Зарубіжна література. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Міляновська
Волт Вітмен
(1819-1892)
У світовій літературі ім’я американського поета Волта Вітмена невіддільно пов’язане з поняттям новаторства У своїх повнокровних, життєствердних, енергійних поезіях Вітмен сміливо ламав усі закони віршотворення, відмовившись від рими, складних поетичних прийомів і навіть назв творів.
Щодо належності Вітмена до певного літературного напряму, літературознавці й досі не дійшли спільної думки. Одні називають його представником американського романтизму, інші вважають, що він утверджував реалістичний напрям у США. Проте ми чітко знаємо, що поет-новатор натхненно оспівував буденне життя, людину-трудівника, технічний прогрес, демократію, Америку. І хоча незвичайні твори Волта Вітмена читачі сприйняли не відразу, з часом вони змінили уявлення американців про поезію.
Життя Волта Вітмена чітко поділяється на два періоди: до написання збірки «Листя трави» і після. У першій половині життя флегматичний Волт ніби спав і готувався до творчого сплеску, який вилився в багаторічне поетичне палання, що піднесло його ім’я на вершину літературної слави.
Волт Вітмен народився у невеликому американському селі на острові Лонг-Айленд, а дитячі роки провів у Брукліні (тепер це район Нью-Йорка). Його мати походила з родини звичайного голландського скотаря, а батько — із сім’ї фермера-рабовласника. Волт був старшим із дев’яти дітей і, мабуть, єдиним здоровим сином.
Після шести років навчання хлопчикові довелося покинути школу і найнятися розсильним. За доволі короткий час Волт змінив багато професій: працював складальником і набірником у друкарні, сільським учителем, столяром, будівельним підрядником, журналістом, редактором. Знайомлячись із життям звичайних американців, Волт багато подорожував і пройшов пішки 17 штатів. Наприкінці 1830-х років він писав статті, оповідання, вірші, рецензії, був видавцем власної газети. Біографи зазначають, що Вітмен із юних років був великим театралом і шанувальником оперного співу.
Із відомим письменником Едгаром По Вітмен познайомився після того, як надрукував рецензію у його журналі в 1845 році. Важливим фактом у біографії Волта Вітмена став друк у 1846 році статті «Раби і работорговці», у якій він засудив використання праці невільників і торгівлю людьми. У цей період в нього виникає задум створити книжку «Листя трави», про що він і пише у своїх нотатках.
Майже до сорокалітнього віку цей міцний, високий, блакитнооокий чоловік не мав постійного місця роботи, стабільного заробітку і все ще шукав свій шлях, не особливо переймаючись завтрашнім днем. Таке поверхове і безтурботне ставлення до життя, цілковита нездатність чимось займатися довго викликали у його родини неабияке занепокоєння. Проте близькі й не підозрювали, що у свідомості Вітмена в цей час відбувся злам: він займається самоосвітою, вдосконалює свою поетичну майстерність, вивчає мистецтва, філософію, давню історію. Волт Вітмен спілкується з широким колом людей — від простих робітників до видатних науковців.
Нові враження та знання поєдналися у Вітмена в особливе світосприймання і рантове усвідомлення свого поетичного обдарування. Він писав: «Я пам'ятаю, був прозорий літній ранок. Я лежав у траві... і раптом на мене зійшло... таке відчуття спокою і миру, таке всезнання, вище за усіляку людську мудрість, і я зрозумів, що Бог — мій брат, і що Його душа — мені рідна, і що ядро усього Всесвіту — любов».
Волт Вітмен змінився. Він зосереджено працював над збіркою віршів «Листя трави», яка, за його словами, була завершена у 1853 році Автор видав її власним коштом. Збірка відкривалася поемою «Пісня про себе», яка стала вираженням філософії активного життєлюбства. Хтось із прихильників таланту Вітмена пізніше написав: «Це було несподіване народження Титана з людини. Ще вчора він був писакою нікому не потрібних віршиків, а тепер у нього одразу виникли цілі сторінки, накарбовані вогнями, літерами вічного життя».
Однак сучасники не відразу оцінили талант Вітмена. Збірка «Листя трави» зазнала чимало глузувань і критики. Волт Вітмен ще довго отримував примірники книжки, які він розсилав як подарунки. Для читачів була незрозумілою нова форма віршування, вільна від рими, грунтована на величезному різноманітті ритмів, не затиснута у жодні жанрові обмеження. Політ вітменівського натхнення не вміщувався у тогочасні поетичні канони. Сила літературної традиції, звичка до рими і навіть до певної тематики не дозволила американцям одразу осягнути всю філософську глибину, світлу нестримну енергію радості і майже дитячу безпосередність лірики «вихідця з народу».
Відсутність позитивних відгуків не збентежила Волта Вітмена і не підірвала його віру в правильність обраного шляху — він усе життя продовжував працювати над цією збіркою. «Листя трави» перевидавалася дев’ять разів, автор упродовж сорока років постійно доповнював її новими творами і часто навіть істотно змінював раніше опубліковані тексти.
Перша битва Громадянської війни відбулася під містечком Садлі в штаті Вірджинія і отримала назву «битва поблизу річки Бул-Ран» (гравюра на дереві, опублікована Френком Леслі в 1862 році)
Згідно зі своїми переконаннями, Волт Вітмен під час Громадянської війни 1861-1865 років працював звичайним санітаром. Потрапивши у шпиталь, щоб відвідати пораненого брата, поет не зміг спокійно споглядати страждання солдатів і залишився тут без плати за роботу, живучи в якійсь комірчині. Пізніше у спогадах очевидці писали, що поранені постійно кликали цього сивого неспішного чоловіка, який завжди готовий був допомогти і розрадити. Працюючи в госпіталі, Вітмен від постійної важкої праці і морального виснаження вперше в житті захворів.
Після закінчення Громадянської війни друзі допомогли Волту Вітмену влаштуватися чиновником у міністерство фінансів. У 1873 році поета паралізувало, що стало наслідком зараження крові, отриманого в шпиталі під час війни. Для «доброго сивого поета», який навіть за цих обставин не втратив свого оптимізму, друзі зробили все, щоб він не відчував себе покинутим. Незважаючи на хворобу, Волт Вітмен продовжував працювати: читав лекції, писав нові доповнення до збірки «Листя трави».
Шпиталь при церкві в місті Садлі у штаті Вірджинія (гравюра Вілбура Ослера, 1861 рік)
Його друзі в цей час зверталися до державних установ і навіть до президента США за матеріальною допомогою для Вітмена, але марно. Стан поета поступово погіршувався, і друзі зібрали кошти, перевезли його в будиночок у лісі і допомагали доглядати. Вірші поета, що страждав від важкої хвороби, залишилися такими ж піснями щастя, як і раніше. Помер Волт Вітмен у 1892 році. На його похорон прийшла величезна кількість людей.
Оптимістичне світобачення поета, який сповідував гуманістичні ідеали братерства, демократії, рівності усіх, незалежно від раси і національності, його сміливе новаторство, зрештою, знайшло відгук у читачів Америки та за її межами. Одна із шанувальниць таланту Волта зауважила, що її вразило відчуття реального перетворення напружених вітменівських віршів у силу електричного струму.
У XX столітті збірку «Листя трави» Волта Вітмена визнали однією з найяскравіших подій у світовій літературі.
Обізнаність та самовираження у сфері культури
Скористайтесь посиланням https://cutt.ly/y4Mya1m або QR-кодом і перегляньте матеріали для фотогалереї «Unseen color photos of the Civil war» Фотографії зроблені під час Громадянської війни 1861-1865 років, сучасником якої був Волт Вітмен.
Поміркуйте, як фотограф і укладач фотогалереї передали відчуття трагізму і непоправності людських втрат. Як у фотогалереї використано прийом антитези? Яку роль відіграє музичний супровід?
ПОЕЗІЯ ВОЛТА ВІТМЕНА
Класна дошка
Новаторство поезії Болта Вітмена
- відмова від традиційної форми віршування;
- вільний зміст, сміливі образи, розкуті ідеї;
- використання верлібра — вірша зі специфічною ритмікою і без рими;
- перелік у поетичному творі подій, фактів, явиш для створення ефекту всеохопності (каталог Вітмена);
- прості і яскраві образи,
- емоційність мови, сповідальність і щирість віршів;
- оформлення складних філософських проблем у прості судження;
- перефразування думок із відомих книг;
- поєднання різних фрагментів в один цілісний твір;
- новизна тематики;
- оптимізм, філософія радості і братерства.
Книгу «Листя трави» поет називав «спробою виразити мою власну емоційну та особистішу природу... спроба докладно — від початку і до кінця відтворити Особу, людське єство (мене самого у другій половині XIX сторіччя в Америці), і зробити це вільно, вичерпно і правдиво».
Збірка має символічну назву. Безмір листочків об’єднує у собі й образ кожної окремої людини, і всього людства; символізує єдність різних народів, соціальних і вікових груп, зв’язок цивілізації з природою і космосом. Зелений колір трави, яка тягнеться до сонця, — це, як зауважував сам поет, колір надії, а її стійкість — це наша стійкість перед будь-яким випробуванням, віра у можливість загального щастя, зрештою, віра у вічність життя.
У своїй творчості митець зумів поєднати романтичні ідеї із реалістичним зображенням життя. Вітмен був справжнім оптимістом і гуманістом, у якого найменша дрібничка буденного існування викликала щирі захоплення і вдячність. Сповідуючи ідею цінності кожної особистості, оспівуючи красу тіла і духу людини, Вітмен звернувся до принципів братерства і рівності. Чому він дуже гостро відстоював аболіціоністську ідею відміни рабства у рабовласницькій Америці. цієї теми поет звертався не лише у віршах, а й у своїх публіцистичних творах.
Волт Вітмен уважав, що все у світі, всі прояви людського життя можуть бути оспіваними. Тому його вірші характеризуються розкутістю змісту і відвертістю почуттів. Про найскладніші проблеми поет пише надзвичайно просто, з дитячою безпосередністю. Один із найвизначніших письменників XX століття аргентинець Хорхе Луїс Борхес (1899-1986) писав, що Джордж Гордон Байрон у книжках, які принесли йому славу, драматизував свої страждання, а Волт Вітмен — своє щастя.
Використавши форму неримованого вільного вірша — верлібру, — Волт Вітмен легко і невимушено вводить у свої поезії просту мову. Особливий енергійний ритм віршів поета-новатора ніби перетікає із «рокоту хвиль, шелесту вітру між дерев». Відчуття грандіозності, космічності масштабів створюється за допомогою великої кількості перелічень (каталогізації) подій, предметів і явищ.
У простій мові творів часто наявні сленгові слова і професіоналізми. Риму Вітмен вважав кайданами і для митця, і для вільного злету думки про звичайні та важливі речі в житті людини. Літературознавці відзначають, що вільний вірш Вітмена ввібрав у себе ритміку англійської Біблії, риси проповідей і виступів американських ораторів, художні прийоми фольклору американських індіанців, а також давньоіндійського епосу «Махабгарата».
Волт Вітмен писав про свою поезію: «Щодо форми моєї поезії, то я відкинув римований і білий вірш. Білий вірш особливо мені бридкий, але ритм я визнаю; не зовнішній, регулярний і розмірений: короткий склад, довгий склад — короткий склад, довгий склад, — як хода кульгавого; така поезія мені чужа.
Морські хвилі не накочуються на берег через рівні проміжки часу, як і порив вітру між соснами, а проте і в рокоті хвиль, і в шелесті вітру між дерев є чудовий ритм. А який би він був монотонний, як стомлювався б від нього слух, якби він був правильний! Саме цей різновид мелодії і ритм я намагався вловити...»
Вагоме місце у книзі «Листя трави» посідає поема «Пісня про себе», що стала своєрідним творчим кредо автора. У цій поемі автор оспівує не особисто себе, а себе як гармонійну частину Всесвіту: його індивідуальність розчиняється в інших особистостях і він є атомом величезної єдності. Дійшовши до переконання, що світ здатен змінитися на краще завдяки мистецтву, Вітмен оспівував красу життя, велич людини, її єдність з Богом і Всесвітом. Поет-романтик щиро вірив у демократію і в особливу історичну місію Америки. Цей яскравий твір, який не має сюжету, створює враження причетності кожної людини до всього, що відбувається у світі.
Вільний вірш, який був таким незвичним для сучасників Волта Вітмена, заклав міцне підґрунтя для наступних поколінь поетів і пошуку нових прийомів віршування. Поезія Вітмена відчутно вплинула на творчість українських поетів 1920-1930-х років. Серед них — Павло Тичина, Богдан-Ігор Антонич, Іван Кулик, Валеріан Поліщук.
ПІСНЯ ПРО СЕБЕ
(Уривки)
1.
Себе я прославляю, себе я оспівую,
І те, що приймаю я, приймете й ви,
Бо кожен атом, котрий належить мені,
так само належить вам.
Я тиняюся, шукаючи свою душу,
На дозвіллі тиняюся влітку, нахиляюся
й розглядаю стебло травинки.
Мій язик, кожен атом моєї крові складається з
цього ґрунту, з цього повітря;
Народжений тут від батьків, зароджених тут
батьками, котрі так само тут народилися,
Я, тридцятисемирічний, без жодної хворості, розпочинаю
І сподіваюся не урватися аж до смерті.
Вірування та вчення, всіма облишені,
Ви відступили убік — але й ви добрі на місці
своєму, і вас не забуто, —
Я прихищаю всі — правильні й хибні,
я дозволяю стверджувати речі щонайризикованіші:
Хай промовляє природа без перешкод з первісною силою.
6.
Спитала дитина: «Що таке трава?» — і повні пригорщі мені простягла.
Що відповісти дитині? Не більше за неї я знаю, що таке трава,
Може, це вдачі моєї прапор, із зеленої — барви надії — тканини зітканий.
А може, це хустинка від Бога,
Запашна, умисно нам зронена у подарунок, на згадку,
Десь у куточку й вензель власника, — щоб помітили ми, звернули увагу,
запитали — чия?
А може, трава — така ж дитина, зрощене зелене немовля.
А може, це ієрогліф такий самий,
Що означає: «Росту, де багато землі й де мало,
Між чорними та білими людьми;
Хай то буде канадець, вірджинець, конґресмен чи темношкірий, —
всім даю я одне і однаково всіх приймаю».
А тепер вона ніби схожа на гарне, непідстрижене волосся могил.
Я буду ніжний з тобою, траво вруниста,
Може, ти ростеш із грудей юнаків,
Може, я полюбив би їх, якби знав раніше,
Може, ти проросла зі старих чи з немовляти, що недовго
було біля материнського лона,
Може, ти і є материнське лоно.
Надто темна трава ця, щоб рости з сивини старих матерів,
Вона темніша за безбарвні бороди стариків,
Затемна, щоб рости з блідо-рожевих піднебінь.
О, я чую нарешті мову стількох язичків
І відчуваю, що недарма вони проросли з піднебінь.
Шкода, що не можу я тлумачити натяки на юнаків і юнок умерлих,
І натяки на дідусів і бабусь, і немовлят, що недовго були
біля материнського лона.
Що ж, по-вашому, сталося з юнаками й старими?
Що, по-вашому, сталося з жінками й дітьми?
Вони живі й десь їм незле ведеться,
Найменший пагінчик свідчить, що смерті нема насправді,
Бо, якщо вона й з’являлась, то вела за собою життя, — смерть не чигає
в кінці шляху, щоб життя зупинити,
Смерть-бо гине при появі життя.
Усе рине вперед і вшир, нішо не щезає,
І смерть — це не те, що гадають, — це краще.
7.
Чи ти гадав, що народитись — це щастя?
Чимшвидше тобі розкажу, що померти — таке саме щастя, і я це знаю.
Я вмираю із умирущим, народжуюсь із щойно обмитим немовлям,
я не вміщаюся між своїм капелюхом і черевиками,
Я розглядаю різні речі, нема двох однакових, і всі вони добрі,
Добра земля і добрі зірки, і все, що належить їм, добре.
Я не земля і не належу землі,
Я товариш і побратим людей,
і всі вони так само безсмертні й незглибимі, як і я,
(Лиш не знають, наскільки вони безсмертні, а я знаю). [...]
20.
Я знаю, що я налитий здоров’ям,
До мене постійно плинуть поєднані речі Всесвіту, —
Це послання до мене — я мушу їх прочитати.
Я знаю, що я безсмертний,
Я знаю, що орбіту мою не зміряє циркулем тесля,
Я знаю, що не вмру, як зникає вогненний зиґзаґ, який
діти малюють поночі у повітрі палаючим прутом.
Я знаю, що я величний,
Я клопоту не завдаю своїй душі, щоб вона виправдовувалась
і тлумачила щось про себе.
Я бачу, що закони світу не просять пробачень
(Зрештою, я не гордовитіший, ніж рівень, за яким я будую свій дім).
Я такий, який є, — цього досить,
І нехай ніхто більше цього не знає, — я вдоволений,
І якщо знають усі, я вдоволений теж.
Є цілий світ, що знає це, світ найбільший для мене, — це я сам,
і якщо я одержу належне сьогодні, чи за десять тисяч, чи
за десять мільйонів років,
Я однаково радо прийму це сьогодні й чекатиму однаково радо.
Міцно стоять мої ноги в пазах гранітних,
Я сміюся з того, що ви звете кінцем,
І я знаю амплітуду часу. [...]
Переклад з англійської Леся Герасимчука
Мистецька галерея
У 2014 році американський художник Аллен Кроуфорд (народився 1968 року) видав 256-сторінкову книжку з ілюстраціями до «Пісні про себе» Волта Вітмена. Митець так визначив мету видання: «За допомогою цієї книжки я намагався зробити відчутною енергію «Пісні про Себе». Я спробував звільнити слова від своїх місць у вірші й дозволити лініям вільно текти по сторінці, як потік або галасливий міський натовп».
Скористайтесь посиланням https://cutt.ly/A4MO1QE або ж QR-кодом і перегляньте невеликий фільм про творчий процес Аллена Кроуфорда зі створення ілюстрацій до поеми «Пісня про себе» Волта Вітмена.
Розкажіть про свої враження від книжки і творчого процесу художника.
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ВЕРЛІБР
Термін «верлібр» — «вільний вірш» — походить із французької мови (vers libre). Верлібром називають вірші, які не підпорядковуються класичним правилам віршування: у них нема рими, може бути різна довжина рядків із різною кількістю наголошених і ненаголошених складів.
Поділ тексту на віршорядки у верлібрі залежить від автора. Особливого значення набувають інтонування та мелодійність, які визначають ритмічний малюнок кожного окремого віршорядка і загальне емоційне тло твору.
Кожен рядок тексту має надзвичайно велику змістову насиченість, від осягнення якої читача не відволікають традиційні засоби класичного віршотворення. Однак для того, щоб читати верлібр, потрібна певна підготовка й емоційне налаштування. Читач сам має відчути особливу виразність і ритміку кожного рядка, щоб осягнути його зміст.
Дослідники вважають, що верлібр походить із фольклорних замовлянь та інших неримоваиих форм народної поезії. Також джерелами верлібру називають давній епос та історичні пісні. У літературі вільний вірш початково з’явився в середньовічній літургійній поезії, пізніше до цієї форми віршування звернулись у другій половині XVII! століття німецькі поети-передромантики, в середині XIX століття в американській літературі — Волт Вітмен і наприкінці XIX століття — французькі символісти, зокрема Артюр Рембо. Особливої популярності верлібр набув у літературі XX століття.
Для тих, хто хоче знати більше
Дослідники «Магабгарати» (І тисячоліття до нашої ери) стверджують, що у віршах Волта Вітмена присутні мотиви з цього давньоіндійського епосу. Прочитайте невеликий уривок із Бгаґавад-ґіти, пісні бога Крішни — одного з наймогутніших богів в індуїзмі, — восьмої аватари верховного бога Вішну. Бгаґавад-ґіта входить до складу «Магабгарати». Знайдіть спільні риси у пісні Крішни з поезією Волта Вітмена.
БГАҐАВАД-ҐІТА (БОЖЕСТВЕННА ПІСНЯ)
ПІСНЯ СЬОМА. ЙОҐА ЗНАННЯ
[...] 7. Над мене — нічого, ніщо мене, знай, не поглине,
На мене нанизане все, як на нитку перлини.
8. Я — смак у воді, сину Кунті, я — звуку відлуння,
Блик сонця, я — слово у ведах, я — людяність в людях.
9. В огні я — сіяння померкне, в землі — чистий подих,
Життя я — в істотах земних, я — подвижників подвиг.
10. Я — вічне насіння усіх, які є лиш істоти,
Я — розум розумних і я ж — найпишніших пишнота.
11. Я — міць непохитних, хто хіті опертися годен,
Я — гін життєтворчий в істотах, обранцю Господен.
12. Я — пристрасть, я — благочестивість і навіть омана,
Всі стани живуть у мені споконвічно і я в них. [...]
Переклад зі санскриту Миколи Ільницького
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Предметні компетентності
- 1. Як світосприймання Волта Вітмена відобразилось у його творчості?
- 2. У чому полягало новаторство Волта Вітмена-поета?
- 3. Доведіть цитатами із творів, що Вітмен бачить людину і Всесвіт цілісним організмом.
- 4. У чому полягає оптимістичність поезій Вітмена?
- 5. Які передові ідеї для тогочасної Америки проголосив поет?
- 6. Як ви гадаєте, чому автор назвав свою збірку «Листя трави»?
- 7. Поміркуйте, яким ви уявляєте собі ліричного героя збірки. Чи наділений він якимись надприродними рисами?
- 8. Поміркуйте і сформулюйте основні положення вітменівської життєвої філософії.
- 9. Які риси романтизму і реалізму можна знайти у віршах Волта Вітмена?
- 10. Па прикладі творів В. Вітмена поясніть особливості верлібру.
- 11. Поміркуйте, яка інтонація притаманна творам американського поета.
- 12. Розгляньте ілюстрації Аллена Кроуфорда до поеми «Пісня про себе». Як художник передав ідею поета про єдність людини і світу?
