Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ковбасенко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Син вічності і слави

ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР. РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА. СОНЕТИ

25 квітня 1616 р. закінчилася велика літературна епоха - цього дня померли Міґель Сервантес і Вільям Шекспір. Відходила в минуле доба, яка вірила, що людина здатна вправити вивих світу і відродити самотужки золотий вік; доба, що здатна була піднести збіднілого гідальго і провінційного парубійка до вершинних злетів людського духу: хоч би які списки й рейтинги найвпливовіших особистостей світу складали - там завжди є місце Сервантесу і Шекспіру.

ГОТУЄМОСЬ ДО ДІАЛОГУ

Вільям Шекспір

(1564—1616)

...З-поміж усіх великих людей Шекспір найзагадковіший. Єдине, що ми знаємо про нього, - це те, що він жив і страждав.

Дж. Джойс

Про життя Вільяма Шекспіра відомо не дуже й багато. Народився він у невеличкому містечку Стретфорд-на-Ейвоні в міщанській родині. День народження великого драматурга невідомий, зате ми знаємо, що 26 квітня 1564 р. його хрестили. А далі все було, скоріше за все, як і в усіх дітей із заможних міщанських родин: школа, де в основному вивчали грецьку й латинську мови, і, звичайно, міські розваги, серед яких найулюбленішою були виступи мандрівних театральних труп, яких на той час в Англії було дуже багато. Вони перекочувалися країною від ярмарку до ярмарку, від містечка до містечка, від графства до графства, примушуючи публіку то реготати до нестями, то ридати без упину. Прийде час, і серед акторів однієї з таких труп опиниться і Шекспір...

Вважають, що це один із небагатьох прижиттєвих портретів Вільяма Шекспіра.

У вісімнадцять років Шекспір одружився з дівчиною, яка була старша за нього на вісім років. Протягом трьох років дружина народила йому трьох дітей: старшу доньку Сусанну і близнюків - сина Гамнета і доньку Джудіт. Подальша доля, здавалося, була визначена назавжди. І раптом у житті Шекспіра відбулася надзвичайно стрімка зміна: у двадцять три роки він покинув родину і відправився до Лондона, щоб стати актором. Що примусило його це зробити? Дослідники відповіді шукають до цього часу, залежно від того, яким вони уявляють собі Шекспіра, пропонують різні варіанти.

Одні стверджують, що це був бунт проти провінційної рутини і нудьги, намагання реалізувати себе і ствердити свій талант. Збереглася легенда, за якою Шекспір вимушений був покинути рідні міста, тікаючи від переслідування місцевого аристократа, бо полюбляв полювати на оленів у його парку. Інші вважають, що справа набагато простіша: батько Шекспіра майже збанкрутував, треба було шукати заробітку, а в Лондоні його було знайти набагато легше. Принаймні, згодом Шекспір не тільки розрахувався з батьковими боргами, але й вклав гроші у стретфордську нерухомість, йому належав і найбільший будинок містечка.

Достеменно відомо одне: 1587 р. Шекспір покинув рідне містечко і 1590 р. опинився в лондонській театральній трупі. Що з ним було впродовж трьох років - невідомо. Чи то він із мандрівною театральною трупою кочував шляхами Англії, чи то відправився разом з експедиційними військами у Нідерланди, чи то побував у самій Італії...

Великої акторської слави Шекспір не зажив, а от драматургом став управним. У кожному разі, коли Шекспір повернувся до столиці після того, як знову відкрилися театри, що були на два роки закриті через чуму, за нього сперечалися вже декілька театральних труп. Драматург віддав перевагу театру Джеймса Бербеджа, для сина якого, видатного актора Річарда, написав найкращі трагічні ролі.

Шекспір став відомим автором. Його трупа виборола право ставити вистави при королівському дворі, що відкрило шлях письменнику у вищі прошарки суспільства. Подейкували, що навіть всесильна королева Єлизавета І не без задоволення спілкувалася з геніальним письменником.

Театральне життя в Лондоні початку дев’яностих років XVI ст. було бурхливим і дещо відрізнялося від сучасного. Справа в тому, що репертуар тодішнього театру був справою колективною: брався певний сюжет, який дуже часто розроблявся цілою трупою і пристосовувався саме до неї. Скажімо, в трупі брали участь шістнадцять акторів. Отже, дійових осіб у п’єсі мало бути не більше чи дія мала розгортатися так, щоб один актор міг зіграти декілька ролей. Якщо хтось із акторів хворів чи кидав трупу і йому не було заміни, то відповідно перероблялася і п’єса, яка мала протягом усієї дії утримувати увагу публіки, щоб після вистави невдоволені глядачі не побили акторів-невдах. До речі, дехто з дослідників млявість і нерішучість Гамлета в однойменній трагедії пояснює саме необхідністю тримати у напрузі глядачів.

Частенько конкуренти крали один у одного сюжети, характери чи якісь сценічні розв’язки. Зазвичай у цій боротьбі вигравала та трупа, у якої, крім гарних акторів, був ще й свій автор, який швидко міг переробити чужі п’єси, а то й написати свою власну і пристосувати її до можливостей конкретного театру.

У 1596 р. Шекспір пережив велике горе - помер його одинадцятирічний син Гамнет. Від цієї втрати письменник не відійшов упродовж усього свого життя й обезсмертив синове ім’я в трагедії, яку написав через п’ять років. У цьому ж році батько Шекспіра отримав дворянство, спадковий герб: золотий гербовий щит, на темному поясі посріблений сталевий спис; зверху, замість шолома чи емблеми, срібний сокіл, що простер крила на плетиві родинних кольорів і тримає в лапці позолочений сталевий спис, - і девіз «Не без прав». Джон Шекспір домагався цього майже тридцять років і досяг свого не без допомоги впливових друзів сина Вільяма.

У 1599 р. в Лондоні відкрився новозбудований театр «Глобус», пайовиком якого був Шекспір і без якого годі уявити сьогодні культурне життя людства. Саме в цьому театрі вперше були поставлені «Гамлет», «Король Лір» і «Отелло», а девіз театру - весь світ лицедіє - відомий усьому світові.

У 1609 р. вийшла друком єдина прижиттєва збірка сонетів Шекспіра, що засвідчила неабиякий ліричний талант письменника. А 1612 р. Шекспір повернувся в рідне місто, припинивши свою театральну діяльність.

Вистава у театрі «Глобус», відтвореному на основі археологічних і документальних свідчень 1997 р. Новий театр «Глобус» був побудований за планом єлизаветинського часу на прохання американського актора і режисера Сема Венамейкера. Сем Венамейкер має українське коріння: його предки на початку XX ст. емігрували з Миколаєва до Чикаго.

ШЕКСПІРІВСЬКЕ ПИТАННЯ

Для сучасників Шекспіра його літературні заслуги, авторство були поза сумнівами, його талант ставили вище за здобутки так шанованих у добу Відродження античних авторів, Джон Мільтон назвав його «сином Вічності і Слави». Але вже у XVIII ст. почали висловлювати сумніви щодо авторства Шекспіра. Мовляв, провінціал, другорядний актор без освіти не міг створити такі глибокі філософські твори; хтось із якихось важливих і об’єктивних причин за домовленістю з Шекспіром користувався його прізвищем, щоб приховати своє авторство. Так виникло шекспірівське питання. Серед можливих авторів шекспірівських творів кого тільки не називали: від філософа Френсиса Бекона до королеви Єлизавети І!

Галерея героїв Шекспіра. Невідомий автор. 1840

Ще за життя сучасники Шекспіра надзвичайно високо цінували його обдаровання, називаючи письменника «солодкозвучним і медоточивим». Правда, водночас вони звинувачували його і в тому, що він не гребував «запозиченнями» з чужих творів, на що Шекспір не без гумору відповідав, що запозичені сюжети і сцени - це як гарні дівчата, яких він забирає з непристойного товариства, щоб увести до шляхетного. Крім того, поняття авторського права в нашому розумінні в ті часи не існувало. Безперечно, що у самого Шекспіра «позичали» набагато більше: просто нам про це невідомо.

Хай там як, неможливо уявити духовне життя людства без творчості стретфордського лебедя, як часто називають великого письменника, бо навіть людина, надзвичайно далека від літератури, перебуває в полоні безсмертних шекспірівських образів: Ромео і Джульєтти, Гамлета і Офелії, короля Ліра і Отелло...

ТРАГЕДІЯ «РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА»

Коли Шекспір написав трагедію «Ромео і Джульєтта», достеменно невідомо. Дослідники, за стилістичними ознаками, вважають, що вона була написана не пізніше від 1595 р. Сюжетною основою п’єси стала старовинна італійська легенда, яка неодноразово приваблювала італійських письменників того часу: родини Монтеккі і Капулетті згадуються, наприклад, у «Божественній комедії» Данте («Чистилище»). У тогочасній книжці, яка розповідала про історію Верони початку XIV ст., йшлося про трагічне кохання двох молодих веронців, які належали до ворожих родин Монтеккі і Капулетті. Ця оповідь привернула увагу англійського поета Артура Брука, який написав поему «Ромео і Джульєтта». Саме цей твір і став джерелом для трагедії Шекспіра.

Дія «Ромео і Джульєтти» розгортається протягом п’яти днів - з неділі по п’ятницю. На початку твору нібито нічого не віщує її трагічного фіналу - навіть смерть Тібальта і Меркуціо, адже Ромео щиро хотів припинити сутичку, яку затіяв Тібальт. Герої гинуть через підступи фортуни: варто було Ромео отримати листа від брата Лоренцо чи прибути до Верони на пів години пізніше, ніякої трагедії би не сталося. Скоріше за все, князю, якому від самого початку п’єси набридли сварки Монтеккі й Капулетті, сподобалася б ідея оженити єдиних дітей ворогуючих родин, припинивши таким чином сварки. Саме відчуття вселенської несправедливості стосовно двох закоханих і робить цю п’єсу великою трагедією, а її головних персонажів - вічними образами.

Цей твір часто називають апофеозом любові, піснею переможної любові. Тож невипадково імена Ромео та Джульєтти стали уособленням чистого і пристрасного кохання. А в м. Вероні зустрічає нас тендітна бронзова Джульєтта, яка, за сучасною легендою, дарує щастя і любов усім, хто до неї доторкнеться: «Любішого не буде силуету, / Аніж в коханні вірної Джульєтти...» ...

Стрічку, яку зняв Франко Дзеффіреллі 1968 р., вважають найкращою екранізацією трагедії. Олівії Хассі, виконавиці ролі Джульєтти, було 16 років, а Леонарду Вайтінгу, Ромео, - 17.

«Ромео і Джульєтта» - п’єса, за якою створено чи не найбільше кінофільмів. Уперше Ромео і Джульєтта з’явилися на екрані 1902 р. - у французькій чорно-білій німій стрічці.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА

Дійові особи

Ескал, князь Веронський. Паріс, молодий дворянин, родич князя. Монтеккі, Капулетті, глави двох ворогуючих родин. Старий, дядько Капулетті. Ромео, син Монтеккі. Меркуціо, родич князя і друг Ромео. Бенволіо, небіж Монтеккі і друг Ромео. Тібальт, небіж синьйори Капулетті. Брат Лоренцо, чернець-францисканець. Брат Джованні, чернець того ж ордену. Балтазар, слуга Ромео. Самсон, Грегорі, слуги Капулетті. П’єтро, слуга Джульєттиної мамки. Абрам, слуга Монтеккі. Аптекар. Троє музикантів. Паж Паріса. Паж Меркуціо. Стражник. Синьйора Монтеккі, дружина Монтеккі. Синьйора Капулетті, дружина Капулетті. Джульєтта, дочка Капулетті. Мамка Джульєтти. Веронські городяни, родичі обох родин, маски, носії смолоскипів, пажі, сторожа, вартові та слуги. Хор.

Дія відбувається у Вероні, початок п’ятої дії - в Мантуї.

ПРОЛОГ

Входить Хор.

Хор

Однаково шляхетні дві сім’ї

В Вероні пишній, де проходить дія,

Збували в ворожнечі дні свої.

Аж враз кривава скоїлась подія.

Коханців двоє щирих, запальних

Ворожі ті утроби породили;

Нещастя сталося у сім’ях тих, -

Вони одвічні звади припинили.

Життя коротке і сумну любов,

Трагічну смерть, що потрясла родини,

Як змила ту ненависть чиста кров,

Ми вам покажемо за дві години.

Даруйте нам недоліки пера,

Всі хиби виправить старанна гра. (Виходить)

ДІЯ ПЕРША

СЦЕНА 1

Верона. Міський майдан. На майдані починається сварка між слугами Капулетті та Монтеккі. Пізніше до сварки приєднуються прибічники обох родин. Найзаповзятішим у сутичці був небіж Капулетті Тібальт. На площі з’являються очільники родин із дружинами та князь з почтом. Князь, обурений нескінченними чварами між Монтеккі і Капулетті, погрожує смертною карою тому, хто ще раз стривожить Верону. На спустілому майдані з’являється Ромео, що страждає від безнадійного кохання до веронської красуні.

Ромео

Страшна ненависть, та любов страшніша.

З ненависті любов. О гнів кохання!

З нічого - все: і розквіт, і буяння.

О легкості тягар. Сенс пустоти.

Безформний хаос пречудових форм.

Свинцевий пух і полум’я холодне,

Цілюща слабість і блискучий дим...

Безсонний сон, єство, що не існує.

Тим часом граф Паріс домовляється з Капулетті про шлюб із Джульєттою. Вирішили, що на родинному святі у будинку Капулетті буде оголошено про заручини Паріса і Джульєтти. Капулетті віддає слузі список із переліком гостей і наказує запросити їх на свято. Слуга, який не вміє читати, звертається за допомогою до Ромео, який разом з Бенволіо з’являється на площі. Дізнавшись про маскарад, Бенволіо пропонує Ромео піти в будинок Капулетті. Адже, зустрівши серед красунь Верони Розаліну, в яку закоханий Ромео, той відразу втратить до неї будь-який інтерес, «бо лебідь той обернеться в ворону». Ромео погоджується піти на маскарад, щоб зустрітися з Розаліною.

СЦЕНА 5

Зала в домі Капулетті. Входять Капулетті, синьйора Капулетті, Джульєтта, Тібальт з іншими членами родини, гостями й масками.

Ромео (до свого слуги)

Хто синьйорина та, що подає

Свою прекрасну руку кавалеру?

Слуга

Не знаю я, синьйоре.

Ромео

Померкли смолоскипи перед нею!

І світить вродою вона своєю

На щоках ночі - діамант ясний

У вусі мавра; скарб цей дорогий

І для землі, і для життя сія.

Вона - омріяна любов моя!

Її оточують прекрасні дами,

Вона ж між них - голубка між галками!

Коли танок закінчать вже, саму

За ніжну ручку я її візьму,

І щастя неземне тоді відчую...

Чи ж я коли любив? Чи ще люблю я?

О ні! Зрікайтеся, брехливі очі!

Не знали ви краси до цеї ночі!

Тібальт

По голосу це мусить буть Монтеккі.

Мою рапіру, хлопче! Як! Цей раб

Наважився прийти в блазенській масці,

Щоб глузувати з нашого бенкету?

Ні, честю роду я клянусь, за сміх

Убить його, вважаю я, не гріх!

Капулетті

Ромео тут?

Тібальт

Так, він, негідник, тут.

Капулетті

Спокійно, друже. Не чіпай його.

Поводиться він ввічливо й шляхетно.

Сказати правду, вся Верона славить

Його за честь, за виховання добре.

За всі скарби Верони я не дам

Його в моїй господі зневажати.

Тому вгамуйся й не звертай уваги -

Так хочу я. Коли мене шануєш,

Розвеселись, кинь хмурити чоло,

Бо хмуритись на святі непристойно.

Тібальт

Мій дух скорився й змовк, я ж не змовчу.

Від гніву й сорому я весь тремчу!

Це вторгнення зухвале стерплю нині,

Та згодом в жовч обернеться терпіння! (Виходить)

Ромео (до Джульєтти)

Коли торкнувсь рукою недостойно

І осквернив я цей олтар святий,

Уста - два пілігрими - хай пристойно

Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.

Джульєтта

О пілігриме, в тім гріха немає -

З молитвою торкатись рук святих:

Такий привіт нам звичай дозволяє.

Стискання рук - то поцілунок їх.

Ромео

Але, крім рук, ще дано й губи їм...

Джульєтта

Так, для молитви, любий пілігрим...

Ромео

О, то дозволь мені, свята, й устами

Молитися побожно, як руками!

Джульєтта

Нас незворушно слухають святі.

Ромео

Не рухайся ж, дай відповідь мольбам! (Цілує її)

Твої уста очистили мій гріх...

Джульєтта

Взяли твій гріх мої уста з твоїх.

Ромео

Мій гріх?.. В твоїх словах я докір чую!

Верни ж мій гріх. (Знову цілує її)

Джульєтта

Мов з книги ти цілуєш...

Мамка

Вас просить ваша мати, синьйорино.

Ромео

А хто у неї мати?

Мамка

Що, юначе?

Таж господиня в домі цім вона.

Така вже добра пані, мудра й чесна,

Я викохала донечку її,

З якою щойно розмовляли ви.

Скажу вам чесно: хто її здобуде -

Здобуде той повнісінький гаман.

Ромео

Що? Капулетті?.. Ох! Де ж вороття?..

У ворога в руках моє життя!

Бенволіо

Ходім, ходім! Жарт видався на славу!

Ромео

Ох, я боюсь - кінчається забава.

Виходять усі, крім Джульєтти й мамки.

Джульєтта

Глянь, няню, і скажи, хто той господар?

Мамка

Монтеккі він, і звуть його Ромео;

Єдиний син того, хто ворог нам.

Джульєтта

Злоба єдина у душі буяла,

І зі злоби любов єдина встала!..

Не знаючи, зустріла надто рано,

Та пізно я дізналась, безталанна!

Ох, не на радість ти, любов моя,

Бо ворога кохаю ніжно я!

Виходять.

ДІЯ ДРУГА

СЦЕНА І

Верона. Фруктовий сад Капулетті. Входить Ромео.

Ромео

Сміється з шраму той, хто ран не мав.

Вгорі, край вікна, з’являється Джульєтта.

Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!

Там схід, сама ж Джульєтта - ясне сонце!

Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом

Блиск заздрісного місяця убий!

Він і без того зблід, він занедужав

Від прикрості, що ти - його служниця,

А все ж затьмарила його красою.

Тож не служи ревнивцеві блідому!

Весталчин одяг, бляклий, зеленавий

Лише безумці носять. Скинь його!

Он владарка моя, моє кохання!

Дізналася б вона, як я люблю!

Вона заговорила? Ні, мовчить...

Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі.

Я відповім... Який-бо я зухвалець.

Ні, не до мене очі ці говорять.

Дві зірки найяскравіші на небі

Десь мають пильні справи і повинні

На час покинути небесні сфери

Й очам її своє благання шлють -

За них тим часом сяяти в блакиті.

О, що, коли б і справді тії очі

На небі сяли, зорі ж - на обличчі?

Обличчя ясні зорі ті затьмило б,

Як сонечко - ліхтар; та з неба ж очі

Лили б такі потоки променисті,

Що всі пташки співати почали б,

Подумавши, що то вже сходить сонце!

На руку ось схилилась край віконця,

Притиснувши долоню до щоки...

Якби мені за рукавичку бути

І доторкатись до щоки її!

Джульєтта

О лишенько!

Ромео

Вона заговорила...

Мій світлий ангеле, мов ясні далі,

Ти сяєш наді мною серед ночі,

Як легкокрилий посланець небес

Перед очима вражених людей,

Що, голови закинувши, слідкують,

Як серед хмар лінивих він ширяє

І по ефіру грудях чистих плава.

Джульєтта

Ромео! О, навіщо ти Ромео?

Зміни своє ім’я, зречися батька;

Як ні, то присягни мені в коханні,

І більше я не буду Капулетті.

Ромео (вбік)

Послухать - чи відповісти відразу?

Джульєтта

Лише твоє ім’я - мій ворог лютий;

А ти - це ти, а зовсім не Монтеккі...

Що є Монтеккі? Таж чи так зовуть

Лице і плечі, ноги, груди й руки

Або якусь частину тіла іншу?

О, вибери собі нове ім’я!

Та що ім’я? Назви хоч як троянду,

Не зміниться в ній аромат солодкий!

Хоч як назви Ромео - він Ромео.

Найвища досконалість все ж при ньому.

Хоч би він був і зовсім безіменний...

О, скинь же, скинь своє ім’я, Ромео!

Воно ж не є тобою, і взамін

Візьми мене усю!..

Ромео

Ловлю на слові!

Назви мене коханим, і умить

Я вдруге охрещусь і більш ніколи

Не буду зватися Ромео.

Джульєтта

Хто ти,

Що, притаївшись під серпанком ночі,

Мою підслухав таїну сердечну?

Ромео

Яким ім’ям назвать себе - не знаю.

Своє ім’я ненавиджу я сам!

Свята моя, адже ж воно - твій ворог.

Я б розірвав його, коли б воно

Написане стояло на папері!

Джульєтта

Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео

О ні, свята, знай: що не те й не інше,

Якщо вони для тебе осоружні.

Джульєтта

Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-но, хто ти: смерть тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео

Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає, -

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта

Вони тебе уб’ють, коли побачать.

Ромео

В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно -

Й мені ненависть їхня не страшна.

Джульєтта

О, не хотіла б я нізащо в світі,

Щоб тут вони побачили тебе!..

Ромео

Своїм плащем мене прикриє ніч.

Та, як не любиш ти, - нехай знаходять...

Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї.

Джульєтта

Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео

Моя любов! Вона мене навчила,

Дала мені пораду, я ж за те

Позичив їй очей. Я не моряк,

Та будь від мене ти хоч так далеко,

Як щонайдальший берег океану,

Я б зважився такий здобути скарб!

Джульєтта

Моє лице ховає маска ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я... та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так...»

Тобі я вірю, з мене досить слова.

О, не клянись! Зламати можеш клятву:

Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

Сміється сам Юпітер. О Ромео!

Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

Коли ж вважаєш - переміг мене

Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.

Інакше - ні, нізащо в світі! Ні!

Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

І, може, легковажною здаюсь...

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість.

І я б могла байдужою здаватись,

Якби зненацька не підслухав ти

Любов мою й слова мої сердечні...

Пробач мені, мій любий, і не думай,

Що мій порив палкий - це легковажність;

Мою любов відкрила темна ніч.

Ромео

Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев...

Джульєтта

О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

Ромео

То чим я поклянусь?

Джульєтта

Не треба зовсім.

Або, як хочеш, поклянись собою -

Душі моєї чарівним кумиром, -

І я повірю.

Ромео

Серця почуттям...

Джульєтта

Ні, не клянись! Хоч ти - єдина радість,

Та не на радість змовини нічні...

Все сталось несподівано занадто -

Так швидко, так раптово й необачно,

Як блискавка, що блисне й раптом зникне

Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!»

Добраніч, любий! Теплий подих літа

Нехай цю бруньку ніжного кохання

Оберне в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз.

Добраніч! Хай у тебе переллється

Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

Ромео

Без нагороди так мене й покинеш?

Джульєтта

Якої ж нагороди хочеш ти?

Ромео

Повинна ти в коханні присягти.

Джульєтта

Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте я хтіла б клятву ту забрати.

Ромео

Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Джульєтта

Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю:

Як море, доброта моя безкрая,

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

То більше їх у мене зостається,

А їм немає меж...

Мамка кличе за сценою.

У домі гамір!

Прощай, мій любий!.. Няню, я іду!

Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий.

Хвилину почекай, я повернусь. (Виходить)

Ромео

О, ніч свята! Благословенна ніч!..

Таж ніч тепер... А що, як все це сон?

Такий солодкий сон, що я боюсь -

Він не обернеться ніколи в дійсність.

Знову з’являється Джульєтта.

Джульєтта

Три слова ще, Ромео, й на добраніч!

Якщо любов твоя до мене щира

І хочеш ти зі мною взяти шлюб,

То взавтра сповісти мене про це,

І я пришлю по відповідь когось,

Де і коли ти хочеш повінчатись;

Тобі до ніг складу я свою долю -

З володарем піду хоч на край світу!

Мамка (за сценою)

О синьйорино!

Джульєтта

Я йду! Як ти не будеш з чистим серцем,

Тоді благаю...

Мамка (за сценою)

Синьйорино!

Джульєтта

Зараз!

...Облиш мене і більше не приходь,

Зостав мене на самоті з журбою,

То взавтра я пришлю.

Ромео

Душі спасінням...

Джульєтта

Сто тисяч раз тобі привіт! (Виходить)

Ромео

В сто тисяч раз без тебе хмурий світ!

Так, як школяр від книжки утікає,

Так ревно і любов любов шукає;

Як гидко їм на школу знов дивитись,

Так тяжко їй з любов’ю розлучитись! (Ступає до виходу)

У вікні знову з’являється Джульєтта.

Джульєтта

Ромео, стій!.. О, стій! Якби мені

Сокольничого голос, щоб назад

Змогла я сокола мого вернути!

Неволі голос надто слабосилий,

А то б я потрясла печеру Ехо,

Й повітря б голос більш, ніж я, захрип.

Повторюючи це ім’я невпинно:

«Ромео, де ти? Де ж ти, мій Ромео?!»

Ромео

То кличе знов мене моя душа!

Бринять, як срібло, голоси коханців

І солодко скрашають тишу ночі, -

Мов ніжна музика милує вухо!

Джульєтта

Світає... Хтіла б я, щоб ти пішов,

Але не далі, аніж птах отой,

Який літає на шовковій нитці.

Пустунка дівчинка його відпустить,

Як бідолашного в кайданах в’язня,

Й відразу знов назад за нитку тягне.

Ревнуючи до волі ту пташину.

Ромео

Хотів би птахом бути я твоїм!

Джульєтта

І я, мій любий, теж цього хотіла б,

Та ласками замучила б тебе...

Прощай, прощай! Тяжкий час розставання...

О, стільки в нім солодкого страждання,

Що все прощалася б, хоч і світає! (Виходить)

Ромео

Тебе хай сон і спокій повиває!

Як хтів би я тим сном спокійним бути,

Щоб тут в солодких мріях все забути!

Тепер до келії отця святого -

Почуть пораду хочу я від нього. (Виходить)

Ромео домовляється з братом Лоренцо, щоб той обвінчав його з Джульєттою. Монах погоджується, бо через шлюб «злоба та родинна у дружбу обернутися повинна».

ДІЯ ТРЕТЯ

Верона. Міський майдан. На площі Тібальт затіяв сварку з Меркуціо. Ромео, який щойно обвінчався з Джульєттою, намагається їх розборонити. Смертельно поранений Меркуціо проклинає Монтеккі та Капулетті: «Чума, чума на ваші дві родини!». Ромео, бажаючи помститися за смерть друга, вбиває Тібальта і відчуває себе «блазнем у руках фортуни». Князь вирішив вигнати Ромео із Верони. Мамка повідомляє Джульєтті, що Ромео вбив Тібальта та йде у вигнання.

СЦЕНА 3

Келія брата Лоренцо. Входить брат Лоренцо.

Брат Лоренцо

Виходь хутчій, Ромео нещасливий!

У тебе закохалася печаль,

І одружився ти з бідою.

Входить Ромео.

Ромео

Отче!

Що чути там? Який же присуд князя?

Яке ж іще страшне, незнане горе

Загрожує мені знайомством?

Брат Лоренцо

Сину!

Ти надто вже з негодами здружився!

І князеве я рішення приніс.

Ромео

Віддав він справу до страшного суду?

Брат Лоренцо

Ні, князь наш не суворий: засудив

Тебе він не на смерть, а на вигнання.

Ромео

Вигнання? Зглянься і скажи - на смерть.

Лице вигнання грізне і страшне,

За смерть страшніше! Не кажи - вигнання...

Брат Лоренцо

Ти звідси вигнаний лише, з Верони.

Вгамуйся. Май терпіння. Світ широкий.

Ромео

Нема за мурами Верони світу:

Чистилище там, пекло і тортури.

Вигнання звідси - це вигнання з світу;

Це - смерть, лиш названа фальшивим словом;

Сокиру так позолотивши, ти

Мені стинаєш голову й смієшся,

Милуючись своїм ударом згубним.

Брат Лоренцо

О смертний гріх! Яка невдячність чорна!

За вчинок твій закон скарав би смертю,

Та князь наш добрий, зглянувшись на тебе,

Закон наш відхилив і обернув

Ласкаво на вигнання слово «смерть».

Однак це милість. Ти ж її не бачиш!

Ромео

Тортури, а не милість! Небеса

Тут, де живе Джульєтта. Кожна кицька

І миша, навіть пес - тварина кожна,

Дрібна й нікчемна, жити може тут,

У цім раю, дивитися на неї...

Та тільки не Ромео! Муха, й та

Утіхи, шани й права більше має:

Вона ж торкатись зовсім вільно може

Руки її - Джульєттиного дива.

Блаженство раю красти в неї з уст,

Що чисті і цнотливі, як весталки,

І червоніють з сорому, за гріх

Вважаючи свій власний дотик. О!

Ромео ж - ні, не може! Він - вигнанець!

Стукіт у двері.

Брат Лоренцо

Хтось стукає... Ромео, заховайсь!

Ромео

О ні! Нехай мої гіркі зітхання

Мене туманом від людей окриють.

Стукіт.

Брат Лоренцо

Ти чуєш? Хто там? Заховайсь, Ромео!

Тебе захоплять!.. Почекайте! Встань же!

Входить мамка.

Мамка

О отче, отче, розкажіть мені,

Де чоловік синьйори? Де Ромео?

Брат Лоренцо

Ось, долі він. Сп’янів від власних сліз.

Мамка

Ох, і моя синьйора так лежить,

Точнісінько так само!

Брат Лоренцо

О нещасна

Спорідненість сердець! Сумна подібність!

Мамка

Ось саме так лежить і синьйорина.

Ридає й плаче, плаче і ридає.

Та встаньте, встаньте ж! Ви ж таки мужчина.

Задля Джульєтти, задля неї встаньте.

Ну, та й чого впадати так у розпач?

Ромео (підводиться)

Ох, няню!..

Мамка

Синьйоре мій! Лиш смерть - всьому кінець!.

Ромео

Ти про Джульєтту говорила? Як їй?

Я, мабуть, лиходієм їй здаюсь?

Дитинство щастя нашого убив я,

Заплямувавши рідною їй кров’ю.

О, де моя дружинонька таємна?

Скажи, що думає вона тепер

Про вщент зруйноване кохання наше?

Мамка

Таж ні, вона нічого не говорить,

А тільки плаче, плаче; то на постіль

Враз упаде, то підведеться знов.

Тібальта кличе, скрикне враз «Ромео!» -

І знову падає...

Ромео

О, це ім’я

До кулі смертоносної подібно

Її убило так, як ця рука

Проклята вбила кревного її!

Мій отче, о, скажи мені, скажи:

Де саме криється, в якій частині

В моїм ганебнім тілі це ім’я?

Скажи мені, щоб міг я зруйнувати

Житло мерзенне!

Брат Лоренцо просить Ромео схаменутися і говорить, що вночі він зможе відвідати Джульєтту, а потім відправитися до Мантуї, щоб дочекатися примирення родин. Капулетті обіцяють Парісу обвінчати його із Джульєттою у четвер.

СЦЕНА 5

Кімната Джульєтти. З’являються Ромео і Джульєтта у вікні.

Джульєтта

Ти вже ідеш?.. До ранку ще далеко:

Не жайворонок то, а соловей

Збентежив вухо боязке твоє;

Він раз у раз там уночі співає

Між віт граната. І повір мені,

Коханий, любий мій, - то соловей.

Ромео

То жайворонок, оповісник ранку, -

Не соловейко. Глянь, моя кохана!

Дивися - он заграла вже зоря

І облямовує промінням заздрим

Завісу хмар суворих там, на сході.

Згасила ніч світильники свої.

Веселий день стає уже навшпиньки,

З-за верховин туманних визирає.

Піду - я житиму, лишусь - помру.

Джульєтта

Те світло ще не денне... Вір, я знаю:

То метеор, - його послало сонце,

Щоб смолоскипником служив тобі

І осявав до Мантуї дорогу.

Тому побудь іще, не треба йти.

Ромео

Нехай мене захоплять, хай уб’ють!

Я буду радий, як цього ти хочеш.

Те сіре світло - ще не очі ранку,

Блідий то відблиск Цінтії чола.

І то не жайворонка спів бринить

У нас над головами, в вишині.

Мені зостатись легше, ніж піти.

Приходь же, смерть! Джульєтта так бажає.

Ми будем розмовляти, серце, так?

Ще маєм час. До ранку ще далеко.

Джульєтта

Ні, ні, вже ранок! Ранок! Поспішай!

Іди! Мерщій тікай! Ти чуєш? Справді,

То жайворонок так співа невлад;

Яка огидна і фальшива пісня!

А кажуть - солодко співає він...

Та це брехня, бо нас він розлучає.

Ще чула - помінявся він очима

Із жабою. О як би я хотіла,

Щоб з нею й голосом він помінявсь!..

Це ж він обійми наші розірвав,

Він темну ніч, він і тебе злякав.

О, йди, іди мерщій! Уже світає.

Ромео

А лихо нас пітьмою огортає.

Входить мамка.

Мамка

Синьйоро!

Джульєтта

Няню?

Мамка

Синьйоро, мати ваша йде до вас.

Світає вже, тож будьте обережні! (Виходить)

Джульєтта

Впускай же день, вікно, й візьми життя!

Ромео

Прощай, прощай! Один лиш поцілунок,

І я спущуся. (Спускається)

Джульєтта

Як? Ти вже пішов?

Моя любов! Мій муже! Друже мій!

Щодня і щогодини сповіщай.

Для мене днів багато у хвилині.

За цим рахунком буду я старою,

Коли побачу знов мого Ромео!

Ромео

Бувай! Нагоди я не омину,

Щоб привітать тебе, любов моя!

Джульєтта

Ти думаєш, ми зійдемося знову?

Ромео

Так, певен я; а злигодні оці

Нам будуть потім спогадом солодким.

Джульєтта

О господи! Передчуття зловісне

В моїй душі віщує щось недобре...

Мені здається, як стоїш внизу,

Немов ти мрець в глибокій домовині.

Я бачу зле чи й справді ти блідий?

Ромео

І ти також бліда, моя любов.

Прощай, прощай! Журба п’є нашу кров. (Виходить)

Джульєтта

О доле, доле! Ти така зрадлива!

Коли це так, то що тобі до нього?

Адже Ромео - вірності взірець.

То й будь же ти зрадливою, о доле!

Тоді, я сподіваюсь, ти недовго

Триматимеш його й мені повернеш.

Синьйора Капулетті допитується у доньки, чому вона плаче. Джульєтта їй відповідає, що оплакує Тібальта. Матір її запевняє, що вони обов’язково помстяться Ромео за смерть родича, і повідомляє про весілля з Парісом. Джульєтта благає батьків не віддавати її заміж, але сеньйор Капулетті пригрозив зректися доньки, вигнати її з дому та позбавити спадку, якщо дівчина не зашлюбиться з Парісом. Джульєтта вирішила шукати допомоги у брата Лоренцо, а якщо він їй не допоможе, то вкоротити собі віку.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Паріс просить брата Лоренцо обвінчати його з Джульєттою. У цей час з’являється Джульєтта, яка начебто прийшла сповідатися брату Лоренцо. Паріс іде. Брат Лоренцо пропонує Джульєтті прийняти зілля, від якого вона на певний час засне. Сон буде настільки глибоким, що всі вирішать, що дівчина померла, і поховають її у склепі. Брат Лоренцо викличе з Мантуї Ромео, і вони чекатимуть, доки Джульєтта прокинеться.

СЦЕНА 5

Спальня Джульєтти. Входить мамка.

Мамка

Синьйоро!.. Синьйоро!.. О Джульєтто!..

Ягняточко! Як довго бідна спить!

Голубонько, прокинься!.. Наречена!..

Ні слова?.. Серденько, ти наперед,

Мабуть, поспать за цілий тиждень хочеш?

Що? Вже прибралася!.. І знов лягла!..

Синьйоро! Гей, вставай же, синьйорино!

О боже милий! Поможіть! Померла!

О, нащо я родилася на світ!

Дать aqua vitae!.. Ах, синьйор! Синьйоро!

Входить синьйора Капулетті.

Синьйора Капулетті

Що тут за гам?

Мамка

О, нещасливий день!

Синьйора Капулетті

Ох боже! Донечко! Життя моє,

Прокинься, глянь, бо вмру з тобою разом!

Рятуйте! Поможіть!

Входить Капулетті.

Капулетті

Ведіть Джульетту! Наречений тут.

Мамка

Вона умерла! Нежива! О горе!

Синьйора Капулетті

О боже милий! Вмерла, вмерла, вмерла!

Капулетті

Що?.. Дай же глянути... Рятуй нас, боже!

Вона холодна! Кров спинилась в жилах,

Заклякли всі суглоби! Вже давно

Її уста покинуло життя...

Убила люта смерть її раптово,

Як убива мороз дочасний квітку,

Найкращу квітку із усіх квіток.

Будь проклятий цей час. О горе, горе!

Мамка

День нещасливий.

Синьйора Капулетті

О скорботний час!

Капулетті

Смерть, що взяла її, щоб нарікав я,

Язик зв’язала й мову відняла...

Входять брат Лоренцо й Паріс із музикантами.

Брат Лоренцо

Готова йти до церкви наречена?

Капулетті

Готова йти, щоб більше не вернутись! (До Паріса)

О сину, знай: напередодні шлюбу

З твоєю молодою спала смерть...

Глянь, ось лежить вона - розкішна квітка,

З якої нагла смерть зірвала цвіт.

Мій зять тепера - смерть, а водночас

І спадкоємець... Тож і я помру!

Життя й добро - я все покину смерті!

Паріс

Як довго ранку я цього чекав,

І як жахливо він мене стрічає...

Синьйора Капулетті

Ненависний, проклятий, день страшний!

О, це найтяжчий, найстрашніший день,

Якого у одвічнім мандруванні

Не бачив на шляху своєму час!

Одна, одна дочка моя, єдина,

Одна-єдина радість і утіха,

І ту жорстока відібрала смерть!

Мамка

О горе! День гіркий, гіркий, гіркий!

Нещасний, найсумніший день гіркий,

Якого я не бачила ніколи!

О день, о день, о день! Проклятий день!

Чорнішого й на світі не бувалої

О день гіркий, о день гіркий!

Паріс

Одурений, розлучений, убитий!

О люта смерте, одурила ти!

Жорстока смерте, вбила ти мене!

Любов моя! Життя!.. О ні! О ні!

Ні, не життя - любов мою убито!..

Синьйора Капулетті

Зневажений, збезчещений, убитий!

Пошарпаний і змучений украй!

Скорботний часе, ти прийшов сюди

Для того, щоб убити наше свято?

О доню люба!.. Ні, душа моя,

А не дочка! Ти мертва, мертва! Горе!

Дочка моя померла, разом з нею

Навік померли радощі мої!..

Капулетті

Збирались на весіллі ми гуляти,

А будем чорний похорон справляти.

І музика обернеться на подзвін,

На поминки печальні - шлюбна учта,

На панахиду - радісні пісні.

Вінчальний же вінок укриє трупа,

І все обернеться на протилежне!

Брат Лоренцо

Ідіть, синьйоре. Ви, синьйоро, - з ним.

Ви теж ідіть, Парісе, і готуйтесь

Небіжницю прекрасну провести.

Карають небеса за гріх... Бог з вами!

Не гнівайте ж їх зайвими сльозами!

Капулетті, синьйора Капулетті, Паріс та брат Лоренцо виходять.

ДІЯ П’ЯТА

У Мантуї Балтазар повідомляє Ромео про смерть Джульєтти. Ромео вирішив повернутися до Верони, взявши з собою отруту, щоб померти поруч із Джульєттою. Тим часом у Вероні брат Лоренцо довідується, що лист про сон Джульєтти до Ромео не дійшов. Оскільки дівчина мала була ось-ось прокинутися, він вирушив на кладовище, щоб відчинити браму склепу.

СЦЕНА 3

Кладовище. Склеп родини Капулетті. Біля склепу стикаються Ромео і Паріс, який приніс квіти для Джульєтти. Між ними виникає суперечка, яка переростає у сутичку. І Ромео вбиває Паріса.

Паріс (падає)

О смерть моя!.. Як милосердий ти,

То поклади мене біля Джульєтти... (Вмирає)

Ромео

Я обіцяю: слово честі. Гляну

Йому в обличчя... Хто це?.. Граф Паріс!

Меркуціо то родич!.. Що казав

Дорогою слуга мій? Я не слухав,

Бо тяжко стиснула скорбота серце...

Здається, він казав, що граф Паріс

Мав із Джульєттою ось повінчатись...

Чи він казав, чи це мені приснилось?

Чи то, почувши про Джульєтту, я

Утратив розум - марити почав?

О, дай мені, дай руку, бо й тебе

Зі мною вписано в скорботну книгу

Лихої долі на одній сторінці!

Я покладу тебе в могилу пишну...

В могилу? Ні. О ні, юначе вбитий.

Таж тут моя Джульєтта спочиває;

Її краса страшний, похмурий склеп

На променистий оберта палац.

Лежи тут, смерть, - тебе ховає мертвий!

(Кладе Паріса в склеп)

Буває часто, люди перед смертю

Стають веселі! А в уяві свідків

Це «передсмертна блискавка остання».

Чи ж це «остання блискавка» й моя?

Моя любове! О моя дружино!

Смерть випила твого дихання мед,

Та не змогла твоєї вроди взяти.

Ти не подолана. Рум’янець твій

Ще на устах, на щоках пломеніє,

Ще смерті стяг блідий не тріпотить!

І ти, Тібальте, в савані кривавім?

Що міг би я для тебе більш зробити,

Ніж те, щоб ця ж таки рука, якою

Завчасно втято молодість твою,

Так само знищила й твого убивцю?

Сцена зі спектаклю «Джульєтта і Ромео» в Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки. Актори Кирило Ніколаєв і Шорена Шонія

Прости мені, кузене! Ох, Джульєтто,

Чому і зараз ти така прекрасна?

Подумать можна, що безплотна смерть

У тебе закохалась, що якийсь

Кістяк огидний тут тебе замкнув,

У темнім склепі, для утіх любовних!

Боюсь за тебе й залишусь тому

З тобою тут. Ніколи я не вийду

З цього похмурого палацу ночі.

Тут, тут зостанусь я із робаками,

Служницями твоїми. О, тепер

Знайду я тут для себе вічний спокій

І скину гніт моїх зловісних зір

З замученої й стомленої плоті!

Милуйтесь, очі, - це в останній раз!

Ви, руки, пригорніть її востаннє!

А ви, уста мої, дихання брамо,

Скріпіть навік священним поцілунком

Довічну спілку зі скупою смертю!

Сюди, мій поводатарю гіркий!

Лихий стерничий, одчайдуху лютий,

Розбий об скелі мій нещасний човен!

За тебе п’ю, моя любов! (П’є) О чесний

Аптекарю! Швидка твоя отрута...

Отак я з поцілунком умираю!.. (Падає)

З другого боку кладовища входить брат Лоренцо з ліхтарем, ломом і заступом.

Брат Лоренцо (підходить до склепу)

Ромео! Боже мій! Чия це кров

Камінні східці склепу багрянить?

Хто кинув закривавлені ці шпаги

Тут, на порозі вічного спокою?.. (Входить до склепу)

Ромео! О, який блідий! Хто ще?..

Як? І Паріс?.. Увесь залитий кров’ю?..

Яка лиха година спричинилась

До цих фатальних і страшних подій?

Синьйора ворухнулись!

Джульєтта прокидається.

Джульєтта

О мій отче!

Пораднику! А де мій чоловік?

Я знаю добре, де я маю бути;

І ось я тут. А де ж Ромео мій?

Шум за сценою.

Брат Лоренцо

Я чую шум. Ходім з цього гнізда

Зарази, смерті і тяжкого сну.

Наш замір вища сила зруйнувала,

Не наша. Ми противитись не можем.

Ходім! Ходім! Джульєтто, поруч тебе

Лежить твій мертвий муж. Паріс також.

Тебе у монастир я прилаштую

Святих сестер. Ходім, не зволікай.

Нічого не розпитуй. Близько варта.

Біжім хутчій. Джульєтто, люба сестро!

Шум наближається.

Загаємось - ускочимо в біду. (Виходить)

Джульєтта

Іди, мій отче, сам. Я не піду.

Що любий мій в руці стискає? Склянку,

Спорожнену, я бачу, до останку.

І смерть страшна отрута завдала...

Який скупий! Все випив! Не лишив

І краплі благодатної для мене,

Що помогла б мені піти за ним!

Я цілуватиму твої вуста...

Ще, може, трішки є на них трутизни, -

В підкріпленні цьому я смерть знайду... (Цілує його)

Твої вуста ще теплі!..

1-й страж (за сценою)

Де це, хлопче?

Веди нас!

Джульєтта

Хтось іде!.. Мерщій! О щастя:

Тут рятівний кинджал! (Вихоплює кинджал Ромео з піхов)

Ось твої піхви! (Заколює себе)

Зостанься в них і дай мені умерти!.. (Падає на труп Ромео і вмирає)

Стража знаходить тіла Паріса, Ромео і Джульєтти. У місті піднімається ґвалт. Городяни разом із князем та Капулетті збираються на кладовищі.

Капулетті

О небо! О дружино! Глянь сюди...

Таж наша доня вся спливає кров’ю!..

Він місцем помилився, цей кинджал!

Його оселя ось порожня висить

На поясі у мертвого Монтеккі,

А згубний ніж стирчить у грудях доньки!

Синьйора Капулетті

О горе! Жах - мов похоронний дзвін,

Мене у домовину кличе він!

Входять Монтеккі та інші.

Князь

Підвівся нині рано Ти, Монтеккі,

Щоб глянути, як рано ліг твій син!

Монтеккі

Володарю, моя дружина вмерла...

Не винесла вона розлуки з сином

І от в могилу від журби зійшла.

Яке ж іще чека на мене горе?

Князь

Глянь і побачиш сам!..

Монтеккі

О ти, нечемо! Ти забув пристойність:

Раніш від батька ліг у домовину!

Князь

Замкніть уста свої для скарг до часу,

Допоки ми подій не з’ясували, -

Їх джерело, вершину і кінець.

Тоді вождем я стану вашій тузі

І вам підпорою до смерті буду.

Тим часом підкоріть журбу терпінню:

Ведіть сюди осіб всіх підозрілих.

Брат Лоренцо розповідає присутнім історію кохання Ромео і Джульєтти.

Князь

А де слуга Ромео? Що він скаже?

Балтазар

Я сповістив господаря свого

Про смерть Джульєтти. З Мантуї умить

Він верхи прискакав на кладовище

І кинувся сюди, до цього склепу.

Листа ж звелів віддати вранці батьку

І наказав мені, під страхом смерті,

Щоб я його самого тут лишив.

Князь

Подай листа. Я гляну, що він пише.

Цей лист підтверджує слова ченця,

Шляхи кохання й новину про смерть.

Ромео додає, що він купив

В убогого аптекаря отруту

Й прийшов сюди, щоб отруїтись тут

І поруч із Джульєттою лежати.

О, де ж вони, ці вороги запеклі?

Монтеккі! Капулетті! Подивіться,

Який вас бич карає за ненависть:

Ваш цвіт любов’ю вбили небеса!

А я за те, що зносив ваші чвари,

Двох кревних нагло втратив. Кара всім!

Капулетті

О брате мій, Монтеккі, дай же руку!

Вдовиний спадок це дочки моєї,

А більшого не можу я просити.

Монтеккі

Але я можу дати більше. Я

Їй статую із золота поставлю.

Покіль Вероною звемо Верону,

Любішого не буде силуета,

Аніж в коханні вірної Джульєтти.

Капулетті

Ромео статуя не менш багата

Із нею поруч буде тут стояти!

О, бідні юні жертви наших чвар!..

Князь

Не визирає сонце з-поза хмар...

Похмурий мир приніс світанок вам.

Ходім звідсіль. Все треба з’ясувати.

Ще доведеться вирішити нам,

Кого помилувать, кого скарати...

Сумніших оповідей не знайдете,

Ніж про любов Ромео і Джульєтти.

Усі виходять.

Переклад Ірини Стешенко

Ірина Стешенко - українська актриса, письменниця, перекладачка.

«З самого початку Стешенко-перекладач поставила до себе дуже суворі вимоги. Переклад, на її думку, - це творча одержимість перекладуваним твором і його автором, а не холоднокровне “перекладування” іншою мовою, хай навіть і на високому професійному рівні. Іншомовний твір повинен звучати в перекладі на іншу мову так, начебто він і був написаний цією мовою: лише стилістична своєрідність, особливості мислення й деталі побуту повинні говорити про те, що перед тобою - твір письменника іншої країни, іншого народу» (Р. Зорівчак).

1. Порівняйте шекспірівське і гомерівське питання. Про що свідчить виникнення таких питань?
2. Пригадайте, що називають трагедією. Доведіть, що п’єса Шекспіра - трагедія.
3. Визначте головний конфлікт трагедії і згрупуйте дійових осіб навколо нього. Чи є відкриті супротивники шлюбу Ромео і Джульєтти?
4. Порівняйте роль хору в античній драматургії та трагедії Шекспіра. Чи збігаються вони?
5. Порівняйте античний театр і театр Шекспіра. Що в них спільного, а у чому полягає принципова відмінність?
6. У час написання «Ромео і Джульєтти» Шекспір створив комедію «Сон літньої ночі» зі щасливим фіналом. У ній героїня за волею батька мала вийти заміж не за того, кого кохала. Чи підводить нас історія Ромео і Джульєтти до думки про можливість щасливого фіналу? Чому? Відповідь аргументуйте.
7. Випишіть із тексту виражально-зображальні засоби (епітети, метафори тощо), які створюють атмосферу трагічності оповіді.
8. Чого прагне Ромео на початку п’єси? Чи правий був Меркуціо, який говорив, що поведінку Ромео визначають «ті мелодії, якими розпливався Петрарка. Та тільки проти його любки Лаура - кухонна дівка, хоч, правду кажучи, її коханець краще її оспівував». Чи суголосні бажання Ромео з пориваннями ліричного героя Петрарки?
9. З якою метою Ромео пішов на маскарад до Капулетті? Чи можна його назвати зрадливим?
10. Як можна зрозуміти фразу Ромео «Я тільки блазень у руках фортуни»? Чи погоджуєтеся ви з його словами?
11. Якою постає Джульетта в цій п’єсі? Чи можна її назвати слабкодухою, адже вона не зізналася батькам, що кохає Ромео?
12. Чому брат Лоренцо погоджується таємно обвінчати Ромео і Джульєтту? Чи досяг він своєї мети?
13. Що має на увазі Капулетті, говорячи про «вдовиний спадок дочки»? Що символізує остання сцена, коли Монтеккі обіцяє збудувати пам’ятник Джульєтті, а Капулетті - Ромео?
14. Багато висловів з «Ромео і Джульєтти» стали афористичними, як, наприклад, «спорідненість сердець». Знайдіть і випишіть ці цитати з тексту.
15. Чому Меркуціо, який також провокував сварку з Тібальтом, після свого поранення весь час повторює: «чума, чума на ваші дві родини»? Поясніть вашу думку.
16. Персонажі трагедії пояснюють значення епітету «музики срібні звуки» таким чином: «срібло приємно дзвенить», «музиканти грають за срібло» та «музикантам ... рідко платять за музику золотом». Чи погоджуєтеся ви з таким значенням епітету срібний? Які емоції повинна викликати у глядачів така інтерпретація? Чи доречні вони у трагедії?
17. Чому образи Ромео та Джульєтти стали вічними образами?
18. Які ідеї епохи Відродження втілено у п’єсі?
19. Як ви розумієте вислів: «Шекспір - вершина, схили якої встелені трупами режисерів»?

ВІДЛУННЯ

ЧИ МАЮТЬ РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА ШАНС НА ЩАСТЯ?

Постановка балету С. Прокоф’єва «Ромео і Джульєтта» на сцені Національної опери України рішенням ЮНЕСКО (1991) визнана кращою інтерпретацією цього твору.

Одним із найпопулярніших у XX ст. був балет Сергія Прокоф’єва «Ромео і Джульєтта». Він був створений у 1935 р., а прем’єра відбулася 1938 р. у м. Брно (тодішня Чехословаччина). Перша редакція твору мала щасливу кінцівку, що прямо суперечило кривавому фіналу знаменитої трагедії Шекспіра. Проте час створення балету був дуже суворим. За творчість, що суперечила позиції влади, митці могли не лише позбутися роботи чи опинитися за ґратами, а навіть розплатитися власним життям... Якраз тоді з’явилися розгромні статті «Сумбур замість музики» і «Балетна фальш», де критикувалась творчість видатного композитора XX ст. Дмитра Шостаковича. Не бажаючи ризикувати, Прокоф’єв змінив лібрето (сценарій) балету, повернувши традиційний трагічний фінал. І лише 2008 р., на музичному фестивалі у Нью-Йорку, було поновлено початкову авторську редакцію Прокоф’єва зі щасливою розв’язкою, про існування якої шанувальники балетного мистецтва або не знали, або вже й забули.

Важко уявити, але перші виконавці балету поставилися до його музики упереджено. Так, у останній сцені прощання Ромео і Джульєтти, яка відбувається вранці, в музичній партитурі немає жодного натяку на спів жайворонка, схід сонця тощо. Натомість звучать бас, кларнет і фагот. Танцівники не могли зрозуміти, як їм у танці показати емоції ранкового прощання закоханих. Та коли вони зрозуміли, що композитор засобами музики зобразив не красу ранку, а намагався передати відчуття тривоги, гіркоти, любові і болю розлуки, народився уславлений балетний шедевр.

Перший постановник балету Леонід Лавровський пояснював задум вистави так: «У створенні хореографічного образу спектаклю я йшов від ідеї протиставлення Середньовіччя Відродженню, від зіткнення двох систем мислення, культури, світосприйняття».

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

1. Пригадайте особливості форми та змісту італійського сонета.
2. Якою постає Лаура в сонетах Петрарки?

СОНЕТИ ШЕКСПІРА

Вільям Шекспір написав 154 сонети, вперше вони були надруковані 1609 р. Героїня сонетів, так звана Смаглява леді, порушила всі поетичні канони того часу: чи не вперше в європейській поезії оспівувалася не довершена красуня, а звичайна земна жінка, яку кохання робить найкращою і наймилішою.

Саме завдяки збірці Шекспіра набув популярності англійський різновид сонета, який отримав назву шекспірівського, - він складається з трьох чотиривіршів і двовірша з римуванням абаб вгвг деде єє.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

СОНЕТИ

Державців монументи мармурові

Переживе могутній мій рядок,

І сяятимеш ти в моєму слові,

Як те каміння вкриє часу змрок.

Війна громаддя статуй перекине,

Зітруться в прах каменярів труди,

Та образ твій ніколи не загине

У полум’ї повстань і ворожди.

Наперекір всезабуттю і смерті,

Хвалу твою нестиме дня світлінь,

Аж доки світ, мов лахмани подерті,

Не зноситься на спинах поколінь.

Ти житимеш - аж прийде мить остання -

В очах, що знають таїну кохання.

Переклад Дмитра Павличка

За роки перекладацької діяльності Дмитро Павличко познайомив українських читачів із творами 400 поетів 57 національних літератур. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов’янських мов.

У 1971-1978 рр. Д. Павличко був головним редактором журналу «Всесвіт», де опублікував чимало знакових творів світової літератури. Павличко залучив до співпраці найкращих перекладачів, серед яких ідеологічно «небажані» і «гнані» Григорій Кочур, Микола Лукаш, Борис Тен та багато інших. У журналі друкували лише переклади з оригіналу і тільки тих творів, яких не було в російських перекладах. Піднесення «Всесвіту» припало на ті роки, коли «розгорнувся під камуфляжем боротьби з буржуазним націоналізмом черговий погром української літератури» (Д. Наливайко).

Стомившися, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,

І в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема,

І силу неміч забива в кайдани,

І честь дівоча втоптана у бруд,

І почесті не тим, хто гідний шани,

І досконалості - ганебний суд,

І злу - добро поставлене в служниці,

І владою уярмлені митці,

І істину вважають за дурниці,

І гине хист в недоума в руці.

Стомившись тим, спокою прагну я,

Та вмерти не дає любов твоя.

116

Не буду я чинити перешкоди

Єднанню двох сердець. То не любов,

Що розцвіта залежно від нагоди

І на віддаленні згасає знов.

Любов - над бурі зведений маяк,

Що кораблям шле промені надії,

Це - зірка провідна, яку моряк

Благословляє в навісній стихії.

Любов - не блазень у руках часу,

Що тне серпом своїм троянди свіжі -

І щік, і уст незайману красу.

Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня - я віршів не писав,

І ще ніхто на світі не кохав.

130

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди, -

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої - цілком земні.

І все ж вона - найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

Переклади Дмитра Паламарчука

Коли почалася Друга світова війна, Дмитро Паламарчук служив у танковій частині, потрапив у оточення і полон, але йому вдалося втекти. Далі боровся за незалежну Україну в лавах ОУН-УПА. Довелося посидіти і в румунській, і в німецькій тюрмах, а 1944 р. отримав 10 років радянських таборів. У таборі Паламарчук познайомився з Григорієм Кочуром, під чиїм впливом взявся за переклади. Французької він вчився в колишнього німецького посла в Італії, англійської - в онука Миколи Терещенка, цукрозаводчика і мецената. Уночі, як усі спали, Паламарчук перекладав сонети Шекспіра.

1. Який твір Горація суголосний 55-му сонету? Чим?
2. Порівняйте портрети Лаури і Смаглявої леді в 130-му сонеті. Чи стосуються слова «славлені похвалами пустими» героїні Петрарки?
3. Який образ вам ближчий: Смаглявої леді чи донни Лаури? Чому?
4. Порівняйте форму сонета в Петрарки й Шекспіра. Чи впливає на зміст сонета його форма?

ПІДСУМОВУЄМО

1. У різноманітних літературних рейтингах, які визначають найкращих письменників світу, В. Шекспір завжди посідає одне із чільних місць. У чому, на вашу думку, причини такої популярності англійського письменника?
2. Складіть довідник-путівник «Герої Шекспіра на театральних сценах України».

ВІДЛУННЯ

Джон Мільтон. ПАМ’ЯТІ ШЕКСПІРА. 1630 рік

Пощо тобі, Шекспіре, те каміння,

Яке так тяжко цілі покоління

Збирають і громадять вище гір

На піраміду, що сягає зір?

О любий сину Вічності і Слави!

Тривкіший за корони і держави

Ти пам’ятник воздвиг в людських серцях.

Достойно він святий вкриває прах.

Бо сторінки твоїх безцінних книг

Зрушають нас. Схиляючись до них