Підручник з Мистецтва. 9 клас. Масол - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Тема 3-4. СИМВОЛІЗМ — ВСТУП У XX СТОЛІТТЯ

Символізм зародився у Франції в 70-80-х роках XIX ст. як противага реалістичній літературно-художній практиці того часу. Основні принципи символізму вперше виникли у творчості французьких поетів Поля Верлена, Стефана Малларме та ін. Нова поетична течія вела мистецтво в царство мрій і фантазій. Вона захопила також театр, музику, живопис і перетворилася на культурно-мистецький напрям, що одним з перших маніфестував модернізм. Поетів, художників і композиторів нерідко приваблювали схожі міфи, сюжети й символи. Живописці й музиканти знаходили джерела натхнення в поезії, а письменники запозичували деякі свої образи в картинах.

Символу завжди притаманна невизначеність, тому що духовний зміст важко передати словами. Символісти розрізняють два світи: світ речей і світ ідей. Вони вважають, що за світом речей, який ми бачимо, існує інша — справжня дійсність, яку наш реальній світ лише невиразно відображає. Митець стає посередником між цими двома світами. Настає момент прозріння. Мистецтво, на думку символістів,— це ключ до осягнення таємниці, що виходить за межі повсякденного досвіду.

Змістом творів ставали виражені в образах символічні ідеї, тобто узагальнені уявлення про людину, сенс її життя, вічну красу. Символісти намагалися одухотворити дійсність, глибше показати душу людини, сповнену переживань, неясних відчуттів, скороминущих вражень. Живопис символістів часто пронизаний песимістичними настроями. Як і поети-символісти, художники й композитори часто зверталися до міфологічних і біблійних сюжетів, шукали натхнення в темах любові й страждання, захоплювалися містикою, використовували символи, алегорії, натяки, що надавало творам загадковості. Звичайно ж, символізм брав натхнення й у самій природі.

Для всіх представників символізму характерні пошуки власної художньої мови. Одні приділяли особливу увагу декоративності, інші прагнули до майже примітивної простоти. Хтось малював нечіткі розмиті контури фігур на картинах, ніби силуети розчиняються в тумані. Але всі намагалися звільнити живопис «від кайданів достовірності», тому композиції будувалися на символах, яким належало центральне місце.

Тісно пов’язана із символізмом творчість П’єра Пюві де Шаванна (1824-1898), хоч образна конкретність і відточеність малюнка деякою мірою позбавляли його твори витонченості, властивої цьому стилю.

Проте метафоричність перетворювала його картини, за власним висловом митця, «у щось, паралельне натурі». До кращих творів французького живописця належить цикл панно для паризького Пантеону.

Композиція «Свята Женев’єва, яка споглядає Париж» передає дух суворої шляхетності. Фігура святої заворожує ясним і лаконічним, як у статуї, силуетом, а панорама міста з річкою, ваза з квітами на передньому плані підкреслюють декоративність панно.

П'єр Пюві де Шаванн. Свята Женев’єва, яка споглядає Париж

Проаналізуйте композицію і колорит панно. Який настрій у ньому панує?

Пюстав Моро. Гесіод і Муза

Елізабет Сонрель. Хода Флори (фрагмент)

Характер символіки Гюстава Моро (1826-1898) зовсім інший. Він прагнув зображувати персонажів у стані сильної заглибленості в себе. Картина, на його думку, повинна зачаровувати фантастичністю, її краса має давати насолоду. Тому французький живописець звертався до міфологічних образів, застосовував гру світла, намагався вражати орнаментами й іншими декоративними деталями.

У більшості акварелей француженки Елізабет Сонрель (1874-1953) змальовано ідеалізований образ жінки. Її широко відомі у свій час твори на фантастичні сюжети, що належали до символізму і модерну, виставляли в паризьких салонах, репродукували на листівках.

Фантасмагоричні ідеї притаманні графіці й живопису Оділона Редона (1840-1916), творчість якого традиційно поділяється на два періоди: «чорний» і «кольоровий». У графіці «чорного» періоду — моторошних малюнках вугіллям — переважали образи світового зла, кошмари. Найяскравішим їхнім втіленням стало зображення павука з людським обличчям. Роботи «кольорового» періоду полонять вмінням французького митця передавати духовність і чистоту за допомогою яскравих кольорових потоків.

У чому ви вбачаєте незвичність композиції французьких символістів? Порівняйте з картинами бельгійських художників. Спробуйте інтерпретувати їхній зміст і символіку.

Оділон Редон. Натюрморт (зліва). Павук, що плаче (справа)

Полотна бельгійського символіста Жана Дельвілля (1867-1953) сповнені таємниць. Однозначно інтерпретувати їхній зміст не вдалося ані містикам його часу, які сучасним дослідникам. Художник залишив після себе небагато картин, але дуже багато загадок.

Погляди на суспільство, як на маскарад, притаманні бельгійському живописцю Джеймсу Енсору (1860-1949). В оригінальній символіці його картин особливе місце посідають маски, ексцентричні образи.

Жан Дельвілль. Школа тиші

Джеймс Енсор. Енсор з масками (автопортрет, фрагмент)

Яцек Мальчевський. Польський Гектор (автопортрет)

Стиль Яцека Мальчевського (1854—1929), відображає національні особливості символізму в польському живописі. У його майстерно побудованих і багатих за колоритом композиціях історичні персонажі нерідко зображені поряд із фавнами, русалками, янголами. Подобалося художнику малювати себе персонажем картин в алегорично-символічній манері.

У чому незвичність автопортрета Мальчевського?

Символізм по-різному розквітнув у творчості Михайла Врубеля, Миколи Реріха та інших всесвітньо відомих художників.

Складіть міні-розповідь за картиною Реріха, акцентуючи увагу на символізмі грозових хмар, пронизаних сонячним світлом, як боротьби Світла і Темряви.

Микола Реріх. Небесний бій

Портрет митця

Існують художники, картини яких неможливо сплутати з творами інших, настільки вони оригінально і неповторно виражають естетику автора, його погляди на світ, внутрішню енергію непересічної особистості. Саме до таких належать твори Михайла Врубеля (1856-1910). Твори відомого художника-символіста дансько-польського походження, визначного майстра монументального, акварельного й олійного живопису, дають змогу поринути в таємничу атмосферу. Які б образи не втілював художник, вони позначені суто «врубелівською» пристрасною експресією. За фактурою ці полотна мов би нагадують декоративну мозаїку.

До творів М. Лєрмонтова Михайло Врубель намалював 30 ілюстрацій, з-поміж яких значна частина присвячувалася поемі «Демон». Про картину «Демон, що сидить» автор писав: «Демон — дух не стільки злий, скільки скорботний, але в той же час владний і величний». Задумливий юнак сидить на самоті в оточенні гірських квітів, а його величезні сумні очі вдивляються в далечінь. У картині відчутний індивідуальний стиль художника з характерним ефектом суцвіть кристалів, тому вона схожа радше на панно або вітраж.

У 80-х роках молодого художника, який ще не завершив навчання у Петербурзькій Академії мистецтв, було запрошено до Києва для реставрації Кирилівської церкви XII ст. За п’ять років він створив чотири ікони, монументальні розписи (без ескізів), занурюючись у стихію візантійських традицій. В образах апостолів і Богоматері художник зобразив киян, своїх сучасників. Врубель також створив ескізи фресок Володимирського собору.

Автопортрет

Демон, що сидить

Українські митці-символісти, як і їхні європейські попередники й сучасники, намагалися знайти синтез кольорів і ліній, які б змогли передати ідеї символізму. Вони оформлювали твори поетів-символістів, прикрашали їх заставками, малювали обкладинки, ілюстрували журнали. Елементи символізму проглядаються у творах багатьох художників епохи модернізму.

У творчості художника і поета Михайла Жука (1883-1964) яскраво виявився синтез символізму і модерну. Рослини, особливо квіти, — улюблені мотиви митця. їх намальовано не в природному середовищі, а ізольовано, що наближає композиції до творів декоративного мистецтва («Гвоздики», «Іриси», «Хризантеми», «Лілея»). Водночас вони чарують глибокою символікою. Наприклад, використовуючи велику кількість квітів у панно «Біле і чорне», художник звертається до їхньої символіки для розкриття душевних поривань і неусвідомлених почуттів головних персонажів — чорного і білого ангелів. Прообразом першого — юнака, що грає на сопілці, став 20-річний Павло Тичина, а в образі другого ангела зображено кохану дівчину поета, яка рано загинула. Так реальну життєву історію М. Жук переводить у символічну площину: соняшники і чорнобривці в сяянні сонця символізують жадобу до життя, у той час як їм контрастують гордовиті гвоздики й блакитна синюха, що відповідають іншому стану душі.

Михайло Жук. Біле і чорне

Михайло Жук. Лілея

Художник Юхим Михайлів (1885-1935) більшість своїх символічних композицій виконав пастеллю. їм притаманні поетичні алегорії, багатозначність художньої мови, витончена колористика. Печальні видіння, мов оповиті туманом, викликають сумний настрій, набуваючи космічного звучання.

Дайте власне тлумачення символічного змісту картин.

Часто виникає питання: чи є підстави говорити про символізм у музиці? Відповідь — позитивна. Хоча деякі дослідники вважають, що в музиці не виник цей стиль, і його риси проявилися лише опосередковано. Символізм, стверджуючи себе як мистецтво надзвичайне, магічне, якому притаманні туманність і невизначеність, знайшов відгук у творчості композиторів. У певному сенсі музика за своєю природою є мистецтвом символічним, тому не дивно, що символ — «чуйний носій духовних смислів» — знаходить у ній адекватну цьому стилю мову.

Юхим Михайлів. Бродячий дух (зліва). Золоте дитинство (справа)

Одним з основоположників музичного символізму вважають німецького композитора Ріхарда Вагнера, останнього з великих романтиків, оперні шедеври якого сповнені символіки.

Формальна ознака символізму в музиці полягала в розквіті жанру симфонічної поеми. Ця форма програмної музики покликана невимовно і безпосередньо висловлювати стан душі. Наприклад, у Ференца Ліста, окрім драматичних поем («Мазепа»), є твори, що по духу наближені до символізму, тому що в них тема визначається не сюжетом, а враженнями («Прелюди»).

Символістські настрої відчутні й у деяких творах Яна Сібеліуса. Фінський композитор шведського походження неодноразово звертався до жанру симфонічної поеми (легенди, балади) за карело-фінськими сказаннями або сюжетами давньогрецької міфології. У них відповідно до символічних образів композитор створює фантастичний оркестровий колорит («Океаніди»).

Вплив символізму виразно виявився в пізніх творах Сергія Рахманінова, наприклад, у знаменитій симфонічній поемі «Острів мертвих». Її створено під враженням від картини відомого швейцарського художника-символіста Арнольда Бекліна. Атмосферу музики визначає містичний сюжет картини, на якій зображено човен з веслярем і фігурою, закутаною в білу тканину. Човен наближається до острівця з кипарисами між кам’яних скель (ці дерева в Південній Європі асоціюються з трауром). Головні мотиви поеми — невідворотність смерті й жага життя.

Отже, до джерел символізму в музиці належать новаторські пошуки представників пізнього романтизму.

Арнольд Бекпін. Острів мерців (варіант 1883 р.)

З історії шедевра

«Просто неможливо виразити, як я схвильований цим воістину магічним мистецтвом, яке збагатило не тільки живопис, а й розширило наш кругозір у галузі поліфонії і музичної ритміки. Це новий духовний континент, Христофором Колумбом якого, безсумнівно, залишається Чюрльоніс...»

Ромен Роллан, французький письменник

Відомий литовський художник і композитор Мікалоюс Чюрльоніс (1875-1911) сприяв розквіту європейського символізму і в образотворчому, і в музичному мистецтві. Найхарактернішою рисою творчості митця є синтез мистецтв і пошуки аналогій музики й живопису. У його картинах ознаки символізму поєднуються з елементами модерну, народного мистецтва, японської, єгипетської, індійської культур. Це виразно виявилося в жанрі сонати, запозиченого з музики («Соната Сонця», «Соната весни», «Соната моря» та ін.), циклах «Створення світу» і «Знаки зодіаку». Композитор писав симфонічні поеми, кантати, п’єси для фортепіано.

Соната Сонця: Алегро (зверху). Скерцо (зліва). Анданте (справа)

Дж. Сарджент. Портрет Г. Форе

Символістська музика, яка прагне до яскравої виразності, стикається у своїх пошуках з іншими стильовими явищами, насамперед з імпресіонізмом. До символістів зараховують французького композитора Габріеля Форе (1845-1924), який створив першу версію музики до поеми М. Метерлінка «Пеллеас і Мелісанда». Згодом виникли інші музичні прочитання цієї поезії: Ян Сібеліус написав музику до драми, Клод Дебюссі — оперу, Арнольд Шенберг — симфонічну поему.

Творчість Форе пов’язує епоху класиків і романтиків із періодом музичного імпресіонізму. Музична мова митця з багатьма ліричними відтінками нагадувала витончений картинний звукопис імпресіоністів. Схильність до мрійливої і споглядальної лірики визначила стриманий загальний тон його творів і виразових засобів. Опора на естетику символізму дала змогу Г. Форе довести музичний образ у своїй творчості до символічної багатомірності й узагальненості. Захоплення поезією символістів відображено у специфічному французькому вокальному жанрі m'elodie. Воно допомогло відкрити символіку античного мистецтва в камерних вокально-інструментальних творах («Гімн Аполлону», «Прометей» за Есхілом).

Символістські пошуки в музичному мистецтві найяскравіше репрезентує творчість Олександра Скрябіна (1872-1915). Художньо-світоглядні погляди композитора мають багато точок дотику з установками символізму (ідеєю орфізму, уявленням про космічну єдність людства, поглядом на творчість як пророче служіння митця, що межує з месіанством). У його музичних образах-символах і в програмних коментарях до власних творів, суголосних сучасним поетам-символістам, відчутна напруженість найтонших переживань і загального емоційного тону.

Наприкінці XIX — початку XX ст. зростає зацікавленість митців синестезією. О. Скрябін, який мав від природи кольоровий слух, не пройшов повз ці інноваційні експерименти. Він створив «Прометея» (Поему вогню). Це не античний міф про героя Прометея, адже скрябінська поема не має авторської програми. Задум твору символічний, а зміст достатньо абстрактний і багатоплановий. Відповідно композитор обрав незвичайний склад виконавців: симфонічний оркестр, фортепіано, орган, хор, а також партію світла. Вона супроводжує музичний розвиток зміною кольорових хвиль, що освітлюють зал під час звучання музики.

Олександр Скрябін

За формою «Прометей» О. Скрябіна — одночастинний симфонічний твір, у якому поєднано ознаки насамперед симфонічної поеми, а також фортепіанного концерту і кантати. Композитор використовує «візуалізацію» власних кольорових уявлень і вводить у партитуру світловий рядок «Luce» — умовні позначення кольорів.

Зі світловою партією «Прометей» уперше прозвучав у 1915 р. в нью-йоркському Карнегі-Холі. Для концерту спеціально було замовлено інструмент, який назвали «хромола».

Таким чином, символісти радикально змінили не тільки різні види мистецтва, а й саме ставлення до нього. Експериментаторський характер їхньої творчості, прагнення до новаторства стали зразком для більшості сучасних напрямів мистецтва.

Мистецька скарбничка

Алегорія (з грец. allegoria — іносказання) — образ, у якому зображення має переносне значення, вираження ідеї у предметному образі.

Містика (з грец. «потаємний», «прихований») — віра в існування надприродних сил і можливість спілкування з ними людини.

Символ (з грец. «знак») — умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття. Символізм (від грец. symbolon — знак, символ) — одна зі стильових течій модернізму. Символісти проголосили символ основою мистецької творчості. Синестезія (від грец. synaesthesis — одночасне відчуття) — художній прийом, що полягає в поєднанні різних асоціацій. Виникнення у людини одночасно відчуття не тільки в тому органі чуття, на який діє подразник, а й в іншому органі.

1. У яких видах мистецтва виявився символізм?

2. Назвіть батьківщину символізму та основні ознаки цього стилю.

3. Поясніть, як ви розумієте значення термінів «символ» і «алегорія» на прикладі конкретних творів мистецтва за ілюстраціями з підручника.

4. Самостійно дослідіть, як виявився символізм у театральному мистецтві, у музиці Я. Сібеліуса, С. Рахманінова (прослухайте їхні твори).

5. У вільний час перегляньте фільм про М. Чюрльоніса «Зодіак» (реж. Й. Вайткус, 1986). Прослухайте його програмні музичні твори (за вибором), порівняйте їх з картинами на таку саму тематику.