Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ковбасенко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Із давньогрецької лірики

Божественна еллінська ліра

Після гомерівського епосу літературна пальма першості в Елладі перейшла до лірики (VII-VI ст. до н. е.). Греків почали цікавити не лише ідеалізовані події давнини, епохи героїв, а й внутрішній світ людини, який значно краще втілюється в ліричній поезії, ніж у героїчних епічних поемах.

Термін лірика походить від слова ліра, бо спочатку вірші виконувалися в супроводі музичних інструментів (зокрема ліри). Першу ліру, за міфом, зробив для Аполлона бог Гермес із панцира черепахи. Потім вона перейшла до Орфея, а після його смерті, на прохання муз, була забрана Зевсом на небо, де і ми можемо споглядати її як сузір’я Ліри.

Александр-Огюст Гірш. Калліопа, що навчає Орфея. 1865

Орфей - фракійський співак, син Калліопи, музи епічної і героїчної поезії. Аполлон подарував йому ліру, а музи навчили грати.

Спочатку елліни називали ліричну поезію мелікою (від грец. melos - пісня), де музика й тексти зливалися, доповнюючи одне одного, тобто являли собою синтез, нерозривну єдність. Записувати меліку в Елладі почали лише з VIII ст. до н. е. Проте мелодії ніхто не фіксував, тому можемо лише уявляти, як божественно звучала еллінська поезія в довершеному музичному супроводі.

ВИДИ І ЖАНРИ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІРИКИ

Сучасні літературознавці поділяють еллінську лірику на два основних різновиди:

1. Вокальну (меліка) - співалася у супроводі музичних інструментів.

2. Декламаційну - декламувалася спочатку часто, а згодом і зовсім без музики.

Меліка умовно ділилася на сольну (або монодичну) та хорову. Вже з назв видно, що сольна меліка виконувалася солістом, а хорова - хором. Але це досить умовно, бо, наприклад, гімни могли виконуватись як сольно, так і хором, як а капела, так і під звуки ліри.

Гімни виконувалися на честь богів. Кожен бог мав свій тип гімну: на честь Аполлона виконували пеан; Діоніса - дифірамб; бога шлюбу Гімена - гіменей та епіталаму. Згодом хорові пісні почали складати на честь героїв і людей. Це були енкомії - пісні-уславлення на честь будь-якої особи та епінікії - пісні на честь переможця у спортивних змаганнях (олімпійських іграх).

До меліки греки ставилися надзвичайно серйозно. Наприклад, рабам під страхом смерті заборонено було її виконувати. А от декламаційну лірику еллінські мистецтвознавці лірикою не вважали взагалі. Однак зараз жанри декламаційної лірики (ямби та елегію) відносять саме до лірики.

Елліни так любили музику, що навіть декламаційну лірику часто виконували в інструментальному супроводі. Щоправда, ці інструменти були не такими милозвучними, як ліра. Так, ямби могли виконувати під брязкіт металевої пластинки, прив’язаної до підошви виконавця, якою той відбивав ритм по каменю. Іноді виконання ямбів супроводжувалося різкими звуками дудки ямбіке. Звідси одне з тлумачень походження (етимології) слова «ямб». Інше тлумачення пов’язане з ім’ям служниці Ямби. За міфом, вона грубими жартами розсмішила навіть невтішну богиню Деметру, яка розшукувала свою доньку Персефону. Ця зорієнтованість на різкість, грубість узгоджується з викривальним характером багатьох творів ямбічної поезії. Адже в Елладі ямбами називали дошкульні чи жартівливі вірші (нині ж ямб - віршовий розмір). «Батьком» ямбів вважається Архілох, хоча не він винайшов цей жанр, який здавна вживався в еллінському фольклорі.

Елегія - вірш, непарні рядки якого були написані гекзаметром, а парні - пентаметром, п’ятимірником, який в українській літературі передається п’ятистопним дактилем. У літературознавстві це отримало назву елегійного двовірша.

Ще одним жанром декламаційної античної лірики була елегія, розвиток якої в античній літературі пов’язаний з іменами поетів Тіртея, Горація, Овідія та ін.

Тіртей

(VII ст. до н. е.)

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Навряд чи можна було знайти у Стародавній Греції місце, де б мистецтва почували себе гірше, ніж у Спарті. Суворі й мужні спартанці ще за часів свого легендарного законодавця Лікурга вигнали їх усі як зайві та непотрібні... Але було мистецтво, до якого лакедемоняни ставилися з особливою пошаною - це мистецтво слова. Безкінечні війни вела Спарта, тож, здавалося, найбільше й шанувати повинна була вона богів війни. Але перед кожною битвою приносили спартанці жертви музам, бо молилися вони не про перемогу, а про співця, який зміг би достойно її оспівати...

Серед найголовніших суперників Спарти були Афіни. До слова, саме безкінечні війни цих двох могутніх центрів давньогрецької цивілізації й призвели до занепаду еллінського світу й завоювання його Римом. Але в час, про який іде мова, Спарта воювала не з Афінами, а з Мессенією. Жодна зі сторін не могла перемогти. Отоді-то лакедемоняни й відправилися до дельфійського оракула за порадою. Віщування збурило спартанців, бо перемогти у війні вони могли тільки тоді, як попросять командувача у своїх відвічних суперників афінян. Довго не могли зважитися на це горді й самолюбиві спартанці. Але хто може ослухатися оракула?

Здивовані й потішені були афіняни проханням спартанців. Але допомагати суперникам? Порадившись, афіняни вирішили, з одного боку, не гнівити богів і виконати повеління оракула, а з іншого - зробити все можливе, щоб користі від цього «полководця» не було ніякої. Тож і вибрали вони кульгавого вчителя Тіртея.

Коли побачили спартанці, кого прислали їм афіняни, затамували глибоку образу. Та що вони могли зробити? Готові були вже й відступити назад до Спарти. Та ось з останніх рядів вийшов Тіртей і почав декламувати свої вірші, сповнені презирства до смерті й любові до батьківщини. І сталося диво - спартанці кинулися на ворога і перемогли. А винуватця своєї перемоги вони віддячили по-спартанськи, дарувавши йому лакедемонське громадянство...

Можливо, саме з того часу перед кожною битвою спартанці приносили жертву музам, а не богам війни? А постать Тіртея стала уособленням поета-воїна.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,

Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.

Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі

Ниви покинуть і йти жебракувати в світи,

З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати,

Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.

Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить,

Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.

Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє,

Горе й зневага за ним підуть усюди слідом.

Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи

Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю -

Будемо батьківщину і дітей боронити відважно.

В битві поляжемо ми, не пожалієм життя.

О юнаки, у рядах тримайтесь разом серед бою,

Не утікайте ніхто, страхом душі не скверніть.

Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте,

Хай життєлюбних між вас зовсім не буде в бою.

Віком похилих, у кого слабі вже коліна, ніколи

Не покидайте старих, з битви утікши самі.

Сором несвітський вам буде тоді, як раніше за юних

Воїн поляже старий, в перших упавши рядах, -

Голову білу безсило схиляючи, сивобородий,

Дух свій відважний оддасть, лежачи долі в пилу,

Рану криваву свою не забувши руками закрити, -

Страшно дивитись на це, соромно бачить очам

Тіло старе без одежі! А от юнакові - все личить,

Поки ще днів молодих не осипається цвіт.

Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя він -

Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах.

Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане,

В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.

Переклад Григорія Кочура

«Лише перші п’ять-шість мов даються важко, далі - легше», - жартував Григорій Кочур - не просто перекладач, а людина енциклопедичних знань у царині літератури, музики, образотворчого мистецтва й мовознавства. Навіть під час десятирічного ув’язнення у таборі він перекладав, писав вірші, вивчав іноземні мови, залучав до перекладу співтабірників і сам навчався в них мов. Г. Кочур знав 31 мову, а в часі його переклади охоплюють 27 століть.

  • 1. Чи міг Тіртей під час вирішального бою спартанців декламувати саме цей вірш?
  • 2. Спираючись на вірш, сформулюйте кодекс честі еллінського воїна. Чи актуальний він у наш час?
  • 3. Якою постає людина у вірші Тіртея? Чи можемо ми нею пишатися?
  • 4. Порівняйте ліричного героя Тіртея з воїнами Гомера. Що їх об’єднує? Чим вони відрізняються?