§ 56. Міжнародна валютна система

Міжнародні валютні відносини — сукупність економічних відносин між країнами, юридичними та фізичними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями щодо функціонування та розвитку валюти.

Міжнародна (світова) валютна система склалася ще в XIX ст. у вигляді золотого стандарту, за якого міжнародними грошима було золото. На Генуезькій конференції в 1922 р. було введено золотодевізний стандарт, який передбачав обмін провідних валют на золото за фіксованими співвідношеннями.

У 1944 р. виникла Бреттон-Вудська валютна система (золотодоларовий стандарт). Основні положення цієї системи: світовими грошима вважалися золото й долар; скарбниця США зобов'язувалася обмінювати долари центральним банкам та урядовим установам інших країн за встановленим офіційним курсом 1934 р. (35 дол. за тройську унцію — 31,1 г золота); усі валюти стійко прив'язувалися до долара. Органом валютного регулювання став МВФ.

У 1976 р. в місті Кінгстон (ямайка) члени МВФ оголосили про перехід до якісно нової світової валютної системи, в основу якої було покладено такі основні принципи:

перехід до плаваючих курсів і перетворення спеціальних прав запозичення (SDR) як існуючої з 1967 р. форми міжнародних грошей на світовий грошовий еталон (базу паритетів і курсів) на головний резервний актив і міжнародний засіб розрахунків і платежів. У визначенні величини SDR за допомогою кошика із чотирьох валют вирішальну роль відіграє американський долар — 40 %;
юридичне закріплення процесу демонетизації золота, що означає перетворення золота на звичайний товар;
посилення міждержавного валютного регулювання, у тому числі через МВФ, шляхом впливу на механізм плаваючих курсів. Міжнародна валютна система має таку функціональну структуру: визначення складу основних міжнародних платіжних засобів; установлення режиму валютних паритетів і валютних курсів; визначення умов конвертування (розміну) валют; вироблення механізму поповнення каналів міжнародного обігу достатньою кількістю платіжних коштів; уніфікація основних форм міжнародних розрахунків; визначення статусу міждержавних інститутів, які регулюють валютні відносини; установлення режиму міжнародних валютних ринків і ринків золота.

Міжнародна валютна система включає: валютний механізм — тобто правові норми та інститути, які ці норми виробляють і представляють (це й різні міжнародні угоди з валютних питань, МВФ, регіональні валютно-кредитні та національні валютно-кредитні заклади), а також систему міжнародних валютних відносин, тобто зв'язки, які виникають між різними суб'єктами МЕВ на валютних ринках із метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і валютних операцій.

Під час проведення валютних операцій укладаються валютні угоди — домовленості про обмін грошей однієї країни на гроші іншої. При цьому фігурують такі поняття, як валютний курс і валютний паритет.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни.

Валютний паритет — це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютні паритети покладені в основу валютних курсів, які інколи відхиляються від паритетів. Якщо за золотого стандарту валютні паритети визначалися шляхом співвідношення кількостей грошового металу, яким відповідали грошові одиниці, а за Бреттон-Вудською системою — ще й співвідношення із доларом, то від 1978 р. валютні паритети встановили на базі SDR.

SDR являють собою міжнародні резервні кошти, призначені для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків із МВФ.

До важливих характеристик валюти належить її конвертованість. Конвертованість валюти — це здатність резидентів і нерезидентів вільно, без обмежень здійснювати обмін національної валюти на іноземну та використовувати іноземну валюту в угодах із реальними і фінансовими активами. Різниця між ступенем конвертованості валюти залежить від обмежень уряду на валютному ринку. З огляду на типи міжнародних операцій, які відбиваються в платіжному балансі країни (платіжний баланс за поточними операціями або за операціями з капіталом), валюта може бути конвертованою за поточними операціями чи за операціями з капіталом або повністю конвертованою.

Конвертованість за поточними операціями — це відсутність обмежень на платежі та трансфери за поточними міжнародними операціями, які пов'язані з торгівлею товарами й послугами, міждержавними переказами тощо. Такі обмеження можуть набувати різних форм у різних країнах: від розподілу іноземної валюти між імпортерами у формі індивідуальних квот для кожної окремої фірми або генеральних квот, що визначають максимальний обсяг іноземної валюти, який уряд готовий виділити для сплати імпорту в поточному періоді, до різних адміністративних вимог. Слід зауважити, що всі країни — члени МВФ, підписуючи угоду про вступ до нього, беруть зобов'язання відповідно до статті 8 статуту МВФ скасувати всі обмеження на міжнародні платежі за поточними операціями.

Конвертованість за капітальними операціями — відсутність обмежень на платежі та трансферти за міжнародними операціями, які пов'язані з рухом капіталу (прямі й портфельні інвестиції, кредити та капітальні гранти).

Основними такими обмеженнями можуть бути: обмеження об'єктів прямих іноземних інвестицій окремими галузями економіки, заборона на купівлю резидентами іноземних цінних паперів тощо. Конвертованість за капітальними операціями не є вимогою для вступу до МВФ.

Повна конвертованість — це відсутність будь-якого контролю та обмежень за поточними і капітальними операціями. Повна конвертованість передбачає також відсутність обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, які можуть вплинути на їх ціну.

Внутрішня конвертованість — право резидентів здійснювати операції в країні з активами, які деноміновані в іноземній валюті. Така форма характерна для України. На території України всі розрахунки під час купівлі товарів і послуг можливі тільки в національній валюті (у гривні). Внутрішня конвертованість охоплює як поточні, так і капітальні операції, але не передбачає паралельного обігу декількох валют.

У межах поняття конвертованості валют існує поняття резервної валюти.

Резервна валюта — це валюта, яка використовується для обслуговування міжнародних розрахунків під час зовнішньоторговельних операцій, іноземних інвестицій і визначення світових цін. Роль резервних валют виконують долар США, фунт стерлінгів, євро та японська єна.

Формою існування валютного курсу є валютний режим. Фіксований режим передбачає здійснення обміну однієї валюти на іншу на основі чітко визначеного валютного (раніше золотого) паритету. Плаваючий режим передбачає обмін однієї валюти на іншу залежно від попиту та пропозиції.

До ознак, що допомагають краще зрозуміти міжнародні валютні відносини, належить поняття валютної зони.

Валютна зона — це об'єднання численних і різних за рівнем економічного розвитку держав у єдине валютне угруповання, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними зв'язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та здебільшого однакової системи валютних обмежень.

Найбільшими валютними зонами у світі є стерлінгова зона, доларова зона та зона євро.

Євро є валютою, що базується на кошику національних валют країн — учасників ЄС.

Курс євро до долара США та валют інших країн визначається на світових валютних ринках. євро було введено в дію 1 січня 1999 р. У 2002 р. з'явилися банкноти євро. Країни європейської валютної системи (ЄВС) висунули жорсткі вимоги щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користуватися євро:

дефіцит державного бюджету не більше ніж 3% ВВП;
сукупний державний борг не більше ніж 60 % ВВП;
річна інфляція не більше за середній рівень інфляції трьох країн ЄС із найнижчим рівнем інфляції;
середнє номінальне значення довгострокових відсоткових ставок не більше ніж 2 % їх середнього рівня в трьох країнах ЄС із найстабільнішими цінами (близько 9 %);
межі коливань взаємних валютних курсів ±15 %.

Ще однією формою міжнародних грошей є SDR. 29 вересня 1967 р. на щорічній Генеральній Асамблеї МВФ у Ріо-де-Жанейро (Бразилія) було прийнято угоду щодо створення механізму SDR за умов констатації глобальної потреби в резервних інструментах.

Наявність у країни ліміту SDR дає їй право на придбання в його межах в інших країн в обмін на SDR конвертованої валюти для подальшого її використання на цілі, передбачені угодою про SDR.

Утримувати та використовувати SDR можуть: країни — члени МВФ, які висловили бажання стати учасниками системи SDR; країни, що не є членами МВФ за рішенням ради керівників МВФ; регіональні міжнародні банки; регіональні валютні та інші фонди; національні банки.

Ми вже визначали валютний курс як ціну грошової одиниці однієї країни, що виражена в грошовій одиниці інших країн.

Розрахунки за міжнародними операціями між безпосередніми учасниками здійснюються через банки, які розглядають валютні операції як один зі способів отримання доходу. У зв'язку із цим при котируванні банки встановлюють два курси: курс покупця — курс, за яким банк купує валюту; курс продавця — курс, за яким банк продає валюту. Для покриття витрат з обслуговування операцій та отримання прибутку між цими курсами існує різниця, яка називається маржа.

Банки використовують пряме й обернене котирування валют. Пряме котирування — це вираження одиниці іноземної валюти в національній, тобто 1, або 10, або 100 одиниць іноземної валюти дорівнює X одиницям національної валюти. Наприклад, 100 дол. = = 2800 грн.

Непряме котирування — це вираження одиниці національної валюти в іноземній валюті, тобто 1, або 10, або 100 одиниць національної валюти дорівнює X одиницям іноземної валюти. Наприклад, 100 грн = 3,57 дол. (за умов попереднього прямого котирування).

У процесі укладання угод купівлі-продажу на валютному ринку використовуються такі види курсів:

крос-курс — це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Часто виникають ситуації, коли невигідно або неможливо здійснювати пряму купівлю певної іноземної валюти. Тоді використовують крос-курс;
спот-курс — ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, виражена в одиницях валюти іншої країни та встановлена на момент укладання угоди за умови обміну валютами банками-кореспондентами на другий робочий день після укладення угоди;
форвард (терміновий курс) — ціна, за якою ця валюта продається або купується за умови передачі її на певну дату в майбутньому. Таким чином, укладаючи такі угоди, сторони намагаються передбачити рівень обмінного курсу. Якщо на дату угоди курс відрізнятиметься від передбаченого в договорі, то одна зі сторін отримає додатковий прибуток від курсової різниці, а друга зазнає збитків.

Розрізняють також такі види операцій, як валютний арбітраж і складний арбітраж. Валютний арбітраж — одночасна купівля та продаж іноземної валюти на різних ринках. Прибуток виникає як різниця в курсах на валютних ринках. Складний арбітраж передбачає роботу з низкою валют на різних ринках.

Громадянин кожної країни здійснює всі розрахунки на внутрішньому ринку в національній валюті: в Україні — у гривнях, у Франції — у євро, у США — у доларах. Проте міжнародні зв'язки (туристичні поїздки, навчання, стажування, спільні заходи, спортивні змагання, експортно-імпортні операції) вимагають здійснення угод на ринку іноземних валют. В Україні кожний громадянин або організація можуть здійснити обмін української гривні на валюту іншої країни в банку або пункті обміну. За системи гнучких (плаваючих) валютних курсів обмінний курс установлюється в результаті вільних коливань попиту й пропозиції як рівноважна ціна валюти на валютному ринку.

За теорією попиту й пропозиції можна визначити, що збільшення попиту на гривню (положення D₁) приведе до підвищення курсу, а зниження попиту на національну валюту — до його зниження (мал. 3). При цьому на курс гривні впливатиме попит і пропозиція на іноземну валюту в оберненій залежності.

Припустімо, родина вирішила поїхати влітку на відпочинок до іншої країни. Члени родини впродовж року збільшуватимуть попит на долари або євро, щоб накопичити їх. Якщо перевага багатьох українських сімей виявиться сталою, то попит на долар або євро збільшиться, і курс цих валют підвищиться, а отже, курс гривні впаде.

Мал. 3. Зміни курсу валют

ЗАУВАЖИМО!

Цікаво, що різні підприємці однієї країни по-різному зацікавлені в зміні курсу національної валюти: експортеру товару вигідне зниження курсу своєї національної валюти, імпортеру товару — підвищення цього курсу.

Припустімо, український підприємець вирішив закупити товар за кордоном для продажу в Україні. Ціна одиниці товару становить 10 євро. Якщо курс євро/грн: 100 євро = 3250 грн, то партія зі 100 товарів потребує накопичення 32500 грн. Якщо курс євро зменшиться (тобто курс гривні збільшиться), наприклад, 100 євро = 3000 грн, то на ту саму партію товарів підприємцю потрібно 30 000 грн. На 2500 грн він може закупити додатково імпортні товари (8 одиниць). Якщо ж експортери продають товар за кордоном по 10 євро, а потім переводять виручку від продажу в гривні, то вони за попередніх умов втратять на партії зі 100 товарів 2500 грн.

Висновок: якщо національна валюта дешевшає, то імпортери зазнають збитків, і навпаки, отримують вигоди, якщо валюта дорожчає. Експортери зазнають збитків у разі зміцнення національної валюти та отримують вигоди, якщо національна валюта дешевшає.

У країні з високим темпом інфляції курс її валюти щодо валют країн із більш низькими темпами інфляції падатиме. Знецінення національної валюти стимулює зростання внутрішніх цін.

На курс валют впливають: рівень конкурентоспроможності національних товарів на зовнішніх ринках, темпи інфляції, відмінність відсоткових ставок у різних країнах, державна політика. Зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют має назву девальвація. Ревальвація — підвищення курсу національної валюти щодо іноземних валют.

НАВЧАЄМОСЯ РАЗОМ

Розрахуйте крос-курс DEM та CHF для умовних країн Альфа та Бета.

Розв'язання. Крос-курс — співвідношення між курсами двох валют щодо третьої. Крос-курс щодо валют, обсяг торгівлі в яких незначний, часто важко отримати в чистому вигляді, тому угоду здійснюють через долар США. Однією з особливостей крос-курсів є те, що курси між валютами можуть котируватися по-різному, залежно від того, який банк проводить котирування.

Наводимо розрахунок крос-курсу для валют із прямими котируваннями до долара (тобто долар є базою котирування для обох валют: DEM та CHF). Застосовуючи правило дробів, спробуємо вивести формулу отримання співвідношення DEM/CHF шляхом використання прямих доларових курсів.

Таким чином, якщо долар США є базою котирування для обох валют, то для визначення їхнього крос-курсу слід розділити доларові курси цих валют за оберненим котируванням.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Охарактеризуйте розвиток міжнародної валютної системи.
2. У чому полягає функціональна особливість міжнародних грошей: SDR та євро?
3. Яким є рівень конвертованості валют на сучасному валютному ринку України?
4. Зниження доходів українців або послаблення їхньої зацікавленості в іноземних товарах спричинять знецінювання чи подорожчання гривні?
5. Визначте, чи правильним є твердження: «І грошові знаки певної країни, і грошові знаки іноземних держав, які використовуються в міжнародних розрахунках, називаються валютою».
6. Якими будуть наслідки знецінювання гривні для експорту й імпорту України?
7. Розрахуйте крос-курс долара до євро через гривневу базу котирування.