Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Міляновська

Михайло Булгаков (1891—1940)

Видатний російський письменник, драматург і театральний режисер Михайло Опанасович Булгаков народився 15 березня 1891 року в Києві, який тоді входив до складу Російської імперії.

Батько і мати письменника походили з родин священиків. Опанас Булгаков викладав у Київській духовній академії, а Варвара Булгакова до заміжжя навчала в молодших класах жіночої гімназії. Після одруження свій педагогічний хист вона доклала до виховання сімох дітей, серед яких майбутній письменник був первістком.

Хлопець мав чудову пам'ять, ріс розумним і допитливим. Сестра письменника згадувала, що він самостійно навчився читати і зразу ж узявся за батькову бібліотеку. Причому книжки читав «дорослі» — твори французького романтика Віктора Гюґо, американського романіста Фенімора Купера, російських письменників Олександра Пушкіна, Льва Толстого. Особливо захоплювався творами Миколи Гоголя, який залишився його улюбленим письменником на все життя.

У 1901 році Михайло вступив до престижної Першої київської гімназії. Його успіхи в навчанні виявилися помірними, жвавий і схильний до кепкування хлопець був активним учасником усіх гімназійних бійок, скандалів і розіграшів. Вичерпну характеристику гімназистові Булгакову дав шкільний інспектор: «Їдке маєте око і прикрий язик. Прямо рветеся на скандал, хоча і виросли в поважному сімействі».

Хресний батько Булгакова Микола Іванович Петров, професор Київської духовної академії, як і батьки Михайла, був етнічним росіянином і приїхав в Україну з Костромської губернії. Однак увійшов в історію як дослідник української літератури, археолог, літературознавець та мистецтвознавець.

У 1884 році з дозволу ради духовної академії і в її друкарні він видав працю «Нариси історії української літератури XIX століття», де з повагою і визнанням видатного таланту проаналізував творчість Тараса Шевченка (центральна стаття книги), Марко Вовчок та інших українських письменників.

Вихід книги М. Петрова призвів до грандіозного скандалу й указу Святійшого Синоду Російської православної церкви, який заборонив усім духовним академіям царської Росії видавати ще щось, крім богословської літератури.

Гімназійний період Михайлового навчання припав на роки революції 1905—1907, яка розбурхала Російську імперію. У Києві, як і всюди, страйкували заводи, відбувалися мітинги. До страйків і демонстрацій масово долучалися київські студенти і гімназисти. Перша київська гімназія винятком не стала, в ній обрали громадську раду (1-2 учня з кожного класу) і теж оголосили страйк.

Михайло принципово не брав участі в політичних акціях і не ходив на мітинги. Чотирнадцятирічний хлопець до цього часу вже визначився зі своїми політичними поглядами — він уважав себе монархістом. Як прихильник влади царя, Михайло не ставив під сумнів політичний і соціальний устрій Російської імперії та підтримував її державну ідеологію.

У гімназійні роки яскраво виявилися творчі здібності майбутнього письменника, він писав гумористичні оповідки про вчителів і учнів, епіграми, сатиричні вірші. З'явилися й інші захоплення, зокрема музика і театр. Сім'я Булгакових була музичною (мати грала на фортепіано, батько чудово співав, грав на контрабасі та скрипці), вдома і на дачі в Бучі часто влаштовували сімейні концерти, ставили п'єси із саморобними декораціями й костюмами.

М. Булгаков — студент

Михайло активно брав у всьому участь — грав на скрипці та фортепіано, гарно співав (мав приємний баритон), у сімейних виставах був режисером. Ще одним його захопленням стали оперні вистави, особливо опера «Фауст», створена за однойменним твором Йоганна Вольфганга Ґете.

Своє дитинство письменник згадував як час ідилічний і «безпечальний», він любив Київ, любив Бучу, світ тоді здавався йому яскравим і радісним.

Початок життєвих випробувань

Першим життєвим ударом для Михайла Булгакова стала раптова смерть батька в 1907 році. Хлопець серйозно замислився щодо свого майбутнього, і його шкільні (майже дитячі) мрії, що він стане оперним співаком чи письменником, відійшли на другий план. Михайло обрав професію лікаря, як двоє його дядьків, і в 1909 році вступив на медичний факультет Київського університету.

Другим ударом став початок Першої світової війни (1914 рік), яка повністю змінила життя студента-медика. Багатьох його друзів мобілізували в армію, фронт загрозливо насувався на Київ, у місті розгорнули понад сотню госпіталів. Тож у квітні 1916 року відразу після здачі випускних іспитів, ще без диплома на руках, Михайло записався лікарем-добровольцем у військовий госпіталь, де отримав досвід щоденних безкінечних, виснажливих операцій (зазвичай ампутацій).

Воєнна епопея завершується несподівано — добровольця Булгакова з прифронтового госпіталю відправляють у глуху російську провінцію сільським лікарем. Це було цілком логічне рішення уряду — досвідчених лікарів відправляти з внутрішніх районів імперії на фронт, а їхні місця заповнювати молодими спеціалістами.

Михайлові довелося бути єдиним лікарем на всю околицю і лікувати всі хвороби, з якими до нього зверталися. Двадцятип'ятирічний Михайло Булгаков приймав до п'ятдесяти хворих на день.

Однак найбільшою проблемою для молодого сільського лікаря була його відірваність від епіцентру подій, відсутність новин — він і приблизно не уявляв, що відбувається в країні. Адже на період його практики в Смоленській губернії припадають обидві революції 1917 року і розпад Російської імперії.

Післяреволюційне життя в Києві

У березні 1918 року Михайло Булгаков із російської глибинки повертається до Києва. Київ у цей час — столиця Української Народної Республіки. Булгаков як монархіст не сприйняв ідею української незалежності, тому все, що бачив у рідному місті, здавалося йому якоюсь нереальною декорацією. У період гетьманства Павла Скоропадського він уважав, що справжньою метою гетьмана (колишнього генерал-лейтенанта царської армії) має бути не побудова української держави, а спільний разом із російським білим рухом виступ проти більшовиків для відновлення імперії.

1 вересня 1919 року в Київ зайшли так звані Збройні сили Півдня Росії (білогвардійські війська генерала Денікіна), які захопили весь південний схід України. Тоді ж Булгакови отримали звістку, що молодший брат Микола, який служив у Білій армії, занедужав у П'ятигорську на висипний тиф. І Михайло з документами лікаря військового резерву Збройних сил Півдня Росії вирушає на північний Кавказ у місто П'ятигорськ.

Кавказ

На Кавказі Михайло Булгаков служить військовим лікарем, спочатку в козацькому полку, потім у госпіталі міста Владикавказ. Увесь цей час його не полишають і доводять до відчаю роздуми про події останніх двох років, що минули з часу жовтневої революції і приходу до влади більшовиків.

Свої невеселі думки він узагальнив у статті «Прийдешнє майбутнє», яка стала першим твором Михайла Булгакова, що вийшов друком (24 листопада 1919 року в білогвардійській газеті). У ній автор «пристрасно бажає звільнення рідної землі» і вважає, що Росія опинилася «на самісінькому дні ями ганьби і біди».

На початку 1920 року Булгаков залишає військову службу і стає журналістом місцевих російськомовних видань. У його житті починається новий етап, пов'язаний уже не з медициною, а з літературою. Щоправда, його співпраця з білогвардійськими газетами тривала недовго. 24 березня Владикавказ захопила Червона армія. Михайло не зміг залишити місто разом із товаришами — він лежав у госпіталі в тифозній лихоманці.

Чому ви не в армії? (білогвардійський плакат часів громадянської війни)

Після одужання, щоб не померти з голоду за нової більшовицької влади, Булгакову довелося писати «ідеологічно правильні» п'єси для щойно організованого Першого радянського театру. Письменник ставився до своїх драматичних творів (усього за цей період було створено 5 п'єс) як до тимчасового приробітку. Тому великих зусиль Михайло не докладав і тривалого репертуарного життя для них не очікував. Він уважав їх «найгіршим варіантом заробляння грошей» і компромісом зі своєю совістю, тому пізніше знищив рукописи всіх тих творів.

Однак несподівано його п'єси сприйняли з неабияким захватом — глядацька зала влаштовувала овації. Михайло Булгаков переживає змішані почуття, з одного боку, він розуміє, що його драматичні твори — «рвань», вони недосконалі й написані навіть не в півсили, проте мають успіх, нехай навіть і «в провінційній дірі». З другого боку, відчуває, що може писати справді якісні мистецькі твори, які підкорять сцену. Тому «відчуває печаль» і жалкує, що «спізнився на чотири роки з тим, що давно вже мав почати робити, — писати».

Москва часів непу і перші літературні успіхи

28 вересня 1921 року Михайло Булгаков приїжджає до Москви, яка йому дуже сподобалася. У радянській Росії, що потерпала від розрухи після громадянської війни, була запроваджена нова економічна політика — неп. Радянська влада, сподіваючись відновити економіку, дозволила приватну власність і послабила ідеологічний тиск. Зовні все виглядало, як у дореволюційні часи — існував дрібний і середній бізнес, працівники отримували зарплатню (а не «натуральний пайок»), магазини були заповнені товарами, а театри і ресторани відвідувала гарно вбрана публіка.

Михайло сприйняв зміни як повернення здорового глузду — революція завершилася, все в країні внормовується. Радянська влада в очах Булгакова уже не руйнівник, а господар, який нарешті навів лад. Шанси Булгакова на літературний успіх у ситій Москві здавалися не такими вже й примарними. Однак у свої 30 років, попри попередні досягнення, Михайло у столиці був нікому не відомим початківцем. Тож у Москві він знову опинився на межі виживання.

Михайло хапався за будь-яку роботу, і йому пощастило — уже з весни 1922 року він як журналіст співпрацює з багатьма газетами. Булгаков пише репортажі, статті, фейлетони (твори на актуальну суспільну тему, зазвичай сатиричного спрямування). За кілька років світ побачило понад 150 публікацій письменника.

Михайло Булгаков (фото 1920-х років)

Особливою популярністю користувалися фейлетони Михайла Булгакова, в яких висміювалися вади радянської дійсності. Запорукою їхнього успіху стало вміння автора змальовувати події дотепно і критично. Проте великої любові до журналістики письменник не мав і писав у щоденнику: «У Москві довго мучився, щоб підтримати існування, служив репортером-фейлетоністом у газетах. І зненавидів ці звання...». Однак сатирична складова, притаманна фейлетонам Булгакова, просочилася і в його художню творчість.

Перші повісті й оповідання Михайла Булгакова вийшли друком уже в 1922 році. Значна частина їх мала сатиричне спрямування. Вони не принесли письменникові визнання, але додали впевненості у власних силах і спонукали взятися до здійснення давньої мрії — написати роман про буремні події кінця 1918 — початку 1919 років, які він пережив у Києві. Роман отримав назву «Біла гвардія», і перша його частина була надрукована в журналі «Росія» 27 грудня 1924 року.

Митець і влада в умовах тоталітарної радянської системи

Після публікації роману «Біла гвардія» слава прийшла практично миттєво. Про Михайла Булгакова заговорили всі відомі російські письменники. Його твір визнали значною літературною подією, а сам «дебют письменника-початківця» порівнювали з літературними дебютами російських класиків Федора Достоєвського і Льва Толстого. 3 квітня 1925 року найповажніший московський театр МХАТ запропонував письменникові переробити роман «Біла гвардія» на п'єсу.

Перед митцем відкриваються перспективи успішної літературної і драматургічної кар'єри. Однак тепер Михайло Булгаков стає помітною фігурою, і радянські ідеологи виявляють до його літературної творчості неабияку прискіпливість. Роман «Біла гвардія» зазнає нещадної критики, і це не дивно, адже у творі з великою симпатією виведені образи представників «експлуататорських класів», зокрема колишніх царських офіцерів. Усупереч традиціям «більшовицького мистецтва», булгаківські герої — не злочинці і нелюди, а чудові люди, на жаль, з трагічною долею, і викликають вони у читачів не антипатію, а співчуття. Письменник намагається довести, що в романі йдеться про життя людей, а не про ідеологію, але марно. «Я говорю більше, ніж треба, але не говорити я не можу», — записав він у щоденнику 3 січня 1925 року.

Історія з «Білою гвардією» мала для автора сумні наслідки — найкращу повість Михайла Булгакова «Собаче серце», написану в 1925 році, відмовлялися друкувати. Прихильники Булгакова спробували розв'язати цю проблему, вони звернулися аж до заступника голови Раднаркому (уряду) СРСР. Однак, прочитавши повість, він наклав жорстку резолюцію: «Це гострий памфлет на сучасність. Друкувати в жодному разі не можна».

Михайло Булгаков болісно переживав цензурні утиски. 12 лютого 1926 року у виступі на диспуті «Літературна Росія» він сказав: «Годі більшовикам дивитися на літературу з вузько-утилітарного погляду. Треба дати змогу письменникові писати просто про людину, а не про політику».

Радянська влада відповіла М. Булгакову зовсім не в літературній площині — у травні 1926 року його квартиру обшукали співробітники спецслужб, намагаючись знайти докази політичної неблагонадійності. Вони вилучили рукопис повісті «Собаче серце» й щоденник письменника.

Михайло переживає шок, причому не стільки від самого факту обшуку, як від вилучення щоденника, адже в ньому він записував свої крамольні думки, зокрема і щодо ситуації в країні. Булгаков розумів, що тепер усі його приховані думки і переконання відомі владі (дослідники вважають, що радянський диктатор Йосип Сталін особисто прочитав цей щоденник).

А у вересні письменника викликали на допит. Сталося це за день до генеральної репетиції довгоочікуваної п'єси «Дні Турбіних», створеної на основі роману «Біла гвардія». До речі, репетицію відвідали представники уряду.

Вистава «Дні Турбіних» мала шалений успіх. Лише за перші два роки у МХАТі вона пройшла понад двісті разів у вщерть заповнених глядацьких залах. Однак зворотною стороною аншлагів стало посилення критики на твір Булгакова. Адже офіцери-білогвардійці цього разу постали вже не на сторінках книги, а «живцем», на сцені популярного театру. Тож драматурга знову звинуватили в буржуазній пропаганді та «ідеалізації білогвардійщини».

М. Булгаков казав, що до 1930 року з трьохсот відгуків на його твори лише три були позитивними, решта — «вороже лайливі». На такому негативному тлі практично повністю було заблоковано видання його прози, і митець зосередився на драматургії. Булгаков написав три нові п'єси, з яких останню («Біг») присвятив темі громадянської війни. Твір спричинив істерику у критиків — вони звинувачували драматурга в «неприйнятті радянського світогляду» і вимагали реакції влади.

2 лютого 1929 року стало відомо про лист, який одному з критиків Михайла Булгакова написав особисто Йосип Сталін. У листі вождь проаналізував п'єси Булгакова з пролетарського погляду і засудив їх. Поблажливо очільник країни відгукнувся лише про «Дні Турбіних»: «З них більше користі, ніж шкоди». 6 березня 1929 року влада офіційно заборонила всі постановки булгаківських п'єс у всіх театрах країни — незважаючи на глядацький успіх, їх зняли з репертуару.

Михайло Булгаков потрапив у жахливе становище — письменник не мав ані перспектив для літературної діяльності, ані засобів на життя. Це була пастка — митець чудово розумів, що від нього очікують ідеологічно правильних творів, у яких він звеличував би вождя і комуністичну партію. Але Булгаков не міг поступитися принципами. Спроби донести до можновладців свою позицію завершилися невдачами. Він почав погано спати, з'явилося нервове посмикування головою і плечем. До М. Булгакова приходять думки про самогубство.

Кадр із телефільму «Дні Турбіних» режисера Володимира Басова, 1976 рік

28 березня 1930 року Михайло Булгаков у відчаї надсилає листа уряду, в якому визнає: «Неможливість писати для мене рівносильна похованню живцем». Письменник просить дозволити йому «в терміновому порядку залишити межі СРСР», тобто емігрувати (жоден громадянин не міг залишити країну без дозволу відповідних органів). Якщо ж його «приречуть на пожиттєве мовчання», Булгаков просить спрямувати його «в театр на роботу як штатного режисера» або навіть на посаду працівника сцени, інакше на нього чекають «злидні, вулиця і загибель».

18 квітня письменникові додому несподівано зателефонував сам Йосип Сталін¹ і повідомив, що має гарну новину — Булгакова візьмуть працювати у МХАТ. Вражений митець сказав, що йому вже там відмовили. «А ви подайте ще раз заяву. Я думаю, що вас приймуть», — відповів «товариш Сталін». Через півгодини знову пролунав дзвінок — із МХАТу, і письменника запросили на роботу.

¹ На думку дослідників, Сталіну імпонував монархізм Михайла Булгакова. Адже монархістські погляди передбачали прихильність до одноосібного правління і «твердої руки».

Останній період творчості

Телефонний дзвінок Сталіна не позбавив Михайла Булгакова цензури, а лише не дав йому померти з голоду. Єдиним очевидним позитивом стало поновлення на сцені вистави «Дні Турбіних» за особистою вказівкою вождя. Решта спроб Булгакова повернутися в літературу і театр зазнали фіаско. Він інтенсивно працював: писав прозові і драматичні твори, кіносценарії, лібрето для опер, здійснював інсценізації, які після погоджень і переробок цензура все одно забороняла.

Головним і найкращим твором останнього періоду творчості Булгакова став роман «Майстер і Маргарита». Над ним письменник, уже не сподіваючись на публікацію, працював до 13 лютого 1940 року. 10 березня Михайло Булгаков помер.

У Києві в будинку за адресою Андріївський узвіз, 13, де мешкала родина письменника, з 1991 року діє літературно-меморіальний дім-музей Михайла Булгакова.