Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Міляновська

РОМАН МИХАЙЛА БУЛГАКОВА «МАЙСТЕР І МАРГАРИТА»

Роман «Майстер і Маргарита» — останній твір Михайла Булгакова. Через хворобу і ранню смерть автор не встиг його остаточно доопрацювати, але навіть у такому вигляді роман став видатним літературним явищем. Як і передбачав Булгаков, навіть після його смерті твір довго не дозволяли друкувати. Перше видання (скорочене і цензуроване) вийшло частинами в журналі «Москва» аж узимку 1966—1967 років. Повний текст роману вперше був надрукований у 1967 році в Парижі.

Дослідники вважають, що письменник почав працювати над романом у 1928—1929 роках. Результатом дванадцятирічної наполегливої роботи Булгакова стали сім редакцій твору, до яких він дібрав щонайменше десять варіантів назви. Остання редакція, розпочата у 1937 році, отримала назву «Майстер і Маргарита». Над нею митець працював до самої смерті.

Михайло Булгаков ніколи не писав поверхові розважальні твори, він завжди гостро відгукувався на найактуальніші проблеми свого часу. Тому дуже важливо розуміти, на який період в історії Радянського Союзу припали роки створення (1928—1940) його останнього роману.

У 1928 році керівництво Радянського Союзу на чолі з Йосипом Сталіним ухвалило рішення згорнути неп, скасувати приватну власність і ринкові відносини.

Ліквідація приватних підприємців і селян-землевласників призвела до швидкого зникнення товарів із крамниць (насамперед продуктів) і тотального зубожіння населення (карткову систему ввели вже в 1929 році).

Правами і добробутом громадян влада відверто нехтувала, а проти незгодних із владою розгорнулися масштабні репресії, зокрема й жахливий Голодомор, який мав розв'язати проблему бунтівного українського селянства.

Будь-який, навіть найменший, вияв інакомислення витлумачувався як державна зрада, тероризм й антирадянська діяльність. Люди боялися висловлювати власні думки через страх потрапити за ґрати. Найгіршим було те, що головним своїм завданням репресивні органи бачили не встановлення якось нового правопорядку, а глобальне залякування населення, щоб ніхто не посмів навіть подумати щось проти радянської влади і партії. Багатьох репресували буквально ні за що¹. Кількість репресованих сягала десятків мільйонів (!) людей.

¹ Із цього приводу був поширений анекдот: «Прибуває засуджений на десять років у в'язницю, й інші в'язні його розпитують: “За що тобі дали десять років?” Той відповідає: “Ні за що”. “Е, ні! — кажуть йому у відповідь. — Ні за що дають лише п'ять”».

Радянські громадяни жили в атмосфері панічного страху, вони боялися лягати спати (заарештовували найчастіше саме вночі), у багатьох була приготована валіза з речами першої необхідності на випадок раптового арешту.

Розквітали доноси, коли в правоохоронні органи з корисливих міркувань здавали своїх безвинних знайомих і навіть родичів. Ця жахлива вакханалія відбувалася на тлі офіційних гасел про побудову найсправедливішого у світі суспільства, якого ще не знала людська історія.

Усе, що відбувалося в країні після 1929 року, з погляду здорового глузду не мало жодного логічного пояснення і скидалося на страшну фантасмагорію. Тож тогочасне радянське суспільство було заляканим, дезорієнтованим і перебувало в стані глибокого шоку, який поглиблювався тим, що моральні авторитети, насамперед церква, були практично повністю знищені¹.

¹ Із майже 80 тисяч дореволюційних церковних парафій на момент смерті М . Булгакова в Радянському Союзі залишилося лише 400. Церква пережила жахливі утиски — за різними джерелами, за віру було розстріляно від 350 тисяч до мільйона священиків і парафіян.

Роман «Майстер і Маргарита» став спробою осмислити ірраціональне й алогічне буття радянської дійсності кінця 1920—1930-х років. Письменник обрав суто модерністське рішення для пояснення того, що відбувалося в країні — на його думку, Радянський Союз потрапив під владу диявола. Адже під опікою Бога не могли відбутися гоніння на церкву, відмова від віри (атеїзм був важливою складовою більшовицької ідеології), широкомасштабні репресії, агресивна пропаганда, напівістеричне існування дезорієнтованих людей. За цим, поза сумнівом, стояла інша сила.

Не менш важливим модерністським рішенням став вибір Михайлом Булгаковим художньої форми для свого роману. «Майстер і Маргарита» має всі зовнішні ознаки розважальної літератури — легкий стиль оповіді, захопливий сюжет, герої з надприродними здібностями тощо. Однак змістовно — це філософський, містичний і гостро-сатиричний твір, який вимагає вдумливого і проникливого читання.

Культурні та літературні джерела твору

Визначальні події роману «Майстер і Маргарита» пов'язані з візитом диявола (під іменем професора Воланда) в Москву. Воланд зі своїм почтом має намір дати в столиці більшовицької імперії свій щорічний бал темних сил. Прибуття могутнього потойбічного володаря дало змогу головній героїні твору Маргариті звернутися до нього з проханням допомогти її коханому — майстру, який зник після раптового арешту. За цю допомогу вона готова стати королевою балу поруч із Воландом.

Після фантасмагоричного балу в столиці Радянського Союзу диявол виконує свою обіцянку — повертає Маргариті її коханого. Майстер, якого заарештували за написаний ним «роман про Понтія Пілата», спочатку сумнівається в тому, чи безпечно приймати допомогу від нечистої сили. Однак невдовзі митець усвідомлює, що це єдиний вихід із ситуацій, у якій він опинився разом із Маргаритою.

Робота над романом із такими містичною (поява диявола) та історичною («роман про Понтія Пілата») складовими вимагала від Михайла Булгакова звернення до багатьох культурних і літературних джерел.

Найочевидніше джерело роману «Майстер і Маргарита» — філософська трагедія Йоганна Вольфганга Ґете «Фауст». Булгаков любив цей видатний твір і захоплювався однойменною оперою, на які в романі є безпосередні посилання. Три головні герої «Майстра і Маргарити» прямо пов'язані з «Фаустом». Ім'я романної Маргарити таке ж саме, як і в героїні твору Ґете, а Мефістофель в одній із частин трагедії («Вальпуржина ніч»), протискаючись крізь натовп нечисті, називає себе Фоландом (німецькою Voland): «Дорогу Фоланду! Гей, люба чернь, роздайсь!» Так само майстер — коханий Маргарити — у ранніх редакціях роману фігурує як Фауст. Також прикметно, що епіграфом до роману слугує цитата з трагедії Й. В. Ґете «Фауст».

Однак навіть та частина роману, що зображує зіткнення звичайних людей із представниками потойбіччя, має значно ширші джерела, ніж трагедія Ґете. Михайло Булгаков уважно вивчав дослідження, аналізував образи нечистої сили як у релігійній, так і у світській літературі. Під час створення роману письменник звертався і до міфології різних народів — у творі діють відьми, демони, вампіри, русалки.

Ще одним джерелом роману став Новий Заповіт, події якого лягли в основу «роману про Понтія Пілата». Крім того, Михайло Булгаков опирався на історичну літературу, присвячену подіям 30-х років нашої ери в Іудеї, окупованій Римською імперією. Письменник намагався максимально точно відтворити тогочасні реалії та колорит: опис місцевості, особливості іудейського та римського судочинства, структуру римських збройних сил, одяг людей тощо.

Воланд (ілюстрація українського художника Івана Кулика)

У романі «Майстер і Маргарита» Булгаков продовжив літературні традиції, започатковані його попередниками, зокрема Ернстом Теодором Гофманом, Миколою Гоголем та Федором Достоєвським.

• 1. Які фантастичні образи змальовуються в повісті-казці Е. Т. А. Гофмана «Малюк Цахес»? Як зображено протистояння сірого бюргерського середовища і митців?
• 2. У чому полягає допомога надприродних сил Цахесу і Бальтазару? Чи відновили чародії рівновагу у світі людей?
• 3. Як у повістях М. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» відбувається взаємодія звичайних людей і потойбічних сил?
• 4. Як художник і коваль Вакула з повісті «Ніч перед Різдвом» виконав забаганку Оксани?

Письменник звернувся до багатьох історичних і літературних джерел. Усі вони були ним творчо переосмислені, відтак художній світ роману відбувся як оригінальний і неповторний.

Художній світ роману «Майстер і Маргарита»

Художній світ роману «Майстер і Маргарита» неоднорідний і поділяється на три частини — світ реальний (світ радянської дійсності), світ біблійний (світ єршалаїмських розділів), світ вічності (світ космічний, потойбічний).

Світ реальний (Радянський Союз, Москва кінця 1920-х — 1930-х років)	Майстер, Маргарита та інші (праведні і неправедні) мешканці Москви
Світ біблійний (світ єршалаїмських розділів)	Іудейська Пасха, Єршалаїм Понтій Пілат, Ієшуа
Світ вічності (світ космічний, потойбічний)	Ієшуа — Воланд; Азазелло, Бегемот, Коров'єв та інші

Реальний світ представлений у романі як узагальнення радянської дійсності кінця 1920-х — 1930-х років. Попри легкий фейлетонний стиль опису реального світу, у творі простежуються прикмети тоталітарної й нетерпимої до інакомислення держави.

Таємні служби, доноси, арешти, зникнення людей, шпигуноманія, страх сказати зайве, недовіра до іноземців, примусове вилучення в населення цінностей (золота, валюти тощо) — усе це стало тлом для розвитку подій. Автор зумів передати атмосферу безнадії, через яку людей уже не дивує навіть сам факт арешту. Для прикладу, Маргарита, коли до неї приходить посланець Воланда, вирішує, що він є представником правоохоронних органів і прийшов її заарештувати. Причому зрозуміло — вона ні в чому не винна, однак жінка чудово знає про безпідставні арешти.

Письменник яскраво описує привілейований доступ до благ обраних, зокрема представників письменницьких організацій, які виконують ідеологічні замовлення більшовицької влади. Найвідданіші з них живуть не в комуналках чи підвальчиках, а в апартаментах і мають доступ до елітного відпочинку, ресторанів та крамниць зі спеціальною для них ціною¹. За це вони готові розтоптати будь-які паростки живої думки (саме так зацькували майстра за його роман).

¹ Зарплата пересічного громадянина в тогочасному Радянському Союзі становила 80 рублів. Дефіцитні товари не за картками можна було придбати в крамницях Торгсину (українською Торгзін — торгівля з іноземцями). Однак у цих магазинах до розрахунку брали лише так звані торгсинівські рублі, які можна було купити на “чорному ринку” за 35-40 звичайних рублів або ж обміняти на долари чи коштовності. За один долар давали 2 торгсинівські рублі.

У реальному світі радянської дійсності, зображеної в романі, Бога як чинника, що впливає на людей, немає. Відсутні в романі й представники церкви, для яких існування Бога безсумнівне. Навіть «гадка» про можливість церковної панахиди за померлим розглядається героями твору як «вочевидь нісенітна».

Світ біблійний (єршалаїмські розділи) у романі перегукується з Євангеліями, але не тотожний їм. За своїми характерними рисами він значно ближчий до реального світу московської дійсності і виступає своєрідною моделлю тоталітарного суспільства. Багато речей, які з цензурних міркувань Булгаков не міг написати в інших частинах твору, прозвучали в єршалаїмських розділах.

Суспільство тут тотально контрольоване таємною службою і наскрізь пронизане її агентами. Арешти, страти і доноси в цьому суспільстві — звична справа. Іуда геть не переймається своїм доносом на Ієшуа Га-Ноцрі (Ісус Назаретянин на івриті). Однак донощик не лише Іуда — навіть іудейський первосвященик Каїфа постійно шле доноси римському імператорові Тиверію на прокуратора Понтія Пілата.

У біблійному світі роману впадають у вічі наявність єдиної державної ідеології («Хай живе кесар!») та культ вождя («На світі не було, немає і ніколи не буде величнішої й прекраснішої для людей влади над владу імператора Тіверія»), про що Булгаков змовчав у московських розділах. Водночас точно передано страх вийти за межі ідеологічно правильної поведінки. Прокуратор Понтій Пілат, римський аристократ і правитель Іудеї, змушений голосно славити імператора Тиверія, щоб підлеглі не запідозрили його у співчутті поглядам бідного проповідника Ієшуа!

На прикладі римського прокуратора письменник проаналізував психологічний портрет громадянина, який живе в тоталітарній державі і пристосовується до її умов. Перед читачем постає людина, яка ще до проповіді Ієшуа знає про істину і справедливість, але не керується ними в житті, адже панічно боїться імператора Тиверія і не бажає «занапастити свою кар'єру». Навіть визнавши правоту проповідника, Пілат все одно відправляє його на смерть, піклуючись, насамперед, про власну безпеку: «Чи тобі здається, що я ладен стати на твоє місце?»

Окреме питання: хто ж такий Ієшуа Га-Ноцрі і чи має він стосунок до Ісуса Христа, як стверджує Воланд¹? Михайло Булгаков розмежовує ці дві постаті: проповідь Ієшуа не має релігійного складника, це морально-етичне вчення; він не називає себе сином Божим, не провіщає свого воскресіння, в нього немає апостолів і послідовників (крім Левія Матвія) тощо. Письменник послідовно уникає мотивів хреста і розп'яття — Га-Ноцрі спіткала «смерть на стовпі».

¹ «Ісус таки існував», — сказав Воланд і на підтвердження своїх слів розповів історію Ієшуа.

Світ вічності (космічний, потойбічний) постає лише наприкінці роману, але його представники з'являються й на інших сторінках твору. Насамперед, ідеться про Воланда та його почет. Воланд — диявол, «дух зла» і не приховує цього. Однак зло, яке він уособлює, дуже впорядковане («кожна управа має пильнувати своїх справ»), логічне, зрозуміле (як тінь від світла) і по-своєму справедливе. Воно здатне оцінити істинний талант (наприклад, почет Воланда щиро захоплюється творчістю Федора Достоєвського) і справжнє кохання (тому Воланд допомагає Маргариті і рятує майстра).

Світ вічності — царина не лише диявола, важливе місце в ньому посідають світлі сили. Несподіванка лише в тому, що їх утілюють Ієшуа і Левій Матвій, які в єршалаїмських розділах змальовані як звичайні люди.

Ця суперечність змушує переосмислити «роман про Пілата», написаний майстром, як грандіозну містифікацію диявола. Ще під час написання твору майстер відчував, що в прямому сенсі «вгадує» минуле, містично «бачить» його. Однак створена ним версія євангельських подій повністю збігається з версією Воланда (перший розділ роману розповідає саме він). Відтак події, «вгадані» майстром у його творі, перетворюються на оману диявола, якому подобається (і він про це говорить), щоб люди не вірили в існування Бога. Найцікавіше, що історія, навіяна Воландом, повністю вкладається в атеїстичне тлумачення Євангелій: так, у ті часи справді міг жити проповідник нового морально-етичного вчення, якого стратили. Але він, звісно, не Бог, не син Божий і не воскресав. Усе це пізніше вигадали люди.

Ієшуа та Пілат (ілюстрація українського художника Івана Кулика)

Однак наявність Ієшуа в світі вічності спростовує версію Воланда (до речі, християнська традиція вважає диявола «батьком брехні»). Воскресіння сина Божого мало відбутися, бо як інакше він опинився на чолі «світла» і вирішує долю майстра. Якщо Ієшуа не воскреслий Бог, то чому Воланд із почтом у суботу перед Пасхою (Святом Воскресіння) ще до сутінок спішно покидають реальний світ¹?

¹ Згідно з християнськими віруваннями ввечері в суботу перед Великодньою неділею вся нечиста сила має покинути землю. Як зазначають дослідники, Воланд із почтом прибув до Москви у середу страсного тижня і пробув у реальному світі три доби — до сутінок у суботу. Деякі з них навіть називають точні дати візиту — з 1 до 4 травня 1929 року, окремо зазначаючи, що ніч на 1 травня також називають Вальпуржиною ніччю.

Фантастична «дияволіада» в романі

Фантастична «дияволіада» в романі постає як наслідок зіткнення вічності (точніше, її Воландової частини) і реального світу радянської дійсності. Відбувається несподіване і феєричне поєднання містики та сатири.

Найбільше у фантастичній «дияволіаді» вражає поведінка Воланда і його почту — замість очікувано творити зло (адже диявол, безумовно, найбільше з усього можливого зла) вони карають некомпетентних чиновників, хабарників, шахраїв, брехунів, донощиків тощо. Відразу згадується епіграф до роману «Майстер і Маргарита», у якому Мефістофель характеризує себе як «тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого».

Варто відзначити, що теорія поборення малого зла злом великим була в 1930-ті роки дуже актуальною, адже репресії дійшли й до прихильників більшовицьких ідей. Більшість кривдників (і літературних критиків, і чиновників) Михайла Булгакова, які цькували його в 1920-х роках, були репресовані! Письменник уважав цих людей некомпетентними пристосуванцями, які нічого не тямили в літературі та використовували ідеологію як засіб робити кар'єру й нищити талановитих людей.

Водночас Булгаков ставився до керівників Радянського Союзу, зокрема до Йосипа Сталіна, як до безумовного зла, але зла ідейного, щирого і вартого поваги. Він уважав, що вони послідовні у своїх поглядах, передбачувані й діють у межах певних правил. Особисте звернення до уряду, яке звільнило його від цькування і можливих репресій, тлумачилося письменником як підтвердження цієї думки.

Тож у фантастичній «дияволіаді» автор демонструє — коли країна перебуває під владою диявола, то марно й наївно очікувати в ній боротьби добра і зла. Надія лише на те, що велике зло поборюватиме менше. І як би не хотілося приписати йому позитивні риси, добром від цього воно не стане. Характерно, що Воланд у романі не ставить під сумнів устрій Радянського Союзу, а в одному з варіантів фіналу твору прямо висловлює свою підтримку Сталіну («він правильно робить свою справу»).

Особливості композиції та оповідної структури роману

«Майстер і Маргарита» за своєю композиційною структурою — роман-лабіринт, який складається з багатьох сюжетних ліній. Ці лінії достатньо автономні, за своїм змістовим наповненням і стилістичним оформленням вони суттєво різняться.

Головна композиційна особливість твору — наявність у ньому історії про Понтія Пілата, яка, своєю чергою, також є романом, який написав майстер — один із героїв роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». Цей прийом створює складну композиційну структуру «роману в романі».

Московські події у творі реалізуються у двох основних сюжетних лініях. Одна з них присвячена фантастичній «дияволіаді» (прибуттю Воланда в Москву і його зіткненню зі світом радянської дійсності), друга — історії життя і кохання головних героїв твору майстра і Маргарити. Композиційно ці лінії тісно переплетені: майстер «скомпонував» роман про Пілата — Воланд був свідком тих подій; Маргарита кохає майстра і допомагає йому створювати роман — Воланд обирає Маргариту королевою балу і на її прохання рятує майстра; Воланд доводить до божевільні поета Івана Бездомного — поет стає учнем майстра.

Важливою композиційною особливістю роману є суголосність історії про Понтія Пілата («єршалаїмських» розділів) з подіями, що відбуваються в більшовицькій Москві 1929 року (насправді у творі автор узагальнено зобразив радянську дійсність кінця 1920-х і до кінця 1930-х років). Крім прямих збігів (Страсний тиждень, страшна гроза п'ятничного вечора після смерті Ієшуа в Єршалаїмі і в Москві), обидві лінії роману об'єднані багатьма спільними мотивами, зокрема, мотивом всеосяжності і позачасовості моральних законів, мотивом пригнічення особистості в тоталітарному суспільстві, мотивом відкриття істини та спроб донести її до людей, мотивом зради тощо.

Окремий композиційний прийом, що пов'язує «єршалаїмську» і «московську» частини роману, — це реалізація одного й того самого морального типажу людей у кожній із них. Такими «двійниками», наприклад, виступають Ієшуа і майстер (їм обом відкрилася істина, яку вони хотіли донести до людей), Левій Матвій (учень Ієшуа) й Іван Бездомний (учень майстра), Іуда (втерся в довіру до Ієшуа і написав на нього донос) і Алоїзій Могарич (учинив так самісінько з майстром).

Майстер і Маргарита (ілюстрація українського художника Івана Кулика)

Усі три основні сюжетні лінії — історія Пілата, фантастична «дияволіада» й історія майстра і Маргарити — сходяться наприкінці роману і надають йому композиційної завершеності. Точкою, у якій зійшлися долі всіх героїв, став світ вічності, де своє воздаяння отримали не лише майстер і Маргарита, а й римський прокуратор Іудеї Понтій Пілат.

У романі «Майстер і Маргарита» є три типи оповіді. «Єршалаїмські розділи» написані об'єктивно-реалістичним стилем історичної хроніки. Оповідь фантастичної «дияволіади», де автор карикатурно зображує мешканців Москви та їхні дріб'язкові бажання, — сатирично-фантасмагорична і за стилем нагадує фейлетон. У цій частині присутній образ автора (як і в історії майстра та Маргарити), який спілкується з читачем, пліткує, зловтішається з процесу «перевиховання» москвичів.

Історія Майстра і Маргарити, навпаки, написана лірично-сповідально, подекуди майже романтично (любов вразила, як «блискавка», як «фінський ніж», звела їх «сама доля» і «створені вони одне для одного навіки»). Автор симпатизує героям: «За мною, читачу! Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання?»

Морально-філософський зміст єршалаїмських розділів твору

Головний герой єршалаїмських розділів — прокуратор Понтій Пілат, його історія значно обсяжніша за два короткі епізоди з Ієшуа Га-Ноцрі, однак морально-філософський зміст цих розділів пов'язаний із мандрівним проповідником.

Проповідь Ієшуа — це спроба знайти відповідь, як вижити в жорстокому тоталітарному суспільстві, де втрачена довіра між людьми, а суспільні взаємини побудовані на залякуванні. На думку Ієшуа, потрібно не втрачати віру в людей, тому що «лихих людей немає на світі». До кожного можна достукатися і знайти добро в його душі, звідси постійне звертання (навіть до убивць) «чоловіче добрий».

За спогадами сучасників, Михайло Булгаков уважав головним в образі Ієшуа його «безкомпромісне розуміння, що боягузтво є найбільшим пороком». Саме страх перед можливим насиллям робить людей лихими і змушує до вчинків, які суперечать ідеалам «істини і справедливості». Повністю подолав свій страх і став справді «доброю людиною» лише Ієшуа. Понтій Пілат пошкодував, що не переступив через свій страх, тож провів у каятті майже дві тисячі років. Майстер змирився зі своїм страхом, тому не потрапив у «світло», а отримав лише «супокій».

Те, що Понтій Пілат виявився здатним на муки совісті та розкаяння, виглядає в романі прикладом торжества добра і справедливості. Доля Пілата несе в собі великий позитивний заряд для громадян тоталітарного суспільства — подолання страху і щире каяття рано чи пізно очищає душу і дає прощення.

Класна дошка

Філософська проблематика роману «Майстер і Маргарита»

• проблема добра і зла;

• проблема свободи волі людини;

• проблема морального вибору людини;

• проблема справедливості і милосердя;

• проблема стосунків влади і людини, влади і митця;

• проблема невідворотності покарання

Трагізм долі митця. Проблеми кохання і творчості

Трагізм долі митця глибоко розкритий на прикладі долі майстра — одного з головних героїв роману «Майстер і Маргарита». Образ майстра в багатьох моментах дуже схожий на самого Михайла Булгакова, починаючи від ставлення до творчого процесу, небажання писати ідеологічно заангажовані твори і закінчуючи такими важливими біографічними подробицями з життя письменника, як заборона на публікацію його творів і шалені нападки літературних критиків.

Саме майстрові належать проникливі слова, що є ключами для розуміння роману: «Певно, коли люди до краю зневажені, як ми з тобою, вони шукають рятунку від потойбічної сили! Ну, що ж, згоден шукати там».

Майстер відрізняється від усіх згаданих у романі письменників, він єдиний не зраджує своєму натхненню, незважаючи на політичну ситуацію та ідеологічні потреби влади. Герой рішуче заперечує, коли його називають письменником, він — майстер, тобто Справжній Митець. Роман про Понтія Пілата герой не писав, а «творив», «компонував», «вгадував».

Роки натхненної праці над романом припали на найкращий період в житті майстра, це був час його великого кохання до Маргарити, його «таємної дружини», захопленої творчістю героя (роман її «поглинув», «у цьому романі — її життя»). Однак усе змінилося, коли майстер вирішив опублікувати твір. І ось тут героєві довелося мати справу з людьми «зі скошеними до носа від безнастанної брехні очима» — письменниками і літературними критиками, які не служать мистецтву, а обслуговують ідеологічні потреби тоталітарного режиму. Його почали цькувати в пресі.

Майстер готовий був здатися, але його кохана, впевнена у таланті свого обранця, спонукала до нерівної боротьби, що лише посилило запал критиків. Тоді майстер відчув страх і спалив роман. Передчуття його не підвели — того ж вечора героя заарештували за доносом, що він зберігає у себе нелегальну літературу. Спалення рукопису фактично врятувало автора від серйозних проблем, після арешту він провів у в'язниці лише три місяці. Але й цього виявилося достатньо: «В очах його зринали й тріпотіли страх і шал».

Доля митця, який не готовий обслуговувати потреби влади, в тоталітарному суспільстві трагічна, сповнена смертельних небезпек. Його чекають не лише заборона на друк, цькування, а й допити, арешти, в'язниця і смерть. Цей шлях пройшло чимало знайомих Михайлові Булгакову митців (наприклад, поет Осип Мандельштам і режисер Всеволод Мейєрхольд).

Для сатиричного зображення автор використовує іронію (до прикладу, завжди підкреслено іронічним є спілкування Воланда та його почту з мешканцями Москви), пародію (грандіозною пародією на літературне і театральне життя виступають у романі представники письменницьких організацій, їхні збори, побутове життя, розподіл матеріальних благ) і сарказм (наприклад, єдине в романі позитивне зображення державної установи стосується психіатричної лікарні; саркастичним є твердження, що письменник — це людина з членським квитком письменницької організації). Розділи, присвячені долі майстра, постають як глобальний трагічний гротеск — допомогти справжньому митцеві в тоталітарній країні може лише диявол.

Майстра чекала інша доля — страх довів його до психіатричної лікарні і зруйнував майбутнє митця, залишивши тільки кохання до Маргарити: «У мене більше немає жодних прозирань, ані натхнення також, ніщо мене довкола не обходить, окрім неї, мене зламали, мені тоскно...» Його переслідувало божевільне бажання викреслити роман зі свого життя, так ніби й не було, і повернути «золоту пору», коли він жив «в підвалі невеликого будиночка в садку». Водночас герой готовий зректися не лише роману, а й Маргарити, щоб не зламати їй життя.

Відданість майстра коханій зустріла не меншу відданість Маргарити, для якої життя без коханого — «порожнеча». Відчайдушна жінка пішла на угоду з Воландом, щоб урятувати свого обранця. Але правда життя полягала в тому, що справжній митець, навіть зрадивши своєму призначенню, не міг вижити в тоталітарному суспільстві, тому порятунок чекав на майстра лише у світі вічності.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Предметні компетентності

• 1. Розкажіть, як життя видатного письменника Михайла Булгакова пов'язано з Києвом, про який він писав: «Немає красивішого міста у світі, ніж Київ».
• 2. Як історичні події першої половини ХХ століття позначилися на долі Михайла Булгакова?
• 3. Яких утисків довелося зазнати відомому письменникові від радянської влади?
• 4. Що вам відомо про історію створення роману «Майстер і Маргарита»?
• 5. Проаналізуйте особливості композиції твору М. Булгакова «Майстер і Маргарита».
• 6. Розкажіть про головних дійових осіб та особливості «єршалаїмської» частини твору.
• 7. Визначте сюжетні лінії, що містяться в «московській» частині роману.
• 8. Як Михайло Булгаков показав у романі моральну деградацію суспільства?
• 9. Як у романі поєднуються реальне і фантастичне, буденність і містика?
• 10. Схарактеризуйте образу майстра. Як у долі головного героя роману відобразилися події з життя самого автора твору?
• 11. Які моральні проблеми порушує письменник у романі? Чому питання свободи творчості було актуальним у Радянському Союзі?
• 12. Як ви розумієте вислів «Рукописи не горять»? Розкрийте його алегоричний зміст.
• 13. Визначте ідею роману М. Булгакова. Поясніть, чому роман «Майстер і Маргарита» називають сатирико-філософським.

Соціальна та громадянська компетентності

• 1. У чому, на вашу думку, справжнє призначення митця?
• 2. Якою стає роль митця у тоталітарному суспільстві? Чи погоджуєтеся ви з думкою про необхідність ідеологічного складника у творчості?
• 3. Поміркуйте, чи існують у романі М. Булгакова для мешканців Москви кінця 1920-х — 1930-х років поняття культури, духовності, вічних цінностей.
• 4. Спробуйте уявити, як контрастували описані у романі М. Булгакова міщани з ідеологічним зображенням особливої формації радянських людей (вірних ленінців, свідомих будівників світлого майбутнього, відданих синів Сталіна і т. д.)?
• 5. Чому державна система і міщанське суспільство намагаються диктувати митцям свої смаки і переконання? А чи не стаємо ми такими самими диктаторами, коли, не розуміючи самовираження митця, відмовляємося сприймати його твори, заперечуємо можливість їх існування?

Обізнаність та самовираження у сфері культури

Знайдіть в інтернеті й послухайте «Тему Воланда» (Katiapaint Гимн Воланда), написану білоруським композитором Ігорем Корнелюком до телесеріалу режисера Володимира Бортка «Майстер і Маргарита» (Росія, 2005 рік).

Який настрій навіює вам ця музична тема? У чому, на вашу думку, її суголосність із романом Михайла Булгакова?

Зверніть увагу на текст музичного твору:

Sator arepo tenet opera rotas.

Sator arepo tenet opera rotas.

Igne natura renovatur integra.

Igne natura renovatur integra.

INRI, INRI, Abracadabra, INRI, INRI.

INRI, INRI, INRI, INRI, Abracadabra.

INRI, INRI, Abracadabra, INRI, INRI.

Перший рядок віршованого тексту є паліндромом (словом, словосполученням або реченням, яке однаково читається зліва направо і справа наліво). Його походження пов'язують із раннім християнством і вважають формулою захисту від злих сил. Зміст цього латинського вислову достеменно невідомий і приблизно перекладається так: «Сіяч Арепо керує плугом», або «Уся робота великого сіяча в його руках».

Наступний вислів («Igne natura renovatur integra») перекладається як «Вогнем природа оновлюється вся». З'ясуйте, що означає буквосполучення «INRI».

Мистецька галерея

Оригінальні акварельні ілюстрації до роману «Майстер і Маргарита» створив художник Геннадій Калиновський (1929—2006). Г. Калиновський — відомий ілюстратор, який працював над оформленням багатьох класичних творів, зокрема видань «Аліси в Країні Див» Льюїса Керролла та «Мандрів Гуллівера» Джонатана Свіфта.