Всесвітня історія. 9 клас. Ладиченко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Розділ 4. Міжнародні відносини (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

§ 24. Міжнародні відносити в останній третині XIX — на початку XX ст.

Актуалізація знань. Як внутрішньополітична ситуація впливає на зовнішньополітичний курс країни?

1. Наслідки франко-прусської війни. Утворення Троїстого союзу. Франко-російський військовий альянс. Франко-німецька війна та її наслідки внесли глибокі зміни в систему міжнародних відносин. По-перше, протиріччя між Францією і Німеччиною не тільки не були подолані, а, навпаки, ще більше загострилися. Кожна стаття Франкфуртського миру 1871 р. таїла небезпеку нової війни, породжуючи реваншистські настрої у Франції та прагнення Німеччини позбутися цієї небезпеки, остаточно розгромивши західного сусіда.

Схема ворожих один до одного військових блоків

По-друге, наслідки війни та франко-німецькі протиріччя помітно вплинули на взаємовідносини інших європейських держав. Посилюючи зовнішньополітичну експансію, Німеччина враховувала, що в разі її конфлікту з будь-якою європейською державою Франція неодмінно скористається нагодою для реваншу, і тому хотіла залишити її в міжнародній ізоляції. Франція ж, ослаблена після війни, прагнула виграти час для відновлення військового потенціалу й активно шукала союзників на континенті.

Використовуючи ідею монархічної солідарності в збереженні порядку в Європі, у 1873 р. Бісмарку вдалося створити Союз трьох імператорів - Німеччини, Австро-Угорщини й Росії. Угода мала консультативний характер, але роль Німеччини в міжнародних відносинах відразу ж зросла. Проте Союз не був та й не міг бути міцним. Надто суттєвими були протиріччя між його учасниками. І хоча в 1881 р. угоду було поновлено, причому вже у формі договору про нейтралітет, у підсумку вона виявилася нежиттєздатною.

На Берлінському конгресі Німеччина не підтримала домагань Росії на Балканах. Своєю чергою, Росія відмовлялася дотримуватися нейтралітету у випадку війни Німеччини й Франції. Це тричі (у 1875, 1885 і 1887 рр.) утримувало Бісмарка від нового нападу на Францію. До того ж після взаємного підвищення мита на ввезення товарів наприкінці 70-х років між Німеччиною і Росією почалася справжня митна війна.

Погіршення відносин з Росією обумовило військово-політичне зближення Німеччини та Австро-Угорщини. У 1879 р. уряди двох країн уклали секретний союзний договір щодо взаємодопомоги в разі нападу Росії на одну з двох держав. Доброзичливий нейтралітет встановлювався під час війни з будь-якою іншою європейською країною, якщо тільки до неї не приєднається Росія. Оборонний за формою зовні, договір насправді мав агресивний характер. Він передбачав таку ситуацію: якщо під час воєнного конфлікту між Німеччиною і Францією Росія стала б допомагати Франції, Німеччина здобула б австрійську підтримку і війна набула б європейського масштабу.

Згодом, використавши італо-французьке колоніальне суперництво, Бісмарку вдалося залучити до коаліції Італію. У 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали секретний союзний договір про взаємодопомогу у війні проти Франції. Він передбачав спільний виступ союзників у разі нападу на одного з них двох або більше будь-яких європейських країн. Так виник Троїстий союз Німеччини, Австро-Угорщини й Італії, який поклав початок розколу Європи на ворогуючі військові угруповання.

Глави держав Троїстого союзу: король Італії Умберто І, кайзер Вільгельм II і імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф. Фото. 1882

Спритно граючи на суперечностях європейських держав, Троїстому союзу невдовзі вдалося залучити на свій бік Румунію та Іспанію. Однак всі спроби Бісмарка та його наступників домогтися участі в союзі Англії виявилися марними. Незважаючи на гострі колоніальні протиріччя з Францією і Росією, Велика Британія, як і раніше, не бажала зв’язувати себе договором з будь-якою європейською державою, залишаючись вірною політиці «блискучої ізоляції».

Подумайте!

Поясніть, як ви розумієте термін «блискуча ізоляція» щодо Великої Британії.

Проте ймовірне приєднання Англії до німецько-австрійського блоку прискорило військово-політичне зближення Франції і Росії. У липні 1891 р. відбулася демонстрація російсько-французької єдності - візит французького флоту до Кронштадта, а у грудні 1893 р. було остаточно затверджено франко-російську угоду, що передбачала взаємодопомогу обох держав у разі агресії з боку учасників Троїстого союзу.

Отже, у Європі з’явилися ворогуючі коаліції. Розпочалася взаємна гонка озброєнь - стрімке нарощування військового потенціалу на випадок майбутньої війни.

2. Загострення англо-німецького колоніального суперництва. Утворення Антанти. 90-ті роки XIX ст. характеризувалися різкою активізацією зовнішньої політики Німеччини та зміною її спрямованості. Головним напрямком німецької експансії став Близький Схід.

Упродовж усього XIX ст. британська дипломатія була впевнена в невразливості острівного положення Англії та в перевазі її військового флоту. Вона вважала за краще не зв’язувати собі руки союзами з іншими державами, заохочувати конфлікти між ними й мати з них користь для Англії. Однак погіршення міжнародного становища країни на початку XX ст. змусило англійський уряд змінити зовнішньополітичний курс.

Різке посилення військової і морської могутності Німеччини, її неприховані територіальні домагання створювали реальну загрозу існуванню Британської імперії. Британська дипломатія почала шукати союзників на континенті в разі майбутньої сутички з Німеччиною. Це й стало причиною англо-французького зближення.

Подумайте!

Які територіальні претензії до інших держав, зокрема Великої Британії, мала Німеччина?

У 1904 р., після врегулювання взаємних колоніальних претензій в Африці, Англія уклала військово-політичну угоду із Францією, що дістала назву «Антанта» (сердечна згода). У 1907 р. Антанта стала потрійною: Росія підписала з Англією конвенцію про поділ сфер впливу в Ірані, Афганістані й Тибеті та приєдналася до англо-французького союзу. Тож у результаті угод 1904-1907 рр. остаточно оформився військово-політичний блок трьох держав - Антанта, який протистояв країнам Троїстого союзу.

Подумайте!

Поясніть, чому Велика Британія пішла на дипломатичне врегулювання колоніальних протиріч із Росією.

Документ

З конвенції між Росією і Англією у справах Персії, Афганістану і Тибету, укладеної в С.-Петербурзі

18/31 серпня 1907 р.

І. Велика Британія зобов’язується не домагатися для самої себе і не підтримувати на користь британських підданих, так само і на користь підданих третіх держав, будь-яких концесій політичного або торгового характеру... по той бік лінії, що йде від Касрі-Шіріна через Ісфаган, Ієзд, Хакк і закінчується в точці на персидському кордоні при перетині кордонів російського і афганського, і не чинити опір, ні безпосередньо, ні опосередковано, вимогам подібних концесій в цій області, які підтримуються російським урядом...

II. Росія зі свого боку зобов’язується не домагатися для самої себе і не підтримувати на користь російських підданих, так само як і на користь підданих третіх держав, яких-небудь концесій політичного або торгового характеру... по той бік лінії, що йде від афганського кордону через Газік, Бірджанд, Керман і закінчується в Бендер-Аббасі, і не чинить опору, ні безпосередньо, ні опосередковано, вимогам подібних концесій в цій області, які підтримуються британським урядом...

• Чому ми говоримо, що за цим документом Велика Британія і Росія розділили сфери впливу в Персії (Ірані) і тим самим перетворили країну на напівколонію?

3. США в міжнародних відносинах. Панамериканізм. Зростання економічної могутності США спонукало панівні кола країни до зовнішньополітичної експансії. З кінця XIX ст. уряд США став створювати потужний військово-морський флот, будувати для нього бази, захоплювати нові колонії. Згідно з доктриною Монро США воліли й надалі не втручатися в європейські справи, проте, як і раніше, претендували на роль панівної сили на всьому Американському континенті. Доктрина Монро набула своєрідного продовження в ідеї панамериканізму, яка формально проголошувала єдність політичних інтересів усіх американських держав та обмеження впливу на континенті європейців. Проте насправді вона приховувала прагнення політичної еліти США самостійно вирішувати справи в латиноамериканських державах.

Практичним утіленням цього прагнення стала «політика великого кийка», яку застосовували США в Центральній Америці й країнах Карибського басейну. Під час іспано-американської війни 1898 р. США захопили майже всі іспанські володіння на Карибах, «викупили» права на Філіппіни, здобули право тримати війська й споруджувати військові бази на Кубі. У 1903 р. силою зброї уряд США примусив Колумбію відмовитися від частини території, там було утворено нову державу Панаму.

На початку XX ст. знаряддям експансіоністської політики Сполучених Штатів стає так звана дипломатія долара. Надаючи латиноамериканським державам фінансово-економічну допомогу, адміністрація США ставила їх у повну політичну залежність від північного сусіда.

4. Англо-бурська війна 1899-1902 рр. Черговою війною за переділ світу стала також англо-бурська війна, розв’язана Англією. Ще в 70-х роках XIX ст. Велика Британія зробила невдалу спробу захопити багаті золотом і алмазами території республік Трансвааль й Оранжева, населені бурами - нащадками голландських колонізаторів Південної Африки. У 1899 р. англійці вирішили взяти реванш. Бури чинили запеклий опір, що змусило Британію направити на Південь Африки 250-тисячну армію. Бури користувалися підтримкою Німеччини й інших суперників Англії, їм симпатизувала громадська думка багатьох країн світу. Але сили були надто нерівними.

Бійці армії бурів - захисники незалежності своєї країни. Фото XIX ст.

У 1902 р. війна закінчилася поразкою бурів. Оранжева республіка й Трансвааль стали англійськими володіннями. Згодом на їхній основі було створено англійський домініон - Південно-Африканський Союз (пізніше Південно-Африканська Республіка).

5. Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX ст. Одночасно з проникненням на Близький Схід кайзерівська Німеччина прагнула утвердитися і в Північній Африці, претендуючи на частину ще не захопленого європейцями Марокко. Проте на європейській «колоніальній біржі» Марокко вже давно було визнано сферою інтересів Франції, і втручання Вільгельма II в марокканські справи в 1905 р. спричинило різке загострення міжнародних відносин. Марокканська криза ледве не призвела до європейської війни, але конфлікт було подолано дипломатичним шляхом. Скликана в Альхесірасі (Іспанія) міжнародна конференція в січні 1906 р., усупереч сподіванням німців, формально вирішила визнати незалежність Марокко. Проте Франція й Іспанія отримали можливість реалізації плану розділу країни на сфери впливу.

Чому німецький кайзер так настійливо цікавився Марокко?

Вільгельм II під час своєї поїздки до Танжера

У 1911 р., скориставшись заворушеннями в марокканській столиці, Франція ввела до неї війська. Це спричинило несподіваний демарш Німеччини. Після піднятої у пресі галасливої кампанії з вимогами поділу Марокко німецький уряд надіслав до його берегів канонерського човна «Пантеру», а згодом і легкий крейсер, спровокувавши другу Марокканську кризу. Французький уряд сприйняв «стрибок Пантери» як виклик і був готовий боронити свої колоніальні «права». Проте війна не розпочалася і цього разу. Рішуча заява англійського уряду про готовність воювати на боці Франції змусила Німеччину відступити й визнати французький протекторат над більшою частиною Марокко.

Спробуйте пояснити зміст цієї карикатури. Свою точку зору доведіть.

Карикатура. Початок XX ст.

До гострого міжнародного конфлікту призвела й Боснійська криза 1908 р. Заручившись згодою Росії (в обмін на непевну обіцянку підтримати її інтереси в питанні про чорноморські протоки), Австро-Угорщина оголосила про анексію Боснії і Герцеговини. Анексія викликала різкий протест Сербії, яка заявила про зневажання прав слов’янських народів і зажадала надання провінціям політичної автономії. Її підтримала Росія, запропонувавши скликати міжнародну конференцію для розв’язання боснійської проблеми.

Проте союзники Росії по Антанті зайняли нейтральну позицію, а німецький уряд ультимативно зажадав від неї ствердити анексію і змусити до цього Сербію.

Залишившись на самоті перед державами Троїстого союзу, Росія змушена була відступити.

Послабленням колись могутньої імперії скористалась Італія, що вже давно зазіхала на її володіння у Північній Африці. Заручившись підтримкою майже всіх великих європейських держав, у 1911 р. вона почала воєнні дії проти Туреччини й захопила дві її провінції - Тріполітанію і Кіренаїку. Нова криза на Балканах змусила Туреччину поступитися, і за мирним договором 1912 р. захоплена Італією територія стала її колонією - Лівією.

6. Балканські війни. Початок XX ст. ознаменувався новим піднесенням національно-визвольного руху на Балканах. Водночас на півострові загострилось і суперництво великих держав. У 1912 р. за сприяння російської дипломатії у результаті тривалих переговорів виник Балканський союз у складі Болгарії, Сербії, Греції та Чорногорії, спрямований проти Туреччини. У 1912 р. союзники почали визвольну війну з наміром повного вигнання османів з території Балкан. Протягом місяця сербська армія захопила Македонію, Косово й Північну Албанію. Болгари розгромили турків під Адріанополем і вийшли на підступи до Стамбула. Грецькі війська зайняли Салоніки.

На прохання Туреччини, за посередництва великих держав, у Лондоні розпочалися мирні переговори. Наступні спроби турків відновити бойові дії успіху не мали, і в травні 1913 р. вони були змушені підписати мирний договір. Туреччину позбавили всіх європейських володінь, за винятком Стамбула, Албанія здобула незалежність. Але Сербія не дістала бажаного виходу до моря, а між колишніми союзниками виникли суперечності через поділ території Македонії.

Непевні результати першої Балканської війни, по суті, спричинили другу, що почалася через місяць після укладеного миру. Однією з її причин було суперництво між Сербією і Болгарією за панування на Балканах. Ситуація загострювалась унаслідок інтриг австро-угорської і російської дипломатії. Війна почалася нападом болгар на сербів, але ті вистояли, і невдовзі сербські та грецькі війська перейшли в контрнаступ. У конфлікт втрутилися Румунія, що завдала удару Болгарії з півночі, та Туреччина, яка прагнула повернути втрачені раніше володіння. Наприкінці липня 1913 р. Болгарія капітулювала.

У серпні 1913 р. в Бухаресті було підписано мирний договір. Сербія одержала не тільки «спірну територію в Македонії», через яку посварилися сусіди, але й усю колишню її «болгарську частину». Греція отримала, крім південної Македонії із Салоніками, частину Західної Фракії. Східна Фракія та Адріанополь повернулися до Туреччини, а Румунія приєднала до себе Південну Добруджу.

Війни 1912-1913 рр. змінили ситуацію на Балканах, проте бажаного миру та спокою не принесли. Балканський півострів перетворився на «порохову діжку» Європи, де зіштовхувалися й перепліталися інтереси всіх європейських великих держав. Після війн зріс вплив Німеччини на Болгарію і Туреччину. Сербія, Греція та Румунія схилилися на бік Антанти.

7. Місце України в геополітичних стратегіях провідних держав. Політичні, економічні та військові суперечності між двома протилежними блоками держав рано чи пізно мали закінчитися війною. Території Західної і Центральної України, поділені між двома ворогуючими імперіями (Російською та Австро-Угорською), мали стати одним з основних театрів воєнних дій у східній частині Європи. Так, Австро-Угорщина сподівалася приєднати до себе частину земель Правобережної України, а Росія - Буковину й Галичину. Своєю чергою, кайзерівська Німеччина також розраховувала окупувати Україну, а також Білорусь із країнами Бальтїї. Україна мала стати для Німеччини своєрідною колонією для постачання продовольства та іншої стратегічно необхідної сировини. Натомість Англія і Франція сподівалися посісти провідні позиції на півдні України і у Криму.

Перевіряємо знання

1. У яких сферах англо-німецьке суперництво мало найгостріший характер?
2. Поясніть, чому Троїстий союз був досить дивним утворенням.
3. Чому Велика Британія відмовилася від своєї політики «блискучої ізоляції» на початку XX ст.?
4. Визначте основні цілі зовнішньої політики США на зламі ХІХ-ХХ ст.
5. Дайте визначення поняттям «політика великого кийка» і «дипломатія долара».
6. Яку мету переслідувала Велика Британія в англо-бурській війні?
7. Як «боснійська криза» 1908 р. вплинула на відносини між союзниками по Троїстому блоку?
8. До яких результатів призвела «марокканська криза» 1911 р.?
9. Схарактеризуйте передумови, хід і результати першої Балканської війни.
10. Чому Болгарія розв’язала другу Балканську війну?
11. Які плани щодо України виношували країни Троїстого союзу та Антанти?

Удосконалюємо вміння

1. Використовуючи карту (с. 126), визначте, які території в Північній Африці та Середній Азії було поділено між Англією, Францією та Росією внаслідок створення блоку Антанта.

2. Покажіть на карті (с. 126) територіальні здобутки переможців у колоніальних війнах кінця XIX - початку XX ст. (США, Японії та Великої Британії).

3. Простежте за картою хід воєнних дій під час Балканських війн і визначте їхні результати.

4. Виконайте дві онлайн-вправи «Міжнародні відносини (друга половина XIX - початок XX ст.)».

https://cutt.ly/CWsvA0n

https://cutt.ly/PWsvDjw

Діємо творчо

1. Виконайте проєкт «Альтернативна історія». Об’єднайтеся в команди - «делегації» європейських країн, які проводять уявну мирну конференція в 1913 р. Це делегації від країн Троїстого союзу та Антанти, а також Сербія, Болгарія, Туреччина, Румунія. США можуть бути присутні як «запрошений гість». Ведучий конференції по черзі надає слово кожній «делегації», вони обмінюються взаємними претензіями щодо територій, обговорюють інші протиріччя, але головне - шукають мирні шляхи вирішення проблем і зрештою ухвалюють Меморандум, який задовольняє переважну більшість протиріч і запобігає розв’язуванню війни. Усі делегації мають підписати документ.

2. Перегляньте відео та простежте за ним динаміку міжнародних відносин у другій половині XIX - на початку XX ст. Складіть резюме - короткий висновок з побаченого й прослуханого, у якому стисло викладіть результати своїх міркувань.