Географія. З поглибленим вивченням географії. 8 клас. Масляк

§ 16. Читання та практичне використання топографічних карт

Пригадайте та оцініть значення вмінь орієнтуватися на місцевості.

1. ЧИТАННЯ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ. Із попередніх параграфів ви багато дізналися про можливості топографічних карт давати детальну й різнобічну інформацію про місцевість, яка на ній зображена. Що ж означає вміння читати карту? Це не просто отримання інформації, а й уміння користуватися нею. Для цього необхідно вміти орієнтувати карту на місцевості, знати умовні знаки, вміти бачити взаємозв’язок між ними та читати рельєф. Усе це необхідно для формування правильного уявлення про характер місцевості та об’єктів, розташованих на ній. Крім цього, за допомогою топографічних карт можна визначати напрямки, відстані, площі, координати й висоти точок.

Читати карту краще послідовно — від загальних до детальних елементів. Спочатку слід з’ясувати масштаб карти й висоту перерізу рельєфу. Також корисною є додаткова інформація про рік проведення знімання та створення карти. Далі за допомогою умовних знаків визначається загальний характер зображеної місцевості. Після цього розпочинається детальне вивчення карти території відповідно до мети.

Масштаб — важливий елемент карти. Він потрібен для окомірного й точного обчислення відстаней і площ. Вимірювання відстаней на топографічній карті можна провести за допомогою лінійки або циркуля-вимірювача. Відстань між точками прямолінійних ділянок вимірюють у міліметрах і переводять у реальну відстань на місцевості за допомогою лінійного або числового масштабу. Якщо відстань має вигляд ламаної лінії, її довжину обчислюють як суму прямолінійних відрізків. Звивисті лінії вимірюють за допомогою курвіметра. Це прилад із коліщатком, яким проводять по карті вздовж необхідної лінії і вимірюють відстань.

Електронні курвіметри оснащені дисплеями, компасами, програмним забезпеченням, пам'яттю. Після вибору масштабу карти довжина лінії відобразиться відразу в кілометрах. Ці прилади можливо під'єднати до комп'ютера й переносити дані в цифровому вигляді для подальшого оброблення.

Визначати площі на топографічній карті можна різними способами. Найпростішими з них є визначення окомірно та за допомогою палетки. Основою окомірного визначення ділянки є порівняння її з розмірами (площею) квадрата прямокутної координатної сітки. Великі площі визначають палеткою, на якій нанесено сітку квадратів. Наприклад, для карт масштабів 1:25 000 сітка розміром 4x4 мм відповідатиме на місцевості 1 га. Палетку виготовляють власноруч нанесенням на кальку (пластик) сітки квадратів через деякі інтервали. Палетка накладається на ділянку, і підраховується кількість поділок.

Визначте площу найбільшої ділянки лісу окомірно за прямокутною сіткою на топографічній карті в атласі.

Велику кількість інформації можна отримати з умовних знаків топографічної карти:

  • покажчик схилу (бергштрих) вказує в бік зниження;
  • верх цифр підписів горизонталей вказує в бік підняття схилу;
  • зубці знаків скель, обривів і ярів указують у бік зниження;
  • різниця двох висот на одному схилі або урізів води на річках показує напрямок загального зниження місцевості;
  • чим більшими буквами підписана назва населеного пункту, тим більший він за своїм адміністративним значенням або кількістю населення;
  • неофіційні назви населених пунктів, що прийняті серед місцевого населення, указуються в дужках під офіційною назвою;
  • назви судноплавних водойм підписують великими буквами, несудноплавних — малими;
  • площі, зайняті деревною рослинністю, зображуються на картах зеленим кольором, зайняті чагарником і низькорослою деревною рослинністю — світло-зеленим кольором, трав’яна рослинність має біле тло;
  • ґрунти на картах позначаються лише ті, які суттєво відрізняються від навколишнього середовища (болота, солончаки, піски тощо).

2. ПОБУДОВА ПРОФІЛЮ ЗА ТОПОГРАФІЧНОЮ КАРТОЮ. Перш ніж побудувати профіль, необхідно візуально вивчити за картою місцевість, де проходитиме лінія профілю. Слід позначити найбільш високі й низькі ділянки.

Мал. 1. Побудова профілю місцевості.

Профіль місцевості будують у двох масштабах — горизонтальному і вертикальному. Профіль зручно будувати на міліметровому папері в такій послідовності:

  • 1) на карті проводять лінію профілю, уздовж якої вивчають особливості рельєфу (мал. 1);
  • 2) до профільної лінії прикладають смужку паперу, позначають на ньому виходи горизонталей і підписують їх;
  • 3) визначають по лінії максимальну різницю висот і вибирають вертикальний масштаб профілю, який береться значно більше за горизонтальний;
  • 4) на аркуші паперу проводять горизонтальну лінію (основу профілю);
  • 5) до лінії (основи профілю) прикладають смужку паперу та переносять на нього намічені точки;
  • 6) позначки висот намічених точок підписують під основою;
  • 7) із лівого боку основи відкладають перпендикуляр, розмічають його на рівні відрізки (шкала висот) і вказують їх значення у встановленому вертикальному масштабі;
  • 8) із кожної підписаної точки основи профілю відкладається перпендикуляр, на якому відмічається висота точки щодо вертикального масштабу;
  • 9) отримані точки з’єднують плавною кривою лінією.

СЛОВНИК

Профіль місцевості — графік, який відображає переріз місцевості вертикальною площиною вздовж профільної лінії.

A terrain profile is a graph that shows a cross-section of a terrain in a vertical plane along a profile line.

Лінія профілю (профільна лінія) — лінія на карті, вздовж якої будується профіль місцевості.

A profile line is a line on a map along which a terrain profile is built.

За допомогою наведеної вище інструкції та мал. 1 побудуйте профіль місцевості (на вибір учителя/учительки) однієї з ділянок топографічної карти в атласі. Поясніть практичне значення вміння будувати профіль місцевості.

Початок шкали висот має бути меншим за мінімальну абсолютну позначку на лінії профілю й виражений круглим числом. Вертикальний масштаб, як правило, у 5—10 разів більше за горизонтальний. Це обумовлене тим, що відносні висоти точок профілю значно менші за горизонтальні відстані між ними. Проте слід ураховувати, що в разі збільшення вертикального масштабу спотворюється реальний вигляд профілю місцевості через збільшення на ньому кутів нахилу схилів.

3. ОРІЄНТУВАННЯ ЗА КАРТОЮ НА МІСЦЕВОСТІ. СУЧАСНІ СПОСОБИ ОРІЄНТУВАННЯ. Орієнтування за картою на місцевості полягає у визначенні свого місця перебування й напрямку подальшого переміщення. Орієнтування передбачає знання умовних знаків, у яких відображено місцевість та рельєф на карті, уміння її орієнтувати, розпізнавати об’єкти на місцевості та порівнювати їх із зображенням на карті.

Насамперед потрібно зорієнтувати карту.

Найпростіші способи орієнтування — окомірне та за допомогою компаса або бусолі (компаса більших розмірів і досконалішої конструкції). Окомірне орієнтування здійснюється за допомогою ліній та об’єктів місцевості. Для орієнтування по лінії потрібно стати на лінію та розташувати карту так, щоб лінія на карті й лінія на місцевості були паралельні одна одній (мал. 2, а). Правильність орієнтування контролюють шляхом порівняння з розташуванням інших предметів на карті та місцевості.

Для орієнтування карти за напрямками на місцеві об’єкти використовують об’єкти на місцевості та їх зображення на карті. Місцеві предмети-орієнтири наносяться на топографічну карту з високою точністю. Чіткими й тривалими орієнтирами є пересічення доріг, лінії електропередачі та зв’язку, вузькі смуги лісу, захисні лісонасадження, огорожі, водогони, цвинтарі. Для орієнтування за напрямком на орієнтир карту повертають у горизонтальній площині так, щоб напрямок із відомої точки стояння на орієнтир збігся з відповідним напрямком на місцевості. Для точнішого орієнтування карти до цих точок прикладають лінійку й по ній візують, тобто суміщають лінійку з напрямком на орієнтир (мал. 2, б). Так само за найближчими орієнтирами визначають точку стояння. Намічають два-три найближчі орієнтири, які зображено на карті, та орієнтуються щодо них. Визначають окомірно відстань і, враховуючи напрямки та найближчі орієнтири, наносять точку стояння на карту. Основне правило визначення точки стояння — це орієнтування за віддаленими орієнтирами, а визначення точки — за найближчими.

За допомогою компаса карту орієнтують за сторонами горизонту. Таке орієнтування використовують, коли місце перебування на карті невідоме або місцевість бідна на орієнтири або закрита. При приблизному орієнтуванні карти спочатку визначають за компасом напрямок на північ, потім повертають карту так, щоб верхня (північна) сторона її рамки була спрямована на північ. Більш точно карту орієнтують за величиною магнітного схилення або за величиною поправки напрямку. Компас встановлюють на географічний меридіан (східну або західну рамку карти) на лінію, що проходить через поділки 0° і 180° (Пн-Пд) так, щоб нуль компаса було направлено на північ (мал. 3).

Далі компас разом із картою повертають у горизонтальній площині, поки стрілка не вкаже величину магнітного схилення для заданого аркуша карти. Зручніше компас ставити не на географічний меридіан, а на вертикальну лінію координатної сітки. Тоді стрілка компаса має показати величину поправки напрямку для цього аркуша карти. Якщо поправка напрямку або магнітне схилення менше 3°, що дорівнює одній поділці шкали компаса, їх під час орієнтування не враховують.

СЛОВНИК

Орієнтувати карту — тобто розмістити її горизонтально так, щоб лінії на місцевості були паралельні відповідним їм лініям на карті.

Orient the map means placing it horizontally so that the lines on the ground are parallel to the corresponding lines on the map.

Мал. 2. Способи орієнтування: а) окомірне орієнтування по лінії; б) орієнтування за напрямком.

Зіставлення карти з місцевістю є завершальним етапом орієнтування, на якому вивчають місцевість, уточнюють наявність об’єктів на карті й місцевості, вивчають рельєф. Обравши пункт призначення та приблизний напрямок подальшого переміщення, необхідно визначити точні напрямки. Для цього визначають магнітний азимут, обчислюють дирекційний кут, за яким наносять напрямок на карту. Якщо маршрут складається з декількох відрізків різного напрямку, азимут визначається для кожного відрізка.

Найсучаснішим є спосіб орієнтування за допомогою супутникової системи глобального позиціонування. За допомогою портативного GPS-приймача в автоматичному режимі визначаються точні координати місця перебування людини, які відображаються на дисплеї у зручній для користувача формі.

Мал. 3. Орієнтування карти за допомогою компаса.

Системі необхідний сигнал лише трьох супутників для визначення точного місця, де розташований об’єкт на планеті. За умови контакту із чотирма й більше супутниками визначаються висота перебування над рівнем моря, швидкість пересування, перешкоди на шляху тощо. До пам’яті GPS-приймачів заносяться детальні електронні карти континентів. Найпоширенішими додатками навігаційних карт для смартфонів є Apple Maps, Google Maps, HERE Maps, Maps.Me. Вони допоможуть контролювати траєкторію та напрямок руху, планувати маршрут, заносити його в пам’ять пристрою, щоб потім стежити за правильністю пересування. Деякі додатки оснащені голосовими підказками, візуалізацією місцевості.

ВИСНОВКИ

  • Уміння читати карту передбачає набуття навичок з орієнтування карти на місцевості, знання умовних знаків, уміння виявляти взаємозв'язки між ними, читати рельєф, визначати кути орієнтування, відстані та площі.
  • Уміння читати умовні знаки сформує правильне уявлення про місцевість, характер рельєфу та об'єкти, розташовані на ній.
  • Для отримання найвиразнішого зображення рельєфу у вертикальному розрізі будують профіль місцевості за заданим напрямком.
  • Орієнтуючись за картою на місцевості, можна встановити своє місце перебування, прокласти маршрут руху, розрізнити об'єкти на місцевості.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

  • 1. Які існують способи вимірювання відстаней?
  • 2. Якими способами орієнтують карту на місцевості?
  • 3. Наведіть приклади додаткової інформації, що дають умовні знаки.
  • 4. Які завдання можна розв'язувати за допомогою профілю місцевості?
  • 5. Наведіть приклади практичного використання навігаційних карт для прокладання маршруту в смартфоні.

Дослідження. Прокладання маршрутів за топографічною картою та їх обґрунтування