Підручник з Економіки. 11 клас. Крупська - Нова програма

§ 55. Урядова політика лібералізації торгівлі та протекціонізму

Існують два основні напрями зовнішньоторговельної політики — політика вільної торгівлі (лібералізація або фритредерство) і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі (фритредерство) означає, що держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю, залишаючи за ринком роль основного регулятора. Однак це не означає, що держава взагалі усувається від впливу на цей напрям господарської діяльності. Вона укладає договори з іншими країнами, щоб надати максимальну свободу ринковим суб'єктам. Проведення політики вільної торгівлі дозволяє отримати найбільшу вигоду від міжнародного економічного обміну переважно більш економічно розвиненим країнам, хоча в чистому вигляді її ніколи й ніде не застосовували.

Протекціонізм — політика, спрямована на захист вітчизняної економіки від іноземної конкуренції. Необмежена конкуренція з боку більш сильних держав у менш розвинених країнах може призвести до економічного застою та формування неефективної для цієї країни економічної структури.

Для різних стадій історичного розвитку суспільства характерні різні системи зовнішньоторговельної політики.

У період первісного накопичення капіталу типовою системою зовнішньоторговельної політики був протекціонізм. Високими ввізними митами на промислові товари вітчизняна промисловість відгороджувалася від іноземної конкуренції. У цей період протекціонізм відігравав прогресивну роль, сприяючи швидкому зростанню промисловості та розвитку економіки загалом. Протекціонізм сприяє розвитку в країні певних галузей виробництва. В аграрних країнах він часто є необхідною умовою індустріалізації. За протекціонізму скорочується безробіття. Однак занадто тривале застосування цієї політики призводить до економічного застою, оскільки з усуненням іноземної конкуренції послаблюється зацікавленість вітчизняних підприємців у підвищенні технічного рівня та ефективності виробництва.

У сучасній політиці регулювання зовнішньоторговельного обміну виникає об'єктивна потреба в поширенні лібералізації торгівлі.

Держави, що проводять протекціоністську політику, використовують інструменти зовнішньоторговельної політики, вибір яких залежить від її конкретних цілей. Можна виділити кілька форм протекціонізму: селективний — спрямований проти окремих країн або товарів; галузевий — захищає певні галузі, насамперед сільське господарство; колективний — проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які до них не входять; прихований — здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Класичним та основним інструментом зовнішньоторговельної політики є митні тарифи. Митний тариф — це систематизований перелік ставок мита, а мито — це податок на імпорт або експорт товарів у момент перетину ними митного кордону держави. Використання країною певного типу мита наочно демонструє рівень протекціонізму, тому детально розглянемо класифікацію мита.

• За напрямком руху товару мита бувають: імпортні — зустрічаються найчастіше, застосовуються для захисту національного виробництва, рівня внутрішніх цін, а також для фіскальних і політичних цілей; експортні — перешкоджають проникненню вітчизняних товарів на закордонні ринки, застосовуються значно рідше, зазвичай, коли спостерігається нестача тієї чи іншої продукції всередині країни, а також у фіскальних цілях; транзитні — застосовуються дуже рідко.
• За способом встановлення мита бувають: адвалорні — найбільш поширені, установлюються у відсотках від ціни товару. Середній рівень ставок адвалорних мит відносно невисокий (близько 6%); специфічні — установлюються в абсолютному вираженні від одиниці виміру; комбіновані (мішані) — установлюються двома способами, зазначеними вище.

• За економічним характером виділяються фіскальні та протекціоністські мита. Фіскаль ні мита забезпечують максимально можливий приплив доходів до державної скарбниці. Прикладом можуть бути імпортні мита на товари, що в цій країні не виробляються (тропічні фрукти в європі). Вони не можуть зростати безмежно, тому що дохід держави в цьому разі визначається як добуток тарифної ставки на обсяг торгівлі певним товаром, а обсяг залежить від еластичності попиту на нього. Тому завжди доводиться шукати оптимальну ставку мита. Протекціоністські мита встановлюються для захисту національної промисловості від більш конкурентоспроможної іноземної продукції. Вони зазвичай застосовуються на етапі індустріалізації або розвитку окремих галузей.

Розглянемо нетарифні методи протекціонізму. Нетарифні бар'єри поділяються на три групи:

1. Заходи, спрямовані на пряме обмеження імпорту з метою захисту певних галузей національного виробництва: квоти (контингенти), ліцензії, компенсаційні збори, імпортні депозити, експортні субсидії.

Під квотами (контингентами) розуміють обмеження у вартісному або фізичному вираженні, що запроваджуються на імпорт або експорт товару у визначений період. У разі встановлення квоти, яка дорівнює нулю, наявне ембарго, тобто заборона на імпорт або експорт.

Під експортними субсидіями розуміють допомогу, переважно в грошовій формі, надану державою підприємствам для стимулювання експорту та підвищення конкурентоспроможності їхньої продукції на закордонних ринках шляхом надання їм можливості знижувати експортні ціни без скорочення прибутку.

2. Заходи адміністративного характеру, що безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але приводять до аналогічного результату: митні формальності, технічні та санітарні стандарти й норми, вимоги до упаковки та маркування тощо.

Технічні бар'єри, тобто контроль за відповідністю імпортованих товарів національним стандартам, у тому числі якості та безпеки. Охорона здоров'я та навколишнього середовища не є бар'єром у міжнародній торгівлі, але опосередковано може на неї впливати, коли до імпортованих товарів застосовуються особливі технічні вимоги, що спричиняє додаткові витрати, пов'язані зі зміною технології та отриманням відповідного сертифіката якості.

3. Паратарифні заходи, до яких належать інші, крім мит, платежі, стягнені під час увезення іноземних товарів: різні митні збори, внутрішні податки, спеціальні цільові збори. До додаткових платежів належать різні адміністративні, гербові, статистичні, прикордонні збори, що так само, як і мита, сприяють обмеженню імпорту. Застосовуються фінансові захоДи, що передбачають особливі правила здійснення валютних операцій для регулювання зовнішньої торгівлі. Держава може встановлювати валютні обмеження, тобто визначати спосіб використання валюти (примусовий продаж валюти державі тощо), а також зобов'язувати отримувати дозвіл на оплату у валюті.

Вільній торгівлі суперечать демпінгові заходи. Демпінгом вважається ситуація, коли експортна ціна товару нижча за середню ціну на аналогічний товар, призначений для внутрішнього споживання в країні, що експортує, або в країні його походження.

Із політикою лібералізації пов'язане створення в 1947 р. міжнародного інституту — Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). У 1995 р. утворилася нова багатостороння система міжнародної торгівлі, і ГАТТ було замінено Світовою організацією торгівлі (СОТ). Її членами-засновниками стала 81 країна. СОТ, крім принципів ГАТТ, включає в себе Угоду про торгівлю послугами (ГАТС) й Угоду за торговельними аспектами інтелектуальної власності (ТРІПС), регулює міжнародний обмін послугами й інтелектуальною власністю та контролює захист інвестицій. Як ви пам'ятаєте, у 2008 р. до складу цієї організації увійшла й Україна.

COT у широкому розумінні можна визначити як сукупність міжнародних правил, яких мають дотримуватися країни в торговельних відносинах між собою. Ці правила спрямовані на всебічне сприяння відкритій і ліберальній торгівлі. COT не лише є форумом для переговорів, але й виконує функцію арбітра в урегулюванні торговельних суперечок між країнами-членами. За понад 70 років існування система ГАТТ/СОТ довела свою ефективність і досягла значного прогресу в лібералізації міжнародної торгівлі.

Регулювання міжнародної торгівлі в межах СОТ здійснюється на базі основних правил і принципів, серед яких одним із найважливіших є принцип недискримінації. Він означає, що всі контрактні сторони — члени СОТ зобов'язані надавати одна одній однаково сприятливі умови. Принцип недискримінації поділяється на субпринцип режиму найбільшого сприяння та субпринцип національного режиму.

Режим найбільшого сприяння передбачає надання рівних переваг усім країнам у разі надання певної переваги одній країні. Таким чином створюється мультиплікаційний ефект, що й сприяє подальшій лібералізації торгівлі.

Національний режим забороняє дискримінацію іноземних товарів і послуг. Наприклад, якщо держава надає субсидії вітчизняному суб'єкту послуг, тоді право на субсидії має також отримати іноземний суб'єкт.

Принцип взаємності передбачає, що країна, яка вступає до СОТ, отримує певні переваги, але й бере на себе певні зобов'язання. У зв'язку із цим важливо також зазначити, що жодна країна «де-факто» не може відступити від попередньо взятих на себе зобов'язань.

У країнах — членах ЄС скасовуються національні кордони на шляхах переміщення громадян (у тому числі й робочої сили), капіталів, товарів, послуг. із цією метою уніфікуються громадянський паспорт, система комунікації та транспорту, валюта, податки, система стандартів і митна система.

Для вступу до ЄС країна-кандидат має відповідати Копенгагенським критеріям, прийнятим у червні 1993 р. Критерії вимагають, щоб у державі дотримувалися демократичних принципів, принципів свободи й поваги прав людини та принципу правової держави.

Також у країні мають існувати конкурентоспроможна ринкова економіка й визнаватися загальні правила та стандарти ЄС, зокрема прихильність до цілей політичного, економічного й валютного союзу.

НАВЧАЄМОСЯ РАЗОМ

У країні Альфа функції вітчизняного попиту та пропозиції на комп'ютери задано рівняннями: QD = 8 - P; Q_S = P - 1, де P — ціна, тис. дол.; Q — обсяг виробництва, тис. одиниць. Закордонні фірми можуть поставляти на ринок країни Альфа необмежену кількість комп'ютерів за світовою ціною (P_w) 2000 дол. Визначте: 1) внутрішню рівноважну ціну й рівноважний обсяг за умови закритої економіки; 2) внутрішнє споживання та внутрішнє виробництво в умовах відкритої економіки; 3) величину субсидії (Sub), яку уряд країни Альфа має надати вітчизняним виробникам, щоб витіснити імпорт.

Розв'язання.

1) За відсутності зовнішньої торгівлі рівноважна ціна й рівноважна кількість становлять: Q_D = Q_S; 8 - P = P - 1; 2P = 9; P = 4,5; Q = 4,5 - 1 = 3,5; Q = 3,5.

Таким чином, рівноважна ціна дорівнює 4,5 тис. дол., а рівноважна кількість — 3,5 тис. комп'ютерів.

2) Коли економіка країни Альфа стане відкритою, внутрішнє споживання комп'ютерів становитиме: Q_D = 8 - P; P_w = 2 тис. дол.; Q_D = 8 - 2 = 6 тис. комп'ютерів.

Виробництво комп'ютерів у країні Альфа зменшиться до 1000 одиниць: Q_S = P - 1; P_w = 2; Q_S = 2 - 1 = 1 тис. комп'ютерів.

Різниця між споживанням і виробництвом покривається імпортом.

Імпорт становитиме: Q_D - Q_S = 6 - 1 = 5 тис. комп'ютерів.

3) Державне втручання в країні Альфа може витіснити імпорт, якщо: Q_S = P - 1 = (Pw + Sub) - 1.

Отже, Q_D = Q_S; 8 - 2 = 2 + Sub - 1; Sub = 5 тис. дол.

Таким чином, величина субсидії становитиме 5 тис. дол. за один комп'ютер, а загальна сума субсидії: 5 тис. дол. • 6 тис. комп'ютерів = 30 млн дол.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

• 1. Визначте, чи правильним є твердження: «Уряду країни-імпортера вигідніше вводити митні тарифи, ніж квоти». Обґрунтуйте свою відповідь.
• 2. Які економічні бар'єри може встановити держава для захисту вітчизняних виробників від імпорту? Чи є ці заходи ефективними?
• 3. Обґрунтуйте необхідність застосування протекціоністських заходів у сучасній зовнішньоторговельній політиці України.
• 4. Як реалізується лібералізація торгівлі в діяльності СОТ?