Географія. З поглибленим вивченням географії. 8 клас. Масляк

Тема 4. Ґрунти та ґрунтові ресурси

§ 43. Умови ґрунтоутворення і карта ґрунтів

1. Пригадайте, чим ґрунт відрізняється від гірської породи. 2. Як впливає на утворення ґрунту процес вивітрювання?

1. УМОВИ ҐРУНТОУТВОРЕННЯ. Ґрунти утворилися під впливом багатьох чинників (мал. 1).

Перший чинник ґрунтоутворення — вивітрювання (руйнування й хімічна зміна гірських порід). Під впливом коливання температури (фізичне вивітрювання), під дією повітря і водних розчинів (хімічне вивітрювання) тверді гірські породи перетворюються на пухкі. На них впливають мікроорганізми, бактерії, спори та насіння рослин, що проростає (органічне вивітрювання). Так формується кора вивітрювання — материнський шар пухких гірських порід, основа майбутнього ґрунту. Рештки рослин і тварин потрапляють у верхній пухкий шар гірських порід, утворений вивітрюванням. Життєдіяльність мікроскопічних бактерій і грибів сприяє розкладанню й перетворенню цих решток на нову речовину — перегній (гумус). У формуванні ґрунту також беруть участь личинки різних комах, кроти й інші землерийки, дощові черв’яки тощо. Дощові черв’яки, поїдаючи рослинні рештки, сприяють їхньому швидкому подрібненню та перетворенню. Разом із ними землерийні тварини розпушують ґрунти, формують їх зернисту структуру. Це сприяє кращому потраплянню повітря й води в ґрунт.

СЛОВНИК

Ґрунт — верхній пухкий шар Землі, який утворився завдяки взаємодії сонячного світла й тепла, повітря, води, рослин, тварин і бактерій протягом тривалого часу.

Soil is the upper loose layer of the Earth, which is formed due to the interaction of sunlight and heat, air, water, plants, animals and bacteria over a long period of time.

Родючість — здатність ґрунту передавати рослинам поживні речовини та воду.

Soil fertility is the ability to transfer nutrients and water to plants.

Важливим чинником ґрунтоутворення є клімат. Від нього залежить інтенсивність процесів вивітрювання, склад флори і фауни місцевості. Кількість опадів і температура повітря створюють певні умови зволоження: надмірне зволоження сприяє вимиванню поживних речовин із верхніх шарів углиб та робить ґрунт кислим; недостатнє зволоження сприяє накопиченню поживних речовин (гумусу) у верхніх шарах, і ґрунти стають лужними. Клімат визначає зміну ґрунтів від екватора до полюсів (широтну зональність).

Ґрунтоутворення — дуже тривалий процес: 1 см ґрунту формується протягом 50—200 років.

Як ви вважаєте, діяльність людини сприяє утворенню чи деградації ґрунтів?

Людина займається землеробством понад 7 тис. років, проте зрозуміти, як утворилися ґрунти і як вони поповнюються поживними речовинами й відновлюють свою родючість, вдалося лише в другій половині XIX ст. Праця вченого Василя Докучаева (1846—1903) «Російський чорнозем» (1883 р.) започаткувала науковий підхід до вивчення ґрунтів.

Мал. 1. Чинники ґрунтоутворення.

2. БУДОВА, СТРУКТУРА ТА РОДЮЧІСТЬ ҐРУНТІВ. ҐРУНТОВИЙ ПРОФІЛЬ. Будова ґрунтів є результатом тривалої взаємодії всіх чинників ґрунтоутворення. Глибина ґрунту коливається від 20 (ґрунти пустель) до 200—250 см (чорноземи). Назви ґрунтових горизонтів у науковий обіг увів В. Докучаєв.

Отже, ґрунт утворився. На його поверхні накопичився шар листя, хвої, гілок, кори дерев, відмерлої трави. У лісі цей шар називають лісовою підстилкою, у степу — степовою повстиною (А0) (табл.). Із нього та під ним формується гумусовий горизонт (А1) темного, часто навіть чорного забарвлення. Поступове зменшення кількості гумусу згори вниз змінює колір горизонту на світліший. Залежно від чинників ґрунтоутворення товщина гумусового горизонту становить від кількох сантиметрів до метра, а інколи й більше (на чорноземах).

Під ним за умови надмірного зволоження формується горизонт вимивання (А2). Це освітлений шар ґрунту, із якого органічні речовини та мінеральні сполуки вимиваються атмосферними опадами у глибші шари. Інколи вимивання таке інтенсивне, що в цьому горизонті залишається лише нерозчинний у воді сірий, як попіл, кремній. Тоді цей горизонт називають підзолистим. Якщо зволоження недостатнє, то горизонт вимивання у ґрунтовому профілі взагалі відсутній.

Таблиця

СТРУКТУРА ҐРУНТОВОГО РОЗРІЗУ

СЛОВНИК

Ґрунтовий профіль — визначена вертикальна послідовність генетичних ґрунтових горизонтів, специфічна для кожного типу ґрунтоутворення.

Soil profile — a defined vertical sequence of genetic horizons, specific to each type of soil formation.

Поясніть, який ґрунт буде більш родючим і чому: той, де є потужний горизонт вимивання, чи той, де він відсутній.

Наступний перехідний делювіальний горизонт (В). Якщо ґрунтовий профіль має елювіальний горизонт (вимивання), тоді горизонт В називають горизонтом делювіальним (вмивання). Він щільний, залежно від хімічного складу має різне забарвлення, збагачений частками глини. Під чорноземами через високий вміст кальцію він має білуватий колір.

Під усім цим нагромадженням шарів ґрунту лежить материнська порода (D) або перехідний до неї горизонт (С). На них сформувалися ґрунти. Найбільш поширеною материнською породою для ґрунтів більшої частини України є лес. Це тонкозерниста світло-жовтого кольору суглинкова порода, яка залишилася після давнього зледеніння.

Пригадайте період часу та назву останнього зледеніння в межах території сучасної України. За необхідності скористайтеся геохронологічною таблицею (с. 90—91).

Структура ґрунту — ґрунтові часточки (грудочки), на які розпадається ґрунт. Вона певною мірою є результатом утворення та розвитку ґрунту. Найкращою є зерниста структура ґрунту, коли його часточки мають розмір 1—10 мм. Основною агрономічною цінністю структури ґрунту є водостійкість, тобто властивість бути стійким до розмивання атмосферними опадами. Безструктурні ґрунти через малий вміст гумусу не утворюють грудочок, тому не утримують у собі вологу, отже, є малородючими й зазнають вітрової ерозії. Структура ґрунту залежить від багатьох чинників і змінюється навіть протягом року.

3. ОСНОВНІ ТИПИ ҐРУНТІВ, ЗАКОНОМІРНОСТІ ЇХ ПОШИРЕННЯ. Загалом в Україні налічується близько 800 видів ґрунтів, а понад 60 % земельного фонду становлять унікальні чорноземи. Різні типи ґрунтів в Україні займають неоднакові площі.

Як і всюди на Землі, розміщення ґрунтів територією України обумовлене двома основними закономірностями: широтною зональністю на рівнинній частині та вертикальною поясністю в Українських Карпатах і Кримських горах. Крім зональних, уздовж річкових долин, на заболочених і засолених ділянках сформувалися азональні типи ґрунтів.

Через посилення континентальності клімату з північного заходу на південний схід змінюється рослинний покрив, а отже, і ґрунти в довготному напрямку. Якщо проаналізувати кліматичну карту, карти рослинності й ґрунтів, можна помітити, що відповідно до режиму зволоження території ґрунтові й рослинні зони простягаються зонально в напрямку з південного заходу на північний схід: степи на сході заходять трохи далі на північ, а широколисті та мішані ліси на заході — трохи далі на південь. Те саме відбувається і з лісостепами.

Мал. 2. Ґрунти: а) дерново-підзолисті на каолінових глинах; б) дерново-підзолисті на елювії міоценових глин; в) дерново-буро-підзолисті; г) сірі залишково-карбонатні.

Українські Карпати розташовані в помірному поясі, Кримські гори — на межі із субтропічним поясом, тому вертикальні пояси рослинності, тваринного світу, а відповідно, і ґрунтів тут мають деякі відмінності.

У межах рівнинної України в напрямку з півночі на південь змінюються чотири основні ґрунтові зони: дерново-підзолистих, сірих лісових, чорноземних і каштанових ґрунтів (мал. 2). Дерново-підзолисті ґрунти поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. Вони характеризуються невисокою родючістю через незначний вміст гумусу (до 2%). Ці ґрунти утворилися на водно-льодовикових, піщаних, супіщаних, льодовикових та глинистих річкових відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами. Їхній ґрунтовий профіль має добре виражені горизонти з незначним шаром гумусу (18—24 см). Для підвищення родючості дерново-підзолистих ґрунтів потрібна меліорація: внесення органічних і мінеральних добрив та вапнування (для зменшення кислотності).

На лесових породах під широколистими лісами сформувалися сірі лісові ґрунти, які містять 2—3 % гумусу. Темно-сірі опідзолені ґрунти мають ще більший вміст гумусу, до 4,5%. Вони багатші на поживні речовини, такі як азот, калій, фосфор.

Чорноземні ґрунти поширені в лісостеповій і степовій зонах України. Вони утворилися на карбонатних лесових породах під трав’яною рослинністю в умовах недостатнього зволоження. Невелика кількість опадів не може вимити поживні речовини, що утворюються зі степової повстини, тому вони накопичуються в ґрунті й формують потужний гумусовий горизонт. Саме він забезпечує високу родючість чорноземів.

За картою ґрунтів України в атласі назвіть основні види чорноземів та їх поширення територією України.

Родючі опідзолені чорноземи схожі на темно-сірі опідзолені ґрунти, але мають більш потужний гумусовий горизонт і вміст гумусу до 5,5%. В умовах періодичного промивного режиму, що сприяв глибокому проникненню вологи в ґрунт та коріння рослин, під лучними степами утворилися типові чорноземи. Їх потужний гумусовий горизонт досягає 150 см, тому весь їх ґрунтовий профіль має темне забарвлення. Ці родючі, добре структуровані ґрунти містять до 6 % гумусу. Лівобережну частину лісостепу займають типові, а північ степової зони — звичайні чорноземи. Вони утворилися за умов посушливого клімату та глибокого залягання ґрунтових вод під різнотравними й типчаково-ковиловими степами. Їхня потужність становить 60—80 см, а вміст гумусу — від 4 до 6,5%. У північній частині Причорноморської низовини, Степовому Криму під розрідженими ковилово-типчаковими степами в умовах посушливого клімату утворилися південні чорноземи. Вони містять від 3,5 до 5,0% гумусу й потребують зрошення.

В умовах ще більш посушливого Причорномор’я та на півночі Степового Криму утворилися темно-каштанові й каштанові ґрунти потужністю 40—50 см і вмістом гумусу від 3 до 4,5%. Каштанові ґрунти за хімічною реакцією слаболужні, тому, крім зрошення, вони потребують гіпсування (для нейтралізації лугів). Серед каштанових ґрунтів на терасах річок і прибережних територіях поширені содові та хлоридно-сульфатні солончаки й солонці. Погіршує фізичні властивості цих ґрунтів щільний солонцюватий горизонт.

У зниженнях та заплавах річок значні площі займають азональні лучні й лучно-болотні ґрунти, що утворилися під лучною рослинністю за неглибокого залягання ґрунтових вод. Вони багаті на поживні речовини та містять до 6 % гумусу.

У зоні мішаних лісів в умовах надмірного зволоження й високого рівня ґрунтових вод долинами річок та на зниженнях межиріччя поширені болотні ґрунти. Серед них розрізняють болотні мінеральні, торф’яно-болотні, торф’яні ґрунти. Для їх сільськогосподарського використання потрібні меліоративні роботи.

Лучно-буроземні ґрунти Закарпаття утворилися на алювіальних відкладах під лучною і деревною рослинністю. Вміст гумусу складає 3—5%. Ці ґрунти зайняті під сіножаті й пасовища.

Ґрунтовий покрив Українських Карпат змінюється з висотою. У Передкарпатті поширені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти. Значне атмосферне зволоження й застоювання води на поверхні стало причиною поверхневого оглеєння ґрунтів — відновлення в анаеробних умовах окисних сполук ґрунту (переважно заліза) і перетворення на закисні, шкідливі для рослин сполуки. Ці ґрунти кислі й безструктурні. Природна родючість їх мала. Під широколистими лісами в умовах теплого й вологого клімату в південно-західних передгір’ях Карпат поширені буроземно-підзолисті ґрунти, які також містять сполуки заліза, що додають ґрунтам буруватий колір. На висотах від 300 до 1450 м у гірсько-лісовому поясі переважають щебенюваті, кислі, бурі лісові ґрунти, які сформувалися під широколистими і хвойними лісами. Їхній гумусовий горизонт має потужність від 30 до 40 см і містить до 4 % гумусу. Над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою поширені ще менш потужні та більш щебенюваті гірсько-підзолисті ґрунти. На плоских вершинах і схилах хребтів переважають гірсько-лучні ґрунти, які утворилися в умовах надмірного зволоження під лучною рослинністю.

Північні схили Головного пасма Кримських гір вкриті бурими лісовими ґрунтами, які утворилися в умовах м’якого теплого клімату під широколистими лісами на глинистих сланцях, пісковиках і вапняках. Їхній верхній горизонт містить до 5% гумусу. Вище, під сосновими лісами, утворилися бурі опідзолені, а ще вище — гірські чорноземні ґрунти, у яких міститься до 7% гумусу.

До висоти 300 м у нижньому поясі на південних схилах Кримських гір поширені коричневі ґрунти, які утворилися під розрідженими лісами, чагарниками і трав’яною рослинністю. Їх гумусовий горизонт має потужність близько 30 см, а вміст гумусу — до 7%. Атмосферні опади змивають ці ґрунти з крутих схилів. Тут також поширені придатні для виноградарства й садівництва щебенюваті червоні ґрунти із вмістом гумусу до 3,5%.

ВИСНОВКИ

  • Ґрунтоутворення є дуже тривалим процесом, важливими чинниками якого є склад материнських гірських порід, клімат і рельєф місцевості, ґрунтові води, рослинний і тваринний світ та господарська діяльність людини.
  • Ґрунтовий профіль — це специфічна для кожного типу ґрунтоутворення вертикальна послідовність генетичних горизонтів.
  • Структура ґрунту є результатом його утворення та розвитку. Основною її агрономічною цінністю є водостійкість.
  • В Україні налічується близько 800 видів ґрунтів, а понад 60% земельного фонду становлять унікальні чорноземи.
  • У межах рівнинної України в напрямку з півночі на південь змінюються чотири основні ґрунтові зони: дерново-підзолистих, сірих лісових, чорноземних і каштанових ґрунтів.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

  • 1. Доведіть, що процес ґрунтоутворення є взаємодією комплексу чинників.
  • 2. Обґрунтуйте наявність в Україні великого різноманіття ґрунтів.
  • 3. Спрогнозуйте подальший вплив господарської діяльності людини на зміни ґрунтів в Україні.
  • 4. Порівняйте ґрунти північної та південної територій України. Чим вони відрізняються й чому?
  • 5. Проаналізуйте причини існування азональних типів ґрунтів в Україні.