Зарубіжна література. 9 клас. Ковбасенко

Свобода! Свобода! Свобода!

Йоганн Крістоф Фрідріх Шиллер. Ода «До радості»

У XVIII ст. у німців була популярною така карикатура: герцог на ґанку столичного палацу питає в лакея: «Чим це в нас так смачно пахне?» У відповідь лунає: «Це у сусідній столиці каву заварили». Німеччина була розділена на безліч графств, маркграфств і герцогств - така собі «клаптикова» держава. І хоча ці «могутні» держави часто можна було обійти пішки не лише за день, а й за кілька годин, амбіцій у їхніх володарів було не менше, ніж у монархів найбільших держав Європи. Тому гроші цих «ліліпутських держав» переважно йшли чи на облаштування власного «маленького Версалю», чи на влаштування балу, не гіршого, ніж у Відні! А коли гроші закінчувалися, державна казна поповнювалася у три способи: 1) нещадні податки; 2) участь у воєнних конфліктах; 3) митні збори з подорожніх і купців на безлічі кордонів цих «державок».

Для німецьких патріотів, до яких належав і Ф. Шиллер, ця феодальна роздробленість, що призводила до зубожіння населення, була не лише національною катастрофою, а й особистою трагедією...

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

ЙОГАНН КРІСТОФ ФРІДРІХ ШИЛЛЕР

(1759—1805)

Ф. Шиллер народився в місті Марбах-на-Неккарі. Його батько був бідним полковим фельдшером, а мати походила з родини пекаря. Фрідріх з дитинства мріяв про літературу, та батькові хотілося, щоб син став священиком. Проте майбутнє хлопчика вирішувалося поза межами батьківської хати. За наказом герцога Карла Євгенія дванадцятирічного Фрідріха Шиллера забрали до військової школи.

Можливо, саме тогочасна муштра і залізна дисципліна посіяли в душі юнака зерна вільнолюбства. Уже перша його трагедія «Розбійники» перетворилася на заклик до боротьби з тиранією. А що це таке, Шиллер знав з власного досвіду: герцог не лише заборонив письменнику бувати на виставах його власної п’єси, а й займатися літературою. І письменник, чиїми віршами і п’єсами захоплювалася вся мисляча Європа, мусив таємно тікати, щоб знайти прихисток у сусідніх «клаптикових» державах. А це було непросто. Наприклад, директор театру в Мангеймі, якому п’єси Шиллера принесли не лише славу, а й непогані гроші, спочатку відмовлявся дати письменникові роботу, бо боявся гніву Карла Євгенія.

Герхард фон Кюгельген. Фрідріх Шиллер, 1808-1809

Людина росте мірою того, як ростуть її цілі.

Попри матеріальну скруту і хворобу (письменник хворів на туберкульоз, який тоді був невиліковним), Шиллер плідно і багато працював. Ще у військовій школі він захопився ідеями штюрмерів, які особливу увагу приділяли боротьбі за об’єднання німецьких земель. Сюжети своїх творів Шиллер черпав з минулого. Фактично Європа знайомилася зі своєю історією на виставах Шиллера, тож драматурга справедливо вважають засновником жанру історичної драми в європейській літературі. Він уважав, що театр має знову стати засобом виховання громадян, як колись у Елладі.

Улюблений театральний жанр Шиллера — драма, адже письменника в першу чергу хвилювало буденне життя з його напруженими, гострими і життєво важливими конфліктами, розв’язання яких, як і доля світу, залежить від особистості, її сили духу і здатності до самопожертви. Повністю реалізувати свій творчий потенціал Шиллеру було важко. Його родина збільшувалася, хвороба прогресувала, а грошей катастрофічно бракувало. Ситуація змінилася 1787 р., коли Ґете запросив його переїхати до Веймара. Мандрівки Німеччиною у пошуках кращого заробітку залишилися в минулому. Дружба двох геніїв, які з погляду обивателя мали бути якщо не ворогами, то принаймні суперниками, стала однією з найпрекрасніших і найшляхетніших сторінок історії світової літератури. Вони були справжніми друзями, а їхнє творче суперництво, яке отримало назву «року балад», коли поети змагалися, хто краще пише балади, переможця так і не визначило. Як зізнався сам Шиллер, спілкування з Ґете було «цілою епохою» в його житті.

НАРОДНА ДРАМА «ВІЛЬГЕЛЬМ ТЕЛЛЬ»

Одним із найкращих творів Шиллера вважається народна драма «Вільгельм Телль». Розмірковуючи над долею свого народу, прагнучи його об’єднання в єдину державу, Шиллер звернув увагу на національно-визвольний рух швейцарців під проводом Вільгельма Телля. Письменник ніколи не був у Швейцарії, тож, щоб краще уявити місце дії драми, обвішав стіни свого кабінету ліногравюрами швейцарських пейзажів. Він старанно вивчав історичні й фольклорні джерела і в результаті написав, як вважають, свій найкращий твір. Ми можемо лише уявити, що відбувалося у серцях німців, коли вони чули запальні Шиллерові рядки:

Хоч гори й озеро нас розділяють

І хоч окреме в нас урядування.

Ми роду одного й одної крові,

З єдиної походимо вітчизни.

Заклик до національної єдності, віра в щасливе життя вільного і незалежного народу, помножені на геній письменника, зробили п’єсу «Вільгельм Телль» непересічним явищем і в літературі, і в національно-визвольному русі багатьох народів. У ній немає єдиного головного героя, кожен персонаж, навіть якщо він на сцені з’являється на декілька хвилин, має свій характер і своє обличчя. Так на поміст світового театру вийшов народ, що його Шиллер сприймав не як знеособлений натовп, а як союз однодумців, непересічних особистостей і водночас звичайних людей простих і буденних професій. Тріумфальної ходи своєї народної драми театрами Європи і світу Шиллер так і не побачив — цьому завадила смерть. Вдячні швейцарці проголосили Шиллера своїм національним письменником, а його драму — національним героїчним епосом.

У Веймарі Шиллер разом із Ґете заснував театр, що став одним із найкращих у країні. 1802 р. імператор Священної Римської імперії Франц II надав Шиллерові дворянство. Помер великий драматург 9 травня 1805 р. від туберкульозу.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

ДО РАДОСТІ

Радість, гарна іскро Божа!

Несказанно любо нам

Увійти, царице гожа,

В твій пресвітлий дивний храм.

Все, що строго ділить мода,

В’яжеш ти одним вузлом,

Розцвітає братня згода

Під твоїм благим крилом.

Хор

Обнімітесь, міліони,

Поцілуйтесь, мов брати!

Вічний Отче доброти,

Дай нам ласки й охорони!

Кого доля ощастила

Тим, що другові він друг,

Кого любить лада мила, —

Йдіть до нас в веселий круг.

Йдіть усі, хто зве своєю

В світі душу хоч одну!

Хто ж весь вік черствів душею —

Йди у іншу сторону.

Хор

Хто живе в земній юдолі,

Всяк симпатії скорись!

Нас веде вона у вись,

Де Всесильний на престолі.

Радість п’ють усі істоти

З груді матері-землі,

Ті солодкії щедроти

Мають всі — і добрі, й злі.

Радість нас вином сп’яняє

І цілунком огневим;

І черв’як утіху знає,

І небесний херувим.

Хор

Поклонітесь, міліони,

Перед мудрістю Творця!

Сповніть милістю серця

І чиніть його закони.

Радість — всесвіту пружина,

Радість — творчості душа,

Дивна космосу машина

Нею живиться й руша.

Радість квіти розвиває

І розгін дає сонцям,

Їх в простори пориває,

Невідомі мудрецям.

Хор

Як у безмірі світила

Хором райдужним пливуть,

Браття, йдіть у славну путь,

Що нам радість освятила.

Вчених з істини свічада

Радість успіхом віта,

До чеснот провадить радо,

Хоч тропа до них крута;

На ясній вершині віри

Піднімає хоругов,

В день воскресний на псалтирі

Славить тих, хто смерть зборов.

Хор

Будьте мужні, міліони!

Вірте, страдні, в кращий світ!

Тих, що справдять заповіт,

Прийме Бог у вічне лоно.

Божество ненаградиме, —

От би нам зрівняться з ним!

Хай радіють із радими

Горе й злидні в крузі цім!

Не відомста, не погрози —

Всепрощення ворогам!

Хай не ллють у скрусі сльози,

Не гризуться каяттям.

Хор

Знищим книги борговії!

Помирімося усі!

Браття! Бог на небесі

Не забуде благодії.

Радість в келихах шумує,

Плин іскристий виграє,

Канібалів лють гамує,

Кволим духу додає.

В день веселля а чи тризни,

Коли ходить круговий,

Хай до неба піна бризне,

Дух прославимо благий!

Хор

Все хвалу йому співає —

Хай гримить псалом гучний!

Дух прославимо благий,

Що над зорями витає!

Будь твердим в лиху годину,

Поміч скривдженим давай,

Всюди правду знай єдину,

Зроду клятви не ламай,

Не знижайсь перед потужним,

Коли треба — важ життям!

Шана й слава чесним, мужнім,

Згуба підлим брехунам!

Хор

Станьмо дружною сім’єю,

Жити правдою й добром

Присягнімо цим вином

Перед вишнім Судією!

Переклад Миколи Лукаша

Ода «До радості» Ф. Шиллера, просякнута життєлюбством та вірою у майбутнє єднання всього людства, стала своєрідною емблемою провідного — оптимістичного — умонастрою доби Просвітництва.

Вірш був написаний 1785 р. для дрезденської масонської ложі як гімн свободі й звеличення єдності людей. 1793 р. Шиллер знову звернувся до тексту вірша. Він замінив ключове слово твору. І ода «До свободи» перетворилася на оду «До радості». Ці зміни поет пояснив бажанням відмежуватися від політики. Він наче передчував, що майбутня Французька революція, гаслами якої стануть утвердження свободи і братерства, буде омита кров’ю якобінського терору...

Вірші Шиллера надзвичайно важкі для музиканта. Музикант повинен вміти піднестися вище за поета. А хто може змагатися з Шиллером?

Людвіг ван Бетховен

Поет досить скептично ставився до свого твору, зауваживши, що ода далека від реальності, що ідеали, оспівані в ній, недосяжні. Проте ода швидко розійшлася Німеччиною і стала справжнім народним віршем. Її текст можна було зустріти як у листах до друзів, так і на сторінках дівочих альбомів, прикрашених витонченими віньєтками. Запальні студенти захоплено декламували її на вечірках.

У захваті від твору Шиллера був і Бетховен. Ще в юному віці він вирішив покласти оду «До радості» на музику. Однак лише через двадцять років піднесені строфи Шиллера велично зазвучали у фіналі Дев’ятої симфонії Бетховена.

З 1993 р. ода «До радості» Л. ван Бетховена стала офіційним гімном Євросоюзу й одним із символів Європи.

ДЕВ'ЯТА СИМФОНІЯ БЕТХОВЕНА

Симфонія № 9 ре мінор — це остання закінчена симфонія Людвіга ван Бетховена. Водночас це перша симфонія, в якій до потужних звуків симфонічного оркестру долучається людський голос. Один із найвідоміших творів класичної музики, видатний шедевр Бетховена був створений, коли композитор абсолютно втратив слух!

Життя Бетховена склалося надзвичайно драматично. У ньому було і втрачене кохання, і важкий характер митця, і хвороба, фатальна для музиканта, і зраджені ідеали, і постійна матеріальна скрута... І ось, як писав французький письменник Ромен Роллан, із безодні цієї скорботи композитор задумав оспівати Радість. Це була мрія цілого його життя.

Фінальна тема симфонії — тема Радості — розкривається в оді «До радості», яку виконують хор із солістами. Перед партією хору оркестр замовкає: настає раптова тиша, що надає вступу хору таємничо-божественного характеру.

Прем’єра симфонії відбулася 7 травня 1824 р. у Відні. Коли після фінальних акордів почалася овація, Бетховен, який стояв спиною до залу, нічого не чув. Тоді одна зі співачок повернула великого композитора обличчям до публіки. Від побаченого Бетховен ледь не знепритомнів: у залі відбувалося щось неймовірне. Багато хто плакав.

Це був справжній тріумф, який припинила... поліція. Трикратні овації дозволялися лише при зустрічі імператорської родини. А Бетховена викликали на сцену п’ять разів!

• 1. Пригадайте, який твір називається одою. Порівняйте форму античної оди (Горацій «До Мельпомены») та оди класицистичної (Ґете «Прометей»). До якої з них ближчою є ода Шиллера «До радості»?
• 2. Складіть цитатну характеристику ліричного героя оди.
• 3. Що є радістю для ліричного героя оди Шиллера?
• 4. Оду «До радості» називають зразком «лірики думки». Як ви розумієте вираз «лірика думки»? Які просвітницькі ідеї втілено у творі?
• 5. Шиллер вважав, що ода далека від реальності. За понад двісті років від її написання чи наблизилося людство до ідеалів, оспіваних поетом?
• 6. Яку роль у тексті оди відіграють окличні речення? Чи зміниться зміст твору, якщо їх замінити розповідними?
• 7. Прослухайте фінал Дев’ятої симфонії Л. Бетховена. Чому саме цей музичний твір став гімном об’єднаної Європи?
• 8. Заради рівноправ’я усіх європейських мов 2003 р. було вирішено вважати гімном ЄС лише музику, без тексту. Чи погоджуєтеся ви з цим рішенням?