§ 22. Османська імперія наприкінці XIX — на початку XX ст.

Актуалізація знань. Дайте назву хмаринці слів.

1. Спроби модернізації Османської імперії. Колись могутня і велична Османська імперія продовжувала володіти значними територіями в Європі, провінціями, або залежними країнами в Африці - від Тунісу до Єгипту. Проте в XIX ст. ослаблена, економічно відстала держава стала об’єктом зазіхань з боку розвинутих капіталістичних держав. На її території в Європі та Близькому Сході одночасно претендували Росія, Австро-Угорщина, Англія, Німеччина й Франція. У балканських провінціях імперії не припинялася боротьба слов’янських народів за незалежність, посилився рух за національне визволення і в арабських провінціях імперії.

У другій половині XIX ст. Туреччина переживала занепад, зумовлений поразками у війнах з європейськими країнами, посиленням залежності від іноземного капіталу. Безмитне ввезення іноземних товарів підривало власне промислове виробництво країни. Зростаюча залежність від західних держав і політичне безправ’я посилило невдоволення прогресивної громадськості країни та молодої турецької буржуазії, спонукали їх зажадати від влади реформування Туреччини та ухвалення конституції.

Урядові доводилося рахуватись із загальним невдоволенням і загрозою стихійних повстань. У 1876 р. новий султан Абдул-Гамід II «подарував» підданим конституцію, розроблену турецькими реформаторами на чолі з Мідхат-пашою. Для свого часу вона була досить прогресивним актом. Конституція обмежувала владу султана двопалатним парламентом. Верхню палату - сенат - султан призначав довічно, а нижню обирали на основі високого майнового цензу. Усіх підданих імперії, навіть християнське населення Балкан, оголосили «османами» і вважали рівними перед законом.

Конституція зберігала за султаном майже всю повноту влади, проте вже наступного дня після її ухвалення Абдул-Гамід II став на шлях ліквідацій конституційного режиму. Скликаний двічі парламент слухняно виконував волю монарха, але в 1878 р. його остаточно розпустили. Мідхат-пашу та інших реформаторів відправили у заслання, а конституцію фактично здали в архів. Упродовж тридцяти років її друкували в офіційних документах, але жоден її пункт не виконувався. Спроби модернізації Османської імперії виявилися невдалими, а реформатори надто слабкими.

Розпустивши парламент, султан установив режим середньовічної деспотії, який самі турки називали зулюм (гніт, тиранія). Будь-які прояви невдоволення та вільнодумства жорстоко каралися, преса зазнавала жорсткої цензури, а з турецького словника навіть вилучили слова «свобода» і «революція». Султанський режим провокував зіткнення між народами, що населяли імперію. На початку XX ст. країною прокотилися хвилі вірменських погромів, переслідувань грецьких купців і підприємців.

2. Молодотурецька революція 1908 р. Репресії та жорстокість султанського режиму не зупинили прагнення здатних прогресивно мислити турків до оновлення країни, подолання її кричущого відставання від розвинутих держав. У 1889 р. у Стамбулі курсанти військово-медичного училища створили таємну політичну організацію «Єднання і прогрес», яка в майбутньому спиралася здебільшого на офіцерську молодь. Метою організації було відновлення конституції 1876 р., проведення назрілих реформ і модернізація суспільства за європейським зразком.

У Європі членів цієї організації називали молодотурками - так, як називали членів інших щойно утворених націоналістичних організацій (молодочехів, молодонімців тощо). Наприкінці 1907 р. в Парижі відбувся з’їзд молодотурків та інших революційних організацій, на якому було ухвалено рішення про підготовку збройного повстання проти султана. Єдине, що розмежовувало учасників руху, було національне питання. Поряд із прибічниками єдності імперії, існували й прихильники визнання автономії за нетурецькими народами.

У 1908 р. офіцери-молодотурки Ніязі та Енвер підняли повстання в Македонії, вимагаючи повернення конституційного режиму. Надіслані проти них війська перейшли на бік повсталих і, захопивши Салоніки, молодотурки ультимативно зажадали від султана відновити конституційний режим. Переконавшись, що армія підтримує повсталих, 24 липня Абдул-Гамід II оголосив про скликання парламенту.

Проголошення відновлення конституції

Революційні загони вступили у Стамбул, на виборах до парламенту партія «Єднання і прогрес» здобула більшість місць. Але молодотурки не розраховували на таку швидку й легку перемогу. У них не було чіткої програми дій, а їхні члени спочатку навіть не ввійшли до уряду, вважаючи, що до молоді ніхто не буде дослухатися.

Скориставшись їхньою надто обережною і непослідовною політикою, прибічники абсолютизму в 1909 р. учинили контрреволюційний заколот. На короткий час султан повернув собі необмежену владу, а молодотуркам довелося тікати зі столиці. Проте більша частина армії виступила проти султана. Рішенням парламенту Абдул-Гаміда II позбавили престолу, а трон посів Мехмед II.

Молодотурки залишалися при владі до 1918 р. За час свого правління вони так і не виконали обіцянок провести модернізацію країни та звільнити її від залежності від європейських держав. Отже, революція 1908 р. не виконала свого основного завдання - оновлення Османської держави. Будь-яка модернізація неминуче призвела б до розпаду імперії, позбавила б османів становища привілейованої нації у країні. А це аж ніяк не влаштовувало молодотурків.

Перевіряємо знання

1. Назвіть причини занепаду Османської імперії наприкінці XIX - на початку XX ст.
2. Схарактеризуйте конституцію 1876 р. Чому вона діяла так мало часу?
3. Які головні питання стояли перед членами організації «Єднання і прогрес» напередодні революції 1908 р.?
4. Які причини гальмували процес модернізації в Туреччині?

Удосконалюємо вміння

1. Використовуючи карту (с. 96), визначте, які народи входили до складу Османської імперії на середину XIX ст. і які з них отримали незалежність до початку XX ст.

2. Виконайте онлайн-вправу «Османська імперія наприкінці XIX - на початку XX ст.».