, а неправда — багатозначна й абстрактна.

Успіх «Копійчаної опери» переконав Брехта у правильності обраного шляху. Його драматургічні експерименти довели, що не обов'язково пристосовуватися до смаків публіки, потрібно втілювати в життя свої творчі ідеї, і рано чи пізно публіка зрозуміє їх. Адже й класичні твори свого часу були революційними, а зараз їх сприймають як звичне і традиційне явище.

Роки еміграції

Політична ситуація в Німеччині у 1930-х роках ускладнювалася з кожним днем, позиції партії націонал-соціалістів зміцнилися настільки, що Адольфа Гітлера призначили очільником уряду країни. У зв'язку з цим антифашист Бертольт Брехт опинився у складній ситуації: у творах він відверто заявляв про свої політичні переконання, багато в чому поділяв погляди комуністів і не приховував свого негативного ставлення до нацистів. Митцеві загрожувала реальна небезпека арешту — його прізвище знову потрапило до списку «неблагонадійних» німців.

У 1933 році Брехт із дружиною і дітьми змушений був залишити батьківщину і виїхати до Праги. Так почалися роки поневірянь: родині Брехтів довелося жити в Австрії, Швейцарії, потім — у Данії, Швеції, Фінляндії. «Ми міняли країни частіше, ніж черевики», — згадував пізніше митець. Після від'їзду твори Бертольта Брехта в Німеччині було заборонено, повсюдно з репертуару театрів вилучали його п'єси, знищували книги і навіть грамофонні платівки із записами.

Брехт постійно потерпав від думки, що уряд країни, яка їх прийняла, піддасться тискові німецької влади і видасть їх на розправу, як багатьох інших антифашистів-емігрантів. Рятуючись від переслідувань, митець разом з іншими співвітчизниками переїхав до Радянського Союзу, сподіваючись, що ця країна очолить у Європі спротив фашизму. Однак творча реалізація драматурга була неможлива там, де панував так званий «соціалістичний реалізм», — художній метод, який встановлював для митців межі дозволеного та жорстко визначав у літературі пріоритетними ідеологію і пропаганду. Тому вже за місяць Бертольт Брехт залишив країну.

У 1930-х роках багато німців, які емігрували до Радянського Союзу (зокрема й знайомі Брехта), стали жертвами репресій. Їх заслали в концтабори або розстріляли. Отримуючи ці жахливі звістки, митець мучився сумнівами: з одного боку, він вірив в ідею побудови нового і справедливого суспільства, яку, на його думку, реалізовували в Радянському Союзі. Але водночас не вірив у винуватість багатьох засуджених, зокрема свого друга і першого перекладача його творів на російську мову.

В еміграції драматург продовжував працювати, і головним творчим досягненням цього періоду стали дві його п'єси — «Життя Галілея» (перша редакція, 1939 рік) і «Матінка Кураж та її діти» (1939 рік).

У цей час в Європі розпочалася Друга світова війна, і Брехт, який оселився із сім'єю в Данії, спостерігав, як уряд цієї країни, що симпатизував нацистам, видає гітлерівцям німців-емігрантів, яких на батьківщині безсумнівно знищать.

Рятуючись від нацизму, що поглинав країну за країною, Бертольт Брехт намагався отримати американську візу та виїхати до США. Однак через його політичні погляди і прихильність до комуністичних ідей процес затягнувся. Лише в червні 1941 року Брехт прибув у Лос-Анджелес і оселився в Голлівуді.

На жаль, творчість німецького драматурга-емігранта не була широко відома американцям, тому організувати постановку своїх п'єс Бертольту Брехту не вдавалося. Щоб прожити, йому довелося розробляти сюжети для кіносценаріїв. Лише у 1947 році в невеликому театрі Лос-Анджелеса відбулася прем'єра п'єси «Життя Галілея», другу редакцію якої він спеціально підготував для американського глядача.

Повернення на батьківщину

У Європу Бертольт Брехт приїхав у 1947 році, і «посприяла» цьому комісія Сенату з розслідування антиамериканської діяльності, яка зацікавилася політичними поглядами драматурга. Країна, у якій зупинився митець, повернувшись до Європи, була Швейцарія, однак уже 1948 року він переїжджає до Німеччини. Його вибором став Східний Берлін, який після закінчення Другої світової війни перебував під радянською окупацією. Туди ж з'їхалися актори-емігранти, з якими восени 1948 року митець створив «Берлінський ансамбль» — театр, що швидко став всесвітньо відомим саме завдяки постановкам Бертольта Брехта.

Драматург після тривалої паузи нарешті знову зміг повернутися до активного втілення своєї теорії «епічного театру». Першою прем'єрою нового театру стала п'єса «Матінка Кураж та її діти» (січень 1949 року).

Бертольт Брехт під час репетицій вистави «Матінка Кураж та її діти» (світлина 1949 року)

У жовтні 1949 року німецькі території, окуповані радянськими військами, перетворилася на Німецьку Демократичну Республіку, що була створена СРСР і перебувала під його впливом. Театру «Берлінський ансамбль» і його керівникові доводилося постійно витримувати неймовірний тиск партійних чиновників-комуністів, які постійно ставили трупу в ситуацію неприйнятних для Брехта «галілеївських» компромісів.

14 серпня 1956 року Бертольт Брехт помер від інфаркту у віці 58 років.