Зарубіжна література. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Міляновська
Данте Аліг’єрі
(1265-1321)
Із творчістю Данте Аліг’єрі ви вже частково знайомилися у 8 класі, вивчаючи сонети, присвячені Беатріче. яка стала символом недосяжного, піднесеного кохання. Її ідеалізований образ центральний у збірці «Нове життя». З іменем Данте пов’язують завершення доби Середньовіччя і початок доби Відродження в італійській літературі.
Про видатного італійського поета, політичного діяча, філософа Данте Аліг’єрі залишилося небагато відомостей. Точна дата його народження невідома. Припускають, що народився Данте у травні 1265 року в найбагатшому середньовічному італійському місті-республіці Флоренція.
Тут процвітали ремесла і торгівля, вирувало політичне і культурне життя. Сам поет говорив, що з’явився на світ під сузір’ям Близнюків, а це, як тоді вважалося, сприяло заняттям наукою і мистецтвами. Данте був освіченою людиною, вивчав богословські та природничі науки, добре знав античну і середньовічну літературу.
Данте Аліг’єрі — нащадок давнього, але небагатого рицарського роду. Його предки брали участь у заснуванні Флоренції, а дід був активним учасником політичного життя міста, за що неодноразово змушений був іти у вигнання. Самі флорентійці про напружене політичне протистояння між різними станами і родами в місті говорили, що кожна дитина вже від народження належить до тієї чи іншої непримиримої партії. Не обминуло це протистояння і долю геніального італійського поета.
Флоренція була столицею Флорентійської республіки і батьківщиною Відродження, яке поширилося в усій Європі. Це місто-республіка стало також ключовим у всьому регіоні Тоскана, розташованому в центральній частині Італії і до якого входять також міста Ареццо, Піза, Сієна та інші.
Внесок тосканців і, зокрема, флорентійців, зроблений ними упродовж XIII—XVII століть у культуру Європи і світу, надзвичайно великий. Саме Тоскана подарувала людству видатних діячів, які підготували Відродження або стали його яскравими представниками.
Серед них поет і філософ Данте Аліг’єрі (Флоренція, 1265-1321), художник Джотто ді Бондоне (Веспіньяно, близько 1267-1337), поет Франческо Петрарка (Ареццо, 1304-1374), художник Сандро Ботічеллі (Флоренція, 1445-1510), художник і винахідник Леонардо да Вінчі (Флоренція, 1452-1519), художник, поет, архітектор і скульптор Мікеланджело Буонарроті (Капрезе, 1475-1564), мореплавець Амеріґо Віспуччі (Флоренція, 1451-1512), політичний діяч і філософ Нікколо Мак’явеллі (Флоренція, 1469-1527), математик і астроном Галілео Галілей (Піза, 1564-1642) та багато інших.
Політична кар’єра Данте Аліг’єрі, вже відомого і ціанованого у Флоренції поета, стрімко почалася у тридцятирічному віці: він був обраний в Особливу народну раду Флоренції, брав участь у «Раді Ста», яка вирішувала фінансові та інші важливі питання в житті міста. У 1300 році Данте обрали одним із семи пріорів (правителів) Флоренції. Цей період життя поета залишається недостатньо висвітленим за відсутністю документів, але сам Данте писав, що саме тоді почалися усі його нещастя.
На кінець XІІІ століття політична напруга у Флоренції досягла крайньої межі: жителі міста-республіки були розділені на два ворожі табори — партію Білих гвельфів і партію Чорних гвельфів.
Поступово у Флоренції протистояння між прихильниками двох партій переросло у криваві сутички на вулицях міста, які відбулися під час релігійних свят 1300 року. Занепокоєні ворожнечею між колись мирними жителями та пролитою кров’ю, прагнучи забезпечити Флоренції спокій, 7 пріорів (зокрема і Данте) ухвалили рішення про вислання з міста ватажків обох ворогуючих партій. Активних прихильників наказали заарештувати або накласти на них штраф.
Здавалося, що присуд пріорів охолодить запальні голови і примирить ворогуючі партії. Проте наприкінці 1301 року загін чорних гвельфів за підтримки Папи Боніфація VIII захопив рідне місто поета. Після кількох днів грабунків і безчинств у Флоренції була встановлена влада Чорної партії. 27 січня 1302 року проти Данте й інших білих гвельфів висунули звинувачення у виступах проти Папи Римського, а також у діях, що наносять шкоду добробуту і процвітанню Флоренції.
Невідомо, як поетові вдалося уникнути арешту, але відтепер він став довічним вигнанцем із рідного міста. Незважаючи на те, що Данте був відомим у Флоренції політиком і поетом, за рішенням суду його будинок зруйнували, а майно сім’ї вдалося врятувати лише завдяки тому, що його дружина походила з роду чорних гвельфів і була двоюрідною сестрою одного з їхніх ватажків.
Сам поет змушений був шукати притулку в різних містах Італії у будинках вельмож. У березні 1302 року суд Флоренції без присутності Данте ухвалив — якщо колишній пріор Данте Аліг’єрі повернеться до Флоренції, нехай «палять його вогнем, поки не вмре». У рідному місті він більше ніколи не був.
Водночас Біла партія, втративши владу, не мала наміру відмовлятися від Флоренції без бою. Того ж року ватажки білих гвельфів підписали низку угод із союзними правителями інших італійських міст-республік і, отримавши грошову та військову допомогу, перейшли у рішучий наступ на своїх співвітчизників-флорентійців.
Проте акція відновлення справедливості перетворилася на кривавий терор: рицарі-найманці грабували і безжалісно знищували будинки, майно і самих мирних жителів Флоренції та її околиць. Війська чорних відповіли не менш жорстоким руйнуванням сусідніх міст, які симпатизували білим гвельфам, облогою фортець і безжальною стратою полонених.
Данте, який брав участь у підготовці військових походів на рідну Флоренцію, з жахом зустрічав новини про жорстокі битви, підкупи, зради, нелюдські тортури і вбивства. Його вражала підступність і продажність феодалів, які, прийнявши під свій захист білих — родичів, друзів, соратників — за гроші здавали гарнізони чорним, дозволяючи їхнім загонам безперешкодно вирізати вигнанців.
Море крові і ненависть у цих братовбивчих війнах, коли стає неважливо, на чиєму боці правда, хто почав першим, а хто був спровокований, коли гинуть невинні, а винуватці залишаються осторонь, стали причиною відходу Данте від політичної боротьби.
Своїми виступами проти безглуздої і жорстокої війни та закликами до об’єднання роздробленої країни він викликав осуд серед соратників. Про події цих років поет-вигнанець пізніше напише:
Ти звідаєш, який солоний хліб
Не свій, як важко сходить вниз чи вгору
По сходах не своїх без ліку діб.
Але найтяжче під жорстоку пору —
Це буде товариство дурнів злих,
В яке потрапиш, втративши опору. [...]
Підлота скотська їх в ділах, як треба,
Себе покаже, — слава й честь тобі,
Що партію свою складеш ти — з себе.
(Божественна комедія. Рай. Пісня XVII, переклад з італійської Євгена Дроб'язка)
Для Данте, який боляче переживав усі ці події, залишалося сподіватися лише на чудесне примирення між ворогуючими партіями, яке дасть йому змогу повернутися на батьківщину.
З часом частина колишніх однодумців Данте змирилися зі своєю поразкою і, підкорившись владі чорних, повернулася до Флоренції. Таку пагоду отримав і Данте. Йому запропонували пройти через принизливий обряд покаяння, який відкривав для нього дорогу додому.
Шанована в Італії людина, колишній флорентійський пріор повинен був постати перед мешканцями рідного міста на головній площі в покаянній сорочці зі свічкою у руках і покаятися за скоєні злочини. Данте Аліг’єрі, який не відчував за собою жодної провини, з обуренням відмовився від цієї ганебної процедури, за що він у 1315 році знову був засудженний на смерть.
Усі тяжкі роки вигнання, переїжджаючи з міста до міста, Данте виконував дипломатичні місії при дворах впливових осіб, уважно стежив за розвитком подій навколо Флоренції, вів листування з можновладцями, закликаючи їх сприяти об’єднанню роздробленої на окремі міста-держави Італії, писав літературні та філософські твори.
Останні роки життя поета (1315-1321) були доволі спокійними. Він провів їх у Равенні під покровительством правителя цього міста1, шанувальника поезії і таланту видатного флорентійця.
1 Правителем міста Равенна у той час був Гвідо да Полента — племінник оспіваної в «Божественній комедії»Франчески да Ріміні.
Тут Данте завершив багаторічну працю над своїм найвизначнішим твором «Божественна комедія». Він сподівався, що ця поема прославить його на всю Італію і співвітчизники шанобливо запросять його повернутися у Флоренцію. Але мрії поета не здійснилися.
Під час однієї з дипломатичних поїздок до міста-республіки Венеції Данте занедужав і помер у ніч з 13 на 14 вересня 1321 року. Мрія Данте, «останнього поета середніх віків і першого поета нового часу», бути увінчаним лавровим вінком у рідній Флоренції не збулася — його увінчали посмертно в Равенні.
Данте з «Божественною комедією» в руках. Праворуч — Флоренція, ліворуч — вхід в Пекло, за Данте — Чистилище, над ним — Небесні сфери (фреска Доменіко ді Мікеліно, 1465 рік)
Правитель міста наказав поховати геніального флорентійця у грецькому мармурованому саркофазі в церкві Сан П’єр Маджоре (пізніше Святого Франциска). У 1490-х роках над саркофагом Данте Аліг’єрі збудували розкішний мавзолей, який зберігся донині.
Існує легенда, що після смерті Данте Аліг’єрі його рідні довго не могли знайти останніх розділів «Божественної комедії» і вважали їх втраченими назавжди. І лише після того, як поет явився своєму синові уві сні і вказав, де саме шукати рукопис, безцінний твір набув завершеного вигляду.
Творчість Данте
Данте жив і творив на межі двох великих епох — Середньовіччя і Відродження, тому його творчість стала своєрідним поєднанням суворого світогляду середніх віків та оптимістичного гуманізму. В його поетичних творах і філософських трактатах відобразилося нове розуміння людини, її життєвих цінностей та сенсу буття.
Починав свою творчість молодий Данте з любовної лірики, присвяченої Прекрасній Дамі. Кохання до цієї дами, яку під іменем Беатріче він оспівав у книзі «Нове життя» (1292 рік), стало яскравою і водночас трагічною подією в долі поета (згадайте вивчене у 8 класі про книгу «Нове життя»).
Данте Аліг’єрі є автором не лише любовної, а й сатиричної і філософської поезії, наукових праць та політичних трактатів; у своїй творчості він звертався до прози і до віршів, писав латиною і народною італійською мовою; розробив принципи загальнонаціональної літературної мови.
Одним із найбільших досягнень поета називають використання у творах народної італійської мови. Цим Дайте заклав підвалини для формування сучасної літературної італійської мови.
У 2008 році влада Флоренції анулювала вирок, датований 1302 роком, щодо засудження Данте Аліг’єрі до страти через несплату ним штрафу у 5 тисяч флоринів. Про це під час урочистої церемонії повідомив мер італійського міста.
Цікаво, що 19 членів міської ради проголосували за відміну покарання для видатного митця світового значення, а 5 депутатів були проти реабілітації видатного співвітчизника, який помер майже 700 років тому.
У своїх творах Данте висловив революційні для свого часу ідеї про те, що людина народжена для щастя тут, на землі; що в ній повинні гармонійно поєднуватися духовне благородство і тілесна краса. Поет, випереджаючи добу Відродження, вважав, що любов — найбільше щастя у житті людини, а розум — найпотужніша сила, здатна змінити світ.
У філософських трактатах Данте Аліг’єрі виступав проти втручання церкви у державні справи, розмірковував про необхідність нових принципів правління не тільки в одній країні, а й у всьому світі, які припинили б феодальні міжусобиці, об’єднали держави та забезпечили громадянам мир і благоденство.
«БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ» ДАНТЕ АЛІГ’ЄРІ
Вершиною творчості Данте Аліг’єрі визнано «Комедію» — першу велику поему, написану не латиною, а італійською народною мовою. Цей складний філософський твір, який Данте писав від 1300 до 1321 року, мав заголовок «Комедія» («La Commedia»), оскільки існувала середньовічна традиція називати комедією твори, що мали сумний початок і щасливий фінал та були написані народною мовою, а не високою латиною.
Уважається, що епітет «божественна» пізніше додав до назви італійський письменник-гуманіст Джованні Боккаччо (1313-1375), вклавши в це слово все своє захоплення художньою довершеністю твору Данте. Відтоді й до наших днів в літературі існує традиція називати цю поему «Божественна комедія» («Divina commedia»).
У поемі Данте Аліг’єрі постійно звертається до біблійних образів, християнської символіки, до поширених у середньовіччі мотивів покарання у потойбічному світі за неправедне життя. Також поет відобразив середньовічні уявлення про світобудову, опираючись на тогочасні наукові теорії та релігійні постулати.
Прижиттєвих портретів Данте Аліг’єрі не збереглося. Канонічним зображенням вважається портрет Данте, написаний його співвітчизником видатним художником Ренесансу Сандро Ботічеллі (1445-1510) у 1495 році (цей портрет використано на 40 сторінці підручника). Художник також хотів проілюструвати «Божественну комедію», але не завершив цієї праці. У музеях Європи зберігаються ескізи Ботічеллі, які мали підготовчий характер для кольорових ілюстрацій.
Найвідомішим є портрет Данте, написаний всесвітньо відомим італійським художником доби Відродження Рафаелем Санті (1483-1520). Деякі дослідники вважають, що зображення Данте було створене ним за описом, залишеним письменником Джованні Боккаччо, який бачив поета, коли ще був восьмирічним хлопчиком. На цьому портреті обличчя Данте має дуже суворий вираз.
Це зображення автора «Божественної комедії» міститься на фресці, яку Рафаель Санті створив у 1508-1511 роках у робочому кабінеті палацу Папи Римського. Данте Аліг’єрі увічнений на фресці разом з іншими видатними вченими і митцями, які представляють історію людства від античності до Відродження.
У 2007 році вчені Болонського і Пізанського університетів здійснили реконструкцію зовнішності Данте Аліг’єрі, користуючись гіпсовим зліпком черепа поета.
Комп'ютерний аналіз і тривимірна реконструкція показали, що зовнішність поета була не настільки похмура, як було прийнято зображувати. Однак, на думку вчених, обличчя Данте на портреті може відображати пережиті ним страждання.
Крім середньовічних традицій, автор широко використав досягнення античної доби. Так поет, наслідуючи Гомерову «Одіссею» і Вергілієву «Енеіду», звернувся до мотиву сходження живої людини у царство мертвих. Із цих творів він запозичив будову Пекла і мотив здатності душами померлих пророкувати майбутнє, а також чимало античних міфологічних і літературних образів.
Також Данте використав популярний у середньовічній релігійній літературі жанр видіння. Традиційно у цих творах зображували «ходіння по муках» святих, які допускалися у Пекло і могли бачити, що сталося з душами грішників після смерті. Проте, на відміну від середньовічних авторів, Данте мав на меті не тільки показати людині її нікчемність і нажахати тортурами, що невідворотно чекають на неї після смерті, а й спонукати до каяття і вказати на можливість спасіння. Тому в його творі є описи не лише Пекла, а й Чистилища1 і Раю.
1 Ідеї Чистилища не було у тогочасному християнстві, автор запозичив її з «Енеїди» Вергілія. У 1439 році церква офіційно визнала існування Чистилища.
Змалювавши три царства мертвих (для тих, хто грішив, хто розкаявся, і тих, хто був доброчесним), поет закликав живих сучасників відмовитися від жорстокості і жадоби, покаятися, доки не пізно, і почати жити згідно із настановами Божими, керуючись принципами людинолюбства.
Найбільше враження на читача справляє перша частина («Пекло»): за допомогою лише словесних засобів геніальний Дайте зміг передати відчуття підземного мороку і запаморочливого смороду, жаху від почутих розповідей грішників про вчинені злодіяння на тлі постійних безтямних криків.
Неважко собі уявити, наскільки вразила ця книга італійців XIV століття. Адже автор педантично перелічує гріхи й одразу ж демонструє міру невідворотних страждань, яких зазнають нечестивці.
Для більшої наочності у кожне коло Пекла Дайте вводить образи своїх сучасників-флорентійців, називає їхні реальні імена і їхні ж реальні злочини, змальовує вічні муки, яких зазнають ці мерзенні душі. Усі описи жахливих катувань настільки детальні, що італійці й досі вважають «Божественну комедію» твором, який має величезний вплив на мораль і свідомість людей.
У частині «Рай» поет змальовує захват від небесного блаженства, який переживають доброчесні душі. Він намагається передати почуття невимовного щастя лише від одного споглядання Творця. Це раювання — антитеза до пекельних мук грішників і пряма вказівка шляху, яким повинна йти кожна людина.
У «Божественній комедії» Данте Аліг’єрі, сповідуючи принципи Милосердя і Любові, повстає проти середньовічного свавілля і дикунського ставлення до ближнього. Поет проповідує гуманістичну ідею: світом повинні правити Краса, Справедливість і Мудрість. Данте писав: «Ціль поеми — вирвати людей, живущих нині, із стану мізерії і привести до стану щастя... Поема написана для дії». І справді — що може бути гуманнішим за високу мету порятунку людей від гріха, а їхніх душ від пекельних мук?
«Божественною комедією» Данте Аліг’єрі захоплювався Іван Франко, який став першим перекладачем творів поета українською мовою.
Символічний зміст поеми
На поемі Данте позначився вплив не тільки античної літератури і міфології, середньовічного богослов’я і християнських уявлень, а й ідей давніх філософів, правознавців, астрономів, математиків. Данте, наприклад, був обізнаний з Піфагоровим2 вченням про числа. Особливого значення у своїй творчості поет надавав числам 3, 9 і 103, які заклав і в основу стрункої композиції «Комедії».
2 Піфагор Самосський (VI століття до н. е.) — давньогрецький філософ, астроном і математик. Основні його ідеї — це ідея безсмертя і необхідності спасіння душі; а також уявлення про число як основу всього сущого. В античності Піфагора обожнювали — існувала легенда про його сходження в царство мертвих Аїд і воскресіння.
3 Уважалося, що число 3 лежить в основі світобудови (три точки опори, триєдиність Батька, Матері і Сина, триєдиність Бога). Цс число є символом космічної енергії. В піфагореїзмі 3 — священне число, яке містить початок (1), середину (2 ) і кінець (3). Число 9 є квадратом священного числа 3, число 10 — уособленням досконалості.
Поема складається з 3-х частин: «Пекло», «Чистилище», «Рай». У кожній частині є 33 пісні, а 33 (Пекло) + 33 (Чистилище) + 33 (Рай) = 99 пісень у творі.
Якщо до кількості пісень додати «Вступ», матимемо число «100» (квадрат числа «10») — абсолютну довершеність.
Герой поеми має 3-х провідників і відвідує 3 потойбічні царства, які символізують минуле, теперішнє і майбутнє, або загибель, очищення і відродження людської душі.
Спускаючись у Пекло, Пост відвідує 9 кіл, у яких страждають у вічних муках грішники, не здатні до каяття. У Чистилищі, де відбувається очищення від земних гріхів душі тих, хто покаявся, Поет проходить 2 Передчистилища і піднімається на вершину гори до небес 7-ма1 сходинами (2 + 7 = 9). У Раю, місці вічного блаженства, Пост, злітаючи у небо, побував у 9-ти сферах2.
1 Число 7 (як і 3) символізує світобудову: 7 небес, 7 планет (згідно з давніми уявленнями), 7 днів тижня, 7 архангелів, 7 смертних гріхів. 7 - 3 + 4. 4 — число рівне Богові; теж символ світобудови: 4 природні стихії, 4 сторони світу, 4 пори року тощо.
2 У третій частині «Рай» відображено піфагорійські ідеї про гармонію руху небесних сфер.
Як середньовічний твір «Божественна комедія» сповнена символів і алегорій, які для сучасного читача залишаються незрозумілими без відповідних коментарів. Згідно з традиціями середньовічної богословської літератури у творах релігійного змісту мало бути 4 смисли: буквальний, моральний, алегоричний і містичний.
Проте Дайте наполягав, що цю традицію потрібно використовувати й у світській літературі. Тому «Божественна комедія» наскрізно пронизана символами, натяками і паралелями з реальними подіями. Автор увів у свій грандіозний твір вигаданих й історичних персонажів. Серед вигаданих — міфологічні та літературні герої; серед історичних виведені діячі давніх часів і недалекого минулого.
Проте найчастіше Дайте згадує реальні постаті сучасників — своїх співвітчизників. Він детально описує місцевості, докладно переказує діалоги з душами померлих, створюючи враження, ніби й справді побував у царстві мертвих і бачив усе на власні очі (буквальний смисл). Зустрічаючись із тінями померлих і бачачи, яка їх доля після смерті, Поет (символ Душі) утверджується в думці, що кожен вчинок отримає божественний вирок {моральний смисл).
Зображуючи за допомогою символів рух Поета і його провідника Вергілія (символ Розуму) через Пекло і Чистилище до Раю — з темряви до світла, від страждань до щастя, від незнання до істини — Дайте намагається передати ідею буття душі (алегоричний смисл).
Йдучи крізь темряву Пекла, герої спускаються вниз стежкою, що в’ється по спіралі, яка символізує рух до центра, до мудрості. Також спіраль у добу Середньовіччя означала блукання душі лабіринтами потойбічного світу, тому цю геометричну фігуру часто зображували на надгробках.
У Чистилищі Поет піднімається схилом гори, образ якої ототожнювався з напруженою душевною роботою. Рух угору символізує важкий шлях до очищення, до осягнення сутності божественної ідеї.
На вершині цієї гори — у Раю Земному — його зустрічає кохана Беатріче (символ небесної Любові, Мудрості і Краси). Вона стає провідницею Поета у Раю — в Небесному царстві світла, радості й блаженства. Найбільш абстрактною є ідея осягнення божественної сутності через Прекрасне, зокрема через мистецтво поезії (містичний смисл).
Пекло (ілюстрація Пріамо делла Кверча, створена між 1444 і 1452 роками)
Поєднавши в «Божественній комедії» філософську спадщину язичницького античного і християнського світогляду Середньовіччя, віддзеркаливши власний трагічний досвід, Данте виплавив нове світобачення, яке стало провісником гуманізму доби Відродження.
У творі Дайте Аліг’єрі звучить сподівання на зміцнення держави і на появу справедливого монарха, який керуватиметься законами, а не власними бажаннями. В поемі висловлена віра в здатність громадянина пожертвувати собою заради батьківщини, а не вбивати ближніх заради наживи.
Особливо поет акцентує увагу на ідеї розумної поведінки людини, вільного вибору нею життєвих цінностей і відповідальності за вчинене.
Уміти вчитися впродовж життя
Ініціативність і підприємливість
Скористайтесь посиланням https://cutt.ly/g4n5N2K або QR-кодом і подивіться буктрейлер до «Божественної комедії» Дайте Аліг’єрі, який створив учень Тернопільської середньої ніколи № 5 Олексієнко Назар.
Буктрейлер створений за всіма правилами цього жанру: це короткий відеоролик із калейдоскопічним візуальним рядом, динамічною музикою, який має на меті заінтригувати читача і спонукати його до читання твору. Олексієнко Назар подає поему як «найзахопливіший і найепічніший квест усіх часів» — прокоментуйте цей спосіб реклами книги. Знайдіть в інтернеті інформацію про алгоритм створення буктрейлерів.
Поміркуйте, чим буктрейлер відрізняється від презентації.
Створіть власний рекламний продукт до одного з вивчених творів.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Предметні компетентності
- 29. Що вам відомо про життя видатного італійського поета Данте Аліг’єрі?
- 30. Як політичне протистояння у Флоренції відбилося на долі Данте та багатьох його співвітчизників? Доведіть, що ідея примирення суспільства заради блага батьківщини є актуальною і для нас.
- 31. Коротко розкажіть про збірку «Нове життя». Які події спонукали Данте до створення книги?
- 32. Що вам відомо про поему Данте Аліг’єрі «Комедія»? Прокоментуйте назву поеми Данте «Божественна комедія».
- 33. Із якою метою Данте Аліг’єрі створив поему?
- 34. Поясніть зміст вислову італійського поета: «Поема написана для дії».
- 35. У чому полягає зв’язок античної та середньовічної літератур у «Божественній комедії»?
- 36. Що є спільного і відмінного між поемою «Божественна комедія» Данте і творами середньовічної релігійної літератури?
- 37. Схарактеризуйте особливості композиції поеми Данте Аліг’єрі. Наведіть приклади використання у творі числової символіки
- 38. Поясніть, чому Данте називають засновником італійської національної літератури.
БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ
ПЕКЛО
Із пісні першої
На півшляху свого земного світу (1)
Я трапив у похмурий ліс густий,
Бо стежку втратив, млою оповиту (2).
О, де візьму снаги розповісти
Про ліс листатий цей, суворий, дикий,
Бо жах від згадки почина рости!
Над смерть страшну гіркіший він, великий, —
Але за благо те, що там знайшов,
Повім про все, що в пам’ять взяв навіки.
Недобре тямлю, як постав цей схов,
Бо сонність так оволоділа мною,
Що з певної дороги я зійшов.
(1) Півшляху земного життя — 35 років. У цьому віці Данте був обраний одним із семи міських старійшин — пріорів.
(2) Поет під образом лісу розуміє рідну Флоренцію початку XIV століття, вигнанцем з якої він згодом став. У 35-річному віці поет у лісі політичних інтриг відчув, що втратив головні життєві орієнтири (стежку). У більш загальному сенсі жахлива дика гущавина — ліс гріхів і пристрастей, в якому без дороги блукає розгублена людина.
Я опинивсь під пагорба стіною (3),
Яким кінчався неширокий діл,
Де острах ліг на серце пеленою.
Я вгору глянув і побачив схил,
Вже убраний у сонячне проміння (4),
Що надає людині свіжих сил.
Тоді помалу уляглось тремтіння,
Що не давало спокою мені
Всю ніч (5), коли блукав між страховиння.
Як той, хто у задишці голосній
На сушу вийшов, піною укритий,
І озирає вири навісні, —
Гак і мій дух, не скінчивши летіти,
Зирнув назад і стежку (6) оглядав,
Яка не дозволя нікому жити.
(3) Над лісом гріхів і помилок височить рятівний пагорб доброчесності, осяяний сонцем істини, що сходить.
(4) Сонце — це уособлення Христа, «розуму Всесвіту», життя. Світло — в середні віки символ духовного очищення.
(5) Ніч символізує страх перед невідомим, злом, відчаєм і смертю.
(6) Рух дорогою чи стежкою пов’язується з усвідомленням мудрих істин. У «Комедії» мається на увазі важкий шлях духовного вдосконалення.
Тут я собі спочити трохи дав
І вирушив на гору (7) незнайому,
А за опору нижчу ногу мав.
І от, коли вже йшов я по підйому,
Збіг леопард, моторний та верткий (8),
І шерсть рябіла плямами на ньому.
Моїх очей він не злякавсь, дерзкий,
І, заступивши шлях, став на сторожі,
І я подавсь униз, у діл низький.
А йшли хвилини ранішні, пригожі,
І сонце сходило з тим почтом зір,
Що з ним спахнули, як Любові Божій. [...]
(7) Гора символізує сокровенні (таємні) знання, до яких потрібно піднятися, доклавши зусиль.
(8) Вийти на пагорб спасіння людині перешкоджають пороки: леопард — любострастя, лев — гордість і вовчиця — корисливість. Інше пояснення цих символічних образів: леопард — Флоренція, яку роздирало політичне протистояння Білої і Чорної партій, лев — правителі-тирани, вовчиця — папський престол, який активно втручався в політичне життя Італії.
Ще вийшла люта й зла вовчиця вивши (9), —
Її неутоленна худорба
Примушує людей конать збіднівши.
В очах її така була злоба,
Таке палало полум’я гаряче,
Що з страху шлях згубив я до горба.
І наче той, хто дивиться найпаче,
Куди б скарби багаті примостить,
А, їх утративши, — в розпуці плаче,
Такий був я, бо твар мене щомить,
Встріч ідучи, помалу відсувала
Туди, де сяйво сонця не звучить.
Коли ж моя нога на діл ставала,
Явився хтось, у кого зір потух (10),
Мовчанка ж довга голос відібрала.
В безлюдді я його побачив рух.
«Врятуй! — була мольба моя єдина, —
Байдуже, чи людина ти, чи дух!»
Він мовив: «Не людина; був людина;
В Ломбардії мій батько оселивсь,
У Мантуї — моя там батьківщина.
Во время Юлія (11) я народивсь,
Хоч пізно; жив я в Августовім Римі,
Коли ще лжебогам народ моливсь.
Я був поет, пісні складав любимі,
Як славний син Анхізів з Трої втік (12),
А Іліон упав в огні та димі.
Та чом вертаєш і в журбі поник?
Чого не йдеш на горб, де корениться
Солодке джерело чудесних рік?»
«Чи не Віргілій (13) ти, чи не криниця
Широкоплинннх мовних вод ясних? —
Спитав я й став, щоб в шані поклониться...
Ти вчитель мій, моє уґрунтування,
У тебе я знайшов на все життя
Той гарний стиль, що дав мені визнання. [...]
(9) Під образом вовчиці коментатори також розуміють папу Боніфація VIII, який став головним винуватцем вигнання Данте з Флоренції. Історики відзначають жадобу цього Папи Римського до грошей і влади.
(10) Мається на увазі Віргілій (Вергілій), видатний римський поет (70-19 роки до н. е.), автор поеми «Енеїда». У середні віки мав славу мудреця, чародія, провісника християнства і народження Христа від діви («діва» лат. мовою «virgo»; очевидно, звідси походить середньовічна форма написання імені Віргілій замість античного Вергілій).
(11) За життя Гая Юлія Цезаря (100-44 роки до нашої ери), правителя римської імперії.
(12) Син Анхізів — Еней, який, залишивши зруйновану ахейцями Трою, заснував місто Рим.
(13) Данте захоплювався поезією Віргілія і вважав себе його учнем.
Із пісні п’ятої
Й страхітного Міноса (1) вчув я гук;
Який при вході судить справедливо,
Хвостом указуючи розмір мук.
І тут зійшов до другого я кола,
За перше меншого, та від розпук
Кричали душі голосніш довкола.
Кажу, коли якась душа лякливо
Розповіла про всі свої діла,
То цей знавець гріхів, тонкий на диво,
Тиск перед ним і днями, і ночами;
Душа тут кожна свій проходить суд:
Сказала, вчула та й пішла до ями. [...]
(1) Мінос в античній міфології — цар острова Крит; вирізнявся справедливим правлінням. Данте зображує Міноса як біса, що є верховним суддею у Пеклі. Витками хвоста він визначає грішникам міру покарання, вказуючи кола Пекла.
І ось такий, що й камінь міг стривожить (2),
Зачувся лемент, і зневіра йме,
Чи зойки відчаю луна не множить?
Туди прийшов, де світло геть німе,
І знявся рик, як в буряному морі,
Коли на ньому дужий вітер дме.
Пекельні вихори, рвучкі та скорі,
Засуджених волочать, тягнуть, б’ють
Згори і знизу, й ті в сльозах та в горі.
Данте і Віргілій у пеклі (фрагмент картини Вільяма Бугро, 1850 рік)
І душі, летячи у каламуть,
Ридають, виють, сповнюючись хіттю,
Самого Бога в небесах клянуть:
Я взнав, що підпадає тут страхіттю,
Жахливій бурі цій той люд яркий,
Який скорився лиха розмаїттю.
І як на крилах носяться шпаки
В холодну пору, збившися у зграї,
Так духів злих пролинув рій швидкий.
Звідсіль, звідтіль, вверх, вниз, як в водограї,
І без надій, що прийде тиші мить
Або змаліють муки їх безкраї.
Як журавлиний ключ із зойком мчить,
Коли на південь відлітає птиця,
Так я, передбачавши ремства нить,
Уздрів, як тіней гурт
в бурханні мчиться (3). [...]
(2) У другому колі Пекла перебувають душі тих, хто вів розпусне життя або порушив шлюбну вірність.
(3) Серед тіней Дайте бачить карфагенську царицю Дідону, єгипетську царицю Клеопатру,легендарних Єлену, Паpica та славетного Ахілла, який, за однією з легенд, загинув через любов до дочки Пріама Поліксени.
Коли мій вождь назвав число значне
Мужів і дам — весь почет іменитий,
Я засмутився, жаль пройняв мене,
І я сказав: «Співцю, поговорити
Хотів би я із тінями двома (4),
Що вихор їх жене несамовитий».
І він: «Побачиш, як зрідіє тьма,
Й вони наблизяться: ім’ям любові
Благай, і пара підлетить сама».
Коли до нас їх вир підніс раптовий,
Подав я голос: «Привиди журби,
Як Інший зволить, станьмо до розмови».
Як в полум’ї жадоби голуби
У рідні гнізда між зелені крони
Летять на крилах спільної судьби, —
Вони удвох з оточення Дідони
Перенеслись у пітьмі коловій, —
І стали біля нас без заборони.
«О ти, що ходиш по землі живий,
І надійшов сюди, у сморід чорний,
До нас, що світ забарвили в крові.
Якби нам другом цар був непоборний,
Вблагали б ласку ми тобі послать,
Щоб ти щасливим був у висі горній.
То слухай, споминай, що є згадать,
І поки буря десь там забарилась,
Ми будем слухати і розмовлять.
Жила я там же, де й на світ з’явилась,
Над морем тим, що в нього По втіка1,
Котра супутниць тьмою збагатилась.
1 Франческа народилася в Равенні, що розташоване поблизу місця впадіння річки По в море.
Кохання, що шляхетних обпіка,
Його зманило молодичим станом,
Який сточила тут печаль гірка.
Кохання, що кохать дає й коханим,
Мене взяло, вогнем наливши вщерть,
Що став моїм він, як ти бачиш, паном.
Кохання нас вело в злощасну смерть.
Каїна2 жде того, хто кров’ю вмився», —
І вже їх ворушила вітраверть.
2 Каїна — частина дев’ятого кола Пекла, де караються вбивці або зрадники рідних (названа за ім’ям першого братовбивці Каїна). Сюди потрапить і душа вбивці Франчески і Паоло.
Ці душі слухавши, я похилився
І в болісну заглибився печаль;
Поет спитав нарешті: «Чом спинився?»
(4) Йдеться про тіні двох нерозлучних навіть у Пеклі коханців Франчески да Ріміні й Паоло Малатести, що трагічно загинули у 1285 році.
Їхня історія була відома сучасникам Данте. Франческа — донька Гвідо, правителя Равенни і Червії, який тривалий час воював із Малатестою, правителем Ріміні.
Проте виснажливій війні був покладений кінець, а для того, щоб укріпити мир між двома славетними родами, вирішили укласти шлюб між їхніми нащадками.
Йшлося про Франческу, юну і прекрасну доньку Гвідо, та Джанчотто, старшого сина Малатести, який після смерті батька мав стати сеньйором (правителем).
Джанчотто був кульгавим і надзвичайно потворним, тому Гвідо боявся, що його донька Франческа, побачивши свого нареченого, відмовиться одружуватися з ним. Тому було вирішено, що дівчина не повинна бачити свого судженого до весілля, а на церемонії вінчання представляти Джанчотто буде його молодший брат Паоло, «вродливий і вихований чоловік».
Коли Паоло під час підготовки до весілля прибув до Равенни, сталося так, що одна з дам вказала на нього Франчесці як на її майбутнього чоловіка. Дівчина щиро покохала його, нічого не знаючи про плани батька. Обман відкрився їй вранці після пишного весілля і шлюбної ночі.
Франческа зненавиділа свого чоловіка, вважаючи, що він підступно заманив її, і продовжувала кохати Паоло, який відповів їй взаємністю.
Джанчотто надовго поїхав із дому. За якийсь час один із слуг повідомив його про подружню невірність Франчески. Господар, який дуже кохав свою дружину, несподівано повернувся додому і викрив коханців. Не тямлячи себе від люті, Джанчотто кинувся зі шпагою на Паоло, але Франческа встигла закрити коханого собою. Джанчотто знову замахнувся і завдав удару братові. Уранці наступного дня «обох коханців з великими плачами було поховано у спільній могилі».
У вигнанні Данте останній свій притулок знайшов у племінника Франчески, який був на той час правителем Равенни.
Дослідники припускають, що молодий Данте міг бачити у Флоренції і самого Паоло, коли той командував загоном.
І я на це почав: «О лютий жаль!
Ці ніжні мрії, ці солодкі чари
Їх завели в таку скорботну даль!»
А там звернувся до цієї пари
Й почав: «Франческо, від твоїх страждань
У серці чую болісні удари.
Але скажи: під час палких зітхань
Як вчило вас чаруюче кохання
Спізнати мить жагучих поривань?»
Й вона: «Немає більшого страждання,
Як згадувати любий щастя час
В біду; твій вождь здає в тім справоздання.
Коли ж ти прагнеш знать, який у нас
Початок був коханню, збудься спраги, —
Я плакать буду й мовить водночас.
Франческа і Паоло (картина Чарльза Галле, 1888 рік)
Якось ми вдвох читали для розваги,
Як Ланчелота (5) взяв кохання пал,
І самоти не брали до уваги.
(5) Ланчелот (або Ланселот) — герой середньовічного французького рицарського роману, найвідважніший серед рицарів Круглого столу і коханий королеви Джіневри, дружини короля Артура.
І часто, мов під дією дзеркал,
Нам під очима лиця пік рум’янець.
Але нас подолав миттєвий шал:
Ми прочитали, як тремтів коханець,
Бо вперше в губи цілував самі, —
І цей от, мій незмінний співвигнанець,
Мені вуста торкнув, з жаги німий, —
Твір і співця за Галеотто (6) мавши,
Вже того дня більш не читали ми».
(6) Галеотто — один з героїв рицарських романів циклу Круглого столу, старший друг Ланчелота, що сприяв його зближенню з Джіневрою. Він умовив прекрасну королеву поцілувати сором’язливого героя. Під іменем «Галеотто» тоді розуміли «звідник».
Переклад з італійської Євгена Дроб'язка
РАЙ
Із пісні тридцять третьої
«О Приснодіво, доню свого Сина,
Сумирне й найвеличніше з сердець,
Надіє вічного добра єдина!
Подарувала людству ти вінець
Облагородження, і стати твором
Сам навіть не погребував Творець.
В тобі спахнула світовим простором
Любов, і на чолі її горить
Правічна квітка перед мирним зором. [...]
В тобі — вся добрість, у тобі — вся жалість,
В тобі — вся лагідність, в тобі — для душ
Людських злилось все милосердя в сталість. [...]
Мій зір бере тут гору над словами,
Во не відтворять бачене вони,
Воно ж на пам’ять тисне тягарями.
Неначе той, хто часто бачить сни,
І довго з них один його хвилює,
І тільки він один йому ясний, —
Данте і Беатріче в Раю (фрагмент фрески Філіппа Файта, 1817-1827 роки)
Такий і я: хоч обмаль вже вогню є
В моїй примарі й жевріє вона,
А в серці насолода аж вирує. [...]
І несказанно зір в мені зміцнявсь,
І мерхнув образ зовнішній ясною
Глибінню, бо я сам в собі мінявсь.
В глибокій ясноті нереді мною
Явилися із світла троє кіл
Трьох кольорів з об'ємністю одною.
Одне — відбиток другого всіх сил,
Немов Іріда близ Іріди стала,
А третє йде вогнем з обох світил.
Який ти куций одяг надівала,
Безсила мисле, проти ж тебе річ
Іще куцішою себе являла.
О вічний блиску, що шляхом сторіч,
Самоосяжний, самоосягаєш
Й, осягнутий, собі зориш устріч!
На колі, що відбитий в ньому сяєш, —
Коли його я зором перебіг, —
Бо ти навколо сяйвом осяваєш,
Де завертав унутрішній поріг,
Мені немовби з нас малюнок здався,
І наче барви власні він зберіг.
Мов геометр, який старанно брався
За вимір площ і ліній колових,
Але, засад не маючи, стерявся, —
Такий став я при дивинах нових:
Хотів уздріть, як образ той у колі
Розміщено, як скріплюється їх.
Були ж у мене крила надто кволі;
Але яскравість сяйва тут прийшла,
І міць зростала розуму і волі.
Уяву сила зрадила була,
Та, мов колеса, ясні і веселі,
Жадобу й волю долі повела
Любов, що водить сонце й зорні стелі.
Переклад з італійської Євгена Дроб'язка
Мистецька галерея
Неперевершені ілюстрації до «Божественної комедії» виконав французький художник-самоучка Густав Доре (1832-1883). Видатний митець XIX століття створював роботи до багатьох міфологічних і літературних сюжетів. Він ілюстрував міфи про подвиги Геракла, твори Мігеля де Сервантеса, Шарля Перро, Джорджа Гордона Байрона, Оноре де Бальзака, а також Біблію. Сучасники Гюстава Доре захоплювалися надзвичайною виразністю його чорно-білої графіки.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Предметні компетентності
1. У «Пісні першій» вкажіть символи і поясніть їхнє значення.
2. Поясніть алегоричний сенс блукань Поета в похмурому лісі. Що завадило йому знайти правильну стежку?
3. Чому саме Вергілій став Поетовим проводирем у потойбічному світі? Що символізують образи Поета і Вергілія у творі?
4. Що прочитав Поет на брамі Пекла? Як ви розумієте зміст написаного?
5. Які почуття викликає у Поета подорож через Рай? Що відчуває поет, споглядаючи маленьку Землю з небесної височини? Поясніть чому.
6. Хто, на думку Данте, відповідає за все вчинене в житті людини? Поясніть сутність проблеми вибору людиною свого життєвого шляху.
7. Поміркуйте, чому у Пеклі герої твору рухаються вниз у яму, а в Чистилищі — вгору до небесного Раю. Доведіть, що алегоричний смисл подорожі Поета потойбічним світом полягає в очищені душі, віднайденні справжніх життєвих цінностей.
8. Доведіть, що автор «Божественної комедії» зазнав упливу античної літератури і науки.
9. Які традиції середньовічної релігійної літератури використав Данте у поемі?
10. Із якою метою Данте вводить у твір образи своїх сучасників? Уявіть себе флорентійцем кінця доби Середньовіччя, який ще пам'ятає згаданих у «Комедії» реальних осіб. Поміркуйте, з якими почуттями ви читали б цей твір.
11. У чому полягає буквальний смисл поеми Данте? Чому, якби автор заклав у свою поему лише буквальний смисл, його твір нагадував би звіт про туристичну подорож екстремальними маршрутами?
12. Поясніть сутність протиставлення видимого світу потойбічному. Доведіть, що «Комедія» італійського поета має дидактичний, тобто повчальний смисл.
Інформаційно-цифрова компетентність
Скористайтесь посиланням https://cutt.ly/z4mwHni або QR-кодом і подивіться добірку гравюр Гюстава Доре, створених як ілюстрації до «Божественної комедії» Данте.
Зробіть висновок про вплив графіки видатного французького художника на сприйняття читачами твору Данте Аліг’єрі «Божественна комедія». Як використана увертюра (інструментальний вступ) до рок-опери «Ісус Христос — суперзірка» (композитор Ендрю Ллойд Веббер, автор тексту Тім Райс, 1970 рік) підкреслює настрій ілюстрацій Гюстава Доре?
Для тих, хто хоче знати більше
Щоб відзначити величезний внесок українських перекладачів у вітчизняну культуру і літературу, в Україні запроваджено літературні премії. Зокрема, з 1972 року присуджується щорічна премія імені Максима Тадейовича Рильського «за найвищі досягнення в галузі перекладу українською мовою творів світової літератури, які збагачують скарбницю національної культури, сприяють її активнішому інтегруванню в загальнолюдський духовний процес».
Лауреатами премії імені М. Рильського стали відомі вам перекладачі Василь Мисик, Євген Дроб’язко, Борис Тен, Дмитро Павличко, Микола Лукаш, Григорій Кочур, Дмитро Паламарчук, Іван Дзюба, Олександр Терех, а також перекладачки Майя Кашель, Ольга Сенюк, Євгенія Горева, Марія Габлевич, Світлана Жолоб, Галина Кирпа та багато інших майстрів та майстринь перекладацького мистецтва.
