«Ті, що моляться»...

Найпочесніше місце в середньовічному суспільстві Європи посідало духовенство. Воно утворилося ще на початку середньовіччя, коли Європа стала християнською. Основним обов'язком духовенства було здійснювати богослужіння та церковні таїнства (хрещення, вінчання, причащання, сповідання тощо).

Духовенство не було однорідним. Воно поділялося на розряди — духовні сани, від найвищих (прелати) до найнижчих (рядові священики та їхні помічники). Відбувся також поділ духовенства на «біле» (священики й ті, хто допомагав їм у богослужінні) і «чорне» (монахи, ченці). Монахам з самого початку заборонялося одружуватися, на латинське (західне) «біле» духовенство ця заборона поширилася в XI ст.

Священиками і монахами ставали представники різних суспільних груп, від молодших синів феодалів (їх віддавали в монастир, щоб вони не претендували на батьківський спадок) до селянських дітей.

Рукопокладав (висвячував) у священики єпископ, який дбав про те, щоб висвячений мав «титул» — гарантований прибуток. «Титул» надавав священику здебільшого місцевий феодал, тому до XI ст. духовенство дуже залежало від світської (нецерковної) знаті. «Титулом» служив у середньовічній Європі, як правило, земельний наділ.

Священики жили «в миру», тобто серед мирян, а монахи — найчастіше за монастирськими стінами. Вважалося, що монахи здійснюють більший духовний подвиг і що їхні молитви краще доходять до Бога. Щоб стати монахом, спершу треба було пройти випробування фізичною працею і послухом. Послушники (хто проходив випробування) ще могли повернутися до світського життя, але після посвяти вони вже назавжди залишалися у духовному сані.

Засновниками монастирів здебільшого були королі та світські вельможі. Вони наділяли монастирі землею, але за це присвоювали собі право призначати (за винагороду) старших над монахами — абатів, яких мали за своїх слуг. Монахи користувалися панічним страхом мирян перед посмертною карою й намовляли їх жертвувати своє майно монастирям «для спасіння душі». Тому монастирям у середньовічній Європі належало багато землі та селян.