Підручник з Правознавства. 10 клас. Лук’янчиков - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Основні поняття й терміни

Абсолютна монархія — форма правління, за якої вся повнота державної влади — законодавчої, виконавчої та судової — зосереджена в руках монарха. Дії монарха нікому не підконтрольні.

Автономія — відносно самоврядна територія унітарної держави, утворена за національною, етнічною, мовною, релігійною або іншою ознакою.

Авторитарний політичний режим — сукупність прийомів і методів здійснення державної влади, заснованих на централізації влади, порушенні прав людини, що сполучаються з наявністю не контрольованих державою сфер суспільства.

Акт тлумачення права — підсумок діяльності з тлумачення норм права, спрямований на встановлення істинного змісту норми права.

Апатрид — особи без громадянства, тобто особи, що не мають громадянства будь-якої держави.

Біпатрид — особа, яка має громадянство двох або більше держав.

Бланкетні норми — норми права, правовий припис яких відсилає до іншого нормативного акта (вищої чи нижчої юридичної сили) або до міжнародного акта, який ратифікований парламентом.

Вибори — демократичний спосіб прийняття політико-правових рішень із приводу надання можливості окремим особам представляти суспільство в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Виборчий округ — територія, від якої обирається депутат або президент.

Виборчий процес — здійснення суб'єктами виборчого процесу виборчих процедур, передбачених виборчим законом.

Виборчий ценз — спеціальні юридичні правила, що обмежують допущення особи до користування якими-небудь виборчими правами.

Влада — здатність за допомогою авторитету, заохочення та примусу впливати на поведінку особи.

Воєнний стан — особливий правовий режим, що вводиться в державі або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності, її територіальній цілісності та передбачає тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини й громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.

Галузь законодавства — сукупність нормативних актів, які регулюють певну сферу суспільних відносин.

Галузь права — група правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини.

Громадянин України — особа, яка набула громадянства України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Громадянство — стійкий правовий зв'язок людини з державою, який виражається в сукупності їх взаємних прав та обов'язків.

Громадянське суспільство — сукупність міжособистісних відносин і соціальних інститутів, що розвиваються без втручання держави та здійснюють на останню визначальний вплив.

Деліктоздатність — здатність особи нести юридичну відповідальність за шкоду, заподіяну її протиправними діями.

Держава — історично сформована особлива політико-територіальна організація, що володіє суверенітетом, має апарат управління й примусу та надає своїм вимогам обов'язкову для населення всієї країни силу.

Державна влада — система повноважень і засобів, що використовуються від імені суспільства державою для захисту та реалізації суспільного інтересу, узгодження загальних і приватних інтересів, а також вирішення конфліктів у суспільстві.

Державна мова — офіційно визнана Конституцією та іншими нормативно-правовими актами мова здійснення правотворчої, правозастосовної та іншої публічної (освіта, наука, культура) діяльності.

Державна пенітенціарна служба України — центральний орган виконавчої влади України зі спеціальним статусом, який є центральним апаратом кримінально-виконавчої системи України. Служба здійснює керівництво органами й установами виконання покарань в Україні, їй підпорядковуються територіальні органи управління в регіонах і містах державного значення.

Державний апарат — система органів держави, що здійснюють державну владу й управління суспільством із метою виконання функцій і завдань держави та спираються, у разі потреби, на державний примус.

Державний лад — спосіб організації та устрою державної влади, що відбиває особливості історичного, економічного, національного розвитку країни.

Державні символи — закріплені в законодавстві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають одну або кілька ідей політичного характеру та символізують суверенітет держави.

Державний орган — структурно відокремлені колективи державних службовців, які наділені юридично визначеною державно-владною компетенцією та необхідними засобами для виконання управлінських функцій і завдань держави.

Демократія — форма управління, політичний лад, за якого верховна влада належить народу.

Джерело (форма) права — офіційний спосіб зовнішнього відображення правових норм з урахуванням їхнього юридичного змісту та умов, за яких вони були прийняті й санкціоновані державою та суспільством.

Дієздатність — здатність своїми діями набувати для себе прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе обов'язки та самостійно їх виконувати.

Закон — нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму), що має найвищу юридичну силу та призначений для врегулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Законність — соціально-правове явище, що характеризує організацію та функціонування держави й суспільства на правових засадах.

Законодавство — сукупність нормативно-правових актів, у яких набувають офіційного державного визнання соціально-правові прагнення та інтереси учасників суспільного спілкування.

Законодавчий процес — процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів та організаційно-технічних дій.

Законопроект — проекти законів, постанов Верховної Ради, які містять положення нормативного характеру.

Звичаї — правила поведінки, що встановилися в суспільстві в результаті багаторазового та тривалого застосування.

Злочини — суспільно небезпечні діяння, передбачені Кримінальним кодексом України.

Зміст правовідносин — складова поведінки суб'єктів правовідносин із приводу досягнення ними правового результату, пов'язаного з об'єктом правовідносин, що передбачає виникнення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Імпічмент — процедура притягнення парламентом до відповідальності вищих посадових осіб у випадках вчинення ними суспільно небезпечних діянь.

Індивідуальний правовий акт — одностороння вольова владна дія органу державної влади або його посадової особи, що забезпечує реалізацію правових норм у зв'язку з конкретною справою.

Індивідуальний припис — логічно завершене положення, що сформульоване в тексті індивідуально-правового акта та містить підстави для виникнення, зміни або припинення конкретних правовідносин, прав і обов'язків однозначно визначених суб'єктів права.

Інкорпорація (від латин. incorporatio — приєднання, поглинання) — форма систематизації законодавства, що полягає в об'єднанні нормативно-правових актів, прийнятих за певний період, без зміни їхнього змісту.

Інститут законодавства — сукупність взаємопов'язаних за своїм змістом та взаємодіючих нормативних приписів, які регулюють певний вид суспільних відносин.

Інкорпорація — форма систематизації законодавства, що поляпає в об'єднанні нормативно-правових актів, прийнятих за певний період, без зміни їхнього змісту.

Іноземець — особа, що володіє громадянством певної держави, але не є громадянином країни перебування.

Інстанція суду — ланка в судовій системі з певною компетенцією.

Інститут права — сукупність норм права, що регулюють певний вид однорідних суспільних відносин.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) — вищий орган у системі органів виконавчої влади. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри та міністри України.

Кодифікація — форма систематизації законодавства, що передбачає здійснення повної переробки форми та змісту чинних нормативно-правових актів, у результаті чого створюється нове джерело права.

Кодекс — акт кодифікації загального характеру, що регулює окрему сферу суспільних відносин, яка охоплює певну галузь (галузі) права чи галузь (галузі) законодавства.

Консолідація — форма систематизації законодавства, що передбачає технічну обробку текстів нормативно-правових актів (усунення застарілих норм, повторів, суперечностей) без зміни змісту правових норм та створення нового, більш великого нормативно-правового акта.

Конституція — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян.

Конституційний лад — система правових принципів та гарантій, які дають можливість реально забезпечити дотримання прав і свобод людини, а діяльність держави здійснювати на основі фактично проведеного розподілу влади відповідно до її конституції.

Конфедерація — державно-правовий союз суверенних держав.

Корпоративні норми — правила поведінки, розроблені об'єднаннями громадян для своїх членів, які мають обов'язкову силу, поки людина входить до складу такого об'єднання.

Мажоритарна виборча система — система визначення результатів виборів, відповідно до якої депутатський мандат отримує лише той кандидат, який отримав більшість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.

Метод правового регулювання — сукупність юридичних засобів, за допомогою яких держава впливає на свідомість та поведінку учасників суспільних відносин.

Міжнародний договір — угода між державами та/або міжнародними організаціями, що регулює їхні взаємні або багатосторонні міжнародні відносини, встановлюючи для її учасників відповідні права та обов'язки.

Міністерство — центральний органи виконавчої влади, покликаний формувати та реалізувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя; його очолює міністр, який за посадою є членом Кабінету Міністрів.

Місцеве самоврядування — гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Монархія — форма державного правління, за якої верховна державна влада здійснюється монархом, передається в спадщину й не передбачає відповідальності монарха перед населенням.

Моральні норми — правила поведінки, в основі яких лежать уявлення людей про добро та зло, справедливість і несправедливість.

Надзвичайний стан — особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в державі або окремих її місцевостях у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; допускає тимчасове, обумовлене загрозою загибелі людей, значними матеріальними втратами, відверненням загрози та гарантуванням безпеки і здоров’я громадян, обмеження нормального функціонування державного ладу в здійсненні конституційних прав і свобод людини й громадянина.

Національні меншини — групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Національний суверенітет — повновладдя нації, її свобода, можливість визначати характер свого національного життя, у тому числі здатність самовизначатися аж до відокремлення та утворення самостійної держави.

Необережність — форма вини, що характеризується легковажним розрахунком на запобігання шкідливим наслідкам діяння особи або відсутністю передбачення настання таких наслідків.

Норма права — загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене й гарантоване державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав, обов'язків і відповідальності їх учасників.

Нормативний договір — угода, укладена між двома або більше суб'єктами, правові положення якої набувають загальнообов'язкового значення в результаті їх офіційного визнання державою.

Нормативно-правовий акт — офіційний документ, прийнятий уповноваженим державним органом (найчастіше парламентом або урядом) або безпосередньо народом на референдумі, що містить загальнообов'язкові правові норми, реалізація в суспільстві яких забезпечується силою державного впливу.

Нормативний припис — логічно завершене положення, що сформульоване в тексті нормативно-правового акта та містить загальнообов'язкове правило поведінки.

Об'єкт правовідносин — сукупність матеріальних та нематеріальних благ, із приводу яких виникають правовідносини.

Об'єктивне право — система норм, де закріплюється правовий припис, реалізація якого не залежить від поведінки особи, не передбачає обов'язкового реагування з боку державного апарату

Обмежена монархія — форма державного правління, за якої влада монарха, згідно з конституцією, обмежена виборним органом.

Парламент — загальнодержавний законодавчий орган державної влади, який обирається народом, діє на постійній основі та здійснює в державному апараті законотворчу функцію, а також функцію контролю за виконавчою владою — бюджетно-фінансову, зовнішньополітичну тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти — нормативно-правові акти, які не мають юридичної сили закону та приймаються для встановлення порядку виконання законів.

Плебісцит (латин. Plebiscitum, від plebs — простий народ і scitum — рішення) — форма безпосередньої демократії; опитування населення через винесення на голосування найбільш важливих питань загальнодержавного, регіонального або місцевого значення.

Політичний режим — сукупність способів і методів здійснення державної влади.

Право — система встановлених державою в інтересах населення загальнообов'язкових правил поведінки, які відображують ступінь свободи, справедливості та рівності в суспільстві, види належної й необхідної поведінки, а також форми відповідальності за перешкоджання реалізації суспільної волі.

Правова держава — організація державної влади, яка у своїй діяльності підкоряється праву.

Правова культура — частина соціальної культури, обумовлена одним із її видів — правом.

Правова поведінка — усвідомлена поведінка особи, яка є врегульованою нормами права й тягне за собою юридичну оцінку та юридичні наслідки (позитивні або негативні).

Правопорушення — суспільно шкідливе (або небезпечне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, що суперечить вимогам правових норм.

Правова держава — організація державної влади, яка у своїй діяльності підкоряється праву.

Правова ідеологія — елемент правосвідомості, що об'єднує сукупність ідей, поглядів, теорій, концепцій, які відображають уявлення про соціальне призначення права.

Правова сім'я — група правових систем, що мають подібні юридичні ознаки, які дозволяють говорити про їх відносну єдність.

Правова психологія — елемент правосвідомості, що являє собою сукупність переживань, настроїв, пов'язаних зі сприйняттям права та всіх похідних від нього явищ.

Правовий звичай — схвалене державою чи суспільством правило поведінки, що склалося в результаті тривалого повторення, через яке воно стало прийнятним та нормальним.

Правовий прецедент — рішення суду, державного органу або посадової особи, яке стає зразком у подальшому розгляді інших питань аналогічного характеру.

Правовідносини — суспільні відносини, що врегульовані нормами права та виникають у результаті їх реалізації і породжують взаємні права й обов'язки між суб'єктами, які беруть у них участь.

Правозастосовний акт — офіційний юридичний документ, що містить індивідуальний правовий припис, винесений уповноваженим органом держави, місцевого самоврядування, підприємства або організації в результаті вирішення конкретної юридичної справи.

Правозастосування — діяльність органів держави, місцевого самоврядування, підприємства та організацій щодо вирішення конкретної юридичної справи, у результаті якої приймається відповідний індивідуальний правозастосовний акт.

Правоздатність — здатність мати права та обов'язки.

Правомірна поведінка — поведінка особи, що не суперечить правовим приписам.

Правонаступництво — перехід прав та обов'язків від однієї держави до іншої внаслідок виникнення чи припинення існування держави або зміни суверенітету над територією.

Правоохоронні органи — система державних органів, діяльність яких спрямована на захист правопорядку від правопорушень, забезпечення максимальної реалізації прав і свобод громадян, стабільного функціонування державного ладу.

Правопорядок — стан упорядкованості суспільних та публічно-правових відносин, забезпечений правовими приписами.

Правосвідомість — уявлення, знання людей про право, а також ставлення до нього.

Правосуб'єктність — юридична здатність особи мати права, реалізовувати їх, вступаючи у правовідносини, та відповідати за юридичними обов'язками.

Правосуддя — особлива функція державної влади, що здійснюється через розгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ.

Правотворчість — організаційно-правова діяльність уповноважених органів щодо створення, зміни та скасування правових норм.

Предмет правового регулювання — однорідні суспільні відносини, на які поширюється право.

Президент України — глава держави, що виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина.

Презумпція невинуватості — (презумпція — латин. praesumptio, від латин. praesumo — передбачаю, угадую) — правовий принцип, за яким особа, що підозрюється у вчиненні злочину, вважається невинною до того часу, поки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

Прем'єр-міністр України — голова Кабінету Міністрів України.

Приватне право — сукупність галузей та інститутів права, що регулюють відносини, у яких виражаються приватні інтереси.

Принципи права — ті основні засади, на основі яких реалізується право в суспільстві.

Проект іншого акта — проекти постанов, резолюцій, декларацій, звернень, заяв, що випливають з установчих, організаційних, контрольних та інших функцій Верховної Ради.

Пропорційна виборча система — система визначення результатів виборів, відповідно до якої депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, які проголосували за відповідну партію.

Протиправна поведінка — поведінка особи, що характеризується порушенням норм права.

Поправка — внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту.

Публічне право — сукупність галузей та інститутів права, які забезпечують суспільні й державні інтереси.

Публічний порядок — державно-правові відносини, які мають обов'язковий характер та визначають основи державного ладу.

Реалізація норм права — досягнення повної відповідності між соціальним призначенням права, його функціями й принципами, та практичною діяльністю держави, людей та організацій щодо здійснення прав і виконання юридичних обов'язків.

Релігійні норми — правила, згідно з якими встановлюються моделі поведінки тих, хто сповідує ту або іншу віру з погляду уявлень про божественне та гріховне.

Релігійно-правові норми — правила поведінки відповідно до священних та інших релігійних документів, які визнаються державою як загальнообов'язкові.

Республіка — форма державного правління, за якої верховна державна влада належить виборним органам, що обираються населенням на певний строк і несуть відповідальність перед виборцями.

Референдум — демократичний спосіб прийняття найважливіших рішень державного та місцевого значення шляхом безпосереднього народного волевиявлення.

Система права — обумовлена системою суспільних відносин сукупність взаємопов'язаних, взаємодіючих та узгоджених частин (елементів) — норм, галузей, інститутів.

Система законодавства — зовнішній прояв, форма системи права, що визначається системою нормативно-правових актів.

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що виникають у відносинах між людьми в суспільстві, є усталеними та забезпечуються різними способами соціального впливу.

Структура законодавства — внутрішня будова системи законодавства, що знаходить свій прояв у розташуванні нормативно-правових актів один до одного.

Суб'єкти правовідносин — особи, що вступають у правовідносини з метою досягнення правового результату, пов'язаного з об'єктом правовідносин, приймаючи на себе відповідні права та обов'язки.

Суб'єктивне право — право, що передбачає реальну можливість діяти певним чином, беручи на себе конкретні права, яким відповідають обов'язки інших осіб.

Суверенітет — властивість державної влади, що проявляється в її верховенстві на своїй території (внутрішній суверенітет) і незалежності в міжнародних відносинах (зовнішній суверенітет).

Тлумачення норм права — діяльність щодо з'ясування або роз'яснення змісту норм права з метою правильної їх реалізації.

Територіальна громада — населення, об'єднане постійним проживанням у межах села, селища або міста, що є самостійною адміністративно-територіальною одиницею, або добровільним об'єднанням жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Тоталітарний політичний режим — сукупність способів і методів здійснення державної влади, заснованої на загальному контролі над суспільством і систематичному застосуванні насильства.

Умисел — форма вини, за якої особа усвідомила суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо допускало їх настання.

Унітарна держава — цілісне державне утворення, адміністративно-територіальні одиниці якого не мають ознак суверенітету.

Федерація — складна союзна держава, суб'єкти якої є державними утвореннями та мають ознаки суверенітету.

Фізична особа — людина як учасник правових відносин

Форма державного (територіального) устрою — спосіб територіальної організації державної влади.

Форма правління — організація держави, що включає порядок утворення вищих та місцевих державних органів і порядок взаємовідносин між ними.

Функції держави — основні напрямки діяльності держави та її органів.

Функції права — прояви та напрямки найважливіших рис права, обумовлені його соціальним призначенням у його впливі на суспільні відносини.

Цивілізація — певний етап суспільства, що вирізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак.

Юридична відповідальність — обов'язок правопорушника зазнати негативних наслідків майнового або особистого характеру за вчинення правопорушення.

Юридична особа — організація, що створюється людьми для досягнення некомерційних або комерційних цілей, володіє відокремленим майном, набуває від власного імені майнових та особистих немайнових прав, виконує обов'язки.

Юридичний факт — життєва обставина, із настанням якої норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Юрисдикція — встановлена відповідно до закону сукупність повноважень органів судової гілки державної влади вирішувати правові спори.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст