Всесвітня історія. 9 клас. Ладиченко

§ 18. Російська імперія у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.

Актуалізація знань. Дайте назву хмаринці слів.

1. Початок модернізації Російської імперії. На середину XIX ст. в Росії загострилася криза віджилих феодально-кріпосницьких відносин, яку наочно засвідчила поразка Росії у Кримській (Східній) війні. Нагальні потреби модернізації країни диктували потребу докорінних перетворень у всіх сферах суспільного життя. В умовах занепаду кріпосницької системи й зростання виступів селян імператор Олександр II ініціював «добу великих реформ».

Олександр II

Маніфестом від 19 лютого 1861 р. скасували кріпацтво. Поміщики були зобов’язані надати селянам землю, але колишні кріпаки наділялися землею не за ринковою ціною, а мали сплатити за неї втридорога. Кращі й родючіші грунти поміщики намагалися залишити собі й тому домоглися встановлення максимального розміру наділу, який селяни могли в них викупити. Унаслідок цього дворяни залишили в себе майже п’яту частину землі, якою раніше в їхніх маєтках користувалися кріпаки.

Подумайте!

Коли кріпосницькі відносини ліквідували в Австрійській імперії?

Реформа 1861 р. стала важливим етапом в історії Росії, звільнивши шлях для швидкого розвитку капіталізму та створивши у країні ринок робочої сили. Проте, здобувши волю, селяни залишилися безправним станом, а малоземелля спричинило нове загострення протиріч між селянами та поміщиками. Після скасування кріпацтва знадобилося проведення й інших перетворень.

Реформи 60-70-х років XIX ст. в Російській імперії

Земська реформа 1864 р. Запроваджувала в губерніях і повітах нові установи - земства як органи місцевого самоврядування.

Реформа в управлінні міст. Становість міської думи скасовувалася, а вибори до неї відтепер здійснювалися на основі майнового цензу.

Судова реформа. Було проголошено гласність і незалежність суду від влади, вводилися суд присяжних і рівна відповідальність усіх станів країни перед законом.

Освітня реформа. Керівництво й професура вищих навчальних закладів стали обиратися радами університетів. Середню освіту було зосереджено в гімназіях, де головна увага приділялася вивченню гуманітарних наук, та реальних училищах, орієнтованих на природничі й точні дисципліни. Водночас виникли й вищі жіночі курси.

Реформа у військовій сфері. У Росії було запроваджено загальновійськову повинність для чоловіків з 21 року, до того ж скорочувалися терміни служби для осіб із середньою та вищою освітою.

Незважаючи на обмеженість, реформи 60-70-х років XIX ст. відіграли значну роль в модернізації Російської імперії. Проте поступове оновлення перервалося після вбивства Олександра II членами терористичної організації «Народна воля». Із вступом на престол його наступника, Олександра III, ліберальним перетворенням було покладено край. Царський уряд відхилив проєкт конституції, розробленої ще за життя Олександра II, а оприлюднений у 1881 р. імператорський маніфест проголосив непорушність самодержавства.

Борис Кустодієв. Звільнення селян (Читання маніфесту). 1907

2. Економічний розвиток країни. Зміни в соціальній структурі. Друга половина XIX - початок XX ст. стали періодом бурхливого економічного розвитку Російської імперії, який супроводжувався суттєвими змінами у структурі суспільства. За темпами зростання промисловості Росія випереджала Англію і Францію, а в окремі періоди - навіть Німеччину й США. На початку XX ст. в імперії виникають могутні монополістичні союзи. Створені лише за одне десятиріччя (1902-1913) російські синдикати охопили виробництво та збут 80 видів продукції, контролювали цілі галузі промисловості.

Протягом 1861-1913 рр. обсяг промислового виробництва в Російській імперії збільшився у 12 разів. Проте рівня провідних країн світу вона так і не змогла досягти, посідаючи традиційне п’яте місце у світі. Економічний рівень Російської імперії перед Першою світовою війною був близький до рівня США у 1860 р., тобто вона відставала від найрозвинутішої країни світу на півстоліття.

Подумайте!

Чому, незважаючи на швидкі темпи розвитку промисловості, Росія продовжувала відставати від провідних країн світу?

Закономірним наслідком економічного відставання імперії стала зростаюча технічна залежність від провідних країн, а індустріалізація Росії спиралася зазвичай на їхні фінансові ресурси. Росія залишалася переважно аграрною країною. Сільське господарство загалом еволюціонувало на ринкових рейках, проте більшість селян залишалася малоземельними й безземельними та були змушені вдаватися до кабальної оренди поміщицької землі.

3. Опозиційний рух у країні. Народники та марксисти. Виникнення більшовизму. В останній третині XIX ст. в Росії активізуються революційні організації. Революційний напрям тут представляли дві течії - народництво й марксизм. Народники орієнтувалися на перехід Росії до соціалізму через сільську громаду, обминаючи капіталістичний шлях розвитку. Проте ні «ходіння в народ» з метою агітації селян на революційні виступи, ні терористичні акти не призвели, як очікувалося, до народної революції.

Жорстока експлуатація та нестерпні умови праці робітників сприяли поширенню в їхньому середовищі марксистських ідей. Наприкінці XIX - на початку XX ст. в російському соціал-демократичному русі формується радикальне угруповання, прибічники якого дотримувалися революційних поглядів. Лідером цього напряму стає Володимир Ульянов (Ленін). На II з’їзді Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП) у 1903 р. вже ставилося завдання здійснення соціалістичної революції та встановлення диктатури пролетаріату. Під час виборів керівних органів партії В. Ленін та його прибічники здобули більшість, після чого за ними закріпилася назва більшовики, а їхніх супротивників-реформістів стали називати меншовиками.

4. Зовнішня і колоніальна політика імперії. Російсько-японська війна. В останній третині XIX - на початку XX ст. Російська імперія захопила величезні території Середньої Азії і Далекого Сходу. У 1864 р. російські війська увійшли до Кокандського ханства й оволоділи Ташкентом. У 1868 р. вони зайняли Бухару, а у 1873 р. - Хіву. Прагнення імперії до поширення свого впливу на Балканах призвело до російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Війна закінчилася перемогою Росії, і лише жорстка протидія великих держав Європи на чолі з Англією перешкодила їй захопити Стамбул, чорноморські протоки та встановити гегемонію на Балканському півострові.

На початку XX ст. одним з напрямків зовнішньополітичної експансії Російської імперії став Далекий Схід. У 1896 р. Росія здобула дозвіл Китаю на будівництво через територію Маньчжурії Китайсько-Східної залізниці, а в 1898 р. отримала в оренду Ляодунський півострів з Порт-Артуром, що став її головною військово-морською базою на Тихому океані.

Російська військово-морська база в Порт-Артурі

Економічна й воєнна експансія Росії в регіоні загострила відносини імперії з Японією, яка спиралася на військово-фінансову підтримку Англії. У січні 1904 р. розпочалася російсько-японська війна, під час якої японська армія після тривалої облоги захопила Порт-Артур і згодом завдала російським військам поразки під Мукденом у Маньчжурії. Сподівання царського уряду на вдале закінчення війни було остаточно поховано після розгрому японцями під Цусімою у травні 1905 р. надісланої з Балтики нової ескадри. За умовами Портсмутського миру Росія була змушена поступитися Японії Порт-Артуром і південною половиною острова Сахалін, визнати її контроль над Кореєю.

Подумайте!

Чому величезна Російська імперія програла війну маленькій Японії, яка лише в 60-х роках XIX ст. відмовилася від політики самоізоляції?

5. Революція 1905-1907 рр. Незважаючи на ринкову еволюцію, Російська імперія й надалі залишалася відсталою країною. Капіталістичні відносини у країні переплітались із численними феодальними пережитками, найбільш кричущим з яких було збереження самодержавства. У країні були відсутні демократичні свободи, жорстоко переслідували інакомислення та будь-який опозиційний рух. Російська імперія була «в’язницею народів», а пригноблені нації царат всіляко намагався русифікувати. Наростання революційної кризи прискорила поразка Росії у війні з Японією, що виявила економічну й військову відсталість імперії та гнилість режиму самодержавства.

Початок революції поклали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі, коли біля царського палацу розстріляли мирну демонстрацію робітників. Кривава розправа спричинила всенародне обурення. Страйки, мітинги, демонстрації охопили всі промислові центри Росії. Спалахнули селянські повстання, заворушення охопили армію і флот. У жовтні 1905 р. в Росії розпочався загальний політичний страйк, у якому взяло участь понад 2 млн осіб. Різко активізувалися різноманітні політичні сили.

Спільний тиск ліберальної і радикальної опозиції змусив урядовий табір піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. цар Микола II підписав маніфест, яким «дарував» своїм підданим основні громадянські права і свободи. Було оголошено про скликання Державної думи - представницького органу із законодавчими повноваженнями. Росія здобула можливість стати конституційною монархією.

Документ

Маніфест «Про вдосконалення державного порядку» 17 жовтня 1905 р.

...На обов’язок Уряду покладаємо Ми виконання непохитної Нашої волі:

1. Дарувати населенню непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і союзів.

2. Не зупиняючи призначених виборів у Державну думу, залучити вже тепер до участі в Думі, в міру можливості, відповідної стислості терміну, що лишився до скликання Думи, ті класи населення, які нині зовсім позбавлено виборчих прав, представивши потому подальший розвиток початку загального виборчого права...

• 1. Які обіцянки Микола II був змушений дати народу під час революції?

• 2. Чи можна вважати маніфест 17 жовтня конституцією країни?

Поступками царату були задоволені здебільшого ліберали, які вважали своє завдання виконаним і були готові до співробітництва з владою з метою її поступової демократизації. Вони утворили дві політичні партії: «Союз 17 жовтня» (октябристи), лідерами якого стали впливові підприємці А. Гучков і М. Родзянко, та конституційно-демократичну (кадети) на чолі з П. Мілюковим.

Проте перенесення політичної боротьби в стіни парламенту аж ніяк не влаштовувало радикальні партії. Більшовики, які прагнули не модернізувати, а знищити чинний лад, підняли в Москві збройне повстання. Проте царські війська його жорстоко придушили. Масований політичний терор проти влади розгорнули соціалісти-революціонери (есери). У 1906-1907 рр. вони вбили й поранили 4,5 тисячі посадовців імперії. Випадковими жертвами замахів, що скоїли есери стали й невинні люди.

Подумайте!

Висловте своє ставлення до дій терористів у минулому і зараз. Чи існують, на вашу думку, обставини, які можуть виправдати вбивство людини?

На лівий терор уряд відповів черговими репресіями. 3 червня 1907 р. II Державну думу розпустили, а Микола І, порушивши власний Маніфест, залишив виборче право лише заможним верствам населення. Після придушення революції політична реакція поширилася всією імперією. На вимогу нового прем’єра - Петра Столипіна - суди не скупилися на смертні вироки справжнім і вигаданим терористам. Мотузку шибениці в Росії недарма стали називати «столипінською краваткою».

Петро Столипін

6. Столипінські реформи. Розпочавши свою діяльність із придушення революційних виступів, П. Столипін водночас усвідомлював, що революційний рух в імперії зумовлено об’єктивними причинами, які можна усунути й шляхом реформ. Ядром цих реформ стали аграрні перетворення. Згідно з підготовленим Столипіним царським указом від 9 листопада 1906 р. та ухваленого III Думою закону (14 червня 1910 р.) селяни здобули право виходити з общини й закріплювати за собою свої наділи у приватну власність. У 1906-1916 рр. цим правом скористалося близько 2,5 млн селянських дворів.

Після виходу з громади селяни могли об’єднати свої земельні ділянки в одну - так званий відруб - й оселитися разом з родиною на хуторі. Це мало створити численну верству заможних селян-фермерів, які, на думку Столипіна, стали б новою опорою царського режиму. Водночас уряд організовував масове переселення безземельних і малоземельних селян у малообжиті райони країни - Поволжя, Західний Сибір і Казахстан. Проте, загалом, столипінська аграрна політика не виправдала сподівань уряду й не дістала очікуваної підтримки в суспільстві. Реформи Столипіна не досягли своєї основної мети - модернізації аграрного устрою країни та пом’якшення соціальної напруги на селі. Самого П. Столипіна вбили в результаті замаху, скоєного терористом-есером в Києві 1911 р.

В останні роки напередодні світової війни Росія переживала економічне піднесення, що позитивно позначилося на рівні життя і добробуті її мешканців. Проте соціальні й національні протиріччя у країні не було подолано, а політичний компроміс між панівними колами імперії і опозицією був неможливий. Будь-яка чергова економічна чи політична криза могла призвести до нової революції.

Перевіряємо знання

• 1. Визначте причини скасування кріпосного права в Росії.
• 2. Проаналізуйте зміст Маніфесту 19 лютого 1861 р. та механізм його реалізації.
• 3. Схарактеризуйте інші буржуазні реформи 60-70-х років XIX ст. в Росії.
• 4. Схарактеризуйте основні течії опозиційного руху в Росії наприкінці XIX ст. Чому за ліворадикальним крилом РСДРП закріпилася назва «більшовики»?
• 5. Визначте основні напрями зовнішньої політики Російської імперії в останній третині XIX ст.
• 6. Проаналізуйте впровадження Столипінської аграрної реформи.

Удосконалюємо вміння

1. У зошитах заповніть таблицю «Революція 1905-1907 рр.».

Причини	Учасники	Основні події

2. Використовуючи додаткові джерела, складіть політичний портрет П. Столипіна.

3. Виконайте онлайн-вправу «Хронологія історії Російської імперії у другій половині XIX - на початку XX ст.».

https://cutt.ly/zWsvbvh

Діємо творчо

У загальному колі обговоріть питання колоніальної політики Російської імперії. Чому царський уряд постійно прагнув до розширення своїх величезних територій?