Підручник з Економіки. 11 клас. Крупська - Нова програма

§ 44. Фінансова політика уряду: цілі та інструменти

Фінансова політика — це сукупність заходів держави з мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу й використання з метою досягнення економічної стабільності та соціальних інтересів.

Фінансова політика має забезпечувати нормальне функціонування фінансової системи держави й на цій основі — ефективніше виконання державою соціальних, економічних, екологічних, оборонних та інших функцій.

Фінансове регулювання — це методи фінансового впливу, які пов'язані з регулюванням економічних процесів. Основні елементи фінансового регулювання:

• оподаткування;
• бюджетні трансферти.

Щоб зацікавити суб'єктів господарювання в досягненні кращих результатів, використовуються такі інструменти, як фінансові стимули. До них належать:

• заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;
• бюджетне фінансування ефективних напрямків розвитку народного господарства;
• спеціальні фінансові пільги.

У фінансових інструментах важливе місце посідають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найпоширенішими з них є штрафи та пені.

Політика стабілізації — це система фінансових заходів, спрямованих на утримання обсягу випуску продукції на досягнутому в країні рівні.

Політика обмеження ділової активності — це система стримуючих фінансових заходів, спрямованих на зниження темпів зростання реального обсягу ВВП порівняно з досягнутими. Уряд застосовує таку політику в періоди економічного піднесення для того, щоб запобігти кризі перевиробництва та гіперінфляції.

Податково-бюджетна (фіскальна) політика — це система заходів, які уряд країни вживає для стабілізації економіки. Ці заходи пов'язані з використанням державних податків і державних витрат із метою впливу на соціально-економічний розвиток країни за допомогою зміни величини доходів і (або) витрат державного бюджету.

Цілі фіскальної політики, як і будь-якої стабілізаційної політики, спрямованої на згладжування циклічних коливань економіки, тобто стабілізації економіки в короткостроковому періоді, полягають у підтримці стабільного економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, стабільного рівня цін.

Інструментами фіскальної політики виступають витрати й доходи державного бюджету: державні закупівлі товарів і послуг (G), трансферти (Tr), податки (Tx).

Інструменти фіскальної політики впливають як на сукупний попит (обсяг сукупних витрат), так і на сукупну пропозицію (обсяг витрат фірм).

Державні закупівлі товарів та послуг і трансферти являють собою витрати державного бюджету, а податки — основне джерело доходів державного бюджету, тому фіскальну політику також називають податково-бюджетною політикою.

Зміна величини державних закупівель товарів і послуг впливає тільки на сукупний попит, а зміна величини податків і трансфертів фірмам (субсидій) — на сукупний попит і сукупну пропозицію.

Зниження ставок податків збільшує сукупну пропозицію, стимулюючи ділову активність, а їх зростання стримує виробництво. Зниження субсидій, навпаки, зменшує сукупну пропозицію, а їх збільшення, обумовлюючи зменшення витрат фірм на виробництво одиниці продукції, веде до зростання сукупної пропозиції.

Державні закупівлі є компонентом сукупного попиту AD, тому їхня зміна в прямій залежності впливає на AD, а податки й трансферти впливають на сукупний попит, змінюючи величину споживчих витрат (C) та інвестиційних витрат (I).

Залежно від фази циклу, у якій перебуває економіка, інструменти фіскальної політики використовують по-різному. Виділяють два види фіскальної політики: стимулюючу та стримуючу.

Стимулююча фіскальна політика застосовується в період кризи (спаду, рецесії). Вона спрямована на зростання ділової активності й використовується як засіб боротьби з безробіттям. інструментами стимулюючої фіскальної політики є:

• збільшення державних закупівель товарів і послуг;
• збільшення трансфертів;
• зменшення податків.

При цьому зменшення податків і збільшення трансфертів (субсидій) для фірм веде до зростання не тільки сукупного попиту, але й сукупної пропозиції. У цьому випадку відбувається зростання сукупного випуску (сукупного ВВП) за відсутності інфляції (мал. 5).

Ці інструменти можуть використовуватися як засоби боротьби одночасно і з безробіттям, і з інфляцією, що підтверджує економічна теорія Дж. М. Кейнса, яку називають «кризовою», адже в ній економіка розглядається у фазі депресії (застою виробництва) і високого рівня безробіття.

На думку Дж. М. Кейнса, у ринковій економіці відсутній механізм саморегуляції, що забезпечив би її вихід із кризи. У цій теорії економіст віддав належне фінансовій політиці та інструментам її здійснення. Його рекомендації щодо фінансової політики стосувалися:

• податкових ставок, які вчений пропонував державі підвищувати й за рахунок залучених коштів фінансувати нерентабельні підприємства. Це мало б сприяти зменшенню рівня безробіття та зниженню соціальної напруженості в суспільстві;

Мал. 5. Стимулююча фіскальна політика

• державних витрат (державних закупівель і трансфертних платежів), які, на думку Дж. М. Кейнса, стимулюють сукупний попит. Це витрати на оборону, будівництво та обслуговування доріг, утримання наукових центрів тощо. Таким чином, державні закупівлі сприяють формуванню національного доходу, що розширює попит на товари, а сукупний попит, у свою чергу, стимулює сукупну пропозицію. Державні закупівлі приводять до перерозподілу ресурсів від приватного споживання товарів до суспільного.

Модель Дж. М. Кейнса була покладена в основу економічної політики держав із розвиненою економікою.

Стримуюча фіскальна політика використовується в період піднесення (економічного буму) (мал. 6). Вона спрямована на стримування ділової активності з метою боротьби з інфляцією. інструментами стримуючої фіскальної політики є:

• скорочення державних закупівель товарів і послуг;
• збільшення податків;
• зменшення трансфертів.

Крім того, залежно від способу впливу інструментів фіскальної політики розрізняють: дискреційну фіскальну політику та автоматичну (недискреційну) фіскальну політику.

Дискреційна фіскальна політика являє собою свідомі законодавчі зміни урядом розмірів державних закупівель товарів і послуг, податків і трансфертів із метою стабілізації економіки. Ці зміни фіксуються в головному фінансовому плані країни — державному бюджеті.

Мал. 6. Стримуюча фіскальна політика

Автоматична (недискреційна) фіскальна політика ґрунтується на дії вбудованих (автоматичних) стабілізаторів. Вбудовані (автоматичні) стабілізатори — це інструменти, величини яких залишаються незмінними, але сама наявність яких (вбудованість їх в економічну систему) автоматично стабілізує економіку, стимулюючи ділову активність в період спаду й стримуючи її у період буму.

До вбудованих стабілізаторів належать: прибуткові податки (містять у собі всі види податків на доходи, у тому числі податок на прибуток корпорацій), непрямі податки (насамперед ПДВ), допомоги у зв'язку з безробіттям, допомоги з бідності.

ЗАУВАЖИМО!

Через фінансову політику здійснюються такі функції державної політики, як створення умов для розвитку сільського господарства, зв'язку, транспорту, підтримки соціальних програм (освіти, охорони здоров'я, наукових досліджень тощо), оборони. Правильно вибрана стратегія фінансової політики визначає реалізацію всіх економічних і соціальних змін у країні.

Крім того, фінансова політика має сприяти створенню ефективної системи соціального захисту населення та соціальних гарантій, насамперед через трансфертні платежі бюджету. Останні перерозподіляють податкові доходи, отримані від суб'єктів оподаткування, на користь тих, хто найбільше потребує державної допомоги (діти, безробітні, особи з інвалідністю, із малозабезпечених сімей).

НАВЧАЄМОСЯ РАЗОМ

Які заходи фіскальної політики слід застосувати під час економічної кризи?

Відповідь. Економічна криза характеризується такими показниками: обсяг фактичного реального ВВП значно нижчий за потенційний ВВП. Рівень безробіття досить високий. Графічно на моделі AD—AS такий стан можна продемонструвати на горизонтальному відрізку AS. Держава, використовуючи інструменти фіскальної політики, має стимулювати сукупний попит (AD), тобто збільшувати його (AD = C + I + G + X_n). Щоб збільшити витрати домашніх господарств (C) — необхідно зменшити податки, які вони сплачують (податок на доходи фізичних осіб, непрямі податки, майнові податки). Для збільшення інвестицій (I), тобто витрат бізнесу, необхідно зменшити податковий тягар на бізнес. Як правило, вводяться податкові пільги (неоподатковуваний мінімум об'єкта, вилучення з оподаткування певних елементів об'єкта, зниження податкових ставок тощо). Збільшення державних закупівель товарів і послуг (G) — це збільшення видатків держави (трансферти населенню, поточні субсидії державним і приватним підприємствам, витрати на нове будівництво та розвиток діючих об'єктів державної та комунальної власності, виплати відсотків за державними цінними паперами тощо).

Усі перелічені заходи — це заходи стимулюючої фіскальної політики. На моделі AD—AS крива AD зсунеться праворуч, що зумовить збільшення реального ВВП, зменшення рівня безробіття (наближається до природного рівня), але як негативний чинник слід очікувати на зростання інфляції.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

• 1. Які положення теорії Дж. М. Кейнса щодо фінансової політики доцільно використовувати в Україні?
• 2. Обґрунтуйте необхідність використання стимулюючої фіскальної політики.
• 3. Назвіть інструменти та наслідки стримуючої фіскальної політики.
• 4. Розкрийте сутність автоматичних стабілізаторів фіскальної політики.