Креслення. 8-9 клас. Сидоренко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

11. Складальні креслення

11.1. Призначення і особливості складальних креслень

Багато предметів, якими користуються люди у побуті і на виробництві, неможливо виготовити суцільними. Окремі їх частини в процесі використання повинні зазнавати взаємних переміщень, інші частини спрацьовуються чи руйнуються, і їх потрібно періодично замінювати. Тому переважна більшість знарядь праці, побутових приладів, засобів пересування тощо складаються з окремих частин, певним чином з’єднаних і пристосованих одна до одної. Кожна з цих частин має своє призначення.

Окремо виготовлені частини, з яких складають предмети різного призначення, називають деталями. Вали, осі, втулки, диски, шківи, кришки, корпуси, кронштейни, важелі — все це деталі. Слід зауважити, що деталі — це суцільні неподільні предмети.

Виріб, складений з окремих деталей, називають складальною одиницею. Кількість деталей у виробі залежить від складності його конструкції.

Креслення, які ви вчились виконувати раніше — це креслення деталей. Щоб скласти виріб з окремих деталей або уявити його будову, потрібне інше креслення — його називають складальним. На складальному кресленні виріб зображують у складеному вигляді з усіма деталями, що до нього входять.

На виробництві спочатку виготовляють кожну деталь за її кресленням. Потім за складальним кресленням з’єднують їх у виріб.

Щоб розглянути характерні особливості складального креслення, звернемось до прикладу. На рисунку 200 наведено складальне креслення підшипника. Такий виріб можна зустріти у багатьох машинах і механізмах (транспортерах, підйомниках, кранах тощо) як опору для валів і осей.

Рис. 200. Складальне креслення підшипника

Креслення містить три основних вигляди: головний, зверху і зліва, а також місцевий А. Ці зображення дають уявлення про зовнішню форму підшипника і про взаємне розміщення його частин. На головному вигляді виконано два місцевих розрізи, призначення яких — показати, як з’єднані між собою окремі деталі підшипника. Місцеві розрізи на вигляді зліва необхідні для з’ясування форми отворів. Зверніть увагу, що на розрізах суміжні деталі заштриховано у різних напрямах. Це зроблено для того, щоб краще відрізняти контури окремих деталей на складальних кресленнях.

Креслення підшипника має невелику кількість розмірів. Це також характерна особливість складального креслення.

Як і на всіх кресленнях, у правому нижньому куті складального креслення розміщують основний напис. У ньому зазначають назву виробу та деякі інші відомості про нього.

Складальні креслення, на відміну від розглянутих раніше, містять зображення взаємозв’язаних деталей. Зображений на рисунку 200 підшипник складається з 11-ти деталей. Усі вони показані на кресленні. Відомості про кожну деталь (її назва, кількість у виробі, матеріал деталі) заносять у спеціальну таблицю, яку називають специфікацією. Щоб скласти специфікацію, кожній деталі призначають порядковий номер, який проставляють на поличках ліній-виносок.

ЗАПИТАННЯ

  • 1. Чому предмети, якими користуються люди, не завжди можуть бути суцільними?
  • 2. Що таке деталь?
  • 3. Що називають складальною одиницею?
  • 4. У чому різниця між кресленням деталі і кресленням складальної одиниці?
  • 5. Для чого призначені складальні креслення?

11.2. Основні елементи складального креслення

Зображення. Ними можуть бути вигляди, розрізи й перерізи.

Вигляди розташовують у проекційному зв’язку. Крім основних застосовують місцеві і додаткові вигляди. Наведений на рисунку 200 місцевий вигляд пояснює розміщення кріпильних елементів.

Щоб виявити будову виробу, складальні креслення звичайно містять розрізи й перерізи. Розрізи можуть бути

повними й місцевими. На симетричних зображеннях поєднують половину вигляду з половиною розрізу (чи їх частини). За допомогою перерізів пояснюють форму окремих деталей, що входять до складу виробу.

Вибір зображень на складальному креслені залежить від потреби з’ясування форми і взаємного розміщення деталей виробу.

Виконують зображення на складальних кресленнях за вже відомими вам правилами. Тут ми лише нагадаємо деякі з них.

  • 1. Вигляди, розміщені у проекційному зв’язку, не позначають і не надписують.
  • 2. Додаткові і місцеві вигляди позначають стрілкою з літерою (як на рисунках 192, 193).
  • 3. Розрізи позначають розімкненою лінією із стрілками і літерами.
  • 4. Якщо січна площина збігається з площиною симетрії і зображення розрізу розміщене на місці відповідного вигляду, то розріз не позначають.
  • 5. Місцеві розрізи обмежують суцільною тонкою хвилястою лінією.
  • 6. Штриховка однієї деталі (чи однакових деталей) на всіх її зображеннях виконується з нахилом 45 в один бік із однаковою відстанню між лініями.
  • 7. Суміжні деталі штрихують в різні сторони.
  • 8. Місце дотику двох суміжних деталей показують однією суцільною товстою основною лінією без її потовщення (подвоєння).
  • 9. Якщо в розріз потрапляють три і більше деталей, що дотикаються, то змінюють відстань між лініями або напрям штриховки (див. рис. 200).
  • 10. Більшу відстань між лініями штриховки залишають для більших деталей.
  • 11. Вузькі площі перерізу, ширина яких на кресленні дорівнює 2 мм або менше, показують зачорненими.

Розміри. Ви вже знаєте, що за складальним кресленням виріб збирають з окремих деталей, виготовлених раніше. Тому розміри окремих деталей на складальному кресленні не потрібні і їх не наносять. На ньому потрібні лише ті розміри, які визначають правильне розміщення деталей у виробі, розміри поверхонь чи елементів, якими приєднують складальну одиницю до інших виробів. На всіх складальних кресленнях наносять розміри, які визначають найбільші довжину, висоту і ширину виробу, тобто габаритні розміри.

Звернемося до креслення на рисунку 200. Розміри 45, 24 і 18 визначають правильне розміщення деталей у виробі. Для встановлення і закріплення підшипника за місцем призначення передбачені чотири отвори Ø 6 у плиті. їх положення визначають розміри 60 і 20 — їх називають установочними. За розмірами Ø 12 і 26 у підшипник встановлюють вал — це приєднувальні розміри. Габаритні розміри підшипника — 70, 62 і 30.

Специфікація і номери позицій. На складальному кресленні всі складові частини виробу нумерують (згадайте, для чого це роблять). Ці номери називають позиціями. Номери позицій наносять на горизонтальні полички, від яких проводять лінії-виноски, що закінчуються точками на зображеннях деталей. Якщо зображення невелике чи зачорнене у перерізі, лінію-виноску закінчують стрілкою. Полички і лінії-виноски проводять суцільними тонкими лініями.

Позиції показують на тих зображеннях, на яких відповідні складові частини проеціюються як видимі, — як правило, на основних виглядах чи розрізах. Щоб легше було знаходити номери позицій на складальному кресленні, полички групують у рядок чи стовпчик на одній лінії і розміщують паралельно і (або) перпендикулярно до основного напису (рис. 201, а). Для групи кріпильних деталей, призначених для одного місця кріплення (наприклад, болт, гайка і шайба) застосовують спільну лінію-виноску (рис. 201, б). У цьому разі полички сполучаються тонкою вертикальною лінією.

Рис. 201. Розміщення поличок ліній-виносок з номерами позицій: а — загальне правило; б — для групи деталей

Лінії-виноски проводять так, щоб вони не були паралельними до ліній штриховки, а також не перетинались між собою і з розмірними лініями.

Номери позицій, призначені деталям виробу, заносять до специфікації. Для складних виробів специфікації виконують на окремих аркушах формату А4. На навчальних кресленнях і на кресленнях формату А4, якщо виріб не складний, специфікацію суміщують з кресленням і розташовують над основним написом, як це показано на рисунку 200. Форму специфікації наведено на рисунку 202.

У першій (крайній зліва) графі специфікації записують зверху вниз порядкові номери (позиції) деталей виробу.

У другій графі записують назву деталі. Для крипільних (або інших стандартних деталей) тут же записують їх умовне позначення. Наприклад, «Гайка М5», «Болт М5 х 38».

Рис. 202. Специфікація до складального креслення

У третій графі зазначають кількість кожної з деталей, з яких складається виріб.

У четвертій графі записують назву матеріалу, з якого виготовлено деталь.

Графа «Примітка» містить додаткові відомості про деталі, що входять до складу виробу.

ЗАПИТАННЯ

  • 1. Які зображення містить креслення підшипника, наведене на рисунку 200?
  • 2. Чому розрізи, суміщені з виглядами на кресленні підшипника (рис. 200), не позначені?
  • 3. Як можна визначити контури зображень суміжних деталей на складальному кресленні?
  • 4. Чому на складальному кресленні не потрібно наносити розміри окремих деталей?
  • 5. Для чого на кресленні підшипника (рис. 200) нанесено розміри 06, 60 і 24?
  • 6. У яких випадках дозволяється суміщувати специфікацію з кресленням?
  • 7. Який зв’язок між номерами позицій у специфікації і на кресленні?
  • 8. Із скількох деталей складається підшипник (рис. 200)? Як ви це визначили?