Зарубіжна література. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Міляновська

Люсі Мод Монтгомері

(1874-1942)

Люсі Мод Монтгомері — видатна канадська письменниця, авторка популярних романів і оповідань. Стала відомою в усьому світі завдяки серії книжок про рудоволосу веснянкувату дівчинку Енн Ширлі.

Події більшості творів Мод Монтгомері (письменниця не любила своє перше ім’я) відбувається на її рідному острові Принца Едварда. Зараз ця місцевість — популярний туристичний і літературний маршрут.

Люсі Мод Монтгомері народилася на острові Принца Едварда 30 листопада 1874 року. Її мати померла від сухот, коли дівчинці ще не виповнилося і двох років. Убитий горем батько віддав свою доньку на виховання батькам її матері, тому Мод з дитинства виховували дідусь і бабуся, люди суворих і консервативних правил..

Дитячі роки майбутня письменниця провела серед дорослих родичів. Тому вона вигадувала собі уявних друзів і уявні світи, щоб впоратися із самотністю. Її уявних друзів звали Кеті Моріс і Люсі Грей, вони жили в «казковій кімнаті» за книжковою шафою у вітальні. Вже дорослою Мод Монтгомері вважала, що саме в цей період її життя у неї вперше виявилися багата уява і творчі здібності. Деколи це призводило до кумедних випадків. Наприклад, під час церковної служби дівчинка запитала свою тітку, де її покійна мати, і та вказала пальцем догори. Мод задерла голову і побачила лише люк у стелі церкви, що змусило її задуматися, чому б священику просто не взяти драбину, та й не повернути її матір зі стелі церкви.

У віці 13 років творча дитина вже захоплювалася поезією, сам писала вірші і мріяла про майбутню літературну славу, про що навіть занотувала у своєму щоденнику. У цей час Мод вперше надіслала вірш для публікації. Окрилена, вона написала: «Я бачила себе дивовижею серед моїх однокласників — маленькою місцевою знаменитістю». Після відмови дівчинка з гіркотою відзначила: «Сльози розчарування напливали, коли я відповзала, щоб сховати бідолашний зім’ятий рукопис у глибині своєї скрині». Однак енергійний характер не дозволив їй впасти у відчай, і десь в глибині душі вона вважала, що рано чи пізно доб’ється успіху.

Після завершення навчання в школі на острові Принца Едварда шістнадцятирічна Мод провела один рік у місті Принц Альберт зі своїм батьком і мачухою. Цей рік запам’ятався їй не життям з другою родиною свого батька, а її першою публікацією. Вийшов друком вірш під назвою «На мисі ЛеФорс» Вона була схвильована і щаслива. Тим більше, що повторення успіху не забарилося — невдовзі в газеті опублікували її статтю про візит до табору індіанців на Великих рівнинах. Індіанці видалися їй дуже красивими і привабливими. Сама ж вона почувалася не дуже щасливою, в першу чергу через погані стосунки з мачухою, які не складалися.

Тому повернення додому вона сприйняла з великим полегшенням. Вона дуже любила свій острів. Вже після повернення під час своїх самотніх прогулянок тихою сільською місцевістю дівчина почала відчувати те, що стала називала «спалахом» — моментом спокою та ясності, коли вона відчувала емоційний екстаз і була натхненна усвідомленням вищої духовної сили, що пронизувала її наскрізь. Мод написала у своєму щоденнику: «Серед буденності життя я була дуже близька до королівства ідеальної краси. Між ним і мною висіла лише тонка вуаль. Я ніколи не могла відсунути її вбік, але іноді тріпотів вітер Мені здавалося, що мигцем бачила чарівне царство за його межами — лише проблиском, — але ці проблиски завжди робили життя вартим уваги». Мод вважала переживання цих «спалахів» чимось найкрасивішим, найзворушливішим і найнапруженішим в своєму житті.

Саме так пізніше письменниця описала почуття емоційного спілкування з природою найвідомішої своєї героїні Енн Ширлі.

Самостійне життя і літературний успіх

У 1893 році Мод Монтгомері поступила в коледж принца Вельського, щоб отримати диплом вчителя. Там вона пройшла дворічну навчальну програму за один рік. У 1895 і 1896 роках наполеглива дівчина продовжила навчання і вивчала літературу в університеті міста Далхауз, однак з фінансових причин не змогла отримати університетський диплом.

Згодом працювала вчителькою в різних школах острова Принц Едвард. Їй не подобалася вчительська робота, вона не любила викладати, але ця робота давала їй фінансову незалежність і залишала час для того, щоб займатися улюбленою справою — продовжувати писати. З 1897 року оповідання Мод регулярно публікувалася в журналах і газетах. До 1907 року вона опублікувала понад 100 оповідань.

Тогочасний читач не надто толерував жінок, які хотіли реалізувати себе як письменниці, тому дівчині довелося друкуватися, не вказуючи свого повного імені, лише ініціали: Л. М. Монтгомері. Так їй вдавалося приховувати, що вона жінка.

Будинок, в якому народилась Люсі Мод Монтгомері

У 1908 році тридцятичотирьохрічна Мод Монтгомері опублікувала свою першу книгу із Зелених Дахів». Успіх був негайний і нечуваним, за наступний рік було здійснено 6 перевидань! Це стало початком видатної літературної кар’єри письменниці і дозволило їй вже не приховувати в публікаціях свою стать. Тепер всі знали, хто така Люсі Мод Монтгомері, причому не лише в Канаді, а й в Сполучених Штатах.

Канадська преса багато згадувала про життя Мод на острові Принца Едварда, який зображували як чарівну частину Канади, де люди зберігали старомодні цінності, і все рухалося набагато повільніше. Американська преса припускала, що вся Канада була відсталою та повільною, стверджуючи, що книжка на кшталт «Енн із Зелених Дахів» була можлива лише в такій сільській країні, як Канада, де люди були не такими розвиненими, як у США Типовим для американського висвітлення особистості письменниці була газетна стаття 1911 року в Бостоні, яка зверхньо стверджувала:

«Нещодавно на небосхилі зійшла нова і надзвичайно яскрава зірка в особі раніше невідомої письменниці «сердечних» історій міс Люсі М. Монтгомері, і зараз астрономи знайшли її на широті острова Принца Едварда. Ніхто ніколи не міг би уявити, що така віддалена цятка на карті коли-небудь породить такого письменника. Але саме на цьому острові народилася Енн із Зелених Дахів... Цю історію написала скромна молода шкільна вчителька, яка, безсумнівно, була здивована так само, як і всі її сусіди, коли виявила, що її солодка простенька історія про дитячі радощі та печалі мініатюрної рудоволосої дівчини, яка стала літературним хітом сезону для американської публіки...»

Фотографія моделі та актриси Евелін Несбіт, яким надихалася Мод Монтгомері, ствооюючи образ Енн

Молода шкільна вчителька не була здивована зовсім, вона прагнула цього успіху і цілеспрямовано йшла до нього. А солодкий ідеалізований образ письменниці, змальований у статті, на думку автора, мав прихилити публіку до її творів і не звертати увагу на те, що вона жінка. Мод мала плани розвивати літературний успіх і покинути учительську працю. У цей час в листі до друга вона написала: «Я, відверто кажучи, прийшла в літературу, щоб заробляти нею на життя».

Зріла літературна творчість і життєві негаразди

Професійна літературна діяльність Мод Монтгомері припала на першу половину XX століття, тобто на дві світові війни і велику економічну депресію тридцятих років. Вона дуже важко пережила обидві війни, незважаючи на те, що жила в Канаді і її, начебто, безпосередньо це не стосувалося. Але Канада в той час була частиною Британської імперії, тому канадці воювали проти Німеччини.

Вже під час Першої світової війни Мод мучило гостре відчуття несправедливості того, що відбувається, коли Німеччина здійснила агресивні напади на сусідні країни, зокрема нейтральну Бельгію. Письменниця вважала, що цивілізований світ має давати відсіч будь-якій невиправданій агресії. Її мучили вбивства невинних цивільних, особливо дітей, вона щодня з нетерпінням очікувала ранкові газети, щоб прочитати останні новини з фронту. Значну частину свого часу вона присвячувала написанню статей, в яких закликала здорових чоловіків йти добровольцями на війну, а людей в тилу — робити пожертви для армії.

Кожна поразка союзників пригнічувала її. А кожна перемога окрилювала. У цей час вона написала у своєму щоденнику: «Я вірю в Бога, який є добрим, але не всемогутнім. Я також вірю в принцип Зла, рівного Богу за силою... темряви до Його світла. Я вірю між ними точиться нескінченна безперервна боротьба». Знесилена переживаннями, перші повоєнні тижні письменниця провела у ліжку, захворівши на іспанський грип, важку недугу, яка вбила в усьому світі до 100 мільйонів людей за 1918-19 роки. Але Мод пощастило — вона вижила, на відміну від найкращої подруги.

Єдиним прихистком від буремних подій для неї залишалася творчість. За час Першої світової війни вона написала три нові романи про Енн, які збільшили її популярність. Однак і тут не обійшлося без негараздів — в 1917 році їй довелося змінити видавця. Мод виявила, що бостонський видавець її обманював і платив в три рази менше, ніж їй належало. Видавець очікував, що письменниця лише жінка зі значно меншими доходами, ніж у нього, а він — чоловік і мільйонер. Тож вона не наважиться на рішучі дії для захисту своїх прав. Це обтяжливо і дуже дорого. Мод не виправдала його надій і на превеликий подив видавця подала до суду. Розгляд справи тривав довгих 11 років, але затята жінка перемогла і відстояла свої права.

У 1920 році письменницю розлютив голівудівський фільм «Енн із Зелених Дахів». Творці фільму його повністю американізували, зробивши з канадки Енн американку. Мод написала у щоденнику: «Це була гарна маленька вистава, добре зафільмована, але якби я не знала, що фільм знятий за моєю книгою, я б ніколи про не здогадалася б. Пейзаж і люди були «Новою Англією», а не островом Принца Едварда. Було введено скунса та американський прапор - обидва однаково невідомі на острові. Хотілося кричати від люті через прапор. Такий грубий, відвертий американізм!»

Крім цього, один американський журналіст, висвітлюючи прем’єру фільму в Лос-Анджелесі, побіжно назвав автором роману «Енн із Зелених Дахів» «містера Монтгомері». Основну ж увагу він приділив зірці фільму акторці Мері Майлз Мінтер, назвавши її справжнім втіленням Енн. Мод, на відміну від журналіста, була розчарована грою Мінтер, написавши, що та зобразила «солодку, солодку героїню, зовсім не схожу на мою обережну Енн». І засудила сцену з фільму, де Енн вхопила дробовик, щоб погрожувати людям, зазначивши. що її Енн ніколи б не зробила такого. Тож фільм став останньою краплею. Письменниця наступні 15 років не написала жодного рядка про Енн, присвятивши себе іншим героїням.

Енн у виконанні американські акторки Мері Майлз Мінтер

Попри все в 1920-ті роки Мод Монтгомері відбулася як найуспішніша канадська авторка всіх часів. Однак через те, що критики вважали її книжки дитячими та жіночими, Мод не сприймали як серйозну письменницю. У цей самий час острів Принца Едварда стає місцем паломництва фанатів Енн, туди приїжджають люди, щоб пройтися стежками, якими ходила героїня її романів. У пізнаваність і популярність Мод виросли неймовірно, але це жодним чином не змінювало ставлення патріархального суспільства до жінок. Так у 1924 році журнал Maple Leaf попросив своїх читачів номінувати 14 найвидатніших канадців, і всі переможці були чоловіками. У іншому опитуванні Мод Монтгомері посіла лише 16 місце.

Останні роки життя

Останні роки життя Мод Монтгомері інтенсивно працює, веде активний спосіб життя, переймається охороною довкілля. Окремий вид її діяльності — це просування канадської літератури. Її і надалі вважають «жіночою», а не «серйозною» письменницею, але її це не турбує. Вона закликає канадських письменників і письменниць писати більше художніх творів про Канаду, стверджуючи, що канадці мають чудові історії, які варто написати.

Однак здоров’я письменниці серйозно підірване, вона страждає від депресій і вживає заспокійливі препарати. Жахливим ударом для неї стала Друга світова війна, яка розпочалася в 1939 році. Вона називала війну «цим кошмаром, який обрушився на світ... несправедливо, що нам доведеться пройти через це ще раз». І ніби передчуваючи смерть записує в щоденнику 8 липня 1941: «О Боже, такий кінець життя. Такі страждання та нещастя».

24 квітня 1942 року Мод Монтгомері померла. За своє життя вона опублікувала 20 романів, понад 500 оповідань, автобіографію та книгу віршів.

РОМАН «ЕНН ІЗ ЗЕЛЕНИХ ДАХІВ»

На написання роману «Енн із Зелених Дахів» Мод Монтгомері надихалася нотатками, які робила ще в дитинстві. У них йшлося про немолодих брата і сестру, яким помилково прислали із сиротинця дівчинку замість хлопчика, якого вони просили на усиновлення. Але брат і сестра вирішили залишити її. Письменниця, змальовуючи головну героїню Енн, спиралася на власний досвід дитинства, коли вона жила в сільській місцевості на острові Принца Едварда. Власне події роману відбувають на цьому ж острові. Мод Монтгомері також використала фотографію американської моделі і акторки Евелін Несбіт, яку вона вирізала з нью-йоркського журналу «Метрополітен» і повісила на стіні своєї спальні як модель для обличчя Енн Ширлі. Ця фотографія нагадування про її «юнацький ідеалізм і духовність».

Сюжет роману має виразно автобіографічний характер і опирається на особистий життєвий досвід письменниці. Сама Мод Монтгомері отримала дуже суворе виховання і в ранньому дитинстві відчувала нестачу любові та друзів. Це, на її думку, посприяло розвитку фантазії та літературних здібностей.

Особливості сюжету роману

Події, описані в романі, можна легко описати декількома реченнями. Там йдеться про життя дівчинки-сироти Енн Ширлі, випадково усиновленої немолодими братом Метью і сестрою Маріллою Катбертами із села Ейвонлі, які хотіли взяти із сиротинця хлопчика, щоб він допомагав їм на фермі. Брат і сестра виявилися достатньо чуйними, щоб залишити нещасну сироту у себе, а не відправити її назад у сиротинець. Після цього для Енн починається нове життя. Вона пристосовується до життя в родині, знаходить подруг, йде в школу, переживає багато веселих і драматичних пригод. З часом показує себе як старанна учениця, успішно закінчує школу, здає іспити в Королівську вчительську семінарію, закінчує її і добивається стипендії на безкоштовне навчання в університеті. У цей час помирає Метью, і Марілла, яка починає драматично втрачати зір, вирішує продати ферму і садибу «Зелені Дахи». Енн не погоджується з цим рішенням, відмовляється від вступу до університету, щоб залишитися з прийомною матір’ю задля порятунку її здоров’я і порятунку ферми.

Перелічені події не складають єдиної сюжетної лінії і виглядають як послідовний ряд епізодів, які просто описують невеликі частинки життя дівчинки на шляху до її дорослішання. Вони пов’язані між собою лише образом Енн, і жоден зовнішній конфлікт не об’єднує ці епізоди. Значну кількість подій авторка взагалі не описує, а передає через діалоги і великі монологи головної героїні.. Із них ми дізнаємося з перших уст, який вплив здійснила та чи інша подія на життя Енн.

Таким чином сюжетна лінія роману, — це не послідовні подієві зміни, а зміни у внутрішньому світі героїні. І кожен епізод твору (який не виходить за межі одного невеличкого розділу) насправді описує не подію, а ту зміну, яка відбулася з героїнею внаслідок переживання цієї події.

Справжній сюжет унаочнюється, якщо розглянути образ героїні на початку і наприкінці твору. Енн, яку забрали з сиротинця, — це дівчинка, повністю занурена у світ своєї багатої уяви. Вона уявляє собі речі, події і світ кращими, ніж вони є насправді. І це спосіб втечі від жахливої реальності, в якій їй довелося жити. Прийомні сім’ї використовували її як служницю, переймаючись лише тим, чи відробить вона утримання. Вона виконувала свої обов’язки в цих сім’ях під важким примусом, вона ненавиділа все, що її змушували робити. Вона розуміла, що вона нікому не потрібна, що її не люблять і для цих людей йдеться лише про зиск, економію на справжній служниці. Тож єдиною розрадою ставали уявні подруги, намріяні замки, казкові феї.

Енн і Діана (малюнок з першого видання)

Вже на цьому етапі твору формується головний конфлікт роману, який визначить його сюжетну лінію. Це співіснування уяви і обов’язку в душі Енн Ширлі після того, як вона потрапила в «Зелені Дахи». Уява до цього часу стала звичним способом її життя, вона пов’язує дівчинку з ідеальним прекрасним світом, якого вона не знає в реальності. А обов’язок Енн сприймає лише як примус, і пов’язує його з реальним світом, де вона не має жодних прав і де її лише пригноблюють. І ці світи для Енн фактично несумісні, уява і обов’язок — це два різні полюси її свідомості

Тому навіть у новій сім’ї, де Катберти ставляться до неї як до власної дитини, дівчинка продовжує за інерцією вбачати у своїх обов’язках елементи примусу і ставити їх на друге місце після своїх фантазій. Може задивитися на красу природи і не принести на прохання Марілли її шитво, або перетворює пиріг у печі на вугілля, бо забула про нього, уявивши себе зачарованою принцесою у вежі, яку їде визволяти принц на вороному коні. Їй важко зосередитися на таких неромантичних справах (наприклад як миття посуду) у будь-яку романтичну захоплюючу мить!

Із часом відбуваються зміни. Власне виявляється, що Енн у люблячій сім’ї, в оточенні друзів і подруг готова змінювати. Вона, за її словами, ніколи не робить одну і ту ж помилку двічі. Переживаючи досвід помилок, які мали і смішні і трагічні наслідки, Енн стає відповідальнішою. Вона починає сприймати свої обов’язки не як примус, а як добровільну допомогу людям, яких вона любить і цінує. Так навіть її хатні обов’язки перестають для неї бути обтяжливими. Виконуючи прохання Марілли вона свідомо контролює свою уяву і намагається зосередитися на роботі.

Наступним етапом поєднання уяви і обов’язку стає ставлення Енн Ширлі до обов’язку як до особистого вибору. Так, наприклад, вона обирає для себе обов’язок гарно вчитися, вона присвячує йому все більше часу, тяжко працює і досягає небачених результатів. Виконання цього обов’язку робить її щасливою, вона усвідомлює, що може досягти успіху, закінчити Королівську вчительську семінарію, потім університет, що було нечувано для будь-якої тогочасної жінки в Канаді.

Енн починає свідомо ставитися до формування «гідних звичок», намагається вчитися якомога старанніше і бути наскільки це можливо розсудливою. Це не означала, що уява зникла, чи дівчина від неї відмовилася. Ні, уява залишилася, але в «розумних межах». Енн, яка подорослішала, не готова вірити у фей, але вважає, що простору для уяви вистачає і поза царством фей. Перед від’їздом до Королівської вчительської семінарії вона говорить Маріллі: «Я лишилася та сама, справді. Просто я, як дерево, виросла й розкинула віти. Але я — у душі — нітрохи не змінилася».

Найвищого рівня розуміння обов’язку — самопожертви — Енн досягає наприкінці роману. Те, чого вона добивалася важкою працею, стає реальністю. Вона має нечуваний і єдиний шанс безкоштовно навчатися в університеті (платне навчання не по кишені Катбертам), це максимально можлива для неї життєва мрія, яка збулася. І ось помирає Метью, а Марілла сліпне і хоче продати «Зелені Дахи». Енн ні хвилини не вагається і змінює своє життя, вона відмовляється від університету, щоб залишитися з Маріллою. Коли збувається її єдиний шанс, вона «сміливо глянула в очі своєму обов’язку - і побачила в ньому друга, яким завжди буває обов'язок, коли ми щиро готові йти йому назустріч», однак «ніхто не забере у неї уяви і не зруйнує чудового світу веселкових мрій». Уява і обов’язок, виявляється, не суперечать одне одному.

Світ дорослих у творі

Світ дорослих на початку роману — це світ обов’язку, нудьги і відсутності уяви. Він впорядкований, доглянутий, чистий (з вилизаного подвір’я Катбертів можна їсти без шкоди для шлунку), практичний, консервативний і існує за визначеними правилами. Для дорослих гілка клена — це не прикраса для кімнати, а сміття. Спальня ж призначена для того, щоб спати, навіщо її прикрашати? Найяскравіше утилітарний світ дорослих виявляє в описі чудової вишні, яка росте у дворі Катбертів. Для Енн вона — прекрасна Снігова Королева, вкрита білим як марево цвітом. Для Марілли лише дерево, яке дає погані плоди — маленькі і червиві.

Свої обов’язки дорослі виконують за інерцією, рутино. Навіть директор школи читає свої промови, а священник проповіді не співпереживаючи з приводу того, що говорять, а як звичну і нудну річ. Усі інші дорослі це спокійнісінько слухають саме з почуття обов’язку, хоча в глибині душі знають, що це нудно. Тому значна частина їхнього життя, навіть речі духовного характеру, перетворюється на формальність, на обов’язок, який потрібно виконати, тому що треба виконати.

Енн б’є Гілберта по голові (малюнок з першого видання роману)

Наприклад, долучення до Бога для Енн, з погляду Марілли, — це формальний обов’язок для дитини визубрити «Отче наш». І саме за цим критерієм вона оцінює прагнення Енн долучитися до релігійного життя і світовідчуття. А для Енн долучитися до Бога — це пережити в своїй уяві сюжет картини «Христос благословляє дітей», репродукція якої висить у вітальні Катбертів. Вона відчула себе маленькою дівчинкою, намальованою в куточку картини, яка також сирота, і яку ніхто не помічає. Але Він помітив! У неї тріпотіло серце і хололи руки, ось вона наближається до Нього, і Він поклав руку на її голову. Яка ж радість її тоді охопила! Дівчинка сказала що відчуває благоговіння, а Марілла відповіла, що не можна так нешанобливо говорити про Христа. А потрібно просто піти і таки вивчити молитву.

Однак світ дорослих авторка не протиставляє ідеальному світу Енн так, ніби це світ обов’язку проти світу уяви. Ні, для бідної сироти всі люди, включно з дорослими, поділяються на дві нерівні частини — рідні душі і всі інші, тобто нерідні душі. Критерій поділу дуже простий: нерідну душу неможливо уявити собі дитиною (наприклад, директора Белла), а рідну душу (наприклад, дружину нового священника пані Аллан) — дуже легко. Рідна душа здатна подивитися на світ очима дитини, здатна виявити уяву навіть якщо про це навіть не здогадується, як Марілла. В усіх таких рідних душ уява просто «заіржавіла», як сказала Енн про пані Жозефіну Баррі.

Уявлення Енн про світ та її вплив на мешканців Ейвонлі

Енн Ширлі з перших сторінок роману постає як типовий носій романтичної свідомості. Вона має бурхливу уяву, у ній нуртують пристрасті, вона нестримна, запальна як в ненависті (упродовж всього роману не може пробачити Гілберта Блайна за те, що він в їхню першу зустріч обізвав її морквиною за рудий колір волосся) так і в любові (у першу ж зустріч з майбутньою найкращою подругою Діаною Баррі пропонує їй поклястися любити одне одного довіку).

Вона дає «правильні» назви речам і вірить в існування ідеального світу, причому уявний світ для неї важливіший, ніж реальний. Почуття для неї стоять вище за розум, наприклад, вона зауважує: «Коли промайне щось у голові, таке невимовно цікаве, що мусиш тут таки зробити. А коли спинишся і замислишся, то ніякої радості вже не буде». Не можна замислюватися, не можна раціоналізувати, перше поривання найправильніше, найщиріше, і потрібно керуватися саме ним, а не розмірковувати про вигоди від майбутньої дії.

Енн дивиться на світ через призму фантазії і живе, ніби у двох світах — реальному і вигаданому. Авторка прямо підкреслює цю особливість дівчинки: «Оперши підборіддя на руки, вона (Енн) споглядала мерехтливу блакить Озера Осяйних Вод, яке було так добре видно із західного вікна, а думками тим часом ширяла в пишній країні мрій, сліпа й глуха до всього, окрім власних фантазій».

Її фантазії дуже різноманітні. Часто вони мають характер романтичного єднання з природою, її одухотворення: «А Вам не здається, що аметисти - це душі фіалочок?», «От було б хороше, якби троянди вміти розмовляти!», «Вони б розповіли нам стільки всього чудового», «Клени такі товариські». А іноді фольклорний і міфологічний характер. Вона може порівняти себе з поганським божеством, або сумувати, що народилася не в Камелоті (давнє місто легендарного кельтського короля Артура), або очікувати, що в гущавині лісу на неї мають чекати сам король Артур, а також лицар Круглого столу знаменитий Ланцелот і королева Джіневра. Ен може сказати: «Щовечора. коли лягаю спати, я дивлюся у вікно і гадаю собі, чи справді там сидить дріада¹ й чеше коси, дивлячись у струмок, наче в люстерко».

¹ Дріада — у грецькій міфології — німфа — покровителька дерев, лісова дівчина, богиня дерева, яка іноді являється людям.

Для романтичного світогляду Енн притаманний і магічний погляд на світ. Вона може зауважити: «Мабуть, то маленька фея у веселковій шалі прийшла навшпиньках місячної ночі», «Зусібіч долинало теленькання дзвіночків з інших саней і сміх, що нагадував про забави лісових ельфів», «Сьогодні мені цілу ніч снилося, як за мною ганяє страхітливий домовик з великим листковим пирогом замість голови».

Як герой-романтик вона — творча особистість, має літературний хист, любить музику і бурхливо їй співпереживає (згадайте Бальтазара з повісті-казки Гофмана «Малюк Цахес, на прізвисько Цинобер»). Енн хоче, щоб все навколо було поетичним і романтичним, а не буденним і нудним. Тож усі назви, які вона вигадує, — романтичні (Озеро Осяйних Вод, Стежка Закоханих, Ліс Привидів, Джерело Дріад). Згодом дівчинка пише підліткові романтичні оповідання, де герої переживають бурхливі пристрасті, неземне кохання, і в результаті всі гинуть, тому що, на її думку, похорон для закінчення романтичного оповідання підходить значно краще, ніж весілля.

Водночас Енн і в житті переживає романтичну пригоду з Гілбертом Блайтом, коли хлопець, з яким вона не розмовляє, з яким має суперництво у навчанні, рятує їй життя. Під час гри з дівчатами у Лілейну Діву її човен без весел відплив на середину річки і почав тонути, і вона була змушена була вчепитися за палі мосту, під яким в цей час пропливала. Допомога за будь-яких обставин не могла прибути вчасно. І цієї ж миті раптом на річці з’явився інший човен, в якому плив її заклятий ворог Гілберт. Вона дозволила себе врятувати, але несподівано для всіх не захотіла пробачити.

Як герой-романтик вона одухотворена і щира, на відміну від інших дітей, не боїться відстоювати свою думку, визнавати свої помилки і розповідати дорослим, що вона насправді про них думає. Несподівано, але саме ці її риси змінюють світ дорослих у романі. Енн порушує їхнє тихе спокійне розмірене життя Ейволі своїм жвавим характером, наївністю і безпосередністю. Вона просто шокує дорослих. Однак з часом серця суворих селян пом’якшилися і вони прийняли Енн.

Спочатку зміни відбулися з Меттью Катбертом, сором’язливим, добрим чоловіком, якому Енн сподобалася відразу. Вони швидко подружилися, і він став першою людиною, яка виявила до Енн безумовну любов. Марілла Катберт: сестра Метью, — сувора, але справедлива жінка, яка має «відблиски почуття гумору», вона воліє дотримуватись правил та дисципліни, не має друзів, прагматична й консервативна. Її життя було безбарвним і безрадісним до появи Енн. Вона намагається прищепити дитині дисципліну, але її поступово зворушує бадьорість і радість Енн, і жінка стає м’якшою та люблячою, вчиться виражати свої почуття..

Енн впливала не лише на рідні душі, які позбувалися «іржі» зі своєї уяви, а й на тих людей, кого вона визнавала нерідними душами. Усі вони ставали добрішими, люб’язнішими і привітнішими. Прикладом може бути сусідка Катбертів пані Рейчел Лінд — холодна, сурова та владна жінка, яку цікавлять тільки чутки та робота по дому. Але внаслідок спілкування з Енн вона перетворюється на чуйну та дружню сусідку, патріотку свого містечка та люб’язну й привітну людину

Образи й мотиви світової культури у романі

У романі письменниця залишила для читачів багато відсилань на різноманітні образи і мовити і в світовій культурі, зокрема й біблійні. Так Діана порівнює Енн з Богоматір’ю: «...зроби легенький проділ, він тобі пасує найкраще. І пані Аллан каже, що ти з ним - ніби Мадонна».

Одним із найяскравіших образів роману є образ квітучої вишні, яку Енн називає Снігова Королева. Ця метафора встановлює подібність між образом квітучого дерева і казковим образом Снігової Королеви із однойменної казки Ганса Крісіана Андерсена. У творі можна знайти відсилання і на інші казки Андерсена. Наприклад, на казку «Гидке каченя». Енн упродовж твору, так само, як і гидке каченя, перетворюється з некрасивої дівчинки на гарну зсередини й зовні дівчину (лебедя).

Обкладинка українського видання «Енн із Зелених Дахів»

Ще одне відсилання відбувається на казку «Принцеса на горошині» того ж автора. Так само як героїня казки Енн випадково потрапляє в чужий для неї дім Метью і Марілли. Тому перша ніч на новому місці була для неї такою неспокійною. Крім цього Енн, яка відчуває глибинний зв'язок з природою уявляє себе бджолою, яка живе в квітці, що нагадує казку «Дюймовочка».

Посилання на народну казку «Попелюшка» можна відзначити в епізоді, коли Енн грала Придворну фею у виставі за поемою Едмунда Спенсера «Королева фей». У дівчини вже після вистави з волосся випадково впала троянді, а Гілберт Блайт підібрав її, як принц черевичок Попелюшки, і забрав собі.

У зображенні головної героїні роману «Енн із Зелених Дахів» особливу роль відіграють відсилання до казки англійського письменника Льюїса Керролла «Аліса в Країні Див» (згадайте вивчене в 5 класі) і «Аліса в Задзеркаллі». Образ Енн, яка живе в реальному і водночас в уявному світі, нагадує образ Аліси.

Крім цього є багато дрібних деталей, які спрямовують увагу читача саме в цьому напрямку. Наприклад, дівчинка бачить кролика, який біжить і швидко ховається в траві. Пізніше вона дивиться у дзеркало на дверцятах шафи («чарівне скельце», «воно казково прекрасне») на своє відображення, ніби зазираючи в Задзеркалля і навіть чітко уявляє собі, як вона туди іде. А епізод, в якому Енн пригощає свою найкращу подругу Діану і випадково замість малинового сиропу дає їй смородинову наливку, нагадує розділ «Божевільне чаювання».

Згадується у творі також романтична поема Вальтера Скотта «Марміон» і роман Льюїса Воллеса «Бен-Гур: розповіді про Христа»

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

• 1. Як біографія Мод Монгомері відобразилось у її творчості?
• 2. Розкажіть про особливості сюжету роману.
• 3. Як, на вашу думку, мають поєднуватися уява і обов'язок?
• 4. Поясніть, як ви розумієте, що таке «рідна душа».
• 5. Доведіть, що приїзд Енн на острів Принца Едварда позитивно вплинув на мешканців.
• 6. Розкажіть, яким був світогляд Енн. Як вона уявляла довколишній світ?
• 7. Знайдіть у романі інші приклади романтичного світогляду героїні.
• 8. Як образи і мотиви світової культури відобразились в романі?

Для тих, хто хоче знати більше

На острові Принца Едварда є багато туристичних пам'яток, щоб привабити фанатів Енн Ширлі (зокрема і фермерська садиба «Зелені Дахи»), які досі із захопленням читають роман Мод Монтгомері та люблять головну героїню цього роману. Ліс Бальзам Холлоу, який надихнув письменницю створити Ліс Привидів, і ставок Кемпбелл, водойма, змальований в романі як Озера Осяйних Вод, розташовані неподалік. Крім того, місцевий Центр мистецтв щоліта вже упродовж п’яти десятиліть показує на своїй головній сцені надзвичайно успішний мюзикл «Енн із Зелених Дахів»

Актори з острова Принца Едварда, які грають Енн та Метью для туристів

Тематичний парк Ейвонлі на острові Принца Едуарда має достатньо одягу далекого XIX століття, щоб туристи могли одягатися, як герої улюбленої книжки і сфотографуватися. Сувенірні магазини по всьому острову пропонують численні речі, страви та продукти, засновані на описах із романів Енн Ширлі. Там можна придбати як звичайні солом’яні капелюшки для дівчат із зашитими рудими косами, так і пляшки малинової газованої води.