Всесвітня історія. 9 клас. Ладиченко

§ 10. Об’єднання Італії

Актуалізація знань. Дайте назву хмаринці слів.

1. Політична роздробленість Італії. Піднесення П’ємонту. Після революції 1848-1849 рр. Італія залишилася так само роздробленою, як і раніше. У Ломбардії і Венеції відновили владу Габсбургів, за допомогою австрійських багнетів повернули собі престоли герцоги Модени, Парми й Тоскани. Для більшої безпеки до столиць герцогств ввели австрійські війська, а в Римі після розправи над республіканцями розташувалася французька залога.

Придушення революції призвело до відновлення абсолютистських режимів майже в усіх італійських державах, її учасників спіткали репресії, переслідування. Особливо лютувала реакція на півдні країни, у Неаполітанському королівстві, де мстивий і жорстокий король Фердинанд II запровадив режим терору й поліцейської сваволі. Лише в Сардинському королівстві (до складу якого входила розвинена область П’ємонт) збереглися конституційний устрій і деякі громадянські свободи. Король Віктор-Еммануїл II, побоюючись повторення революційних потрясінь, віддавав перевагу співробітництву з лібералами.

З 1852 р. і до своєї смерті в 1861 р. прем’єр-міністром П’ємонту був визначний представник ліберальних кіл граф Камілло Кавур. За підтримки ліберальної більшості в парламенті йому вдалося нейтралізувати тиск реакційних сил на короля і зміцнити конституційний порядок у країні. У П’ємонті розгорнулося будівництво залізниць, каналів, портів, створили сприятливі умови для розвитку текстильної промисловості, металургії, сільського господарства й торговельного флоту.

Антоніо Чизері. Камілло Кавур. Друга пол. XIX ст.

2. Два шляхи в боротьбі за об’єднання. Мадзіні та Кавур. З кінця 50-х років XIX ст. в Італії знов активізується рух за національну незалежність та об’єднання країни. У ньому визначилися дві течії:

Революційні демократи	Помірковані ліберали
• спиралися на ремісників, селян, інтелігенцію; • обстоювали революційний шлях об’єднання країни в єдину демократичну республіку; • визначні представники: Дж. Мадзіні, Дж. Гарібальді.	• представляли інтереси ліберального дворянства й буржуазії; • орієнтувалися на об’єднання під владою конституційного монарха; • лідер: К. Кавур.

Джузеппе Мадзіні був членом тайного товариства карбонаріїв, які своїм основним завданням проголошували боротьбу за національне звільнення і конституційний лад. Згодом створив у Марселі єдину загальноіталійську революційну організацію «Молода Італія». Її головна мета полягала у звільненні країни від австрійського гніту та об’єднанні всіх італійських земель в єдину демократичну республіку. Досягти цього, на думку Мадзіні та його однодумців, можна було тільки шляхом революції. У 1853 р. було підготовлене повстання в Мілані, яке, однак, закінчилося розгромом. Невдачі зазнала також спроба мадзіністів організувати в 1857 р. збройну експедицію на Сицилію. Але революційна Партія дії, що виросла на основі «Молодої Італії», не припинила боротьби.

У 1882 році в Генуї на честь Дж. Мадзіні спорудили пам’ятник. Статуя Мадзіні стоїть на високій колоні з білого мармуру.

Дізнайтеся з додаткових джерел, кого символізують жіноча й чоловіча фігури біля підніжжя п’єдесталу

На відміну від революціонера Мадзіні граф Кавур був розважливим і гнучким політиком. Він будував свої плани, спираючись на реальні можливості. Головне завдання він убачав у вигнанні австрійців з Ломбардії і Венеції та включенні цих областей разом з Пармою, Моденою і Тосканою до складу Сардинського королівства. Отже, об’єднання країни мало здійснюватися поступово та під владою Віктора-Еммануїла II.

Подумайте!

Робота в парах. Порівняйте дві програми об’єднання Італії: революційно-демократичну і помірковано-ліберальну. Яка з них, на вашу думку, більш реалістична та дієва і чому?

Готуючись до війни проти Австрії, Кавур прагнув заручитися підтримкою великих європейських держав. Улітку 1858 р. він уклав секретну угоду з Наполеоном III, за якою Франція зобов’язувалася виступити на боці П’ємонту й надати йому допомогу в об’єднанні Північної Італії. У нагороду до складу Франції мали увійти Ніцца й Савойя.

Під час війни уряду П’ємонту вдалося заручитися підтримкою добровольців з усієї Італії, яких очолив Дж. Гарібальді. У червні 1859 р. франко-сардинські війська під особистим командуванням Наполеона III завдали австрійцям поразки під Маджентою і заволоділи Ломбардією. Невдовзі союзні війська вщент розгромили австрійців у кровопролитній битві при Сольферіно.

Але французький імператор Наполеон III завдав справі об’єднання Італії тяжкого удару. У серпні 1859 р. за спиною італійців він уклав з австрійцями перемир’я, а потім і сепаратний (окремий) мирний договір. Австрія була змушена поступитися Ломбардією, але зберегла за собою Венеціанську область. Зрадивши в такий спосіб союзника, Наполеон III одержав обіцяні Ніццу і Савойю.

Тим часом в Італії ширився визвольний рух. Патріотичні сили домоглися звільнення від австрійських залог Тоскани, Парми й Модени. Обрані там Національні збори висловилися за приєднання областей до П’ємонту, що й сталося в 1860 р.

Подумайте!

Чому саме П’ємонт став центром об’єднання Італії?

3. Піднесення визвольного руху. Походи Гарібальді. У 1860 р. Сицилію знов охопив вогонь селянських повстань. Скориставшись цим, демократи на Півночі Італії почали підготовку військової експедиції для надання допомоги повстанцям. Почалося вербування і навчання волонтерів. З ініціативи Гарібальді для закупівлі зброї було створено фонд добровільних пожертвувань.

У травні 1860 р., зібравши невелику армію добровольців - усього 1200 осіб (вони були одягнені в червоні сорочки, звідси назва «тисяча червоносорочечників»), Гарібальді на двох кораблях відплив з Генуї на Сицилію. Коли він висадився на острові, населення вітало його як визволителя від тиранії Бурбонів. Звідусюди під прапор Гарібальді сходилися добровольці, і через два дні до його загону приєдналися 4 тисячі селян. Повстанцям протистояло 25 тисяч королівських військ. Але завдяки завзяттю бійців і вмілому маневруванню Гарібальді вдалося виграти важливу битву під Калатафімі. Гарібальдійці оволоділи центральним містом Сицилїї - Палермо, і незабаром увесь острів було очищено від королівських військ. Прибувши до Палермо, Гарібальді оголосив себе диктатором Сицилїї від імені сардинського короля Віктора-Еммануїла II.

Після звільнення Сицилїї влітку 1860 р. гарібальдійські війська висадилися в Калабрїї і, не наразившись на опір деморалізованої королівської армії, рушили на Неаполь. 7 вересня Гарібальді урочисто вступив у столицю Королівства Обох Сицилій, а згодом розгромив залишки урядових військ у битві на р. Вольтурно. Успіх походу Гарібальді, який за короткий час зумів вигнати з Неаполя Бурбонів, багато в чому пояснюється тим, що його підтримували селяни Південної Італії. Скориставшись диктаторськими повноваженнями, Гарібальді скасував численні привілеї дворянства й духівництва, конфіскував майно монастирів, знищив ненависний селянам податок на помел зерна, а головне - обіцяв усім, хто долучився до повстання, землю після перемоги.

Мадзіні та інші демократи радили Гарібальді зберегти диктаторські права й силою звільнити Папську область, а потім і Венецію. Але зростаюча популярність народного генерала стала серйозно турбувати панівні кола П’ємонту. Армія Віктора-Еммануїла увійшла до Неаполітанського королівства з півночі, перегородивши тим самим шлях просуванню повстанської армії в Папську область.

Висадка червоносорочечників Гарібальді на Сицилії

Опишіть, з якими почуттями народ зустрічає червоносорочечників.

Під час голосування, проведеного у Неаполітанському королівстві більшість мешканців висловилася за приєднання до П’ємонту. У лютому 1861 р. відбулося відкриття спільного італійського парламенту, а в березні в Турині П’ємонт із приєднаними до нього областями було проголошено Італійським королівством. Отже, унаслідок подій 1859-1860 рр. майже вся Італія перетворилася на єдину конституційну монархію. Проте не республіканці Мадзіні та Гарібальді, а ліберали - прихильники Кавура - очолили єдину національну державу.

Подумайте!

Чому єдину національну державу очолили ліберали, а не республіканці?

4. Завершення об’єднання Італії. Об’єднання Італії ще не було завершено. У Венеціанській області продовжували порядкувати австрійці, а в Римі зберігалася світська влада Папи, яку охороняли надіслані Наполеоном III французькі війська. У 1862 р. Гарібальді на свій страх і ризик здійснив спробу звільнити Рим, але його зупинили королівські війська.

У 1866 р. Італія, уклавши союз із Пруссією, взяла участь у війні проти Австрії. Хоча італійські війська й зазнали поразки, прусська армія розбила Австрію. Після цього Венеціанську область включили до складу Італійського королівства. Через рік спроба гарібальдійців захопити Рим знову закінчилася невдачею: біля Ментани вони наразилися на французькі війська, озброєні новітніми скорострільними гвинтівками «шаспо». Зазнавши тяжких втрат, Гарібальді був змушений відступити.

Останню перешкоду на шляху до об’єднання Італії було усунуто лише в 1870 р. під час франко-прусської війни. Після капітуляції Наполеона IIІ під Седаном, італійські війська безперешкодно зайняли Папську область. «Вічне місто» - Рим - оголосили столицею Італійського королівства. Об’єднання країни завершилося.

Перевіряємо знання

• 1. Які наслідки для італійських держав мала революція 1848-1849 рр.?
• 2. Яку тактику застосував К. Кавур, прагнучи об’єднати країну?
• 3. Хто такі карбонарії?
• 4. Опишіть звільнення Сицилії під керівництвом Дж. Гарібальді від тиранії Бурбонів.
• 5. За яких обставин Рим було оголошено столицею Італійського королівства?

Удосконалюємо вміння

1. Простежте на карті (с. 58) процес об’єднання Італії, особливу увагу зверніть на визвольні походи Дж. Гарібальді.

2. Виконайте онлайн-вправу «Об’єднання Італії».

https://cutt.ly/6Wsc5Ju

Діємо творчо

Робота у групах. Виконайте проєкт «Особистість в історії». Об’єднайтеся у чотири команди, оберіть одного з лідерів: 1 команда - Дж. Гарібальді, 2 команда - Дж. Мадзіні, 3 команда - К. Кавура. Члени команди - прихильники свого лідера - презентують його здобутки й всіляко вихваляють. Інші команди ставлять запитання і критикують суперників. 4 команда - «судді» - визначає, хто був найпереконливішим.