§ 41. Національна банківська система. Центральний банк країни та забезпечення стійкості національних грошей, стабільності цін та потреб у кредитних ресурсах

У ринковій економіці регулювання пропозиції грошей здійснюють шляхом організації дворівневої банківської системи:

1-й рівень — це центральний (національний) банк, який несе всю повноту відповідальності за стан грошового обігу в країні. На цьому рівні банки розраховуються між собою на міжбанківському ринку за допомогою коштів центрального банку, а до цілей регулятора відносяться цінова та фінансова стабільність;
2-й рівень — це інші, як державні, так і недержавні комерційні банки різних видів та форм власності. На цьому рівні клієнти розраховуються між собою за допомогою рахунків у банках, цілями діяльності яких є отримання прибутку.

Кошти центрального банку є найбільш ліквідними, оскільки ними комерційні банки можуть розраховуватися між собою, а громадяни здійснюють за допомогою грошей платежі, не вдаючись до послуг банків. Попит з боку громадян і банків на гроші центрального банку визначає структуру монетарної бази, де домінує готівка (так, у 2007 р. 78% грошей Національного банку України займала готівка поза банками, а в 2018 р. її частка зросла до 84%). Значну частку грошей в економіці становлять зобов'язання комерційних банків — депозити (так, якщо у 2007 р. лише 4% обсягу операцій власників платіжних карток в Україні припадало на безготівкові розрахунки, а 96% — на зняття готівки з банкоматів, то у 2017 р. частка безготівкових розрахунків зросла до 39%).

В Україні центральним банком є Національний банк України (НБУ), який є особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України. Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених Законом України «Про Національний банк України» випадках — також за рахунок Державного бюджету України.

Пропозиція грошей (монопольне емітування резервних грошей у вигляді готівки та коррахунків банків) регулюється центральним банком за допомогою інструментів адміністративного та ринкового впливу. Адміністративні інструменти монетарної політики включають: грошову емісію, ліміти кредитування центральним банком комерційних банків чи галузей економіки, безпосереднє регулювання ставки відсотка. Ринкові інструменти включають: облікову ставку центрального банку, норми обов'язкових резервів, операції на відкритому ринку цінних паперів.

Існує суттєва відмінність між адміністративними та ринковими інструментами регулювання. Адміністративні інструменти є ефективними лише в короткостроковому плані як засіб запобігання надмірній кредитній емісії. Використання їх пов'язане з видатками у сфері розподілу ресурсів: зменшенням конкуренції між банками, викривленням структури їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в економічній системі тощо. Ефективність застосування ринкових інструментів регулювання пов'язана з розвитком грошового ринку. їхнє використання дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Існує також безпосередній взаємозв'язок між політикою управління державним боргом (зокрема характером фінансування дефіциту державного бюджету) і використанням інструментів ринкового грошово-кредитного регулювання. Проведення центральним банком операцій на відкритому ринку цінних паперів можливе лише за умови, що державний борг фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів.

Центральний банк найчастіше не може напряму кількісно обмежити пропозицію грошей — його завдання в цій сфері полягає в забезпеченні руху платежів в економіці через надання достатнього обсягу ліквідності банкам та готівки для розрахунку між економічними агентами. Непрямий вплив центрального банку відбувається через управління процентними ставками, рівень яких є ключовим фактором його впливу, тоді як кількісні показники грошей та кредитів є похідними від монетарної політики та інших чинників.

Ринкові інструменти монетарної політики коригують розмір грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

Це цікаво!

Існує кілька точок зору з приводу того, як створюються сучасні гроші:

1. Підхід на основі мультиплікатора. Якщо центральний банк вирішує випустити в обіг гроші, він купує певний актив (наприклад боргове зобов’язання чи дорогоцінний метал), емітуючи власні зобов’язання — гроші. Таким чином створюється монетарна база (приміром, готівка в руках громадянина). Цю готівку фізичні особи вкладають у комерційні банки, які після резервування частини депозиту в центральному банку за рахунок цього вкладу видають кредит. Кредитними грошима позичальник розраховується, наприклад, із продавцем нерухомості, який вирішує зберігати кошти частково в готівці, а частково покласти на рахунок у банку. За рахунок цієї, вже зменшеної, суми залучених коштів, банк знову отримує можливість видати новий кредит. Таким чином, система мультиплікує монетарну базу, оскільки одні і ті самі емітовані центральним банком гроші видаються у формі кредитів. Економіку, отже, обслуговує грошова маса, яка є більшою за монетарну базу на величину мультиплікатора. Готівка та банківські резерви є обмежувачами безкінечної мультиплікації грошей.

2. Підхід на основі першочерговості кредитування («кредити — перші»). Більшість грошей у сучасній економіці (депозити) створюються комерційними банками через надання кредитів. Так, коли комерційний банк видає кредит, він робить це через збільшення суми депозиту на рахунку позичальника. Відповідно, в банківській системі в результаті цієї операції з кредитування збільшуються активи і зобов’язання. Для видачі кредиту банку необхідно зробити бухгалтерську операцію в його балансі: зі сторони активу з’являється вимога за кредитом, а зі сторони зобов’язань — кошти на рахунку клієнта, якому банк видав кредит. Обмежувачами банків у створенні кредитних грошей є необхідність виконання ними нормативів та стандартів кредитування, встановлених регулятором, зростання витрат, пов’язаних зі створенням нових кредитів, зростання ризиків постачальників та зниження попиту клієнтів на кредити під час економічних криз.

3. Підхід на основі управління кількістю грошей. Центральний банк може кількісно обмежувати обіг власних грошей (монетарну базу) для впливу на загальний обсяг грошей в економіці та інфляцію. За інфляційного тиску центральний банк може проводити політику дорогих грошей через вищі процентні ставки для мінімізації інфляції. Проте процентні ставки будуть встановлюватися на випадковому рівні та суттєво коливатись. Оскільки пропозиція є фіксованою, а попит на гроші — нестабільним, то в підсумку центральний банк ризикує завдати втрат економічному зростанню або не приборкати інфляцію.

4. Підхід на основі процентних ставок. Операції центрального банку базуються на наданні/вилученні коштів банків на його рахунках. Такі операції центральний банк проводить за процентною ставкою, яка встановлюється на рівні, який дозволяє досягти цільового рівня інфляції. Таким чином, центральний банк безпосередньо задає вартість ресурсів на міжбанківському грошовому ринку, де банки торгують резервами, які можуть використовувати для здійснення платежів. Зміна процентних ставок на міжбанківському кредитному ринку опосередковано впливає на вартість активних (кредитування, купівля цінних паперів) та пасивних (залучення депозитів) операцій банків. Процентні ставки за активними та пасивними операціями банків визначають рішення економічних агентів робити заощадження чи брати кредити.

Отже, зміна грошової маси — результат рішень комерційних банків, їх позичальників, кредиторів та акціонерів, які приймаються в умовах регуляторного впливу центрального банку. Центральний банк не таргетує певний рівень грошової маси.

Центральні банки використовують такі інструменти монетарної політики:

1. Зміну облікової ставки (ставки рефінансування), що дорівнює величині процента, який отримує НБУ за надані комерційним банкам позики. Змінюючи ключову процентну ставку монетарної політики, Національний банк впливає на короткострокові процентні ставки на міжбанківському грошово-кредитному ринку, які, в свою чергу, транслюються в зміни процентних ставок за іншими фінансовими активами (зокрема державними цінними паперами) та зміни процентних ставок банків за кредитами та депозитами. Ці ставки мають безпосередній вплив на рішення домогосподарств і підприємств щодо споживання та інвестицій, а отже, і на інфляцію.

2. Операції на відкритому ринку з купівлі-продажу державних цінних паперів (облігацій та казначейських векселів). Операції довгострокової дії використовують переважно для нівелювання структурних дисбалансів ліквідності. Національний банк може здійснювати операції купівлі (надання ліквідності) та продажу (вилучення ліквідності) державних цінних паперів. Вони можуть проводитися на біржовому та позабіржовому ринках.

3. Зміну норми обов’язкових резервів. Обов’язкові резерви — один з найбільш давніх та традиційних інструментів центральних банків. На початковому етапі їх використання резерви виконували також і пруденційну (наглядову) функцію, оскільки, з-поміж іншого, наявність обов’язкових резервів слугувала запорукою достатньої ліквідності банків для виконання ними зобов’язань. Суть такого інструменту полягає в наступному: банк зобов’язаний зарезервувати на своєму кореспондентському рахунку кошти в обсязі, який визначається як певний відсоток від його зобов'язань (норматив резервування). Така сума має бути сформована в середньому за період резервування. Тобто якщо банк недорезервував певну суму коштів в один день, то він має зберегти більше в інший. Механізм усереднення дозволяє банку гнучко розпоряджатися власною ліквідністю. Це дозволяє згладжувати можливі кон'юнктурні (непередбачувані) коливання ліквідності, в той же час забезпечуючи ефективне застосування самого інструменту за прямим призначенням — обмеження надлишкової ліквідності банківської системи. Для всіх банків встановлюються єдині нормативи та порядок визначення, формування і зберігання обов'язкових резервів. Національний банк може встановлювати для різних видів зобов'язань диференційовані нормативи обов'язкового резервування.

Це цікаво!

Обсяг емісії коштів центральним банком розраховують на підставі прогнозованих показників розвитку економіки (обсяг ВВП, інфляції, дохідної та видаткової частин бюджету). Первинну емісію національної валюти в безготівковій формі здійснюють через такі канали:

1) кредитний — рефінансування банків з метою підтримки рівня ліквідності;
2) валютний — купівля валюти на міжбанківському ринку з метою згладжування коливань курсу національної валюти та поповнення міжнародних резервів;
3) фондовий — здійснення операцій купівлі-продажу державних цінних паперів на вторинному ринку з метою збалансування попиту і пропозиції на грошово-кредитному ринку.

Вибір та поєднання грошово-кредитних інструментів залежить від завдань, які поставлені перед Національним банком України на тому чи іншому етапі соціально-економічного розвитку національної економіки.

Запитання для роздумів, самоперевірки та колективного обговорення.

1. Якою є роль центрального банку в забезпеченні стійкості національної грошової одиниці?

2. У чому полягає процентна політика НБУ?

3. Що таке обов’язкові резерви та яка їх роль у регулюванні пропозиції грошей?

4. Охарактеризуйте зміст валютних інтервенцій.

Вправи для саморозвитку.

Завдання 1. Припустимо, що інфляція в даному році становить 5%, а метою центрального банку є зростання реального ВВП на 2%.

Визначте, наскільки він має збільшити пропозицію грошей.

Визначте, як зменшиться номінальна процентна ставка (відповідно до ефекту Фішера), якщо інфляція скоротиться на 4% і більше жодних змін не відбудеться.

Завдання 2. Національний банк вирішив збільшити пропозицію грошей на 330 млн грн. Наскільки треба збільшити грошову базу за умови, що коефіцієнт готівки дорівнює 0,3, а резервна норма становить 15%?

Завдання 3. Припустимо, центральний банк вирішує зменшити пропозицію грошей на 100 млн грн за допомогою операцій на відкритому ринку. На яку суму він має продати державних облігацій? Як відреагує грошова маса, якщо ці облігації куплять комерційні банки? Небанківський сектор?